Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Луганський державний університет внутрішніх справ імені е. О. Дідоренка на правах рукопису головкін сергій вікторович

Луганський державний університет внутрішніх справ імені е. О. Дідоренка на правах рукопису головкін сергій вікторович





Сторінка1/9
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е.О. ДІДОРЕНКА
На правах рукопису

ГОЛОВКІН СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ

УДК 343.98

КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ШАХРАЙСТВА ВІДНОСНО ВЛАСНОСТІ ОСОБИ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ РОЗСЛІДУВАННЯ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза
Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник:

Іщенко Андрій Володимирович

доктор юридичних наук, професор

заслужений юрист України


Луганськ – 2008

ЗМІСТ

ВСТУП


3

РОЗДІЛ 1. Криміналістична характеристика шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

9

1.1. Предмет злочинного посягання при шахрайстві відносно власності особи в сучасних умовах

9

1.2. Способи вчинення шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

21

1.3. Механізм утворення та виявлення слідів при скоєнні шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

48

1.4. Характеристика особи шахрая

58

1.5. Характеристика особи потерпілого від шахрайства

73

Висновки до 1 розділу

82

РОЗДІЛ 2. Використання даних криміналістичної характеристики у тактиці початкового етапу розслідування шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

85

2.1. Тактика допиту та очної ставки при розслідуванні шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

85

2.2. Тактика пред’явлення для впізнання при розслідуванні шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

113

2.3. Тактика обшуку при розслідуванні шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах


134

2.4. Призначення та проведення експертиз при розслідуванні шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах

151

Висновки до 2 розділу

167

ВИСНОВКИ

171

ДОДАТКИ

181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

199


ВСТУП

Актуальність теми. Впродовж останніх років в Україні спостерігаються істотні зміни у збільшенні достатку певної частини населення. Громадяни мають у своїй власності коштовні предмети, дорогі транспортні засоби та квартири, що не може не привертати увагу злочинців. Тому ефективна охорона права власності на зазначені цінності набуває принципового значення.

Шахрайство відносно власності фізичної особи, в першу чергу, заподіює збиток їх власникам. Стаття 190 КК України передбачає кримінальну відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Цією правовою нормою держава забезпечила можливість правоохоронним органам вчасно і мобільно охороняти і захищати права власності громадян на майно, яке їм належить.

Протидіючи таким злочинним зазіханням, правоохоронні органи ведуть активну і систематичну боротьбу з цим видом злочинів. Ситуація погіршується нерідко і тим, що потерпілі не звертаються в правоохоронні органи, думаючи, що вони не зможуть надати їм дієву допомогу в розшуку майна і викритті винних.

У такій ситуації виникає нагальна потреба в криміналістичній характеристиці шахрайства відносно власності особи та її використання на початковому етапі розслідування.

Проблемам криміналістичної характеристики злочинів взагалі, та проблемам розслідування шахрайства зокрема, чимало приділили уваги вітчизняні і закордонні вчені. Серед них - Т.В. Аверянова, Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.Д. Берназ, М.М. Букаєв, А.Ф. Волобуєв,
В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, О.Н. Колесниченко, В.О. Коновалова, В.В. Лисенко, В.К. Лисиченко,
Є.Д. Лук’янчиков, Г.А. Матусовський, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай,
В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько, П.С. Яні та ін. Розробці методики розслідування шахрайства присвячені дисертаційні роботи І.О. Антонова, М.М. Букаєва, Т.А. Пазинич. Вони надали серйозну допомогу слідчій практиці, внесли істотний вклад у розвиток теорії криміналістичної методики, створили міцну основу для подальших досліджень. Разом з тим, далеко не всі питання криміналістичної характеристики злочинів вирішені з достатньою повнотою. Деякі з них розглядалися фрагментарно, частково, з дослідженням лише окремих сторін проблеми.

Так, не було, зокрема, проведено досліджень щодо криміналістичної характеристики шахрайства відносно власності особи та її використання на початковому етапі розслідування.

Аналіз слідчо-судової практики, опитування фахівців показали, що правоохоронні органи зазнають труднощів у визначенні способів шахрайства, шляхів його викриття, що не сприяє успішному усуненню слідчих помилок. Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність детального розгляду криміналістичної характеристики та її використання на початковому етапі розслідування шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до основних напрямків боротьби зі злочинністю і Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 року “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”. Тему дисертації, зареєстровано у Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права Академії правових наук України, відбито у плані науково-дослідної роботи Луганського державного університету внутрішніх справ та плані наукових досліджень кафедри криміналістики Луганського державного університету внутрішніх справ України ім. Е.О. Дідоренка.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення закономірностей підготовки та вчинення розкрадань майна фізичних осіб шляхом шахрайства, підготовка науково-практичних рекомендацій з оптимізації розслідування злочинів у цій сфері.

Мета дослідження обумовлена необхідністю вирішення наступних завдань:

  1. Конкретизувати предмет злочинного посягання при шахрайстві відносно власності фізичної особи в сучасних умовах та запропонувати його класифікацію та розкрити криміналістичне значення.

  2. Встановити способи шахрайства відносно власності фізичної особи в сучасних умовах та класифікувати їх в залежності від видів обману та зловживання довірою.

  3. Деталізувати механізм утворення слідів, їх зміст та визначити основні групи слідів вчинення шахрайства.

  4. Виявити, конкретизувати характеристику особи злочинця.

  5. Визначити особу потерпілого та його характеристику.

  6. Розглянути особливості тактики проведення найбільш типових слідчих дій при розслідуванні шахрайства відносно власності фізичної особи в сучасних умовах на початковому етапі розслідування.

Об'єктом дослідження є діюча система організаційних і правових відносин, що складаються в процесі розкриття і розслідування шахрайства відносно власності особи.

Предметом дослідження є криміналістична характеристика шахрайства відносно власності особи та її використання на початковому етапі розслідування.

Методи дослідження. У процесі теоретичних і практичних досліджень були використані основні положення теорії пізнання, філософії, теорії управління, загальнотеоретичні положення криміналістики, кримінального права, кримінального процесу й інших наук. Вирішення поставлених перед дисертантом задач здійснювалось враховуючи сучасну наукову думку і діюче законодавство. У процесі дослідження було використано як діалектичний метод пізнання, так і спеціальні методи, а саме: а) порівняльний - для порівняльного аналізу способів шахрайства відносно власності особи; б) історико-правовий - для аналізу виникнення і поширення шахрайства; в) формально-логічний - для здійснення класифікації способів і слідів вчинення даного злочину; г) статистичний і соціологічний - у процесі збирання, обробки й аналізу інформації з матеріалів розслідування цих злочинів.

Нормативно-правову базу дослідження склали: Конституція України, Закони України «Про міліцію», «Про прокуратуру», укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Пленуму Верховного Суду України, діюче кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі акти України і нормативні документи МВС України.

Емпірична база дослідження представлена в наступній структурі:

- систематизований статистичний матеріал Управління інформаційних технологій МВС України про шахрайство відносно особи за 2001-2007 рр..;

- офіційні звіти і довідки, інші аналітичні матеріали, зібрані в підрозділах системи МВС України;

- результати опитування 308 співробітників органів внутрішніх справ і викладачів кафедр криміналістики та кримінального процесу (132 слідчих, 98 оперативних працівників і 78 викладачів);

- вивчення 250 кримінальних справ, розслідуваних слідчими органів внутрішніх справ;

- результати особистих спостережень з використанням власного
п'ятирічного досвіду роботи дисертанта на посаді слідчого.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що як по характеру, так і за змістом розглянутих у дисертації питань, вона являє собою комплексне монографічне дослідження.

Були отримані наступні результати:

- вперше в сучасних умовах в Україні на основі узагальнення існуючих положень криміналістики, судової експертизи та досвіду слідчої, оперативно-розшукової й експертної практики виявлено, конкретизовано способи шахрайства відносно власності фізичної особи;

- детально розглянуто предмет злочинного посягання та розроблено його класифікацію;

- вперше розроблено класифікацію способів шахрайства в залежності від видів обману та зловживання довірою;

- висвітлені ознаки механізму утворення слідів вчинення шахрайства;

- удосконалено характеристики шахрая та потерпілого від шахрайства;

- одержали подальший розвиток рекомендації щодо тактики проведення допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання та обшуку при розслідуванні шахрайств відносно власності особи;

- показані можливості використання спеціальних знань при розслідуванні шахрайств відносно власності особи.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що розроблена дисертантом криміналістична структура елементів розкрадання шляхом шахрайства відносно власності фізичних осіб, а також виявлення зв’язків та закономірностей між ними допоможе у практичній діяльності співробітникам правоохоронних та інших державних органів отримати детальну уяву про розглядуваний злочин при проведенні аналізу первинної інформації про нього у процесі розслідування; розроблені автором тактичні рекомендації з проведення окремих слідчих дій можуть бути використані співробітниками правоохоронних органів на початковій стадії розслідування для аналізу вихідної інформації, визначення загальних та окремих завдань розслідування, висунення слідчих версій.

Викладені в дисертації положення, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути застосовані у науково-дослідній роботі – у процесі наукових досліджень з проблем розробки та вдосконалення криміналістичних методик розслідування; у практичній діяльності на досудовому слідстві – при розслідуванні шахрайств. Результати дослідження впроваджені у навчальний процес ВНЗ МВС України при вивченні дисциплін «Криміналістика», зокрема під час проведення занять за темою «Методика розслідування шахрайств».

Висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, будуть сприяти підвищенню ефективності та якості розслідування злочинів у сфері економічної діяльності.

Апробація результатів дисертації. Положення, висновки, пропозиції та рекомендації дисер­тації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Оприлюднення основних положень та результатів дисертації відбулось на Міжнародній науково-практичній конференції «Виявлення, фіксація та використання доказів у процесі досудового слідства» (м. Луганськ, жовтень 2004 р.); Постійно діючому семінарі «Методологічні проблеми теорії та практики оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах» (м. Луганськ, 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційне забезпечення розкриття та розслідування злочинів» (м. Луганськ, травень 2008 p.), а також обговорено на міжкафедральному семінарі Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в трьох наукових статтях у збірниках, що входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України.

РОЗДІЛ 1. Криміналістична характеристика шахрайств

відносно власності особи в сучасних умовах
1.1. Предмет злочинного посягання при шахрайстві

відносно власності особи в сучасних умовах

Криміналістична характеристика злочину, як модель описово-статистичного характеру містить певні елементи. До цього кола відноситься предмет злочину. М.П. Яблоков вважає, що основні риси криміналістичної характеристики шахрайства найбільш яскраво проявляються у безпосередньому предметі злочинного посягання, способі, механізмі, обстановці їх вчинення, типологічних рисах особи злочинців та злочинної групи, іноді і у особливостях злочинних наслідків [82, c.564].

З криміналістичної точки зору відомості про особливості предмету шахрайства мають принципове значення для розслідування. Значною мірою специфіка предмету шахрайства детермінує дії злочинців із підготовки, вчинення, приховання злочину, що у свою чергу, впливає на механізм утворення слідів – джерел доказів. Саме тому ця ознака робить необхідним детальне дослідження предмету в межах криміналістичної характеристики шахрайства з урахуванням поглядів на предмет в теорії кримінального права.

Характеристика предмету шахрайства у сучасних умовах повинна виходити із співвідношення термінів науки кримінального права «об’єкт» та «предмет» злочину. Усталеним є розгляд об’єкту злочину як певних суспільних відносини. Категорією ж предмет визначають речі матеріального світу, які у кожному конкретному випадку можуть бути різними, залежно від обставин події злочину, уподобань та прагнень злочинців. Але саме з приводу цих матеріальних речей і виникають суспільні відносини. Деякі науковці вважають, що окремі, конкретні форми власності можуть виступати як безпосередні об’єкти вчинення злочину. Вони виключають їх співпадіння [177, c.10]. Але представляється вірною інша точка зору, згідно якої стосовно до злочинів проти власності неможливо диференціювати об’єкти правової охорони на родовий та безпосередній, оскільки вони повністю співпадають за своїм змістом [178, c.203]. Тим більше Конституцією України проголошена рівність всіх форм власності. У чому полягає сутність цього поняття? Як воно співвідноситься із поняттям майно? В теорії права немає чіткої відповіді. Думки цивілістів поділяються. Переважна їх більшість розглядають власність у подвійному значенні: економічному та юридичному. Власність як відношення людини до предметів передбачає відношення, що утворюються у сфері організації та функціонування виробництва. Інакше кажучи, відносини, що забезпечують поєднання та взаємодію робочої сили людини із засобами виробництва. Таке поєднання характерне для будь-якого суспільства. Як основа виробничих відносин власність завжди означає відносини між людьми з приводу матеріальних об’єктів (речей). Власність як юридична категорія супроводжує виробничі відносини власності протягом всього періоду існування у суспільстві [192, c.293-296; 149, c.25-29; 169, c.293].

Також невірним є розуміння об’єкту як майна, що розкрадається [100, c.311]. Адже матеріальні речі, доки вони не включені у сферу життя людей, не вважаються охоронюваними державою. Майно не може бути об’єктом злочинного посягання, оскільки у суспільному житті існують стосунки не між людиною та річчю, а між людьми з приводу речей [77, c.21]. Ототожнення майна та об’єкту злочину суперечить концепції про природу об’єкта злочину та призводить до суміщення понять об’єкту та предмету злочину. Тому майно у корисливих злочинах є предметом посягання.

У чинному законодавстві предметом шахрайства вважається чуже майно, причому ця характеристика трактується однозначно – як чужа річ чи сукупність речей, а також майнове благо у вигляді чужої речі. Дана кримінально-правова категорія не охоплює поняття «право на чуже майно». Таким чином предметом шахрайства може бути виключно річ, яка є об’єктом права власності. Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 25.12.1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» вказує, що об’єктом посягань, передбачених главою V КК України 1960 року, є приватна власність громадян, а предметом – майно, належне громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Також предметом шахрайства, йдеться в постанові, є не тільки майно, а і право на нього (надання права вимагати виконання зобов’язань, документи, які надають права на отримання майна, тощо) [143]. Викрадення або заволодіння документами, які не мають грошової оцінки, вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами до неї або вибуховими речовинами, радіоактивними матеріалами, наркотичними засобами, психотропними речовинами, предметами, які знаходяться в могилі чи на могилі, кваліфікується за відповідними статтями Особливої частини КК України.

Оскільки предмет шахрайства повинен бути матеріальним, мати певні речові властивості, йому притаманна фізична ознака. У цьому зв’язку від майна, що є фізичним, слід розрізняти такий специфічний предмет шахрайства, як речі, що містять у собі сукупність ознак інтелектуальної власності (літературні, художні, наукові твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, тощо). Ці об’єкти за своєю природою нематеріальні, але стають такими після відповідної їх фіксації на матеріальному носії. Вірним є розуміння того, що подібна фіксація робить речі сприйнятливими для оточуючих, тому самі матеріальні носії можуть бути викрадені. Також не може виступати предметом шахрайства річ, яка вартості не має, але дає реальне право на отримання певного майна. Як свідчить судово-слідча практика, ними виступають абонементи, накладні, довіреності, жетони, гардеробні номерки, тощо. Так, М., К. та С. були засуджені за вчинення шахрайства за таких обставин. У вересні 2000 р., маючи намір на викрадення чужого майна шляхом обману, М. та К. підробили гардеробний жетон та передали його С. Останній пред’явив його у гардеробі навчального закладу та викрав шкіряну куртку потерпілої А [84].

У контексті питання про предмет шахрайства певний інтерес становить формулювання у ч.1 ст.190 КК України «придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою». При цьому не тлумачиться поняття «придбання права на чуже майно», а також «право на майно». Але беззаперечно, що диспозиція ст.190 КК України розуміє під правом на майно не лише право власності, а і право на отримання майна. Питання стосовно предмету шахрайського набуття права на майно є дискусійним. Поширеною є позиція, згідно якої, предметом шахрайства є право на майно. Так, Ю.І. Ляпунов вважає, що предметом шахрайства, окрім майна, є право на чуже майно як юридична категорія. Воно може фіксуватися документально: у заповіті, страховому полісі, довіреності, цінних паперах [75, c.128]. Аналогічна точка зору у А.І. Рарога: «предметом шахрайства може бути чуже майно або право на нього» [179, c.149]. Вона прийнятна і для
Б.В. Волженкіна [29, c.20]. Л.Д. Гаухман, навпаки, вважає, що такого різновиду шахрайства немає [33, c.65]. Існує і інша позиція, згідно якої предметом шахрайства у вигляді набуття права на майно є саме це майно [20, c.19].

Аналізуючи вищенаведені погляди, зазначимо, що відповідно із вченням про об’єкт злочину, предмет злочинного посягання розглядається як матеріальний предмет, річ. Тому право на майно як нематеріальна юридична категорія не може виступати предметом шахрайського набуття права на майно. У цьому контексті продуктивним вважаємо підхід, згідно якого предметом шахрайства, у вигляді набуття права на майно, є те конкретне майно, право на яке отримує винний внаслідок вчинення злочину.

Слід звернути увагу, що у термін «майно» нерідко вкладають подвійне значення. У широкому розумінні його розглядають як сукупність майнових прав та обов’язків суб’єктів цивільних відносин, сукупність реальних цінностей, належних певній особі [193, c.263; 120, c.47]. У більш вузькому розумінні майном називають матеріальні об’єкти (сукупність речей), окрему річ. Ознака матеріальності, як зазначає І.М. Салімонов, надає можливість говорити про кількісні ознаки речі (маса, довжина, об’єм, тощо), які, зокрема не можуть бути використані при характеристиці послуг, робіт [156, c.47-48]. До того ж, майно, як предмет шахрайства, повинно мати вартість. Споживча вартість полягає у наявності у майна матеріальної або духовної цінності, здатності задовольнити потреби людини. Мінова вартість передбачає, що майном є лише ті речі, у створенні яких вкладений труд людини, який уособлює річ з природного стану [203, c.74]. Аналіз змісту норм ст.190 ЦК України та ст.190 КК України, які є основоположними у даному контексті, свідчить, що в них «майно» розуміється комплексно. Криміналісти розуміють сукупність предметів зовнішнього світу, які мають певну користь для суспільства [128, c.60-61]. Погляди на майно цивілістів та криміналістів не тотожні. Розуміючи під майном речі і сукупність речей, ми отримуємо можливість відмежовувати суспільно–правові відносини з приводу речей від сукупності майнових прав, обов’язків учасників цих відносин [129, c.32]. Поняттям “річ” охоплюються всі тілесні предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права й обов’язки. Право на майно і інші дії майнового характеру відповідно до цивільно–правового розуміння є складовими майна: “майновими правами” [4, c.66]. Таким чином у цивільно–правовому розумінні майна можна виділити дві групи майна: уречевлене майно (речі і сукупності речей) і неуречевлене майно (послуги, виконання робіт, інші майнові права).

Узагальнення емпіричних даних отриманих нами при вивченні кримінальних справ дає підстави для таких висновків: грошові цінності слугували предметом шахрайства відносно власності особи у 187 випадках (74,8%), вироби з дорогоцінних металів та каміння – у 23 (9,2%), цінні папери – 10 (4%), нерухомість (квартири, земельні ділянки) – 5 (2%), предмети одягу – 4 (1,6%), інше майно – у 21 (8.4%) випадку. Подібні результати стали свідченням закономірного зв’язку між предметом шахрайства та іншими елементами криміналістичної характеристики злочину (обстановкою, місцем, часом, особливостями осіб потерпілого та злочинця, природи їх стосунків, способу підготовки, вчинення, приховання злочину). Відповідно, шахрайство як напрямок злочинної діяльності можна класифікувати залежно від природи предмета посягання: шахрайство з грошовими та матеріальними цінностями, цінними паперами, нерухомістю, іншим майном.

Злочинці надають перевагу грошовим цінностям. Гроші, як предмет шахрайства, відносяться як всезагальний еквівалент вартості будь-якого товару [193, c.264]. Вони представляють собою українські та іноземні грошові знаки (ст. 192 ЦК України), які знаходяться на момент вчинення злочину у фінансовому обігу. Правова природа готівкових грошей не викликає сумніву – вони є речовим об’єктом цивільних прав. До того ж, готівкові гроші є привабливим інструментарієм для злочинців та предметом шахрайства. Перевага грошової маси перед іншим майновим еквівалентом очевидна: вони мобільні, легко трансформуються у інші матеріальні чи нематеріальні еквіваленти. Враховуючи цю обставину держава мінімізує сфери обертання готівки, надаючи перевагу безготівковій формі розрахунків між суб’єктами господарювання. Саме тому предметом шахрайств гроші частіше виступають у стосунках фізичних осіб між собою. Судово-слідча практика в Україні останніми роками зафіксувала тенденцію залучення фінансовими групами, довірчими товариствами, кредитними спілками, страховими компаніями готівки від фізичних осіб шляхом обману або зловживання довірою. Так, кредитна спілка «Д» протягом 2003-2004 років шляхом рекламування вигідних умов вкладання громадянами заощаджень, спокусила багатьох звернутися до власних послуг. Грошові внески вносилися через інспекторів спілки та оформлювалися як договір позики, згідно до якого спілка була зобов’язана через певний термін повернути кошти та дивіденди. Всього було оформлено договорів з громадянами на суму понад 320 тис. грн. Гроші, що надходили від громадян не оприбутковувалися і в банк не надходили, а осідали у кишенях керівників спілки [43]. Не менш гучною є справа стосовно діяльності сумнозвісної фінансової групи «Еліта - Центр». Подільським РУ ГУМВС України в м. Києві порушено кримінальну справу відносно громадян В. та Ш. про шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах (ч.4 ст. 190 КК України). Встановлено, що у період з вересня 2004 р. до січня 2006 р. громадянин Російської Федерації В. та Ш., перереєструвавши на себе ряд фірм, а саме: ЗАТ “Будівельно-інжинірінгова компанія Б.І.К.”, ТОВ “Науково-дослідний центр Прогрес”, ТОВ “Марс-1”, ТОВ “АБФ”, ТОВ “Будівельно-фінансова група “Еліта-Центр”, ТОВ “Компанія “Еліта - Будінвест”, ТОВ “БМУ “Хімбуд”, та призначивши себе їх керівниками, організували збирання грошових коштів від громадян під приводом інвестування будівництва житлових будинків. Отримані від громадян грошові кошти для будівництва не використовувались, а привласнювались В., Ш. Досудовим слідством встановлено, що таким чином було ошукано понад 312 громадян на суму більше ніж 58 384 000 грн [113].

Нерідко для отримання грошей від потерпілих злочинці ретельно готуються шляхом створення «доказів» можливого надання послуг шахраями. Так, вони можуть підробляти документи, за допомогою яких можливо отримання певних благ. Слідчим управлінням Хмельницького УМВС закінчено провадженням кримінальну справу, порушену у 2004 р, відносно гр. М, який протягом тривалого часу реалізовував громадянам фіктивні ордери. Потерпілих, які бажали покращити житлові умови, М. знаходив через газетні оголошення. Репрезентуючи себе як родич одного з керівників міліцейського апарату, М. демонстрував завірені нотаріально документи, ордери на квартири та пропонував за прийнятну ціну придбати житло. Розрахунки відбувалися готівкою. Розслідуванням встановлено, що таким чином шахрай ошукав потерпілих на 100 тис. доларів США [44].

Природу безготівкових грошей фахівці визначають по-різному. Деякі вважають, що це форма існування грошей, які не втрачають притаманних їм властивостей [51, c.97]. Супротивники цієї позиції вбачають у безготівкових грошах наявність права вимоги зобов’язально – правового, а не речового характеру. Але закон тлумачить шахрайство не лише як форму розкрадання чужого майна, а і набуття прав на нього шляхом обману чи зловживання довірою. Дійсно, по своїй суті безготівкові гроші є записами грошових сум на рахунках банку [30, c.47]. Тому злочинець, навіть не знімаючи безготівкові гроші з рахунку, має можливість розпорядитися ними. Згідно вимог Інструкції НБУ №527 від 18 грудня 1998 року безготівкові гроші фізичних осіб можуть зберігатися на поточних та депозитних рахунках [144]. Як документальні чи електронні записи на рахунках в банках безготівкові гроші все частіше останнім часом стають предметом шахрайств та накопичення злочинних прибутків.

За своєю матеріальною природою гроші є речами, наділеними родовими ознаками, а суспільні відносини власності, які існують з приводу грошей, носять такий характер, що і з приводу будь-якого іншого майна.

Таким чином, гроші як предмет шахрайства можна класифікувати за наступними критеріями:

  • за сферою обігу (готівкові та безготівкові);

  • за країною-емітентом (грошова одиниця України та грошові одиниці інших країн).

Останніми роками все частіше предметом шахрайства стають цінні папери. Згідно ст.194 ЦК України під ними розуміється документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, а також можливість передачі прав, що випливають з нього, іншим особам. А до особи, яка набула право власності на цінний папір переходять у сукупності усі права, які ними посвідчуються. Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлені такі види цінних паперів: акція, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, векселі, приватизаційні папери, заставні, іпотечні цінні папери [54]. При цьому цінний папір як предмет шахрайства повинен бути еквівалентний певному майну [32, c.60].

У радянський період можливість обігу цінних паперів серед приватних осіб була практично декларативною. Відсутність у обігу приватних цінних паперів робило неможливим вчинення зловживань ними. Так, за отриманими результатами наукового дослідження М.М. Букаєвим, предметом шахрайства у 843 матеріалах кримінальних справ цінні папери були лише 2 рази [21, c.46]. За нашими даними, питома вага посягання на них у матеріалах 250 справ склала 10 випадків.

Вірно зазначає дослідниця питання використання цінних паперів у злочинній діяльності Є.В. Валласк, що відмінною рисою цінного паперу як виду майна є те, що його цінність полягає не у витратах, пов’язаних з емісією, та, як правило, не у номінальній вартості, а у засвідченому ним певному спектрі прав та обов’язків власника паперу. Тому виокремлюються право на цінний папір та права з цінного паперу [24, c.15]. Шахраї можуть прагнути набути та реалізувати як речове право на папір, так і набути зобов’язальні права, що цим папером надаються. Але у будь-якому випадку предметом шахрайського заволодіння є сам цінний папір.

За аналогією можна дати висновок, що документи, які передбачають надання їх власникам певних послуг, у свою чергу, мають певну вартість, можуть бути предметом шахрайства. Прикладом таких документів можуть бути проїзні квитки на транспорті: вони мають певну вартість, виконують роль грошового еквіваленту, засвідчують оплату послуги. Відповідно до ст.179 ЦК України такі документи-еквіваленти грошей, паралельно виступають еквівалентами речей через можливість виникнення щодо них цивільних прав та обов’язків.

Таким чином, класифікація цінних паперів, на думку дисертанта, виглядає наступним чином:

- цінні папери як предмет посягання;

- цінні папери як засіб злочинної діяльності (використання цінних паперів або їх сурогатів для викрадення грошових коштів чи іншого майна).

У сучасному сьогоденні значна частина об’єктів нерухомості у містах та інших населених пунктах країни знаходиться у приватній власності. Цьому сприяла приватизація нерухомого майна держави. Отримавши такі об’єкти у власність, громадяни можуть здійснювати з ними значну кількість операцій – продати, обміняти, дарувати, закласти тощо. Почав активно розвиватися ринок нерухомості. Паралельно з цим правоохоронні органи зіткнулися з фактами втручання в цю сферу життя кримінальних елементів.

Питання про нерухомість як предмет розкрадання донедавна викликало дискусії. Те, що воно, як і рухоме, може виступати предметом злочину, не викликає нарікань та є загальновизнаним у науковій доктрині. Окремі автори вважають, що нерухоме майно є таким предметом, як і рухоме [180, c.194-195]. Інші, що воно виступає таким, але за умов, що способи його розкрадання повинні бути сполучені з привласненням, розтратою, насиллям чи обманом [153, c.138; 33, c.27]. Існує третя позиція, згідно якої нерухоме майно не може бути предметом розкрадання взагалі, а лише предметом шахрайського набуття права на чуже майно [67, c.12-13]. Остання позиція видається більш слушною та переконливою, оскільки важливою ознакою нерухомості є публічний характер володіння нею, приховати який важче, ніж відносно рухомої речі. Виникнення та припинення прав власності на нерухомість контролюється у встановленому з боку держави порядку та під постійним контролем.1 Державна реєстрація нерухомості (ст.182 ЦК України) є доказом існування зареєстрованого права. Тобто, шахрайське набуття нерухомості можливе в результаті звернення чужого майна на користь злочинця шляхом оформлення права на неї. Зазначимо, що злочинці приділяють прискіпливу увагу місцезнаходженню квартири, її стану, цінності, наявності та характеристиці сусідів, активності діяльності будинкового комітету. Проілюструємо наведене прикладом. Ч., О., та Л. домовилися обманним шляхом заволодіти правами на квартиру В. у багатоквартирному будинку. З цією метою Ч. прийшов до потерпілого та обманним шляхом отримав від останнього паспорт та правовстановлюючі документи на квартиру. О. та Л. підшукали підставну особу П., якого попередньо загримували, а потім відвезли до нотаріуса, у якого П. видав себе за власника квартири В. та підписав від імені останнього реєстр посвідчення нотаріальних дій, в результаті чого винні отримали генеральну довіреність на вчинення угод з квартирою [85].

Нерухомiсть надзвичайно приваблює шахраїв. Нерiдко жертвами злочинців стають одинокі люди та люди похилого віку. Останніми роками спостерігається тенденція до стійкого зростання злочинів, де фігурує об’єкт нерухомості. Так, у 2005 р. у державі виявлено понад 18 тисяч фактів подібних шахрайств, що на 20 вiдсоткiв бiльше, нiж у 2004 році [42].

Факти шахрайств, предметом посягання яких є квартири, індивідуальні будинки зустрічалися і раніше у практиці правоохоронних органів, але через їх малочисельність та нескладні способи вчинення не виникало необхідності проводити спеціальні наукові дослідження. Різке зростання ринку первинного та вторинного житла, поява можливості злочинного збагачення призвели до виникнення витончених способів посягань, які сформували цілий напрямок злочинної діяльності. Так у м. Києві порушено протягом 2006 р. понад 40 кримінальних справ про злочини, пов’язані з купівлею-продажем квартир [45]. Нерідко після шахрайського отримання квартир злочинці удаються до фізичного знищення потерпілих.

Предмет злочину відрізняється від знарядь та засобів вчинення злочину. Предмет завжди залишається „пасивним” елементом, – за допомогою його не може бути скоєний злочин. Знаряддя та засоби в усіх випадках є «активними» складовими, за допомогою яких вчинюється злочин [156, c.92]. Коли предметом посягання виступає об’єкт нерухомості, вчинення злочину неможливе без використання певного арсеналу засобів – документів. Так, з метою заволодіння квартирою потерпілої Т., шахраї підробили судове рішення Тульчинського районного суду Вінницької області про виселення з квартири Т. У рішенні зазначалося, що відбулося засідання суду, на якому було на користь позивача ЖЕУ Тульчинського району прийняте рішення стягнути з Т. заборгованість за квартплату у розмірі 7,5 тис.гривень, а у випадку відмови сплати боргу – виселити Т. з квартири [86].

Таким чином, предметом шахрайського викрадення, як і шахрайського набуття права на майно є майно. Право на майно не можна ототожнювати з майном, оскільки згідно вчення про об’єкт злочину предмет злочинного посягання розглядається як предмет матеріального світу, як річ. А право на майно - категорія нематеріальна.

Майно, як предмет шахрайства, що має матеріальну, фізичну природу, наділене властивістю економічної вартості та для винного є чужим. Для можливості визнання цінності предметом злочину необхідно довести, що саме шляхом впливу на цінність або з приводу неї вчиняється злочин. Матеріальні цінності, гроші, цінні папери можуть мобільно трансформуватися одні в одну, але відрізняються у криміналістичному аспекті. І ці особливості полягають у особливостях їх руху, зберігання, використання, правового регулювання. Отримані автором результати свідчать про те, що криміналістична характеристика предмету шахрайств в умовах стрімкого розвитку ринку нерухомості повинна включати детальне описання такого предмету посягання. Адже цей предмет має криміналістично значимі ознаки, які, у свою чергу, характеризують суб’єкта посягання, закономірності його фізичної та психічної діяльності, обстановку, спосіб та знаряддя вчинення шахрайства, коло причетних осіб, організацію державного контролю за ринком нерухомості.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Міністерство внутрішніх справ україни київський національний університет...
Міністерство внутрішніх справ україни київський національний університет внутрішніх справ

К иївський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису...
Правове регулювання свободи совісті, віросповідання І діяльності Релігійних організацій у радянській україні

Харківський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису 6
Всі ці процеси мають вплив І на систему адміністративного права, яка наповнюється новими нормами, з яких далі утворюються правові...

Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах...
Спеціальність: 12. 00. 07 – адміністративне право І процес; фінансове право; інформаційне право

Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»
Творчий потенціал особистості як психологічна проблема. Здібності та їх розвиток у дітей

Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет...
Релігійний та секулярний вимір приватного та публічного простору сучасного українського суспільства

М іністерство освіти І науки України Львівський національний університет...
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик

Тернопільський національний економічний університет На правах рукопису Никифорак Ірина Іванівна
Вступ

Кабінет міністрів україни національний аграрний університет на правах...
Теоретичні засади формування механізму оподаткування доходів фізичних осіб…

Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого на правах...
Права та обов'язки суб'єктів правовідносин з геологічного вивчення надр

Державна податкова адміністрація україни національний університет...
Нвестиційна діяльність нерезидентів в умовах інтеграційних процесів: фіскальний аспект

Міністерство освіти І науки україни Уманський національний університет...
...

Міністерство внутрішніх справ україни наказ від 19 липня 2012 року...
З метою вдосконалення організації оперативно-службової діяльності кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ України, використання...

Національна академія педагогічних наук україни двнз «університет...
Федеральний державний бюджетний освітній заклад вищої професійної освіти приамурський державний університет імені шолом-алейхема

Положення про Департамент кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України
Департамент кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України (далі – Департамент, дкз) є структурним підрозділом апарату...

Державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний...
України актуальним є вивчення даної науки. Потрібно зазначити той аспект, що у період інтенсивної підготовки до вступу України до...

На правах рукопису
Механізм формування корпоративної соціальної відповідальності в управлінні підприємством

Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська Олена Ростиславівна...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт