Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Конспект уроку з хімії у 7 класі за темою: Хімічні рівняння Конспект уроку з хімії у 8 класі за темою: Узагальнення та систематизація знань за темою «Періодичний закон І періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва. Будова атома»

Конспект уроку з хімії у 7 класі за темою: Хімічні рівняння Конспект уроку з хімії у 8 класі за темою: Узагальнення та систематизація знань за темою «Періодичний закон І періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва. Будова атома»





Сторінка1/5
  1   2   3   4   5


ВІДДІЛ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ ЖОВТНЕВОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ РАДИ

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 112



З досвіду роботи

вчителя хімії

КЗШ №112 І-ІІІ ступенів

Мороз Катерини Юріївни
2010
Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...….3

РОЗДІЛ І. ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ.

1.1. Активність і творчість на уроках хімії………………………………………5

1.2. Активізація пізнавальної діяльності на уроках хімії…………………….…6

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ І МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОЦІ.

2.1. Проблемна ситуація як умова пізнавальної активності учнів…………………………………………………………………………...…..10

2.2. Розвиток пізнавальної активності в процесі самостійної роботи як необхідна умова формування самоконтролю учнів……………………………………………………………………………….11

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ХІМІЇ.

3.1. Конспект уроку з хімії у 7 класі за темою: Складання формул бінарних сполук за валент­ністю елементів. Визначення валентності за формулами бінарних сполук …………………………………………………………………17

3.2. Конспект уроку з хімії у 7 класі за темою: Хімічні рівняння……………...............................................................................................25

3.3. Конспект уроку з хімії у 8 класі за темою: Узагальнення та систематизація знань за темою «Періодичний закон і періодична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва. Будова атома»………………………………………….………33

3.4. Конспект семінару з хімії у 11 класі за темою: «Взаємний вплив атомів в молекулах органічних речовин»………………………………………………………………..…………38

3.5. Конспект уроку з хімії у 10 класі за темою: Реалізація проблемного підходу у вивченні хімії шляхом використання творчих задач……………………………………………………………………………....43

Висновки………………………………………………………………………..49

Використана література.……………………………………………………..50

Вступ

Шляхи розвитку освіти в Україні на найближчі роки та на перспективу, що визначені в Державній національній програмі “Освіта”, передбачають її грунтовне реформування в напрямку впровадження в освітню практику особистісного орінтованого підходу який би перетворював навчально-виховний процес в плані створення соціально-психологічних і педагогічних умов для фізичного, соціального, інтелектуального, духовного і культурного розвитку учня.

Розв’язати цю проблему можна за умови, якщо навчально-виховний процес в школі буде направлено на розвиток пізнавальної активності школярів, їх самостійності, творчих можливостей тощо.

Ця проблема вимагає постійної уваги, при її розгляді необхідно враховувати ті соціальні, психологічні і педагогічні вимоги, що виникають на шляху формування та розвитку особистості. Пізнавальна активність особи започатковується під впливом пізнавальних потреб, мотивів, інтересів в процесі безпосередньої пізнавальної діяльності, вона характеризується відношенням школярів до процесу пізнання, що відображається на якості, характері і результатах пізнавальної діяльності у досягненні поставленої мети. Проблема формування пізнавальної активності безпосередньо пов`язана з рішенням питання підвищення якості навчального процесу в школі.

Слід відзначити, що пізнавальна активність школярів є складовою мотиваційного компоненту навчання та однією з головних умов, як вважають вчені, розумового розвитку дітей, тому що інтелектуальна сфера дитини успішно розвивається лише за умови присутності і розвитку пізнавальних потреб. Вченими засвідчено на скільки важливо враховувати в ході навчально-виховного процесу власну активність дитини, і стимулювати її розвиток, для чого намічено ряд шляхів.

Існують різні підходи до визначення типів, рівнів, структурних елементів і основних форм прояву пізнавальної активності учнів середніх класів у відповідності з їх індивідуальними особливостями. Сам термін "пізнавальна активність" має різні тлумачення в педагогічній літературі. Так Т.І.Шамова говорить про взаємозв’язок активності як діяльності та активності як риси характеру. В.І.Лозова називає пізнавальну активність умовою духовного розвитку особистості, засобом поліпшення і в той же час показником навчально-виховного процесу.

Незважаючи на те, що поняття “пізнавальна активність” широко вживається як у науковій літературі, так і у педагогічній практиці, проте психологічні дослідження цього феномену, як теоретичні, так і експериментальні, майже відсутні, а існуючі наукові праці з даної проблеми — переважно педагогічного спрямування. Нині не існує єдиного погляду на змістовне наповнення та визначення пізнавальної активності, недостатньо розроблений методичний апарат її експериментального психологічного дослідження. Вирішення цих наукових проблем є дуже важливим для розв’язання цілої низки питань педагогічної практики, і насамперед тих, що пов’язані з успішністю засвоєння знань на всіх етапах шкільного дитинства.

Значущість та недостатня розробленість теоретичних і прикладних аспектів проблеми розвитку пізнавальної активності дитини шкільного віку та її залежності від формування пізнавальної активності у дітей шкільного віку і зумовили вибір теми: «Формування пізнавальної активності на уроках хімії».

РОЗДІЛ І. ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ.

1.1. Активність і творчість на уроках хімії.

Активність - предмет дослідження різних наук: психолого-педагогічних, природничих, суспільних і ін. В психолого-педагогічних науках активність учнів в процесі навчання складає загальну основу в розробці і реалізації активних методів навчання і виховання. Активізація навчання сприяє виробленню характеру людини, формує всі сторони її психічного життя, тобто зумовлює розвиток всіх трьох сфер особистості: інтелектуальної, емоційної і вольової. Але не завжди активізація приводить до творчості. Навіть тоді, коли учні беруть активну участь в роботі класу - відповідають на запитання, відтворюють на щойно повідомлені учителем факти, то не можна вважати, що вчитель активізував пізнавальну діяльність учнів. Потрібно, щоб учні на основі аналізу сприйнятого матеріалу робили висновки, узагальнення, приходили до чогось нового, раніше їм невідомого, тобто, щоб вони засвоювали не тільки знання, а й способи їх набуття, мислити творчо.

За основними функціями всі види активності ми поділили на два типи: адаптивний і продуктивний. Адаптивні види активності забезпечують пристосування, продуктивні складають основу виникнення і становлення різних психічних новоутворень. Найбільш загальні структурні елементи цих двох типів: потреби і мотиви, які викликають той чи інший вид активності; структура психічної регуляції активності; закономірності розвитку активності.

В продуктивній пізнавальній активності ці рівні виражаються як: активність уваги, яка викликана новизною стимулу і розгортається в систему орієнтовно-дослідницької діяльності; як дослідницька пізнавальна активність, яка викликається в проблемній ситуації в умовах навчання, в спілкуванні, професійній діяльності; особиста активність, яка виражається в формі "інтелектуальної ініціативи".

Виникнення адаптивної активності пов'язане з появою певної потреби, а завершення - з її задоволенням. Психологічна структура регуляції адаптивних процесів здійснюється за принципом зв'язків (підкріплень), які забезпечують оцінку ефективності досягнутої цілі, знання правильності виконаної дії, вирішення завдання. Крім того адаптивні види активності і відповідні їм процеси забезпечують формування багаточисленних стереотипів поведінки, навичок, звичок, які становлять основу стандартних форм поведінки індивідуальності. Розвиток адаптивних форм активності і адекватних їм форм поведінки, діяльності, мислення відбувається за загальними законами тренування, які включають насамперед повторення і контроль (оцінку) як необхід-ні способи дидактичного управління формування навичок.

Продуктивні форми активності і відповідні їм психічні процеси становлять істотно відмінний тип активності, базою якого є наукова пошукова пізнавальна активність суб'єкта. Мотиваційну основу продуктивних пізнавальних процесів складають пізнавальні потреби, "предметом" задоволення яких є новизна об'єкту (стимулу), невідоме в проблемній ситуації. Процес задоволення пізнавальної потреби здійснюється як пошукова пізнавальна активність направлена на відкриття невідомого і його засвоєння. Продуктивні види активності забезпечують породження образів, узагальнень, змісту, здібностей, мотивів і інтересів. Розвиток пізнавальної продуктивної активності не підкоряється законам тренування. Основу її розвитку становлять ті принципи виховання особистості і розвитку мислення, які включають стимулювання і заохочення самих актів пізнавальної активності зі сторони вчителя, ровесника.

Спеціальні дослідження проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання показують, що вона значною мірою залежить від наявності внутрішніх спонукальних сил до навчання, що такими силами є мотиви, потреби, інтереси. Саме вони зумовлюють цілеспрямовану діяльність людини.

Відомо, що генетично першоосновою мотивації діяльності є потреби, що являють собою матеріальні або ідеальні об'єкти, яких людині бракує. Людина завжди прагне задовольнити свою потребу і тому об'єкт, що відповідає потребі, не лише стимулює діяльність людини, а й надає їй певної спрямованості. Задоволення чи незадоволення потреб - людина завжди переживає, виникають позитивні або негативні емоції, які виступають спонукальною силою дії людини, або активізують (позитивні) або загальмовують дію (негативні).

Одним із основних компонентів активності учнів є інтерес до пізнання. Учитися - означає виявляти активність, спрямовану на засвоєння певних знань, вироблення вмінь, навичок. Керування учінням вимагає певної системи методів, які забезпечують повноцінну учбову діяльність, її освітню й виховну результативність. Метод навчання як засіб керування навчальною діяльністю можна представити як вектор деяких прийомів, частина яких стосується змістовної сторони керування, а інша частина - формальної. Остання показує як формуються в учнів операції і знання, а змістовна - які властивості і відношення в навчальному матеріалі учні засвоюють активно.

1.2. Активізація пізнавальної діяльності на уроках хімії.

Сучасна психологія і педагогіка доводять, що в процесі навчання учень не просто сприймає, усвідомлює, запам’ятовує, а й виконує складну систему розумових дій, спрямованих на засвоєння знань.

Завдяки цій розумовій діяльності знання стають його надбанням. Початковим етапом засвоєння знань є сприйняття. На перший погляд здається, що на уроці активним є лише вчитель, а учні повинні його слухати, спостерігати. Насправді це не так. Уже на цьому етапі оволодіння знаннями важлива активна діяльність школярів. Проте вона не з’являється сама по собі. Її повинен створити вчитель. Теорія і практика пропонують цілу систему шляхів активізації сприйняття учнями навчального матеріалу.

Якість сприйняття підвищується, якщо діти підготовлені до засвоєння нового матеріалу шляхом постановки перед ними пізнавальних і практичних завдань: “навчитися виділяти головне з прочитаного тексту”, “навчитися пояснювати будову органа у зв’язку з його функцією”.

Пізнавальна активність учнів підвищується, якщо вчителю вдається створити так звану проблемну ситуацію на початку вивчення нового матеріалу, тобто викликати в учнів запитання: чому відбувається таке явище? Як можна пояснити цей факт? За таких умов учні протягом уроку, слухаючи пояснення вчителя, активно шукатимуть відповідь на запитання.

Учитель сам може ставити проблемні запитання під час вивчення окремих тем уроку.

Проблемні ситуації особливо часто виникають під час проведення експериментів, спостережень, виконання різноманітних практичних завдань.
Важливим шляхом активізації сприйняття є використання попереднього досвіду учнів: їхні власні спостереження, участь у різних видах роботи, почута розповідь старших людей, батьків. Цей досвід дітей використовую, плануючи свою роботу з ними.

Дуже важливо з перших кроків навчати дітей спостерігати різні явища таким чином, щоб їхній досвід не був стихійним, випадковим, а складався під впливом учителя.

Під час спостереження певних об’єктів, явищ учні концентрують свою увагу на зовнішніх, часто не найсуттєвих ознаках предмета. Я намагаюся так продемонструвати учням предмет, посібник, щоб вони побачили його найголовніші, найсуттєвіші ознаки. Отже, керування вчителем процесом сприйняття – важливий шлях до підвищення якості сприйняття і пізнання.

Сприйнятий учнем навчальний матеріал повинен бути осмислений відповідно до знань цього учня. Осмислення є центральною ланкою в процесі засвоєння знань і відбувається не окремо від сприйняття, а разом з ним. З метою посилення ефективності засвоєння знань дуже важливо ставити учня перед необхідністю порівнювати, аналізувати, узагальнювати сприйняте. У результаті узагальнення, осмислення знань виникають поняття.

Поняття – форма мислення, за допомогою якої узагальнюються суттєві ознаки предметів і явищ.

Формування понять – складний розумовий процес. Він здійснюватиметься успішно, якщо вчитель турбуватиметься про розвиток у школярів мислення і пізнавальної активності на уроках та в позакласній роботі.

Викликати пізнавальну активність в учнів можна за умов добре продуманої й обґрунтованої системи навчання. Важливу роль у цій системі відіграють самостійні роботи учнів. У завданнях для самостійної роботи важливо чітко визначити ступінь їх складності, а також самостійності практичних дій і мислення учнів. У зв’язку із цим важливе значення має саме формування запитань завдань, що може по-різному вплинути на вияв активності учнів і різною мірою стимулювати форми їхньої розумової діяльності.

Під час складання завдань необхідно, щоб у самостійних роботах використовувалися такі важливі форми розумової діяльності, як порівняння, зіставлення, узагальнення, пошук причинно – наслідкових зв’язків тощо.

Важливу роль у навчальному процесі відіграє вибір часу для самостійної роботи на уроці. Невелику самостійну роботу доцільно проводити в першій половині уроку. Це дає можливість відразу залучити учнів до активної роботи, створити робочу атмосферу на уроці і, користуючись зацікавленістю та підвищеною активністю дітей, успішно проводити другу половину уроку.

При цьому:

  • учні захоплюються самостійною роботою – їм ніколи відволікатися;

  • під час роботи набувають деяких знань і з інтересом чекають додаткових пояснень учителя;

  • учитель отримує можливість під час пояснення спиратися на набуті (нехай незначні) у процесі роботи уявлення учнів, використовувати їх для активізації бесіди під час узагальнення набутих знань.


Таким чином можна організувати самостійні роботи з метою отримання учнями нових знань або оформлення вже отриманих результатів. Учні можуть готувати усні або письмові відповіді (наприклад, робити записи в зошитах, заповнюючи колонки таблицями за спеціальним зразком тощо).

Для чіткої організації самостійної роботи вчитель має розробити систему завдань пошукового характеру з теми, предмета в цілому, передбачити їх поступове ускладнення і підвищення рівня самостійності учнів під час виконання цих завдань.

З метою детального вивчення предмета або явища можна використати прийоми, які допоможуть учням успішно засвоїти навчальний матеріал, вникнути в суть дослідження хімічних процесів. Одним з таких прийомів є евристичний. Суть його полягає в тому, що вчитель ставить перед учнями запитання на кмітливість з додатковими навідними запитаннями, чим спонукає до інтуїтивного розв’язання пізнавального завдання.

Часто для відповіді на запитання достатньо зіставити вже відомі істини, навіть елементарні відомості. Незважаючи на це, учням іноді буває важко знайти правильну відповідь. Евристичний прийом розвиває в учнів здатність здогадуватися, кмітливість, творчий підхід до виконання пізнавального завдання.

Розвитку вмінню досліджувати істину сприяє також сократичний прийом. У Стародавній Греції філософ Сократ будував бесіду з учнями таким чином, щоб викликати їх на обговорення спірних питань. Він спрямовував хід бесіди в таке русло, щоб вона набула характеру дискусії. На уроках хімії є можливості для того, щоб учні намагалися доводити й обґрунтовувати свої міркування, використовуючи запас знань або наочність.

У процесі навчання учні під керівництвом учителя здобувають нові для них знання. Щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес до нового навчального матеріалу, потрібно використовувати різноманітні методичні прийоми: створення проблемної ситуації, прийом новизни, значущості, динамічності, дослідницький прийом та інше. Усі вони збуджують допитливість, пізнавальний інтерес і можуть бути використані на всіх етапах вивчення навчального матеріалу.

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ І МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОЦІ.

2.1. Проблемна ситуація як умова пізнавальної активності учнів.

Проблемна ситуація — психологічний стан, що виникає в результаті мисленої взаємодії суб'єкта (учня) з об'єктом (навчальним матеріалом), який викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.

Залежно від її складових, виділяють чотири компоненти проблемної ситуації: об'єкт (матеріал, що вивчається), суб'єкт (учень), мислена взаємодія (процес мислення, спрямований на об'єкт) та особливості цієї взаємодії (зважаючи на виявлені суперечності), аналіз яких переростає в пізнавальну потребу учня розкрити суть об'єкта, що вивчається.

У навчальному процесі завжди є учень і матеріал, над яким потрібно думати. Матеріал сам по собі не викликає в суб'єкта пізнавальної потреби. Тому невід'ємною складовою проблемної ситуації є дія учня, його взаємодія з навчальним матеріалом, спрямована на засвоєння об'єкта пізнання.

Викладачеві необхідно так подати навчальний матеріал, щоб він сприяв появі особливого виду мисленої взаємодії, залучив учня до проблемної ситуації та викликав у нього пізнавальну потребу. Одним із психологічних структурних елементів проблемної ситуації є інформаційно-пізнавальна суперечність, без якої проблемна ситуація неможлива.

За видом інформаційно-пізнавальної суперечності виділяють типи проблемних ситуацій:

— усвідомлення учнями недостатності попередніх знань для пояснення нового факту;

— зіткнення учнів з необхідністю використання раніше засвоєних знань у нових практичних умовах;

— суперечність між теоретично-можливим шляхом вирішення завдання та практичною нездійсненністю обраного способу;

— суперечність між практично досягнутим результатом виконання навчального завдання і відсутністю в учнів знань для його теоретичного обґрунтування.

Залежно від властивості невідомих, які потрібно розкрити в проблемній ситуації, вони бувають основними (невідоме є основним відношенням або закономірністю у темі, що вивчається) та допоміжними (невідоме є вужчим відношенням чи закономірністю). За способом подачі інформації проблемні ситуації бувають текстовими (виникають під час осмислення учнями інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях) та безтекстовими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію — демонстрацію за допомогою пристрою чи природного явища; за часом вирішення — короткочасними (використовують для оперативної активізації діяльності учнів) та тривалими (розв'язується не на одному занятті, а через два-три). Створення проблемної ситуації — найвідповідальніший етап у проблемно-розвиваючому навчанні.

Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість їх використання в навчальному процесі, зумовлює різні способи їх створення.
2.2. Розвиток пізнавальної активності в процесі самостійної роботи як необхідна умова формування самоконтролю учнів.

Сучасна освітня парадигма спрямована на становлення особистості з високим інтелектуальним потенціалом, яка буде здатна вчитися і працювати в умовах постійного розширення інформаційного простору, що значною мірою залежить від уміння школярів самостійно знаходити, переосмислювати, об'єктивно оцінювати інформацію та практично її застосовувати. Формування загальної культури учнів неможливе без розвитку в них пізнавальної активності та самостійності, вмінь та навичок самоконтролю.

Навчальна діяльність школярів є основою формування умінь перевірки і коректування власної діяльності. Учень, поставлений в умови організації своєї навчальної діяльності, озброюється уміннями планувати свою роботу і контролювати хід її виконання. У контексті сказаного однією з важливих задач навчання стає розвиток умінь школярів самостійно контролювати й оцінювати результати своєї діяльності, що дозволить ефективно керувати процесом оволодіння цими знаннями.

Питання формування самоконтролю в учнів стали предметом широкого вивчення і дослідження в сучасній педагогічній та психологічній науці. Проблема самоконтролю у навчанні знайшла своє відображення у працях таких учених, як Є.П. Бочарова, Т.А. Барановська, Т.І. Гавакова, К.П. Мальцева, Г.О. Собієва, С.П. Тищенко, які досліджували психологічний зміст самоконтролю. Місце і функції самоконтролю в різних видах діяльності й поведінки висвітлено у працях М.Й. Боришевського, В.К. Васильєва, П.Я. Гальперіна, Ю.З. Гільбуха, В.В. Давидова, Л.Г. Ітельсона, Л.Я. Жігло, І.О. Зимньої, А.К. Маркової, В.Г. Романко, В.В. Репкіна, Б.А. Федоришина та інших. Л.С. Виготський, П.П. Блонський, Є.А. Бугріменко, Я.І. Бурковський, Т.І. Гавакова, О.І. Липкіна, В.Г. Селіванов, С.О. Гавриліна, Є.Н. Савченко, Т.І. Шамова розглядали питання врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів при формуванні самоконтролю.

Проте аналіз наукової літератури з проблеми нашого дослідження дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі проблема формування умінь і навичок самоконтролю в навчальній діяльності у школярів залишається фактично не розв’язаною, тому що недостатня увага приділялася питанню визначення умов, що сприяли б найбільш ефективному формуванню зазначених умінь. Оскільки розвиток пізнавальної активності й самостійності в учнів є необхідними умовами формування в них самоконтролю, ми вважаємо, що метою нашої статті повинен стати аналіз вищезазначених понять, їх зіставлення та визначення інших дидактичних умов організації самостійної роботи школярів.

Самоконтроль є діяльністю, що здійснюється школярем за власною ініціативою, системою розумових дій, спрямованих на самостійний контроль і корекцію ходу та результатів навчання, на аналіз і попередження недоліків у його навчальній роботі. Найважливішою рисою самоконтролю є самостійність при виконанні навчальних доручень. Поняття самоконтролю і самостійності тісно пов'язані з психологічним станом особистості й у напрямку самоорганізації, самоврядування, самовизначення, самоспостереження і самоаналізу.

Процес самонавчання в школі повинен бути організований так, щоб учня перевести з позиції об'єкта в позицію суб'єкта, який керує своєю навчальною діяльністю. Процес самокерування здійснюється на всіх етапах навчальної діяльності. Вже на етапі сприйняття нового матеріалу учень повинен усвідомити мету діяльності, організувати себе на її досягнення і проводити коректування діяльності в досягненні мети сприйняття на основі самоконтролю. Для навчання самостійному керівництву необхідно сформувати у школярів пізнавальну активність і такі навчальні вміння: планування пізнавальної діяльності; її самоорганізація, спрямована на виконання цього плану; самоконтроль у процесі діяльності.

Аналіз основних публікацій, у яких розглядалося питання про сутність поняття пізнавальної активності, дозволяє виділити два підходи: одні автори розглядають пізнавальну активність як діяльність, інші – як рису особистості. Ці підходи не можна відокремлювати один від одного, оскільки використання їх у діалектичній єдності дозволяє сформувати єдину точку зору з цієї проблеми. Отже, пізнавальну активність необхідно розглядати ще й як мету діяльності, і як засіб її досягнення, і як результат.

Метою навчання є не тільки оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками, але і формування провідних якостей особистості, одна з яких – пізнавальна активність, яка виявляється в спрямованості й стійкості пізнавальних інтересів, у прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності, в мобілізації вольових зусиль на досягнення навчально-пізнавальної мети. Тут у комплексі виявляються емоційні, інтелектуальні й етично-вольові процеси. Ця якість діяльності особистості формується, головним чином, у процесі пізнання, яке за своєю природою пов'язане з цілеспрямованою активністю суб'єкта.

Покликаючись на Т.І. Шамову, виділяємо три рівні пізнавальної активності. Перший рівеньвідтворююча активність, яка характеризується прагненням учня зрозуміти, запам'ятати і відтворити знання, оволодіти способом його застосування за зразком. Критерієм цього рівня активності може слугувати прагнення учня зрозуміти явище, що вивчається, яке проявляється на уроці у вигляді запитань до вчителя, в практичній діяльності при виконанні завдань учителя, у систематичному виконанні домашньої роботи. Цей рівень активності відрізняється нестійкістю вольових зусиль школяра і відсутністю в учнів інтересу до поглиблення знань.

Другий рівеньінтерпретуюча активність. Вона характеризується прагненням учня до виявлення значення змісту, що вивчається; проникненням у суть явища; прагненням пізнати зв'язки між явищами і процесами, оволодінням способами застосування знань у нових умовах. Критерієм оцінки сформованості цього рівня активності буде наявність у школяра прагнення дізнатися у вчителя або з іншого джерела причину виникнення явища, що проявляється у постановці питань на зразок "чому?", вміння пояснити природу виникнення явищ, пояснити їх взаємозв'язок, уміння застосувати знання у новій ситуації. Характерним показником другого рівня пізнавальної активності є велика стійкість вольових зусиль, яка виявляється у тому, що учень прагне довести розпочату справу до кінця. На цьому рівні активності учень проявляє епізодичне прагнення до самостійного пошуку відповіді на питання, що зацікавило його. Суть діяльності педагога, який прагне розвивати пізнавальну активність школярів на другому рівні, пов'язана з використанням інформаційно-пошукових методів навчання, що і забезпечує частково-пошуковий характер діяльності учня.

Третій рівеньтворчий рівень активності характеризується інтересом і прагненням не тільки проникнути глибоко в суть явищ та їх взаємозв'язків, але й знайти для цієї мети новий спосіб. Критерієм оцінки сформованості третього рівня пізнавальної активності може слугувати інтерес учня до теоретичного осмислення явищ і процесів, що вивчаються; до самостійного пошуку розв'язання проблем, що виникли в процесі пізнавальної і практичної діяльності. Характерна особливість цього рівня активності – прояв високих вольових якостей учня, завзятість і наполегливість у досягненні мети, широкі й стійкі пізнавальні інтереси. Цей рівень активності забезпечується збудженням високого ступеня розузгодження між тим, що учень знав, уже зустрічав у досвіді, й новою інформацією, новим явищем. Педагогічними засобами, що дозволяють включити вказаний механізм у дію, є організація дослідницької діяльності учнів.

Розвиток пізнавальної активності нерозривно пов'язаний із самостійністю учнів. Можна виділити три найбільш суттєві компоненти пізнавальної самостійності: мотиваційний, змістовно-операційний і вольовий, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Мотиваційний компонент виявляється в усвідомленому мотиві, який обумовлює цілеспрямовану діяльність. Але оскільки мотив є джерелом діяльності людини, то він сам формується у процесі здійснення учнем дій щодо усвідомлення суперечності між пізнавальною потребою, яка виникає, і можливістю її задоволення власними зусиллями. Необхідно відзначити, що мотив діяльності тісно пов'язаний із пізнавальним інтересом, тому одним із шляхів формування інтересу школярів до навчальних предметів є формування у них позитивних мотивів, що забезпечують включення їх у пізнавальну діяльність. Змістовно-операційний компонент включає в себе оволодіння учнем системою провідних знань і способів навчання. Сформоване стійке прагнення до поповнення знань і оволодіння новими способами діяльності можливе тільки за умови, що учень уже володіє певною системою провідних знань і здатен самостійно їх здобувати. Вольовий компонент пов'язаний із певними зусиллями, які повинні докласти учні для досягнення поставленої мети. Вольові процеси органічно пов'язані з діяльністю, тому мотиваційний і змістовно-операційний компоненти тісно пов'язані з вольовими зусиллями.

Говорячи про формування у школярів пізнавальної самостійності й умінь самоконтролю, необхідно мати на увазі дві тісно пов'язані між собою задачі. Перша полягає в тому, щоб розвинути в учнів самостійність у пізнавальній діяльності, навчити їх самостійно опановувати знання, формувати свій світогляд; друга — в тому, щоб навчити їх самостійно застосовувати наявні знання в навчанні й практичній діяльності.

Під самостійною роботою учнів ми розуміємо таку роботу, яка виконується учнями за завданням та під контролем учителя, але без безпосередньої його участі в ній, і при цьому школярі свідомо прагнуть досягти поставленої мети, застосовуючи свої розумові зусилля і виражаючи в тій або іншій формі результат розумових дій. Самостійна робота передбачає активні розумові дії учнів, пов'язані з пошуками найраціональніших способів виконання запропонованих учителем завдань, з аналізом результатів роботи (самоконтроль).

Здійснення самоконтролю в процесі самостійної роботи учнів тільки тоді буде давати позитивні результати, коли ця діяльність певним чином організована, тобто є системою. Під системою самостійних робіт ми розуміємо, перш за все, сукупність взаємозв'язаних, взаємообумовлених, логічно побудованих і підлеглих загальним задачам видів робіт. Будь-яка система повинна керуватися певними вимогами або принципами, інакше це буде не система, а випадковий набір фактів, об'єктів, предметів і явищ.

При побудові системи самостійних робіт, у ході яких здійснюватиметься самоконтроль, визначимо основні дидактичні вимоги:

- Система самостійних робіт повинна сприяти розв’язанню основних дидактичних задач: набуттю учнями глибоких і міцних знань, розвитку в них пізнавальних здібностей, зокрема умінь і навичок самоконтролю, формуванню вміння самостійно осягати, розширювати і поглиблювати знання, застосовувати їх на практиці.

- Система повинна враховувати основні принципи дидактики, перш за все – принцип доступності й систематичності, зв'язок теорії з практикою, свідомої і творчої активності, принципи навчання на високому науковому рівні.

- Види системи робіт повинні бути різноманітні за навчальною метою і змістом, щоб забезпечити формування комплексу вмінь і навичок в учнів.

- Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт повинна логічно виходити з попередніх і забезпечувати передумови для виконання подальших. Успіх розв’язання цієї задачі залежить не тільки від педагогічної майстерності вчителя, але й від того, як він розуміє значення і місце кожної окремої роботи в системі робіт, у розвитку пізнавальних здібностей учнів, їх мислення [3: 78].

Проте одна система не визначає успіху роботи вчителя з формування у школярів знань, умінь і навичок самоконтролю. Для цього необхідне також знання основних принципів, що забезпечують ефективність самостійних робіт, а також методику керівництва окремими видами самостійних робіт.

Ефективність самостійної роботи досягається в тому випадку, якщо вона є однією із складових, органічних елементів навчального процесу і для неї передбачається спеціальний час на кожному уроці, якщо вона проводиться планомірно і систематично, а не випадково й епізодично.

При відборі видів самостійної роботи, при визначенні її об'єму і змісту слід керуватися, як і у процесі навчання загалом, основними принципами дидактики. Найважливіше значення у цій справі мають принцип доступності й систематичності, зв'язок теорії з практикою, принцип послідовного наростання складності, принцип творчої активності, а також принцип диференційованого підходу до учнів. Застосування цих принципів при організації самостійної роботи має наступні особливості:

1. Самостійна робота повинна носити цілеспрямований характер. Це досягається чітким формулюванням мети роботи. Задача вчителя полягає у тому, щоб знайти таке формулювання завданням, яке викликало б у школярів інтерес до роботи і прагнення виконати її якнайкраще. Учні повинні чітко уявляти, в чому полягає задача і яким чином перевірятиметься її виконання.

2. Самостійна робота повинна бути дійсно самостійною і спонукати учня при її виконанні працювати напружено. Для забезпечення цього зміст і обсяг самостійної роботи, пропонованої на кожному етапі навчання, повинні бути посильними для учнів, а самі учні — підготовлені до виконання самостійної роботи теоретично і практично.

3. Необхідно формувати в учнів прості навички самоконтролю на початковому етапі виконання самостійної роботи. У цьому випадку самостійній роботі учнів повинен передувати наочний показ прийомів і способів самоконтролю, супроводжуваний чіткими поясненнями, записами на дошці.

4. Для самостійної роботи необхідно пропонувати такі завдання, виконання яких, в основному, не допускає дії за зразком або шаблоном, а вимагає застосування знань у новій ситуації. Тільки у цьому випадку самостійна робота сприяє формуванню ініціативи і пізнавальних здібностей учнів.

5. При організації самостійної роботи необхідно враховувати, що для оволодіння знаннями, вміннями і навичками різним учням потрібен різний час. Здійснювати це можна шляхом диференційованого підходу до учнів.

6. Завдання, пропоновані для самостійної роботи, повинні викликати інтерес в учнів. Він досягається новизною задач, що висуваються, незвичністю їх змісту, розкриттям перед учнями практичного значення пропонованої задачі або методу, яким потрібно оволодіти, дослідницькою роботою.

7. Самостійні роботи з різними видами самоконтролю учнів необхідно планомірно і систематично включати у навчальний процес. Тільки за цієї умови у них вироблятимуться стійкі вміння і навички постійного самоконтролю.

8. При організації самостійної роботи необхідно здійснювати розумне поєднання викладу матеріалу вчителем з самостійною роботою учнів з формування вмінь та навичок самоконтролю. У цій справі не можна допускати надмірностей: зайве захоплення самостійною роботою може уповільнити темпи вивчення програмного матеріалу, темпи просування учнів уперед у пізнанні нового.

9. При виконанні учнями самостійних робіт будь-якого виду керівна роль повинна належати вчителю. Вчитель продумує систему самостійних робіт, їх планомірне включення в навчальний процес. Він визначає мету, зміст і об'єм кожної самостійної роботи, її місце на уроці, методи навчання різним видам самостійної роботи. Він навчає учнів методам самоконтролю і здійснює контроль за якістю її, вивчає індивідуальні особливості учнів і враховує їх при організації самостійної роботи. Отже, самостійна робота в поєднанні з самоконтролем робить значний вплив на глибину і міцність знань учнів з предмета, на розвиток їх пізнавальних здібностей і вмінь здійснювати самоконтроль, на темп засвоєння нового матеріалу.

Аналіз практики роботи вчителів показує:

1. Самостійна робота, що систематично проводиться, в поєднанні з самоконтролем за умови її правильної організації сприяє отриманню учнями глибоких і більш міцних знань порівняно з тими, які вони засвоюють при повідомленні вчителем готових знань.

2. Організація виконання учнями різноманітних за дидактичною метою і змістом самостійних робіт, з установкою на самоконтроль, сприяє розвитку їх пізнавальних і творчих здібностей, мислення.

3. При ретельно продуманій методиці проведення самостійних робіт у поєднанні з самоконтролем прискорюється темп формування у школярів умінь і навичок практичного характеру, а це, у свою чергу, позитивно впливає на формування пізнавальних умінь і навичок.

4. При систематичній організації самоконтролю в процесі самостійної роботи на уроках і поєднанні його з різними видами домашньої роботи у школярів виробляються стійкі навички й уміння контролювати й оцінювати свою діяльність.

Оскільки сучасна освіта спрямована на становлення активної і самостійної особистості, проблема формування в учнів умінь та навичок самоконтролю постає найбільш гострою і необхідною. Важливою умовою формування зазначених умінь вважаю розвиток в учнів пізнавальної активності й самостійності, виокремлюючи при цьому три рівні пізнавальної активності: відтворююча активність, інтерпретуюча активність і творчий рівень, та три найбільш суттєві компоненти пізнавальної самостійності: мотиваційний, змістовно-операційний і вольовий. Як засвідчує практика роботи в сучасній школі, розглянуті нами рівні будуть підвищуватися тільки у процесі грамотно організованої самостійної роботи учнів з дотриманням визначених мною дидактичних вимог.


РОЗДІЛ ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ХІМІЇ.

3.1. Конспект уроку з хімії у 7 класі за темою: Складання формул бінарних сполук за валент­ністю елементів. Визначення валентності за формулами бінарних сполук.

  1   2   3   4   5

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Періодичний закон І періодична система хімічних елементів. Будова атома
Найважливіші хімічні поняття. Прості й складні речовини (кисень, вода). Реакція розкладу, сполучення. Вступний інструктаж з бжд

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів хімія
Періодичний закон І періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва у світлі уявлень про будову атома. Хімічний зв’язок

Урок №1. Тема. Періодичний закон та періодична система Д.І. Менделєєва....
Урок №1. Тема. Періодичний закон та періодична система Д.І. Менделєєва. Будова атома 4

План конспект уроку з української мови в 4 класі за темою «Неозначена...
Скажемо гостям на який урок ми їх запросили (на урок української мови). Девізом нашого уроку є : Рідну мову я вивчаю

Красноармійській міський відділ освіти Методичний кабінет Аналіз...
Умови завдань контрольної роботи за темою „Початкові хімічні поняття. Поняття про речовину” (7 клас)

Відділ освіти Жашківської райдержадміністрації Павлівська загальноосвітня...
Обладнання: малюнки птахів, осінні пейзажі, сигнальні картки, звуки птахів, музичний супровід фізкультхвилинки, матеріали презентації...

Конспект уроку з англійської мови у 6 класі за темою «Одяг»
Досягнення: нагороди руо(2006, 2011) та гуо(2012), Подяка кмда(2012), Сертифікат волонтера «Євро-2012», Сертифікат про успішний курс...

Урок №24 Підсумковий урок за темою: «природне І культурне оточення людини»
Підсумковий урок за темою: «природне І культурне оточення людини». Узагальнення І закріплення знань про взаємовплив природних елементів...

Конспект уроку читання у 4 класі Мелодії природи Підготувала Лугова...
Особливості проведення уроку: урок розроблений з використанням елементів інтерактивної

Конспект виховної години в 5-му класі за темою : «мої захоплення,...
Обладнання: презентація «Хобі», презентація «Мої вчителі», мультфільм, відео дітей 5 класу, пазли, малюнки, вишивки, конструктори,...

Уроку: Рівняння. Основні властивості рівняння. Сім чудес світу (бінарний урок)
Мета уроку: Узагальнення поняття рівняння, ознайомлення учнів з основними властивостями рівняння, формування вміння застосовувати...

Конспект уроку образотворчого мистецтва у 5 класі тема уроку
Мета: навчальна: ознайомити учнів з особливостями петриківського розпису, історією його виникнення, майстрами цього розпису; навчити...

Уроку англійської мови вчитель : Кравченко О. Ю. Тема уроку
Практичні задачі: 1 організувати навчання учнів обміну повідомленнями за темою “Christmas and New Year in Great Britain”

План-конспект уроку з англійської мови для учнів 4 класу за темою: «Подорож до Країни чудес»
Подорожуючи з дівчинкою Алісою по Країні Чудес повторити з учнями матеріал з тем “Погода”, “Годинник”, “Професії”. Практикувати їх...

Конспект відкритого уроку у 2 му класі на тему: «У класній кімнаті»
Тема уроку: Повторення І закріплення вивченого матеріалу з теми «Школа. У класній кімнаті.»

Управління освіти Мелітопольської міської ради Запорізької області...
Обладнання уроку: комп’ютери, мультимедійний проектор, роздатковий матеріал, зразки буклетів, мікрофон

Тема: Генетичній зв'язок між класами неорганічних сполук. Мета
Обладнання: Періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва, таблиця розчинності, електрохімічний ряд напруг металів, опорна...

Урок математики 3 клас «Вправи І задачі на засвоєння таблиці ділення на 9»
Урок навчання грамоти у 1-му класі за темою «Звуки д,д та позначення їх буквами Дд»



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт