Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України







Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Комунальний позашкільний навчальний заклад

«Мала академія наук учнівської молоді» Дніпропетровської обласної ради»


Відділення: філософії та суспільствознавства

Секція: журналістика
Хлібороб – професія почесна і вічна

( за сторінками районної газети «Червона зірка»)

Роботу виконала:

Голуб Діана Вікторівна,

учениця 10 класу

Райпільської середньої

загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів

Межівського району

Дніпропетровської області

Науковий керівник:

Мельникова Олена Федорівна,

вчитель української мови і літератури

РКЗО «Райпільська СЗШ І- ІІІ ступенів»

Межівського району Дніпропетровської області

Дніпропетровськ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1.До витоків історії...............................................................................................

1.1.Трипільці і землеробство..........................................................................................5

1.2.Український хліборобський клас як утопічна політична сила за часів гетьмана Скоропадського...................................................................................................................6

1.3.Професія – хлібороб...................................................................................................6

1.3.1. Хліборобські династії..........................................................................................7

РОЗДІЛ 2.Сторінками основ журналістики......................................................................

2.1.Основні відомості про газету..................................................................................10

2.2.Історія районної газети «Червона зірка» Межівського району Дніпропетров-

ської області..............................................................................................................12

2.3.Нариси, фоторепортажі, замітки про хліборобів колгоспу Кошового.................15

РОЗДІЛ 3.Власні дослідження.........................................................................................20

ВИСНОВКИ.......................................................................................................................21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................................22

ДОДАТКИ...........................................................................................................................23

ВСТУП
В цьому році виповнюється років з Дня заснування Межівського району. Окрасою нашого краю є звичайні люди, які своєю працею примножують добробут своїх земляків. В усіх селах району проходили офіційні урочистості, на які були запрошені найпоченіші трудівники району.Це стало нагодою згадати про вічну професію українців- хлібороба. Адже в кожному селі є династії, які передають цю справу своїм синам, онукам, правнукам.

Актуальність теми зумовлена потребою інформації про одну із давніх професій української нації, яка прийшля до нас ще з Трипілля – професію хлібороба. Адже про землеробство, землеробів так мало згадують зараз і в інформаційному просторі і в суспільстві.Якщо, не згадати, не розворушити ті славні сторінки діяльності хліборобів, хай і за часів Радянського Союзу, наша молодь зовсім забуде, хто ж саме вирощує хліб, не говорячи вже про те як саме його вирощують.

Об’єктом дослідження є хліборобська професія.

Предметом дослідження є праці з народознавства, краєзнавчий матеріал про родини хліборобських династій Макари і Голуба, основи з журналістики та регіональної преси; 34 статті, в яких розповідається про трудові будні механізаторів Голуба Віктора та Григорія Бондарчука,Піка Володимирата Володимира Макари, Коріненка Дмитра та григорія Лакизи, Бакаляра Івана та Івана Синиці,Володимира Мінькача та Івана Коріненка,Романенка Петра та Йосипа Сергієнка, Івана Рубленка та Володимира Голуба, агрономів Андрія Калашника та Сергія Зашка.

Мета дослідження: дослідити витоки історії хліборобства на Україні, самої професії хлібороб; віднайти цікаві історичні факти пов’язані із цим питанням; вивчити багатогранність друкованого слова через засоби масової інформації – регіональні газети; з’ясувати значення жанрів, які використовувалися у публікаціях районної газети «Червона зірка» для опису трудових подвигів мої земляків; виявити основні віхи історії районної газети «Червона зірка»; відтворити рівень ставлення сучасної молоді до цієї професії .

Дослідження проводилося за допомогою первинних методів: порівняння, опитування, аналізу , узагальнення та за методом соціального дослідження.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається тим, що матеріал роботи може бути використаний на уроках історії рідного краю, виховних годинах, годинах профорієнтації, батьківських зборах. Для засідань історико-краєзнавчого гуртка, на бібліотечних уроках для учнів старших класів.

РОЗДІЛ 1.

На етнічній території України населення здавна займалося хліборобством. У давні часи трипільської культури, ще чотири тисячі років до н. е., вирощування злаків посідало чільне місце серед інших видів господарських занять — таких, як мисливство, збиральництво, рибальство, до певної міри тваринництво. Трипільці – найдавніші хлібороби на українських землях. Головним заняттям у них було підсічне землеробство. Землю обробляли кам'яними, кістяними мотиками, дерев'яним ралом. Орали волами. Вирощували ячмінь, просо, пшеницю. Жали дерев'яними серпами з крем'яними, а пізніше мідними чи бронзовими вкладками. Сприятливі кліматичні умови, погідний ландшафт, родючі чорноземи спонукали до праці у полі. «Минали тисячоліття, відбувалися переміщення давніх хліборобських племен з місця на місце, і все ж хто б не оселявся на тій землі — неодмінно відновлював традиції вирощування хлібних злаків. [ ]»

У результаті безпепервної протягом століть хліборобської діяльності на сучасній території України створилися багаті народні традиції у плеканні зернових культур.

«Хліборобству як господарсько-культурному явищу притаманна внутрішня структура. Його цілість становлять знаряддя праці, технологічний процес вирощування культурних злаків, плодів, а також ціла низка обрядово-ритуальних дій. Перед тим, як взятись за чепіги плуга, щоб провести борозну і засіяти зерно у добре підготовлений грунт, господар молився, проробляв різні предковічні ритуальні й магічні дії задля успішних результатів праці. Повна відповідність фізичних, технологічних вправ духовному стану людини, її світобаченню і відчуттям породжувала впевненість у характері хлібороба, наповнювала його душу спокоєм.[ ]». Поняття «традиційне хліборобство» включає і такий ряд атрибутивних елементів, як культ землі, магія слова, магія предмета. Це те, що становило світоглядну систему давнього хлібороба .

Саме слово «хліборобство» має таке визначення - це «галузь рільництва, пов'язана з вирощуванням хліба.[ ]»

До історії хліборобства причетні також сакські племена, саки були найближчими родичами скіфського населення Північного Причорномор’я. «Римський історик Квінт Курцій Руф переказує легенду про те, що в саків, як і в скіфів Придніпров’я, були чарівні небесні дари: плуг і ярмо – для хліборобів, спис і стріла – для воїнів, чаша – для жерців... в сакському суспільстві виокремлюють три групи населення: стан воїнів (стародавня індоіранська назва вояків «ратайштар» – «ті, що стоять на колісниці»); стан жерців, атрибутами яких була жертовна чаша й особливий головний убір, і стан хліборобів-общинників – «восьминогих», тобто тих, які мають двох волів для запрягання в плуг. Кожному з названих станів відповідали свої традиційні кольори. Воїнам добирали червоний і золотисто-червоний, жерцям – білий, а хліборобській громаді – жовтий і синій. Поєднання двох останніх було притаманне впродовж віків і символіці населення Північного Причорномор’я, втілившись у сучасному прапорі України. [ ]»

Час минав, змінювалася історія українського народу, але хліборобська професія залишилася найпочеснішою серед всіх інших.

В історії України навіть відомий такий факт, що Липинський В`ячеслав, монархіст, у 1920-х роках запровадив таке поняття як « хліборобський клас». « Україна для Липинського — це насамперед потужний клас хліборобів, у межах якого існують суперечності між багатими і бідними, але не боротьба. У хліборобах Липинський вбачає головного носія державної ідеї, до них він звертається зі своїм політичним проектом. [ ]» У своєму творі «Листи до братів-хліборобів», лист 21-й він пише : « Тільки український хліборобський клас, обєднаний владою українського Гетьмана-Монарха, може збудувати Українську Державу».

Яке ж визначення має саме слово «хлібороб»?

«ХЛІБОРОБ, а, чол. Селянин, який займається хліборобством. — А чине знаєте там коваля Ляща? — Ляща? Який же то коваль Лящ? Ні, серце, не знаю й не чула. в в нас Лящі, так то не ковалі, а так собі хлібороби, як і ми (Марко Вовчок, I, 1955, 8); Гарно тобі, любо, весело! ..Недаром в таку годину — аби неділя або яке свято — хлібороби виходять на поле хліба обдивлятись! (Панас Мирний, I, 1949, 125); Були хлібороби батько й мати, що весь вік творили хліб і мед для людей (Олександр Довженко, I, 1958, 325). [ ] А Борис Грінченко записав:» Хлібороб, -ба, м. Земледѣлецъ, хлѣбопашецъ. На Обрітення обертаються птиці до гнізда, хлібороби до плугів. Ном. № 523. [ ]»

Наш народ - одвічна трудолюбива хліборобська спільнота людей, які в усі часи були гордістю України. Серед них одне з чільних місць належить хліборобським династіям, які відзначилися титанічною працездатністю, сміливістю творчого пошуку, безприкладною відданістю улюбленій справі. Натхненна багаторічна праця стала їхнім життєвим подвигом.

У нашому селі є дві династії хліборобів. То що ж означає саме слово «династія»?

«Динáстія — ряд монархів того самого роду, які заступають один одного на троні шляхом спадкування… В переносному значенні династією також називають родину, яка передає своє ремесло від батька до сина, наприклад, династія акторів. В Радянському Союзі ввживалося словосполучння "робітнича династія".[ ]» А інше джерело повідомляє схожу інформацію: «дина́стія (грец. δυναστεία – влада, панування) .

1. Кілька монархів з одного й того ж роду (сім’ї), які змінюють один одного на троні за правом успадкування.

2. Тепер поняття «династія» іноді застосовують щодо кількох поколінь однієї родини – видатних майстрів певної справи (робітнича Д., хліборобська Д. тощо). [ ]»

Засновником першої династії є Макара Володимир Прокопович, який незмінно працював механізатором в колгоспі імені Кошового ... років. Неодноразово В.П.Макара був нагороджений почесними грамотами та дипломами, держава відмітила його працю орденами Трудового Червоного Прапора та Трудової слави. Продовжив справу батька його молодший син – Олександр Володимирович Макара, який створив своє власне ... де разом з ним працює його син – Макара Сергій Олександрович. Встигнув побачити В.П.Макара і свого старшого онука під час збирання врожаю – Романа Івановича Макару. Колись, ще у... році. Р.І.Макара, закінчивши Новомосковський сільськогосподарський технікум, вирішив продовжити славну династію хліборобів – орендував землі і почав займатися нелегкою справою – землеробством. У всьому він намагався брати приклад зі свого батька, Івана Володимировича Макари, старшого сина В.П.Макари, який закінчивши Дніпропетровський сільськогосподарський інститут працював парторгом у колгоспі імені Кошового, а потім був обраний на посаду сільського голови. Зараз Р.І.Макара – є одним із почесних директорів агрофірм району, хоча і молодий за віком, але він шанований людьми, бо виснажлива та тяжка робота на землі аж ніяк не змінила його ставлення до людей. Разом з ним працює і його рідний брат- Андрій Іванович Макара, який в свій час буа воїном-миротворцем. Усі вони : Олександр Володимирович, Сергій Олександрович, Роман Іванович, Андрій Іванович гордо і твердо несуть почесне звання – хлібороби України, яке залишив їм у спадок Володимир Прокопович Макара. Збирається вирощуавти хліб і син Романа Івановича – Дмитро, який писав у шкільному творі про свою мрію так: «...я теж мрію працювати на твоїй житниці, моя рідна земле, – продовжити хліборобську справу свого роду – роду Макарів. Я хочу так як і тато, закінчити технікум, стати агрономом, навчитися працювати на тракторі, на комбайні. Подумки мрію відчути, так само як і мої предки, дух рідної землі, зрозуміти, яка це свята справа – вирощувати хліб для свого народу, для тебе, моя Україно! Також мрію допомагати людям, як це роблять зараз мої батьки...»

А це історія іншої династії. « Дод.1» Рік 1955-й. Молодий і завзятий Віктор Голуб прийшов працювати до колгоспної артілі трактористом. Так розпочинався трудовий шлях зачинателя славної хліборобської династії – Голуб. В далекому 1963 році, Віктор Іванович Голуб одружився на зовсім юній дівчині на ім’я Люба. Та перед цим у його житті була сумна історія: померла перша дружина, а на руках залишився зовсім маленький син – Володимир.Та зустріч з Любою, яка на той час вже попрацювала і дояркою, і свинаркою на тваринницьких фермах колгоспу імені Кошового переросла у щасливе сімейне життя. Сам Віктор Іванович із початку своєї трудової діяльності сів за кермо трактора, точніше сказати не за кермо, бо в ті роки у тракторах були лише ..., а за ....І Коли Один за одним народжувалися діти у родині, він майже завжди був на роботі. Спочатку народилися дві донечки Іринка і Катруся, яких доглядав старший син Віктора Івановича – Володимир, а пізніше Любов Іванівна подарувала своєму чоловікові трьох синів. « Дод.1» Не дивлячись на виснажливу турботу про чоловіка та малих дітей, недоспані ночі, вона чотири роки пропрацювла на комбайні разом з ним – помічником комбайнера. « Дод.2» Першим, хто продовжив справу свого батька, був старший син – Володимир Вікторович Голуб, який повернувшись у село зі служби у Радянській армії, пішов працювати разом з батьком – механізатором. Пізніше до них приєднався і Олександр Вікторович, а потім – Сергій Вікторович, і нарешті- Віктор Вікторович. Так вже трапилось, що через хворобу двоє синів Віктора Івановича і Любов Іванівни – Олександр і Сергій перебувають вдома по інвалідності, а найменший – Віктор Вікторович- працює на шахті. Та все ж таки справу свого діда продовжують онуки – Володимир Володимрович та Віктор Володимирович Голуби, які працюють в.... вже років. « Дод.3, 4» Їхній батько - Володимир Вікторович Голуб, який проробив все життя хліборобом, сумує, що в родинах синів є лише донечки : «Невже нікому буде продовжити славну династію хліборобів?» « Дод.5» Час покаже, а поки що, Володимир Вікторович радо ділиться спогадами про своє трудове життя зі мною, його онукою, Голуб Діаною. « Дод.6» Доречними, на мою думку тут будуть рідки поезії Марії Познанської: Честь і слава хліборобам,

Що живуть в моїм селі!

Хлібороби хліб нам роблять,

Знайте й ви про це, малі.

В пору літню, в час осінній,

Навесні — в гарячий час

Косять, жнуть вони і сіють,

Лан оруть — у котрий раз!

хлібороб в колгоспнім полі

Нам вирощує врожай.

Пшениці шумлять на волі,

Де початок їм, де край?

А їсте ви паляницю,

Калачі смачні їсте, —

Не забудьте уклониться

Хліборобові за те!

РОЗДІЛ 2.

«Газети, як і деякі інші великі підприємства,

цікаві не стільки тим, як вони робляться, скільки тим, що

вони взагалі існують і виходять регулярно щодня. Ще не було

випадку, щоб газета друкувала лише коротке повідомлення

про те, що за минулу добу нічого вартого уваги не сталося і

тому нічого писати. Читач кожного дня одержує і політичну

статтю, і події, і спорт, і відділ культури, і економічний огляд.

Якщо навіть всю редакцію звалить грип, то газета все ж вийде,

і в ній будуть всі звичайні рубрики, так що читач ні про що

не здогадається»

Карел Чапек

З погляду журналістики, у друкованих органах масової інформації – у газетах і журналах, «…давно помічена непередавана енергетична потужність друкованого слова, можливість передати авторські думки, зануритися за його допомогою в духовне життя та емоції кожного персонажа… [ 4.с71]»

Завдяки газетній продукції, ми знайомимося з цікавою інформацією про людей, їхнє життя, трудові та творчі досягнення.

Не дивлячись на те, що Інтернет надає нам безліч нових можливостей для отримування інформаціїї, яка нас цікавить, друковане слово залишається актуальним. «За словами генерального директора Всесвітньої газетної асоціації Тімоті Болдинга, що репрезентував десятий щорічний огляд газетної продукції, протягом минулого десятиліття газети потерпали від економічного спаду, кризи з цінами на газетний папір, зростаючу конкуренцію, усе більшу роздрібненість ринку

мас-медіа і відтоку рекламних коштів в Інтернет. У цілому газетна індустрія перебувала в стані кризи. «Однак, – сказав він, – зараз видно, що газети в багатьох країнах упорались з цими проблемами, скористалися новими можливостями і тепер відроджуються. У кінцевому рахунку, незалежно від сьогоднішніх тенденцій слід підкреслити, що газети залишаються надзвичай-но могутнім засобом масової інформації з незвично широким охопленням аудиторії й ступенем впливу на неї.

Цифри свідчать, що й сьогодні газета залишається найважливішим джерелом інформації, яким користуються мільйони людей в усіх країнах світу. [ 4.с88]».

Праобразами газет були інформаційні бюлетені, що випускалися в Римі в 1 ст. до р. Хр. – 4 ст. після р. Хр. Перші газети з’явилися в Китаї у 8 ст. У Європі – в 17 ст.: у Німеччині в 1609, у Швейцарії – у 1610 р., у Голландії в 1616, у Англії в 1622 ро-ках. Слово «газета» пішло від назви рукописного аркуша новин у Венеції, який купували за монету такої ж назви. Уже тоді виготовлювачів таких новин називали газеттанті.

Термін гезета увійшов до широкого вжитку з появою у Франції видання Теофраста Ренодо «Ля газет» (1631). Першою щоденною газетою була «Ляйпціґер цайтунґ» («Ляйпцігська газета»), що видавалася в Німеччині в 1661–1663 роках. Однією з найстаріших газет світу, що видається й сьогодні, є газета «Таймс», заснована у Лондоні (Велика Британія) за одними даними в 1785, а за іншими – у 1786 році.

Перші газети в Україні з’явилися польською мовою («Кур’єр Львівські», 1749), французькою («Газет де Леопольд», 1776) та російською («Харьковский еженедельник», 1812; «Харьковские известия», 1817–1823) мовами. Перша газета українською мовою – «Зоря Галицька» видавалася у Львові в 1848–1857 роках[4.с82]».

«ГАЗЕТА (італ. gazzetta) – періодичне, що виходить від кількох разів на день до кількох разів на тиждень, друковане видання з систематичними матеріалами про події і явища суспільно-політичного, економічного й культурного життя[4.с89]».

Кожна область України має свою регіональну пресу. Нам відомі такі обласні видання: «Зоря», «Сільські вісті», «Вісті Придніпров’я». Саме з них ми дізнаємося новини про сільське життя та важку працю хліборобів сучасності.

Готуючи цю роботу, я не могла оминути періодичне видання нашого району – «Червону зірку».Саме завдяки матеріалам цього видання за 1967, 1968, 1977роки я зібрала величезний публіцистичний матеріал про землеробів колгоспу імені Кошового. Знаходячись в районному архіві, перебираючи сторінки газет з минулого,я зацікавилася історією створення і діяльності «Червоної зірки». На превеликий жаль, матеріалів виявилося зовсім мало, хоча вже вісімдесят четвертий рік жителі Межівщини читають цю газету.

Ось, що розповідає про історію «районки» краєзнавець П.М.Бабець: «Межівська газета з’вилася на світ, коли район тількино зіп’явся на ноги. Запрацювали адміністративні,господарські та культурно-освітні установи.І виникла потреба у власному друкованому слові. Головними газетними темами тих років стали організація збирання врожаю, виконання плану хлібозаготівель, робота понад 30 сільгоспартілей і комун, колективних сільських господарств. У той час почали діяти машино-тракторні станції, в тому числі Межівська.

Разом з тим під керівництвом райінспекції народної освіти (РІНО) налагоджували навчання дітей початкові і середні школи, працювали підприємства й установи. Все це висвітлювалось на сторінках районної газети , яку редагував П. Лубенець.

Серед активних селянських кореспондентів були Татров і Гужвій з Межової, Кошарний і Юрченко з Райполя, Синиця з Новопавлівки. На 5 травня 1933 року робсількорів «Зірки» нараховувалось 411 чоловік! Навесні 1933-го П. Лубенця на посаді редактора змінив І. Стрельніков.

Великі і малі проблеми господарювання на тлі колективізації і народження колгоспного села породили нашу ‹‹Зірку››.

Одні вважають реальним роком заснування газети 1929, інші - 1930. За віднайденим у столичних архівах найдавнішим номером датою заснування стали вважати 7 травня 1930 року. Хоча повні комплекти газети, які збереглися у Москві в бібліотеці імені Леніна, датовані 1933 р.

Відомі імена перших редакторів і кореспондентів: Борис Сапак, брати Шнайдоуки (молодший Олександр). Вони пішли у великий світ радянської журналістики – редагували солідні області , навіть всесоюзні газети.

Іншим сількорам ‹‹Зірки›› поталанило менше. Одних зачепила репресивна машина 30-х(як-от редактора ІІ. Лубенця),про деякого-приміром ,редактора І.Стрельникова - ми сьогодні , на жаль,нічого не знаємо.

Але попри усі складності і протиріччя сталінської журналістики, то були роки самоосвіти і поступку до цивілізації як самих народних працівників пера, так і багатостраждальної малокультурної читацької маси. Саме так, думаю, слід сприймати кореспондеції – дописи тодішніх партійно-комсомольських активістів.

Ветеран журналістської справи Марія Онисимівна Радченко, яка майже дівчинкою після семирічки прийшла до Межівської редакції в кінці 30-х років, з особливим піднесенням і шаною згадує своїх старших колег журналістів, працівників друкарні. Розповідає про той робочий настрій та ентузіазм (а особливо про ту відповідальність!) з якими щире слово межівської журналістики підкріплювалося живим спілкуванням із трудовим людом, невтомними репортерськими рейдами в глибинку – здебільшого пішки, зрідка ‹‹бєдкою›› чи велосипедом.

Давно те було...Відшаленіла війна.Не повернулися з фронту заступник редактора Василь Степанович Доля, сількори Довженко Ф., Пилипенко Г. Та інші.

Восени 1943-го було звільнено від загарбників землю Межівщини, а навесні разом з природою відродилася і районна газета ‹‹Зірка››. Редактором знову,став Іван Свіженець, який у 1941 р евакуював редакцію й обладнання друкарні в Сталінпрадську область.

Пригадують ветерани межівської преси й жінку редактора тих далеких років ,– В. Шарову. Особливий слід серед керівників Межівської редакції залишив Микола Пилипович Ковтун ( 1948 – 1956 рр.) – фронтовик - офіцер , історик за фахом, чуйна і порядна людина.Тяжкі повоєнні роки межівські журналісти мужньо долали нарівні з односельцями. Про ці часи розповідала тодішній коректор газети Халецька Раїса Іванівна.

- Редакція і друкарня кочували по тісних хатках Межової . Папір для газети возили з обласного центру приміськими потягами, переносили на плечах. З окремих малесеньких букв – шрифтів набирали і верстали сторінки газети. Вручну крутили друкарську машину.

Тільки в 50-х роках у редакції з’явився власний автотранспорт - ‹‹Москвич››

В різні роки над газетою працювали талановиті журналісти: Чорняк І. М.,Давиденко Я. І., Цибенко М. І.(редакторували з 1959 рр.), Ковтун М. Ф., Банний М. С., Дрегваль В. М.; фотокори: Мисик В. і Юхименко Г. П.

Найяскравішим періодом для районної газети ( тепер вже ‹‹ Червона Зірка›› став час, коли колектив редакції очолив Володимир Микитович Олійник. 34 роки на посаді редактора районки.Феномен – чи не єдиний в Україні. Під його началом в 70-і роки сформувався і запрацював дружний молодіжний колектив. Багато корінних змін у роботу редакції районної газети запровадив Володимир Микитович Олійник. Було налагоджено кадрову політику, розроблено систему заохочень за хорошу роботу. Райгазета стала регулярно брати участь в обласних конкурсах на краще міське-районне, інформаційне друковане видання і займала провідні місця.

На період жнив, було організовано дієвий додаток до газети – бюлетень «Промінь», на сторінках якого висвітлювався хід жнив, результати змагання жнивних екіпажів, розповіді про хліборобів.

У редакції діяли відділи: партійного життя, агропромислового розвитку, листів. Творчий штат редакції налічував до 10 чоловік. Розширено тематику газетних матеріалів – стали з’являтися фейлетони, нариси, суботні розмови з читачем, статистичні сторінки, що висвітлювали основні сфери життя району. Регулярно виходили тематичні сторінки : «Людина і природа», «Людина і Закон», «Червоні вітрила», «Чисті джерела», «Світлиця книголюба» та інші. Тираж газети сягав 8000 екземплярів.

1983 року в експлуатацію було введено нову двоповерхову будівлю редакції.

Олійник редагував газету до кінця 90-х років 20-го століття. Цей період сміливо можна охрестити «золотим» в історії районної газети, в якому виросла ціла когорта творчих працівників, членів Спілки журналістів СРСР, а згодом і України – В. Олійник, М. Пудла, К. Родик, О. Винник, В. Чопенко, А. Пічугін., Т. Лучко.

Катерина Олексіївна Сергієнко( яка працювала в редакції не один десяток років, прийшла коректором і стала відповідальним секретарем) з гордістю називає обласні , республіканські, навіть Всесоюзні нагороди (ІІІ-є місце!), які здобувала ‹‹ Червона Зірка›› у щорічних оглядах преси.

Завжди із захопленням читалися статті ‹‹золотого››пера Межівщини Михайла Пудли( заввідділу листів, потім партійного життя і, нарешті, головного редактора). Шліфувалися журналістські особистості: одні були оперативно пишучими , у інших - слово цінувалося на вагу золота[5.с2]».

На початку 2000-х розпочалася новітня історія районної газети. У цей час «Червону зірку» редагували М. Пудла, Н. Вознюк. Сьогодні головним редактором газети працює О. В. Стадніченко. Газета в ногу з часом перейшла на комп’ютерну верстку та друк. Сьогоднішній колектив продовжує традиції своїх попередників, але вже в нових умовах громадського і політичного життя. До рядів Національної Спілки журналістів України вступили Н. Ляшенко, Н. Вознюк, Є. Хрипун, В. Харламов.

7 травня 2010 року «Червона Зірка» відсвяткувала свій 80-річний ювілей.

Від самого заснування і до сьогодні, газета є незмінним супутником існування Межівського району, його, так би мовити, індикатором самостійності, самодостатності, як адміністративної одиниці. І все те, що відбувалося і відбувається у житті жителів Межівщини, так чи інакше знаходить своє відображення і на шпальтах газети.

А тоді, в далекому 1967,1968,1977 роках про хліборобів сільгоспартілі або колгоспу імені Кошового було надруковано 34 статті, в яких розповідалося про трудові будні механізаторів Голуба Віктора та Григорія Бондарчука,Піка Володимирата Володимира Макари, Коріненка Дмитра та григорія Лакизи, Бакаляра Івана та Івана Синиці,Володимира Мінькача та Івана Коріненка,Романенка Петра та Йосипа Сергієнка, Івана Рубленка та Володимира Голуба, агрономів Андрія Калашника та Сергія Зашка.

Матеріали розміщувалися за рубриками: «Гострий сигнал», «Перевіряємо виконання ювілейних зобов’язань», «Партійне життя», «Наша Батьківщина», «За ефективність галузі», «Польовим роботам темпи і якість», «Обговорюємо проект Основного закону СРСР», «Перець на жнивах».

Дописувачами у газету були агроном колгоспу імені Кошового- Сергій Зашко, секретар партійної організації колгоспу імені Кошового – Микола Кошарний, бригадир тракторної бригади колгоспу імені Кошового- Григорій Бондарчук,бригадир першої комплексної бригади колгоспу імені Кошового Андрій Калашник, та найулюбленішим дописувачем була Віра Павлівна Дудка, вона була позаштатним сількором «Червоної зірки».Доля обділила її фізично- вона народилася ліліпутом, але творчий хист, доброта і любов ,з якою вона ставилася до односельців не давали нікому жодних підстав ставитися до неї як до людини, яка має фізичні вади. Окрім роботи сількора, вона займала посаду секретаря правління колгоспу, вела передачі на сільському радіомовленні, була незмінною ведучою на сільських концертах Райпільському клубі, а як вона писала нариси!..

Нарис- це «центральний жанр публіцистики, що передбачає опе-ративний відгук на суспільно важливу подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь про по-бут, звичаї й людей певного регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці:

автори нарисів тут називаються «нарисовці». Внутрішньожан-рова типологія нарису включає в себе портретний, проблемний, подорожній, науково-популярний та інші його зразки.

Предметом нарису може бути будь-який факт чи явище реальної дійсності, узятий як проблема, у площині своєї суспільної, моральної, загальнолюдської значимості. Арматурою нарису є авторська думка, доведення певної концепції взятої до вивчення

проблеми, пропонування шляхів її розв’язання.

Особливість нарису – широке використання в ньому елемен-тів художнього мислення: створення портретів героїв (причому не лише зовнішніх, але й психологічних), зображення їх у дії, за допомогою розгорнутої мовної характеристики, викорис-тання вимислу й домислу, зображення пейзажів, інтер’єрів та екстер’єрів, наведення красномовних деталей і подробиць. Автор створює сюжет, розбудовує публіцистичний конфлікт, вдаєть-ся до психологічного аналізу. Усе, що може наблизити героїв до читача, запліднити його авторським баченням подій і про-блем, активно використовує нарисовець. Нарис споріднений з оповіданням і найближчий його родич. Часто нарисом назива-ють оповідання, в основі якого лежить документальний сюжет[4.с382]».

Ось який початок має нарис «Красивий почерк»: « Швидкий «Беларусь» \, скотившись з пагорба і, розвернувшись у низині плантації, просмугував упоперек гострими пластами край поля.Й лише тоді, піднявши навісний культиватор, машина залишила загінку. Але перед цим механізатор Іван Бакаляр зупинив агрегат . Така вже в нього, бач, була звичка: як закінчить ниву : обовязково погляне на неї збоку... [6.с2]», або зачитаємо рядки з наступного нарису «Ведучий». «Не одному зі своїх односельсан дав путівку в самостійне життя Григорій Олексійович Лакиза. Майже всю молодь, котра нині тримається за кермо, саме він, досвідчений тракторист довоєнного гарту, вивів на широкий механізаторський шлях... [7.с3]». «Оспівувачем праці» назвав її у своєму нарисі М. Пудла.

Привертають увагу репортажі з місця подій, які подавав до газети фотокор В.Мисик.

Репортаж – це «(від французького reportage, що в свою чергу походить з латинського reporto – повідомляю) – один з основних інформаційних жанрів журналістики, предметом якого є цікаві для громадськості події дня[4.с52]»..

«Репортаж – це жанр, який передбачає оперативну і яскраву розповідь про подію, ситуацію, явище. Репортаж – це розповідь очевидця або учасника події. Новина тут обростає суб’єктивними враженнями спостерігача та його співпереживаннями. Репортаж може бути коротким або значним за розміром. Різноманітність репортажів наштовхує на думку про те, що цей жанр мусить мати внутрішньожанрові різновиди, але вони ще недостатньо вивчені нашим журналістикознавством[4.с380]»...

В.Мисик так пише про Голуба Віктора Івановича та його сина Володимира : «На цьому знімку два хлібороби. Батько і син. В одного- досвід, в іншого- молодість…»

Також цікавими є замітки того ж таки сількора В.П.Дудки

Замітка – це «найпростіший жанр оперативного газетного повідомлення. Його головні властивості: стислість у подачі новини, ощадливість тексту, який не повинен перевищувати 35–40 рядків, точність і зрозумілість його для масового читача. Замітку небезпідставно вважають найдавнішим жанром журналістики. Газети на ранньому етапі їх існування складися як листки з розташованими на них стовпчиками новинарними повідомленнями. Лише потім, з розвитком журналістики і друкарських технологій, повноправне місце в пресі зайняла публіцистика.

Первісно ж газета складалася виключно із заміток.

У тесті замітки автор повинен бути особливо охайним у ставленні до кожного слова, яке мусить бути глибоко продумане, зважене. Буває так, що журналістові доводиться підраховувати не лише рядки, але й слова, а інколи й знаки у тексті своєї замітки. Необхідно первісно розуміти, що факт завдяки мисленій інтерпретації перетворюється на жанр замітки; оцінку події міс-тять не тільки наші судження про неї, але й слова, якими ми її описуємо. Це дуже легко спостерегти, зіставляючи замітки про одну й ту саму подію в різних газетах, особливо, якщо ці газети

різної політичної спрямованості. Звідси важлива вимога до тек-сту: вживайте нейтральну лексику, обирайте з синонімічного ряду такі слова, які передають значення, а не містять емоційного забарвлення[4.с384]»...

«У двобої з негодою» розповідається про те, горох, прибитий дощем до землі не вдавалося скосити декілька днів. Але «…наперекір негоді трудівники колгоспу протиставили свою наполегливість. Одягши плащі, взувши гумові чоботи, в поле вийшли з косами косарі. Закипіла робота. За два дні 9 гектар гороху, які не встаг скосити І.Коріненко, покладено у валки…В цьому двобої брало участь 47 чоловік механізаторів і шоферів, керівний склад колгоспу. Підсохли валки. Розпочато обмолочення гороху [8.с4]».

Не відступили укладачі «Червоної зірки» і від розміщення коментаріїв « Сильним пшеницям – передову технологію»,Знанн – справі помічник», «Зримі зміни».

Коментар –це «(від лат. commentarium – нотатки, пояснення, тлумачення) – роз’яснювальні або критичні міркування чи витлумачення певних подій і фактів громадського, наукового, культурного життя. Коментар пояснює зміст певної події,

політичного чи історичного документа, незрозумілі місця літературного чи публіцистичного твору.

У журналістиці поняття «коментар» має два значення: широке і вузьке. У широкому значенні «коментар» – це стри-жень аналітичної журналістики, її головна складова частина й сутність. Тут існує правило: факти недоторкані – коментарі

вільні. Журналіст особливо сумлінно, правдиво, точно й вичерпно повинен викладати факти, але цілком вільний у коментарях до них і ні перед чим, окрім своєї совісті, не відповідає за них. У вузькому значенні слова «коментар» – це окремий жанр у жанрологічній системі журналістики, який передбачає роз’яснення для читачів, слухачів чи глядачів матеріалу чи фактів, поданих в органах масової інформації. Як правило, він подається під заголовками: «Наш коментар», «Від редакції». Для коментування подій журналіст звертається до ньюзмейкерів (організаторів та учасників подій, урядовців, політичних та громадських діячів), а також незалежних експертів (науковців, фахівців у даній галузі, письменників,

діячів культури). Це не значить, що сам він не має права мати власну думку на події й висловлювати її в ролі коментатора. При всій вагомості в журналістиці інформаційних жанрів поважного читача все ж вабить аналітика, неможлива без

коментарю, бо він самотужки часто буває неспроможний розібратися в змісті фактів і зорієнтуватися в складному сучасному потокові інформації, що надходить до нього через ка-нали масової комунікації[4.с80]».

У коментарі А.Калашника «Зримі зміни» йде мова про зміни на краще життя у селі. Автор відмічає, що трудівники стають багатшими не лише матеріально, а й духовно.

Він описує як нелегко було долати повоєнні труднощі, коли відроджувався колгосп. Ось як пише А.Калашник: «...Сьогодні в селі не побачиш низьких,з солом’яними стріхами мазанок. На їх місці виросли просторі, світлі будинки колгоспників... Невпізнанно зросла енергоозброєність колгоспу... [9.с2]». Наприкінці, згадуються прізвища колгоспників, які внесли свою скромну частку для того, щоб примножити багатство держави. Це подружжя Яремченки – Володимир та Марія, Ніна Цокур, Марія Мерзла, Лукія Лохвицька , Олена Рачок, Тетяна Купіра.

Ще багато заміток та фоторепортажів про нелегку працю хлібороба містять в собі сторінки районної газети «Червона зірка». Гадаю, що вони послужать нам для проведення відкритих уроків, позакласних заходів, доповнять наші знання про рідний край і його основне багатство- людей труда.


РОЗДІЛ 3.

З метою соціологічного дослідження я на своїй інтернет- сторінці (дод.8) провела інтернет- опитування за запитаннями:

1.Професія хлібороб- сучасна ? ( Так, ні)

2.Чи потрібна вона суспільству? (Так, ні)

3.Чи знаєте, ви кого, хто б мряв стати хліборобом? ( Так, ні)

У ньому прийняли участь 51 людина.

На перше запитання було відповідей «так» - 23 , «ні» - 28 .

На друге запитання було відповідей «так» - 40 , «ні» - 11.

На третє запитання було відповідей «так» - 9 , «ні» - 42

Таким чином, моє дослідження виявило, що учнівська молодь, з якою я спілкуюся, розуміють усю важливість професії «хлібороб», але не вважають її сучасною.

І на превеликий жаль, хліборобську справу своїх пращурів хотіли би продовжити лише один із опитуваних – Діма Макара, і 8 незнайомих мені людей, але про мрії яких знають мої друзі по інтернету.

Гадаю, що ці дослідження можна використати під час проведення годин з профорієнтації, батьківських зборів, та розмістити на шпальтах регіональної періодики.

ВИСНОВКИ

Було досліджено витоки вічної професії – хлібороб. Зібрано матеріал про хліборобські династії села Райполе. Вивчено і проаналізовано публікації про землеробів колгоспу імені Кошового на сторінках районної газети «Червона зірка» за 1967, 1968, 1977 роки. Розкрито теоретичні питання з основ журналістики про інформаційні матеріали друкованих видань. Знайдено історичні довідки про перші газети у світі, на Україні, про історію створення та розвиток районної газети «Червона зірка».Узагальнено публікації про почесних механізаторів сільгоспартілі імені Кошового. Проведено власне дослідження, яке дає бачення даної професіїї сучасною молоддю : професія «хлібороб» - почесна, професія «хлібороб» - вічна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

2.Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 82.

3.Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.

Том 4, ст. 401.

4. І.Л.Михайлин Основи журналістики; підручник для студентів вищих навчальних закладів: 5-те видання, перероблене та доповнене – К.: Центр учбової літератури, 2011.- с.52, 71,80,88,89,380,382,384

5.Газета «Червона зірка» № 35 від 6 травня 2000р.:ст.2

6.Газета «Червона зірка» № 35 від 30 квітня 1968.:ст.2

7.Газета «Червона зірка» від 26 червня 1968 р.:ст.3

8.Газета «Червона зірка» від 16 грудня 1967 р.:ст.4

9.Газета «Червона зірка» від 11 травня 1977р.:ст.2
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

http://slovopedia.org.ua/34/53399/33145.html

http://sum.in.ua/

http://uk.wikipedia.org/wiki/Український_Союз_Хліборобів_Державників

http://tyzhden.ua/

http://1576.ua/books/2887

http://uk.wikipedia.org/wiki/Династія

http://img.slovopedia.org.ua/t2.jpg

http://www.ukrlit.vn.ua/lib/poznanska/e4wha.html


поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Департамент...
Автори: М. М. Байцар, Л. А. Приймак, А. В. Ткач, вчителі української мови та літератури Полонської загальноосвітньої школи І-ІІІ...

Міністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управлінням (департаментам) освіти І науки обласних, Київської...

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Міністерство звертає увагу на дотримання порядку прийому дитини до дошкільного навчального закладу

Міністерству освіти І науки, молоді та спорту
Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством

Міністерству освіти І науки, молоді та спорту
Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством

Міністерству освіти І науки, молоді та спорту
Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни наказ
Відповідно до наказу Міністерства освіти І науки України від 23. 06. 2000 №240 "Про затвердження Інструкції з ведення ділової документації...

Методичні рекомендації
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Київський національний торговельно-економічний

Затверджую
Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту київський коледж будівництва, архітектури та дизайну

Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки, Київської, Севастопольської...

Україна міністерство освіти І науки, молоді та спорту управління...
Теплицької, Хмільницької, Чернівецької райдержадміністрацій з питань організації роботи таборів з денним перебуванням дітей влітку...

Методичні рекомендації щодо проведення Всеукраїнської військово-патріотичної...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління, департаменти освіти І науки обласних, Київської...

Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки, Київської, Севастопольської...

Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки, Київської, Севастопольської...

Міністру освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки
Міністерство освіти І науки надсилає Інструктивно-методичні матеріали щодо контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкових...

Загальні рекомендації вчителям суспільствознавчих дисциплін
Академічний рівень. Рівень стандарту. Київ. Міністерство освіти І науки України, 2010). Замість уроку «Тематичного оцінювання» 1...

Затверджую
Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України

Методичні рекомендації з питань організації навчально-виховного процесу...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти (управління) освіти І науки обласних, Київської...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт