Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

П ропоную інтерв’ю з Надією Михайлівною Пазяк, викладачем кафедри української мови та літератури Університету «Україна», в о. доцента, кандидатом філологічних

П ропоную інтерв’ю з Надією Михайлівною Пазяк, викладачем кафедри української мови та літератури Університету «Україна», в о. доцента, кандидатом філологічних





Люди і долі

Надія Михайлівна Пазяк
Пропоную інтерв’ю з Надією Михайлівною Пазяк, викладачем кафедри української мови та літератури Університету «Україна», в.о. доцента, кандидатом філологічних наук. Це – інтелігентна, доброзичлива, приємна у спілкуванні людина. Ми довго розмовляли, і фрагменти нашої розмови, думаю, будуть цікавими для широкого загалу читачів.

  • Надіє Михайлівно, перше і традиційне питання, яке спадає на думку інтерв’юерові: скільки років Ви працюєте у нашому університеті і що привело Вас сюди?

  • О, наш університет – то особлива сторінка у моєму житті. Кожен наш студент чи випускник може розповісти цілу історію (завбільшки з роман-сповідь), якою стежкою – не раз через лікарні та операційні – прийшов він до нашого вузу. Всякі вони – сумні і веселі, але завжди – щирі і просвітлені. Маю таку свою «історію» і я. Вважаю, що свою теперішню роботу я «вимолила» у Бога у грудні 1999 року, коли після похорону батька (українського фольклориста Михайла Пазяка (1930-1999) втратила чутливість рук і ніг і зрозуміла, що мій життєвий шлях, можливо, прийшов до завершення. Дуже добре пригадую той грудневий день, надвечір’я, коли я, спираючись на лікті, бачила у вікні призахідне сонце – як же гарно воно заходило! І чи не востаннє для мене… І в ту хвилину у мене в душі «щось» само заговорило – я просила Бога, якщо мені колись ще вдасться одужати, послати мене туди, де б я могла бути корисною дітям у такому стані, як я зараз, – тим, хто вже втратив надію стати колись на свої ноги. І моє прохання здійснилося – я не померла тоді, як мені передчувалося, а дуже повільно потихеньку видужала. І з осені 2000 року вже була викладачем (спочатку погодинником) Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Божа поміч іде через людські руки: завдячую свій прихід до університету двом великим українським фольклористкам – Лідії Францівні Дунаєвській (1948-2006) і Олені Михайлівні Таланчук (1943-2003), котрі поручилися за мене; завдяки їхнім рекомендаціям я тут, викладаю низку філологічних дисциплін, а серед них «Усну народну творчість». А те, що можу святкувати у вересні одинадцятиріччя своєї роботи тут, у нас, – завдячую своїм колегам по праці і особливо моїм очільникам – завідувачам кафедр – Ганні Володимирівні Онкович, Мирославі Владиславівні Дячинській, Зінаїді Олександрівні Сергійчук, Василеві Васильовичу Губарцеві. Така моя «історія». Але – найголовніше – дорогу до нашого храму науки проторувала мені моя дорога мати – українська вчена-мовознавець, багатолітній педагог Ольга Михайлівна Пазяк (1931-2004), яка і відійшла у Вічність 3 серпня 2004 року з усмішкою на вустах, у почесному званні викладачки української мови Університету «Україна» і зі значком «Університету «Україна» - 5 років» на лацкані свого найкращого костюма, надіваного тільки на студентські урочистості… Так мимоволі і материні студенти – «мамині діти» – стали «моїми»: я почала читати і мовні дисципліни. А серед тих «дітей» дорогі моєму серцю і милі Ліля Завойська, Іринка Лещишин, Оленка Чинка, Гена Горовий, Ганнуся Данько… усі, усі, усі, хай вибачать мені ті, кого я не назвала і чиї контрольні роботи Ольга Михайлівна зберігала до останнього свого дня, а я вже зберігаю як пам’ятку по матері… З вересня 2001 року – часу відкриття кафедри української мови та літератури Університету «Україна» – я викладаю курс «Усна народна творчість» (тобто основи української фольклористики)…

  • Для широкого загалу наших читачів залишається незрозумілим сам термін «фольклористика»…

  • Фольклористика (з англійської ”folklor” – «народна творчість») – наука про народну поетичну творчість, духовне надбання народу, створене за тисячоліття його існування, дзеркало народної душі, де відбита кожна історико-культурна епоха…

  • Невже наш народ аж такий давній?

  • Судіть самі: українські міфи сягають далеко поза мезолітичні рубежі. Час високої трипільської цивілізації – це вже розквіт чарівної казки і календарно-обрядової поезії, що її неоціненні скарби тішать нас і дотепер. Найдавніші наші коляди за ритмомелодикою повністю збігаються з календарно-обрядовими піснями сучасних індусів (теж нащадків аріїв, праіндоєвропейської мовної спільноти). Завдяки видатному українському культурному діячеві Євгенові Варді (на жаль, уже покійному) – ассірійцеві, що переповів міфи свого народу (теж нащадка аріїв) українською мовою, знаємо, що казка про Котигорошка – пряма трансформація праарійських міфів про героя-переможця. Так і в ономастиці: не знаємо семантики назв своїх рідних річок – таких, як Чечва, Манява, Ничлава, а наша колега-фольклористка з Марі Ел Зінаїда Іванівна Чепайкіна легко їх «прочитує» мовою марі, також нащадків давніх трипільців…

  • То як же Вам читався курс про народну творчість у нашому університеті?

  • Прекрасно і радісно. Уже десятий рік торую зі студентами дороги української фольклористики. Курс «Усна народна творчість» – не з тих дисциплін, до яких студентів треба притягати: вони самі тягнуться до народної поезії, як до животворного джерела життя і світла. Чують у народнопоетичній стихії рідне, своє. Обов’язкова праця – постійні самостійні записи народної творчості. За десять років уже зібрана поважна колекція таких записів, серед них є і рідкісні. На часі було б видання збірки студентських записів, здійснених за ці роки. Багато дає студентам фольклорна практика, адже справжнім фольклористом стає той, хто сам, без жодного керівництва, лише за велінням серця іде своєю землею у пошуках духовних скарбів…

  • «Усна народна творчість» читається лише в одному семестрі?

  • Так, на першому курсі. Трохи пізніше набуті знання поглибляться дисциплінами «Народознавство» (викладає завідувач кафедри, кандидат педагогічних наук, відома вчена-народознавець Зінаїда Олександрівна Сергійчук) та «Діалектологія» з діалектологічною практикою (читає і керує відома вчена-мовознавець Тамара Іванівна Товкайло). А окрім того надзвичайно багато завдячують студенти щирому ентузіастові краєзнавства, викладачеві шевченкознавства і франкознавства Григорію Трохимовичу Князюкові, який щороку невтомно «водить» і «возить» студентів козацькими дорогами, шевченківськими місцями. Це велике щастя – мати колег-однодумців, які живуть і дихають любов’ю до дітей і намагаються їм прищепити усе те найкраще, що мають самі. Наші групи порівняно невеликі, студенти радо спілкуються між собою і самі шукають можливості виявити себе у народнопоетичній стихії. З перших літ заснування кафедри української мови та літератури був заснований студентський фольклорний театр «Сварга» (керівник – Мирослава Владиславівна Дячинська). Зараз студентів-україністів згадують у нашому університеті перед новорічними святами, коли традиційно справляють вони для всього храму науки свято Калити (керівник – Григорій Трохимович Князюк). Маємо щастя, що наші випускники і закінчивши університет не забувають ні нас, ні народної пісні.

  • Надіє Михайлівно, як відомо, Ви самі – вчений-фольклорист. Чим займаєтеся Ви зараз?

  • Дійсно, мені приємно згадати, що в минулому даровано мені було багато літ праці у Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського у Голосієві, Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної академії наук України. За цей час працювала над різними темами: з історії фольклористики – над фольклористичною спадщиною Тадея Рильського (1841-1902), видатного просвітителя українського народу, фольклориста, етнографа, культурного діяча. З теорії фольклористики – над різними жанрами фольклору, зокрема над легендами та народними думами. Після мого приходу до університету в моїй душі звучить одна струна: хочу глибше осягнути народну творчість як сутність духовно-енергетичну. Велика сила фольклору! Націєтворча – бо вона єднає в нерозривний ланцюг усі покоління, цементує суспільство, психологічно-сугестивна – бо дає людині силу витримувати всі випробування, художньо-естетична – бо зворушує наші серця красою. Я ж прагну зазирнути глибше: не маючи особливої надприродної чутливості, ґрунтуючись лише на власних спостереженнях, хочу довідатися, які жанри фольклору як найцілющіще діють на дітей із особливими потребами, піднімаючи їх життєвий тонус. Поки що можу сказати, що кожен жанр діє по-своєму і на свої власні енергетичні центри дитини. Наш народ був нескінченно мудрий, творячи свої скарби. Однак серед усіх жанрів виділяються ті, які діють на людину найпотужніше, – уламки стародавньої магії із могутньою життєствердною силою – насамперед колядки і щедрівки, а потім веснянки, гаївки і риндзівки. Сюди ж можна додати весняні ігри і забави, які надзвичайно гармонізують людську особистість. Особливо сильне враження тоді, коли діти співають хором. Та що там! Одне привітне слово може змінити події усього дня.

  • Невже?

  • Пригадую свої перші кроки в університеті: на той час я вела практичні заняття з української мови на різних факультетах, які вже тоді (чесно признаюся) для пожвавлення пересипала уривками з народних творів. Ще не дуже твердо стоячи на «повернених» ногах, я дуже добре відчувала, як хвиля духовного піднесення, веселощів, доброзичливості, яка линула до мене від «моїх дітей», обгортала і мене, даруючи силу і наснагу. Здається, якби серед нас був тоді «прозорливець» із надприродним зором, він бачив би, як світяться голівки моїх доброзичливих слухачів від кожного прислів’я чи загадки. Дійсно, ці одинадцять років минули для мене, як один день. Велике щастя – нести спраглим душам рідне слово.

  • Які випадки з Вашої викладацької практики Вам найбільше запам’яталися?

  • Всі мої студенти, «мої діти» мені дорогі, кожне «дитя» по-своєму. Нікого не вирізнятиму: усі вони гарні і добрі. Я намагалася їм прищепити усе те найкраще, що мала сама. Як мені це вдалося – нехай судить Бог. Але, звичайно, були хвилі, що зворушували мене до сліз…

…У серпні 2005-го року, вертаючись з одної зі своїх самостійних експедицій, «голосувала» я на шосейній дорозі від Канева до Києва біля села Пиїв на Кагарличчині. Спинилася машина, і з неї вискочила моя студентка – Олечка Мальченко. Разом із усією своєю родиною вона їздила до Канева на могилу Тараса Шевченка…

…Прийшов учитися на перший курс Віталик Пономаренко, здібний хлопчина з вадами зору. І як же нам усім було приємно дізнатися, що це – учень нашої випускниці Світлани Проніної, талановитої письменниці, авторки творів для дітей. Її життя в університеті варте було б окремої ліро-епічної поеми: шість років мої робочі ранки починалися легеньким стукотом Світланчиної палички по асфальту. У завірюху й ожеледь, у сніг і дощ Світланка сама, не бачачи дороги, без провожатого ішла, ішла, ішла вчитися до університету…

…На Хрещатику молодий пристойний чоловік із паличкою ніяк не міг віднайти потрібної дороги, заплутавшись у людському вирі. Я провела його до Національної академії наук України (де він, до речі, працював), а він – Андрій Леонідович – признався мені натомість, що викладає у кількох закладах для незрячих дітей і що «мої діти» з вадами зору – його випускники…

…Поважно, вдумливо виголошує свою доповідь на Шостих міжнародних читаннях пам’яті Михайла Пазяка Оленка Чинка (тоді – студентка п’ятого курсу, тепер – відома тележурналістка). Зал уважно слухає. І тільки дехто знає, що ця молода красуня стоїть на дерев’яних протезах… Вона – Олена Чинка, душа своєї студентської групи, керівниця танцювального гуртка для людей із особливими потребами, смілива дівчина з лицарською душею…

… Ліля Завойська читає свої поезії, тонкі і світлі, мов кришталь… Визнана авторка, чи не найвідоміша на сьогодні поетеса з-поміж студентів із особливими потребами (у неї - тяжка форма ДЦП), вона, навіть закінчивши університет, всю душу свою покладає, аби зорганізувати і підтримати інвалідів із вадами опорно-рухового апарату, якнайбільше відшукати тих, хто хоче вчитися, і спрямувати їх на навчання до університету. У щоденній своїй праці Лілія рівняється на майже легендарну поміж людей із особливими потребами постать Любомири Бойчишиної – невтомного видавця часопису «Любомира», Жінку, яка всі свої сили і своє серце віддає недужим.

…Гена Горовий слухає лекцію… він – поет, один із авторів гімну Університету «Україна», член Спілки письменників України, молодий гарний хлопець. А за стіною, у коридорі чекає на Гену його мама: вона везтиме після навчання сина до Обухова, бо сам він туди не втрапить: не побачить дороги…

…Оленка Стефанюк на екзамені з народної творчості аналізує казку про Колобка як рефлекс космогонічного міфу. А я мимоволі думаю, скільки тепла і любові внесла й у моє життя ця добра і розумна дитина. Разом зі своїми подругами Наталочкою та Тетянкою вона пошила із ганчір’я ляльки і ставила лялькові спектаклі у київських інтернатах. А були це досить тяжкі роки – і дівчатка стали збирати старі речі для дитячих будинків у Києві і біля Києва… Хай Господь заплатить тобі за все, дорога дитино, ти покинула цей світ 13 березня 2009 року, а твоя любов до всіх потребуючих співчуття і ласки залишилась…

…Гуляю на весіллі… Одружуються «мої», тобто університетські «діти» – студенти двох спеціальностей: журналіст Костик Омельченко (ДЦП, автомобільна травма ноги) і філолог-україніст Маринка Чернявська (параплегія ніг). Бажаю щастя молодим, а від них лине до мене таке потужне світло радості і щастя, що, здається, весь світ стає від нього кращим…

…Розпитую «свого» Костика Струка, нашого випускника, як склалося його життя. Костик із гордістю відповідає, що він – співучасник програми «Говори по-українському» і всю душу вкладає в неї. А я пригадую собі тихого і соромливого першокурсника на екзамені з народної творчості, коли він, уродженець Поділля, трепетно розповідав про свої рідні краї, рідні подвір’я і скаржився, що на батьківщині все меншає людей по селах і все рідше чути народні пісні, і навесні уже не водять гаївок…

…Статечний морський офіцер, у минулому – службовець підводного човна, що потрапив у аварію, пан Вадим М. захищає дипломну роботу про медичну лексику. В аудиторії тиша. Одногрупники знають, який грізний діагноз у колишнього бравого підводника, – епілепсія, параліч лівої руки. Але не знають, скільки медичних – гомеопатичних, психотерапевтичних джерел опрацював пан Вадим, шукаючи порятунку від своєї хвороби, скількох знахарів об’їздив і у скількох бібліотеках побував, і все це – у такому стані, коли кожної хвилі можна було чекати приступу. Але, зібравши усі сили, ішов уперед, знаючи, що відступати не можна…

…Надворі страшенна ожеледь, а мене перед приміщенням університету зустрічає студент Павлик Пантелеєнко, прозваний у своїй групі за щирість і доброту «матір’ю Терезою». Одинадцята дитина багатодітної родини і, водночас, її радість і гордість. Це він допомагатиме однокурсникам (а серед них і тим, хто з паличками) переходити через лід. Університет закінчив і Павлик (філолог-україніст), і його сестричка (документознавець). А я все бачу свого студента на екзамені з народної творчості, коли він розповідає про фольклор рідної Фастівщини – сіл Великої і Малої Офірної, звідки бере свій початок рід Пантелеєнків.

…Аллочка Михайленко розповідає про народну творчість села Соснівки на Макарівщині… Про героїчне минуле села (козацького осередку) і його теперішні турботи…

…Катруся Соловей і Олечка Міськова після лекції на перерві стрибають «Зайчика», водять «Подоляночку»… Тепер вони розповідають про народні ігри уже своїм учням…

…Єва Нікітіна виступає на радіо «Культура»… Приємно і мило чути голос студентки, що розповідає про наш університет…

…Скільки таких незабутніх хвилин щастя було у моєму житті…

  • Пам’ятаю, Ви колись казали, що серед Ваших колишніх учнів є журналісти, письменники, літературні редактори, бібліотечні працівники і навіть депутати…

  • А якщо не депутати? А якщо просто вчителі української мови та літератури по всій Україні? А якщо вихователі для дітей із особливими потребами? Праця викладацька – важка і виснажлива, а з такими дітьми і поготів. Але я рада, що, крім знань, у наших випускників залишається ще і людське серце. Що вони – мої колишні студенти – стають на той шлях, який я колись просила у Господа для себе. І що саме добру руку когось із «моїх» дівчаток відчує дитина-інвалід у своїй руці і зрозуміє, що вона на цьому світі не сама…

  • Кафедра української мови та літератури готує філологів-україністів широкого профілю – викладачів, літературних редакторів, дикторів радіо та телебачення… Цікаво, творчість кого з українських письменників Ви використовуєте найчастіше, зокрема – і як куратор студентів із особливими потребами?

  • Про діячів української літератури краще б розповіли мої колеги-літературознавці. Маємо «лицарську» белетристику, що не забувала за свій народ у найтяжчі години його існування. А фольклористика? Адже наш народ мав ціле товариство «Божих людей», хранителів народної пам’яті і предківських заповітів – кобзарів і лірників, що з нечуваною саможертовністю і стоїцизмом зносили удари долі. Згадаймо хоч би оповідь про своє життя знаменитого Остапа Вересая, записану Олександром Русовим, – струну жалю за своє каліцтво там перекриває спокійна і мужня гідність кобзаря – козацького нащадка, який чинить діло святе і праведне, несе «головам слухаючим» високу науку братерської любові і служіння своєму народові. Життя наших письменників – од давнини – було таким тяжким, що мало хто з них не переслідувався, не сидів по тюрмах і засланнях, а отже і не мав тяжких хронічних хвороб, викликаних умовами життя і поборюваних силою духа. Як світлі смолоскипи, палають їхні постаті для нас у темряві минулого…

…Згадую відвідування 24 лютого 2001 року Музею Лесі Українки у Києві. Студенти побажали вивчити перед цим цілий цикл поезій «незабутньої Лесі», щоб у музеї прочитати його. Прийшли до музею, послухали екскурсію, у меморіальній кімнаті Лесі Українки прочитали її вірші… І не знати, – що так вразило наших студентів, – чи дух і краса Лесиної поезії, чи усвідомлення того, що кожен рядок давався їй із відчутною втратою і так невеликих фізичних сил, що найкращі свої шедеври вона писала, перефразовуючи Людмилу Старицьку-Черняхівську, з усмішкою на обличчі і смертю в очах. Нерозгадані таїни життєві і поетичні, але щось сталося у душах усіх учасників тієї незабутньої зустрічі: так, як після липневої грози світлішає небо і кожна травинка з легкістю зітхає, віщуючи нове життя, таке ж просвітлення і невловимий подих вдячності проліг і над нами. Вдячності Богу, що посилає нашому народові таких дочок, що дає людині силу витримати все і виспівати себе у своїй пісні…

… Інший спомин – відвідання уже 24 липня 2004 року Музею Максима Рильського у Голосієві. Голосіївська гора – висока, слід підніматися по сходах (високих і крутих), а серед «моїх» дівчаток була і Танечка Трухан (із діагнозом ДЦП), якій іти нагору було важко. І – зовсім несподівано – «мої» дівчатка стали раптом найніжнішими сестрами милосердя і вели Танечку по черзі, узявши під руки. Був ранок. Над Голосіївськими ставками визирнуло сонце. У музеї вже чекали на нас любі і привітні лектори – науковці й експозиційні працівники. Кожна гілочка дихала Максимом Рильським, кожна річ стояла там, де поставив її господар дому. У третьому залі експозиції звучав записаний на магнітофон голос видатного поета, був показаний прекрасний фільм про село Романівку на Житомирщині – батьківщину Максима Рильського. Замість годинної екскурсії (за планом) довелося провести у музеї півдня: Голосіїв не відпускав нас від себе. І, залишаючи музей, студенти ще довго оглядалися назад і вдивлялися в нього, немов не вірячи собі, що бачили цю красу наяву, а не уві сні…

  • Розповідаючи про своїх студентів, Ви все ж виділяєте тих, хто має особливі потреби…

  • Те, що дається здоровій людині легко і без напруження, – студентом-інвалідом осягається іноді майже на межі подвигу… Але ж осягається… Все життя таких наших студентів – це ланцюжок життєвих перемог і поразок, щоденних, непомітних для сторонніх людей подвигів, коли кожне нове випробування тяжче за попереднє... Тому і життєві здобутки цінуються нашими студентами-інвалідами не так, як щасливими і здоровими людьми, а в десятеро, у двадцятеро поважніше. Можу бути певна, що ці наші випускники самі понесуть рідне слово у школи та інтернати, зокрема і зразки народної творчості, український фольклор…

  • Як Ви оцінюєте сьогоднішні перспективи української фольклористики?

  • Народна творчість – то найдостеменніший показник того, що народ ще живе, його душа не вмерла. Так, як кожна жива людина мусить співати, жартувати, плакати, поминати своїх рідних, – так і народ. Фольклористика – мірило стану народної душі. Не збереш народні перлини – розкотяться, розгубляться, як благодатна роса по полю, і розтануть. Видатний український церковний діяч отець Андрій Шептицький, укладаючи молитви до Бога, просив у нього для українського народу гідних провідників, робітників… Можна було б продовжити його молитву, просячи гідних фольклористів, літературознавців, мовознавців, учителів рідної мови та літератури… вірних синів і дочок свого народу…

  • Групи студентів-україністів, як правило, невеликі…

  • Із кожним роком університет розбудовується, відкрито нові корпуси на вулиці Львівській, 23, сподіваємося на власний гуртожиток… Перші наші студенти-україністи – і я це посвідчую, бо сама ж їх разом із Мирославою Дячинською і запрошувала до університету, – були переважно дітьми української інтелігенції, насамперед учителів української мови та літератури. З часом з’явилася категорія «приятелів» і навіть «родичів» наших перших випускників, а тепер уже й їхніх учнів... Учителі рідної мови і літератури будуть потрібні народові, доки існуватиме сам народ.

  • Що б Ви побажали Вашим студентам і випускникам?

  • Насамперед я б побажала «своїм дітям» залишатися людяними і добрими у найтяжчих життєвих випробуваннях. І завжди пам’ятати, що вони тут, на землі, – не самі. У Господа я прошу сили, енергії і здоров’я для всіх моїх колег та наших студентів, а особливо для тих, хто такої енергії доконечно потребує… Нехай вони люблять свій народ і рідне слово і бережуть його, як тільки зможуть…


Ігор Олександров, журналіст

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Mihail Sebastian steaua făRĂ nume
Переклад, передмова І примітки Лучканина Сергія Мирославовича, кандидата філологічних наук, доцента кафедри загального мовознавства...

Творча зустріч двох філологічних майстерень за темою: «Сучасні підходи...
Чителів російської мови та літератури проходила творча зустріч двох філологічних майстерень за темою: «Сучасні підходи до викладання...

Програма спеціального курсу для учнів 10-11 класів філологічного...
Каченко; старший викладач кафедри методики навчання української мови Київського міського педагогічного університету ім. Бориса Грінченка...

Засідання гуртка української мови та літератури на тему «витязь молодої української поезії»
Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів І природокористування України

Алексєєва О. О., учитель української мови та літератури зош №19 Готуємося...
Щоб успішно виконати завдання з мови та літератури, готуватися потрібно систематично й відповідально. Це важлива умова для учнів....

«Учитель року 2015» Підготувала учитель української мови І літератури
Зош І-ІІІ ступенів Добропільської районної ради представляє Пивоварову Олену Миколаївну, учителя української мови І літератури Святогорівської...

Стан викладання української мови та літератури
Педагогічна рада є найважливішою колегіальною формою управління. Тому запрошую провести експертизу стану викладання української мови...

Використання тестових завдань з української мови та літератури у...
Автор роботи: Юшманова Оксана Володимирівна, вчитель української мови та літератури І категорії, кзш І-ІІІ ступенів №126

Програма вступного екзамену з української мови та літератури (на...
Програму з української мови для вступників до вищих навчальних закладів розроблено з урахуванням чинних програм з української мови...

Звіт директора школи «Про роботу директора школи у 2011/2012 навчальному році»
Пропозиція: головою конференції обрати вчителя англійської мови, української мови та літератури Грищенко Ірину Володимирівну, секретарем...

Вимоги до ведення та перевірки учнівських зошитів із української...
Для контрольних робіт з української мови в усіх класах використовують по одному зошиту

Методична розробка з української мови та літератури
Формування комунікативної компетентності при застосуванні інтерактивних технологій навчання на уроках мови та літератури

І. А. Висоцька, учитель української мови І літератури Миколаївської гімназії №3
Конструювання уроків української мови з урахуванням індивідуальних відмінностей у сприйнятті інформації (зразки завдань)

Положення про Всеукраїнську учнівську інтернет-олімпіаду з української мови І літератури-2016
Це Положення визначає порядок організації та проведення Всеукраїнської учнівської інтернет-олімпіади з української мови І літератури-2016...

Робота з обдарованими учнями на уроках української мови
...

Розвиток творчих здібностей на уроках української мови та літератури
Рецензенти: Кобзєєва Т. А., заступник директора з навчально – виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, учитель світової літератури,...

Методичні рекомендації щодо проведення державної підсумкової атестації...
Методичні рекомендації щодо проведення державної підсумкової атестації з української мови й літератури, світової літератури

Квнз «Харківська академія неперервної освіти» Рекомендації щодо організації...
Аналіз виконання завдань учасниками ІІІ (обласного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт