Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Рівнобедрений трикутник правовідносин застави: становище майнового поручителя

Рівнобедрений трикутник правовідносин застави: становище майнового поручителя









Інна СПАСИБО-ФАТЄЄВА,

доктор юридичних наук,

професор Національної юридичної академії України

ім. Я. Мудрого, член-кореспондент

Академії правових наук України

Рівнобедрений трикутник
правовідносин застави:
становище майнового поручителя


Згідно з ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст. 1 Закону України «Про заставу», ст. 1 Закону України «Про іпотеку» у заставних відносинах може фігурувати майновий поручитель. Він посідає місце заставодавця, хоча називається третьою особою. Тобто для основного договору, забезпечуваного заставою, він є третьою особою, а для договору застави (іпотеки) він є його стороною – іпотекодавцем1. Як визначається у ст. 1 Закону України «Про іпотеку», – це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника. Ось майже і все, що ми можемо почерпнути з законів України. Таке надто стисле регулювання правового становища майнового поручителя не могло не викликати проблем на практиці, які тим чи іншим чином окреслювалися і в матеріалах судової практики, і в наукових статтях2. Як правило, вони зводяться до того, чи можна ототожнювати майнового поручителя та поручителя як сторони договору поруки (§ 3 гл. 49 ЦК України) і, як наслідок, чи поширюється на майнового поручителя строк пред’явлення вимог, передбачуваний ч. 4 ст. 559 ЦК України, який вид відповідальності у поручителя. Слід вказати, що судова практика з цих питань була надто різноманітною. Свою негативну лепту щодо плутанини у цьому питанні вніс і Національний банк України, позначивши, що майновий поручитель – це особа, яка відповідно до договору поруки зобов’язується перед кредитором іншої особи (банком) відповідати за виконання останнім (боржником) свого зобов’язання в повному обсязі або в його частині за рахунок заставленого майна3.

Тобто виходило, що майновий поручитель та поручитель – це одна й та сама особа. І тому до майнового поручителя як сторони договору застави (іпотеки) слід застосовувати норми про поручителя як сторони договору поруки.

Але рису підвів Вищий господарський суд України (ВГСУ), вказавши 2001 року на, здавалось би, очевидну істину: порука і застава є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов’язань, тому встановлений ст. 194 ЦК УРСР (нині ст. 559 ЦК України) строк для подання позову до поручителя не може застосовуватися до правовідносин заставодавця (майнового поручителя) і заставодержателя за договором застави, а отже, позовні вимоги про звернення стягнення на майно є обґрунтованими і підлягають задоволенню4.

Іноді вважали, що виникнення у заставних правовідносинах фігури майнового поручителя тягне за собою те, що на забезпечення основного зобов’язання одночасно укладаються два договори – поруки та застави (іпотеки). В такому разі до заставних відносин штучно притягуються відносини поруки, пояснюючи це тим, що участь у договорі застави майнового поручителя є додатковим засобом забезпечення виконання зобов’язань5. Який сенс у такому підході? Чи викликаний він тим, що застава не повною мірою дозволяє забезпечити основне зобов’язання? Думаю, що ні. Адже навряд чи можна довести те, що правового становища майнового поручителя не вистачає для належного виконання зобов’язань по основному договору.

Очевидно, таке бачення було викликане тим, що широкий загал так і не усвідомив те, яке місце у правовідносинах при заставі посідає майновий поручитель. І в першу чергу це сталося завдяки застосовуваній термінології (і в поруці, і при заставі фігурує поручитель).

Утім, поручитель і майновий поручитель істотно відрізняються за своїми правами та обов’язками у відповідних правовідносинах. Так якщо те, чим відповідає поручитель, в ЦК України не встановлюється, тобто він відповідатиме всім своїм майном, на яке може звертатися стягнення, то майновий поручитель відповідає предметом застави – конкретно визначеною річчю або майновим правом. Звичайно, що стосовно обсягу відповідальності поручителя не слід зваблюватися, бо відповідати всім майном ще не означає повністю погасити заборгованість, адже цього майна може або не вистачити, або ж і взагалі не існувати. Тому поруку і відносять до особистих способів забезпечення зобов’язань, на відміну від застави, яка є майновим способом такого забезпечення.

Далі. Вид відповідальності поручителя і боржника – солідарна (ст. 554 ЦК України), а майновий поручитель сам відповідає перед заставодержателем, і не тільки тому, що він є стороною в договорі застави (бо і поручитель є стороною в договорі поруки), а тому, що він відповідає своїм майном, яке ним заставлене. Саме він і тільки він обтяжує своє конкретно визначене майно, роблячи це з метою забезпечення виконання зобов’язання, стороною якого є не він, а інша особа (наприклад, по кредитному договору). І таке забезпечення встановлюється на користь кредитора, який має право у разі невиконання цього забезпеченого заставою майна, належного майновому поручителю, зобов’язання задовольнити свою вимогу за його рахунок.

Це слугує також відсутності підстав до встановлення 6-місячного строку пред’явлення вимоги до нього, бо він є основною фігурою, яка має відповідати, і тому ніяких обмежених строків для притягнення його до відповідальності бути не може. Таке становище вже стали усвідомлювати і нотаріуси, позначаючи на різність правових конструкцій відносин за участю поручителя та майнового поручителя6

Разом із тим ані в матеріалах судової практики, ані в наукових статтях, ані в коментарях до ЦК України, яких забагато вийшло останнім часом – ніде не обговорюється питання про те, яким чином виникають відносини між майновим поручителем та кредитором, чому майновий поручитель опікується погашенням боргу якоїсь особи, вступаючи заради цього до правовідносин із кредитором останньої.

Формально відповідь можна надати таку: підставою для вступу майнового поручителя до правовідносин застави є укладення ним договору застави, стороною якого він і виступає. Це не підлягає спростуванню, адже договір завжди розглядається і як документ, і як правовідносини, і як юридичний факт, з яким пов’язується виникнення останніх. Проте така відповідь не може нас влаштовувати по суті, адже вона не розкриває тих стимулів для особи, яка виступає майновим поручителем. Можна заперечити, що стимули лежать поза межами правової матерії, зокрема договірної. Знов-таки, це так, але для права не байдужою є мета правочину, тобто того, на що він спрямований і настання чого очікують сторони.

Якщо з цих позицій розглянути договір застави, то мета заставодержателя (який є кредитором по основному зобов’язанню) зрозуміла – він прагне отримати кошти (або інші матеріальні ресурси), які він надав боржнику. І це буде зроблено якщо не самим боржником, то майновим поручителем. Немає питань! Яка ж мета у майнового поручителя? Як він потрапляє до відносин застави, тобто, що їм передує? Навряд чи можна було б уявити собі таку ситуацію, щоб особа дізналася про укладення договору іншою особою (наприклад, кредитного), за власної ініціативи звернулася до кредитора останньої і заставила б своє майно. Такий собі сюрприз! Так може діяти або самозванець або божевільний, але для цивільних відносин такі постаті не підходять. Звісно, що така дія особи, яка виступає майновим поручителем, є останнім фактом, якому передують якісь інші дії, очевидно, з домовленості про це з боржником по основному зобов’язанню. Це не тільки логічно, а й інакше і бути не може, бо в іншому разі, що ж може послугувати поштовхом для нього?

Проводячи паралель знову ж-таки з порукою, слід вказати на те, що поручитель і боржник домовляються про укладення договору поруки, але сам цей договір укладається між поручителем і кредитором боржника. Тобто у відносинах при поруці начебто фігурують три особи – кредитор, боржник та поручитель, але договір поруки укладається між кредитором і поручителем.

Відносини між боржником і поручителем не є договором поруки і вони або зовсім не оформлюються договором, або оформлюються договором про надання послуг щодо поруки. Хоча на практиці іноді відносини між боржником і поручителем оформлюються як договір поруки на користь третьої особи – кредитора за основним зобов’язанням або договір поруки укладається між трьома особами: поручителем, кредитором та боржником. Тоді такі договори носять змішаний характер і поєднують у собі елементи договору поруки і договору на надання послуг при поруці7.

Чи аналогічна ситуація з майновим поручителем при договорі застави? Відповіді на це питання дослідники, як правило, уникають. А з висловленими баченнями важко погодитися. Так, В. М. Коссак та М. М. Дякович не заперечують проти можливості укладення договору застави між іпотекодержателем (кредитором), боржником та майновим поручителем (іпотекодавцем), посилаючись на ст. 626 ЦК України і вказуючи на багатосторонність такого договору8. Крім того, що, на мою думку, багатосторонність договору не визначається кількістю сторін у ньому, а залежить від спрямованості волі осіб9, я не можу підтримати твердження вказаних авторів про те, що всі три позначені особи є сторонами договору застави, що між ними виникають заставні відносини. Жодних підстав для цього немає, бо ніяких рис заставних правовідносин (їх змісту, який полягає у наявності відповідних прав та обов’язків) між майновим поручителем та боржником відшукати не можна. Той же факт, що при виконанні майновим поручителем обов’язку за боржника або при зверненні стягнення на заставлене поручителем майно останній набуває права кредитора по основному зобов’язанню (ст. 11 Закону України «Про іпотеку») також не свідчить про іпотечні відносини між цими особами. Їх як не було до задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, так і не з’явилися вони й після цього.

Навпаки, В. С. Єм вказує на те, що заставними відносинами не є відносини між майновим поручителем і боржником по основному зобов’язанню, однак між ними може укладатися договір, яким визначаються права третьої особи на отримання відшкодування у разі звернення стягнення на заставлене майно. За відсутності подібного договору заставодавець (тобто, майновий поручитель) має право вимагати від боржника відшкодування збитків за правилами про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави10 (гл. 83 ЦК України), яке іноді називається безпідставним збагаченням. Мені здається така позиція більш виваженою і такою, що відповідає сутності правовідносин при заставі за участю майнового поручителя.

Між тим при цьому залишається відкритою відповідь на питання про те, як з’являється майновий поручитель і з якої статі він укладає договір застави. Або інакше: чи потрібна при цьому згода боржника на те, щоб в іпотечному договорі виступила стороною (заставодавцем) третя особа – майновий поручитель? При цьому третьою особою він буде стосовно суб’єктного складу основного договору, забезпечуваного заставою, а в договорі застави він виступає стороною, а не третьою особою.

Спочатку слід розібратися у тому, чи можна взагалі так ставити питання, чи є в цьому не тільки сенс, а й правові підстави? На практиці виникає потреба у його з’ясуванні, адже мають місце випадки звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору застави, укладеного майновим поручителем без згоди боржника, що на думку останнього «безпосередньо впливає на його матеріальні інтереси і більш того, прямо посягає на них». На обґрунтування порушень своїх прав боржником робиться посилання на ст. 11 ЦК України, згідно з якою виникнення цивільних прав та обов’язків, як правило, пов’язується з правочинами, тобто вольовою дією особи. Поза її волею такі права та обов’язки виникати не можуть11. За відсутності виразу волі особа (боржник) вважає наявним порушення принципу свободи договору (ст. 3 ЦК України), адже кожна особа сама має право визначати, які обов’язки вона приймає на себе та щодо кого саме. Така позиція знайшла підтримку в судових інстанціях (першій та апеляційній), які, посилаючись на ст. 11, ч. 3 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, визнали договір застави, укладений із майновим поручителем, недійсним12. Зробимо спробу проаналізувати те, наскільки продуманими є зазначені аргументи.

Перш за все, виходитимемо зі встановленого вище, що сторонами у договорі застави є заставодержатель (кредитор) та заставодавець (майновий поручитель), тобто боржник, не будучи стороною договору, не може стверджувати, що у нього виникли договірні відносини поза його волею. Він як був стороною договору, забезпечуваного заставою (кредитного), так ним і залишається. Він же вступив до цих відносин абсолютно свідомо і за власною волею.

Той факт, що було укладено договір застави, про який він не знав (припустимо, що це так), не впливає ані на його становище сторони договору кредиту, ані не покладає на нього додаткових обов’язків, які б виникли поза його волею. Дійсно, з домовленості одних осіб не можуть виникати обов’язки для інших. І вони й не виникають. Боржник як був зобов’язаний погасити борг по кредитному договору, так і залишився таким. Інша річ, що виконання ним здійснюватиметься вже не кредитору, з яким він вступав до правовідносин по договору кредиту, а іншій особі – майновому поручителеві, на майно якого було звернено стягнення або який сам погасив борг. Що ми маємо внаслідок такої схеми правовідносин? Ніщо інше як заміну сторони в зобов’язанні. При чому замінюється кредитор. Тому слід застосовувати ст. 512 ЦК України, за якою кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, виконання обов’язку заставодавцем (майновим поручителем). Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Законодавство про заставу таких виключень не містить. У разі відсутності договору між боржником та майновим поручителем, звичайно, також не може бути подібних заборон. Можна припустити, що це сторони були би в змозі передбачити в основному, тобто кредитному договорі. Якщо ж він такої заборони не містить, то немає жодних перешкод для укладення договору застави з майновим поручителем.

Інша річ, навіщо це особі, яка виступатиме в цій ролі. Тому зазвичай вона не тільки узгоджує з боржником укладення нею договору застави, а навіть не ініціює це. Навпаки, до неї, як правило, звертається боржник із проханням про таке. Інше було б або позбавлено здорового глузду, або спрямовувалося б на якусь іншу мету, а не на забезпечення належного виконання зобов’язань. Це також не можна виключати. Наприклад, якщо тим самим особа, що виступає майновим поручителем, намагається вплинути на боржника, включивши цей крок до схеми його поглинання або ліквідації. Але в будь-якому разі слід додержуватися загального цивілістичного підходу про презумпцію правомірності правочинів, а інакше ці дії можна розцінити (за наявності достатніх підстав для цього) як фіктивний (ст. 234 ЦК України), удаваний (ст. 235 ЦК України) або вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК України), при порушенні публічного порядку (ст. 228 ЦК України) та, можливо, інших підстав, якщо вони будуть встановлені в законодавстві для запобігання порушень прав добросовісних осіб – сторін договірних відносин.

Імовірно, шлях розвитку подій у рейдерстві та в інших порушеннях підкаже ефективні способи боротьби з цим, але поки що не можна стверджувати про накопичення критичної маси в зловживаннях у відносинах застави фігурантом майнового поручителя. Якраз навпаки. Перебіг подій із судовою справою, яку взято за приклад при написанні цієї статті, свідчить про протилежне – що визнанням недійсним договору застави основний договір залишився незабезпеченим, і це робить становище кредитора не стабільним, а його вимоги повернути борг практично нездійсненними. Цікаво ще й те, що в якості аргументу визнання договору застави недійсним боржник позначає на свої сподівання в лояльності банку, з яким ним було укладено договір кредиту. Це ним розуміється як очікування від банку відстрочення розрахунків, зменшення неустойки або взагалі відмова від її стягнення тощо. Від нового ж кредитора (майнового поручителя, який виконав вимоги банку і замінив його в кредитному договорі) цього очікувати не доводиться, і в цьому боржник і вбачає порушення своїх прав. Крім того що це є очевидно надуманим твердженням, яке до того ж абсолютно не відповідає ані законодавству про заставу, ані ст. 516 ЦК України, перебіг часу свідчить, що зловживання слід очікувати не від змови між банком і майновим поручителем, який бажав би знищити боржника, а від змови останнього з майновим поручителем, який погодився з такими, м’яко кажучи, дивними міркуваннями боржника і підтримав його вимогу про визнання договору застави недійсним, що й було зроблено в судовому порядку. От і відповідь на питання про те, хто ж унаслідок цього опинився в гіршому стані – боржник, майновий поручитель чи кредитор? Просто як у казці про вовка, козу та капусту.

Однак для такої схеми залучається й нотаріус, який посвідчує договір іпотеки. Чи можна його звинуватити в порушеннях, яких він припустився при цьому? Очевидно, що ні, бо ніяких порушень при укладенні договору іпотеки з майновим поручителем унаслідок проведеного вище аналізу аргументів усіх осіб, втягнутих у це, не було. Якщо так, то і про будь-яку майнову відповідальність нотаріуса не може йтися, бо за відсутності порушення і вини відповідальність не настає. Інша річ, чи може нотаріус якимось чином вплинути на судовий розгляд цієї справи в касаційному порядку, якщо його не було залучено в першій та апеляційній інстанції?

1 Незважаючи на таке регулювання місця майнового поручителя в договорі застави іноді стверджують й інше. Наприклад, В. М. Коссак та М. М. Дякович указали на те, що в заставних відносинах поряд із заставодавцем і заставодержателем також може брати участь майновий поручитель. (Див.: Коссак В. М. , Дякович М. М. Правовий статус майнового поручителя в заставних відносинах // Юридичний радник. – 2004. – № 1. – С. 10). Як це може бути, коли майновий поручитель і є заставодавцем?! Думаю, що таке твердження є помилковим.

2 Див.: Слюсаревский Н. Имущественный поручитель: поручитель или залогодатель? // Юридическая практика. – 27.03.2002. – № 13; Швец Б. «Милые неувязки» законодательства // Там само. – 11.06.2004. – № 22.

3 Пункт 2 «Методичних рекомендацій із застосування банками Закону України «Про заставу» // Лист НБУ № 23015/11 від 8 жовтня 1993 р.

4 Пункт 6 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України від 30.05.2001 р. № 01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних із забезпеченням виконання зобов’язань (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)».

5 Див.: Коссак В. М. , Дякович М. М. Вказ. стаття.

6 Див.: Калінюк О. Іпотека: майновий поручитель; правові наслідки порушення обов’язків іпотекодавця; наступна іпотека; підстави припинення іпотеки // Іпотека – аналіз, коментарі, практика застосування. – Х. : Страйд, 2006. – С. 119.

7 Див.: Спасибо-Фатєєва І. В. Порука і гарантія як способи забезпечення зобов’язань // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3 – С. 22–25.

8 Див.: Коссак В. М. , Дякович М. М. Правовий статус майнового поручителя в заставних відносинах // Юридичний радник. – 2004. – № 1. – С. 10–11.

9 Так, на мій погляд, усі договори є двосторонніми правочинами за виключенням тих, які спрямовані на досягнення єдиної мети. Це договори про спільну діяльність, просте товариство, засновницький договір та договір про створення ТОВ та АТ. Тому не може в принципі існувати трьох-чотирьох або більше сторонніх договорів. Див.: Спасибо-Фатєєва І. В. Юридична природа односторонніх правочинів // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005. – № 4. – С. 38–43.

10 Див.: Гражданское право. Учебн. – Т. II. Полутом I. 2-е изд. Отв. ред. Е. А. Суханов. – М. : БЕК, 2000. – С. 101.

11 Залишимо поза межами цього дослідження інші підстави виникнення цивільних прав та обов’язків – юридичні вчинки, акти органів державної влади тощо, і зосередимося лише на право чинах, оскільки дійсно, що саме вони мають бути покладені в голову кута за тих відносин, що тут аналізуються.

12 Справа № 28/397-06, розглянута господарським судом Дніпропетровської області та Дніпропетровським апеляційним господарським судом за позовом ТОВ «Аргус» до ТОВ «Дніпрометалургзабезпечення» та ЗАТ «Акціонерний комерційний банк «Промінвестбанк».



МЕН №1 2007-го року

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Правовідносини. Поняття І види. Склад. (10 клас)
Мета: Формувати в учнів поняття «правовідносини», «види правовідносин», «склад правовідносин», «суб’єкт правовідносин», «об’єкт правовідносин»,...

7. Державна реєстрація підприємства (ФГ) як цілісного майнового комплексу...
Склад єдиного майнового комплексу, оцінка ємк, відчуження та спадкування фермерського господарства як цмк (ємк)

Зразок договору застави майбутнього врожаю договір застави майбутнього врожаю
Ми, попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, розуміючи значення та умови цієї угоди, її правові наслідки,...

Договір застави майнових прав
За цим Договором в силу застави Заставодержатель має право у разі невиконання Заставодавцем обов'язку, що забезпечується заставою...

Доповідь на тему «Роль інтелектуальної власності у забезпеченні економічного,...
Складіть порівняльну таблицю «Право інтелектуальної власності та право власності» із відображенням відмінностей зазначених понять,...

Формувати в учнів поняття «правовідносини», «правоздатність», «дієздатність»,...
Мета: формувати в учнів поняття «правовідносини», «правоздатність», «дієздатність», ознайомити учнів зі структурою правовідносин,...

Про становище
Вступ

Договір дарування майнового паю місто Київ, тридцять першого серпня дві тисячі шостого року

Про становище інвалідів в україні
Державна установа науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин мінпраці україни

Заперечення на клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді застави
П.І. П. підсудного за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 2 Кк україни

Установчими зборами
Організація створюється І діє на засадах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом,...

Коментар до проектів КредитниХ договорів на умовах надання кредиту частинами
Проект кредитного договору невідновлювальної кредитної лінії (з можливістю використання зерна як застави)

Розвиток механізму використання застави в системі банківського кредитування
Дипломна робота містить – 87 сторінок, 9 таблиць, 14 рисунків, 4 формули, список літератури з 52 найменувань, 3 додатки

Тараса Шевченка На правах рукопису Медведєва Наталія Петрівна
Поняття гірничої концесії та особливості гірничих концесійних правовідносин

«всеукраїнське громадське об’єднання «спілка пасічників україни»
Організація здійснює свою діяльність на принципах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, відсутності...

Тести першого етапу кваліфікаційного іспиту для одержання сертифіката серії "А" аудитора України
Надання користувачам для прийняття рішень повної І достовірної інформації про фінансове становище, результати

Тести першого етапу кваліфікаційного іспиту для одержання сертифіката серії "А" аудитора України
Надання користувачам для прийняття рішень повної І достовірної інформації про фінансове становище, результати

Конспект інтегрованого уроку -дослідження Мета
Познайомити учнів з представниками «Руської трійці», розповісти про становище Галичини в ХІХ столітті певного періоду, розкрити роль...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт