Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Психофізіологічні особливості розвитку дитини старшого дошкільного віку”

Психофізіологічні особливості розвитку дитини старшого дошкільного віку”





Сторінка1/2
  1   2


Відділ освіти виконкому Довгинцівської районної в місті ради

Комунальний комбінований дошкільний навчальний заклад № 227

Консультація

для вихователів та батьків

з теми:

Старший дошкільник:

який він?

Психофізіологічні особливості розвитку дитини старшого дошкільного віку”



Підготувала

практичний психолог:

Семеряга Оксана Володимирівна

Кривий Ріг

2009-2010 н.р.

Зміст


  1. Фізіологічні особливості дитини шостого року життя…………… 3




  1. Психологічні особливості дошкільника.……….…………………… 4

    1. Розвиток пізнавальної сфери…………..……………………… 4

    2. Особистісний розвиток………………………………………….11




  1. Поради батькам майбутнього першокласника……………….......18




  1. Додатки…………………………………………………………………20

1. Додаток А. Вікові особливості дітей дошкільного віку.

Від 5 до 6 років……………………………………………………..20

2. Додаток Б. Вікові особливості дітей дошкільного віку.

Від 6 до 7 років……………………………………………………..21

Із першого ж дня школа висуває до дитини багато нових, порівняно із дитячим садочком, вимог: необхідно навчитися вчитися, засвоїти шкільні норми поведінки, стати рівноправним членом класного колективу, пристосуватися до нового ритму життя та режиму. Успішне виконання кожної із цих вимог безпосередньо пов’язано із досвідом, набутим дитиною впродовж усього дошкільного життя.

Звісно, готовність дитини до школи залежить від багатьох чинників і людей, які приймають безпосередню участь у вихованні, але насамперед – від батьків! А для того, щоб правильно виховати шестирічну дитину і підготувати її до шкільного навчання, вкрай необхідно розуміти та враховувати фізіологічні та психологічні особливості дошкільника.
I. Фізіологічні особливості дитини шостого року життя

Усі органи й системи розвиваються й дозрівають неодночасно. Дитина росте «не щодня, а щогодини»: на шостому році життя вона виростає на 8 – 10 см, а маса – на 2,2 – 2,5 кг. У дітей добре розвинені великі м’язи, але в довгих кістках рук і ніг тільки починається окостеніння. Дитина виконує складні фізичні рухи, але вона зовсім не готова до виконання дрібних, точних і координованих рухів пальців рук. Дуже важкі для неї статичні навантаження. Тому неправильна поза і важкий портфель можуть призвести до викривлення хребта. У цьому віці ще не закінчилося окостеніння кісток зап’ястя і фалангів пальців. Тому рука під час письма може стомлюватись.

Недосконалість нервової регуляції рухів пояснює недостатню точність і швидкість виконання рухів. Дітям легше писати великі букви, ніж малі.

Важливо зазначити, що у цей час бурхливо зростає весь організм дитини, зокрема активно розвивається мозок, обумовлюючи ускладнення процесів вищої нервової діяльності. Вивчення функціональної зрілості мозку показало, що діти вже готові до сприйняття й опрацювання значної кількості інформації. Крім того, у дитини з’являються нові можливості для аналізування та синтезування всього, що відбувається з нею і навколо неї; у корі великих півкуль головного мозку виникають нові зв’язки, накопичуються і систематизуються враження та уявлення про світ. Предмети найближчого оточення, вчинки людей, події громадського життя – усе це в міру дорослішання дитини привертає її уяву та мислення.

Рівень фізичного розвитку дитини старшого дошкільного віку дозволяє здійснювати тривалі прогулянки; довго бігати та стрибати (не стомлюючись); виконувати складні трудові доручення та фізкультурні вправи (порівняно з попередніми роками дошкільного дитинства).

Координація, спритність і точність рухів дитини в цьому віці швидко зростають. Суттєві зміни, що відбуваються у фізичному розвитку дитини, є особливо помітними під час різних видів її діяльності, зокрема, рухливих ігор. Рухливі ігри вимагають від дошкільника вміння керувати своїм тілом і регулювати свої рухи, підпорядковувати їх правилам, що встановлені у грі. Звісно, можливість володіти своїми рухами, уміння їх координувати, контролювати їхню точність і силу не можна вважати досягненням тільки мускулатури дитини, що розвивається. Ці досягнення свідчать також і про значні зміни, які відбулися у вищій нервовій діяльності дитини на момент завершення дошкільного дитинства.

Те, що фізичні можливості дитини цього віку значно збільшились, можна помітити, звернувши увагу на її ходу, поставу, те, як вона нахиляється, щоб підняти річ, яка впала: у неї відсутні зайві рухи, які переважали у 3 – 4-річному віці.
II. Психологічні особливості дошкільника

Найважливіше досягнення дитини цього віку полягає в тому, що безліч рухів і дій, які вона виконує, тепер підпорядковані її свідомості: дитина не тільки точно їх організовує, регулює їхню силу, спрямовує їх, але й контролює та узгоджує між собою. Але все ж таки варто пам’ятати, що незважаючи на опановані вміння – підпорядковувати свої дії та рухи слову, стримувати у певних ситуаціях – у шестирічної дитини ця регуляція ще недосконала. Іноді поведінка старшого дошкільника стає такою ж імпульсивною, як і в молодшому віці: дитина раптово перестає контролювати свої рухи та вчинки – чи бажаючи наслідувати когось, чи то через забудькуватість.


  1. Розвиток пізнавальної сфери

Сприймання. У 5 років обстеження предмета набуває систематизованого, планового характеру. Воно вже не має глобального характеру, виокремлюється властивість предмета, і сама ця окрема властивість є об’єктом спеціального розгляду. Властивість предмета називається словом і стає категорією пізнавальної діяльності (категорії кольору, розміру, форми, просторових відношень). Посилюється свідомість сприймання. Завдяки аналітичності та свідомості сприймання діти можуть послідовно, детально розглядати малюнки, інтерпретувати їх, давати правильні пояснення сюжету. Удосконалюється сприйняття простору і часу.

У 6 років сприймання стає ще більш цілеспрямованим, точним і узагальненим. Дитина правильно бачить пропорції предметів, виокремлює просторові, кольорові ритми, бачить перспективні відношення в малюнку. За спеціального навчання вдосконалюється слухове сприйняття мовлення та музики.
Пам’ять. Варто зазначити, що дошкільне дитинство – вік, який найбільше сприяє розвитку пам’яті. Пам’ять стає домінуючою функцією: ані до, ані після цього періоду дитина не запам’ятовує з такою легкістю найрізноманітніший матеріал.

У дитини цього віку добре розвинена довільна пам’ять, як під час сприйняття та збереження інформації, так і під час відтворення. Дошкільник досить добре запам’ятовує події, що відбувалися з ним, особливо важливі для нього, яскраво позитивно чи негативно забарвлені, запам’ятовує інформацію, факти, вірші, майже буквально переказує зміст книги чи фільму. При цьому переказати буквально йому набагато простіше, ніж розповісти «своїми словами».

Діти продовжують оволодівати вміннями виділяти мнемічну мету, тобто самі намічають запам’ятати те, що для них необхідне, важливе. До операції запам’ятовування належить не лише голосне повторювання, а й повторювання пошепки. Стає доступним смислове запам’ятовування, що базується на розумінні матеріалу, встановленні значущих зв’язків між частинами інформації. Однак мимовільна пам’ять залишається на даному етапі розвитку більш продуктивною, особливо, якщо вона пов’язана із проявами інтересів, інтелектуальних, естетичних, моральних емоцій.
Мислення. Відбувається бурхливий розвиток наочно-образного мислення. З’являється здатність використовувати в мисленні модельні образи, які за допомогою схем, символів матеріалізують приховані зв’язки між предметами і явищами. Завдяки цій здатності можливі:

  • розуміння відношень різних предметів, їх складових;

  • розуміння відношень частини й цілого (наприклад, змісту віднімання й додавання);

  • конструювання за простим кресленням (наприклад, корабля);

  • розуміння розвитку сюжету казки тощо.

Отже, провідний тип мислення у даному віці – наочно-образний, чи почуттєвий, тобто, аналізуючи події, явища, діти спираються на реальні події, а висновки роблять, схоплюючи якусь окрему зовнішню ознаку. Якщо дитина опиняється в ситуації, коли потрібно оперувати знаннями і розв’язувати завдання абстрактно, то їй це зробити важко, і хоча вона намагається, відсутність досвіду й недостатній розвиток понять не дають їй змоги скласти судження про предмети і явища. Тому в розповіді переважають наочні зображення й описи. Дошкільники не можуть оцінювати, хоча вже вміють порівнювати, не вміють досконало класифікувати, але вміють виділяти спільне та відмінне, щоправда, за однією, найістотнішою ознакою.

Експериментування з новим матеріалом із метою відкриття нового – ще одна важлива характеристика мислення цього вікового періоду. У дітей із високим рівнем пізнавального розвитку воно має чіткий, послідовний («крок за кроком») характер. Кожний крок перетворень закінчується аналізом змін, а потім настає новий крок. Сам процес пошуку перетворень матеріалу має всі ознаки творчості: комбінування дій, дивергентність мислення. Процес експериментування може здійснюватись не тільки наочно, а й подумки. Завдяки експериментуванню дитина несподівано одержує нові знання. Розвинені вміння з експериментування, комбінаторні дії, послідовність і чіткість перетворень – ознаки високого інтелекту та обдарованості.

Можливість високого рівня розвитку з експериментування подумки, а також його чітка послідовність свідчать про те, що в цьому віці починає розвиватися словесно-логічне мислення. Діти розмірковують про явища, роблять елементарні висновки. Розвивається вміння докладно й послідовно розповідати про ті чи інші події. Однак у дитячій логіці можуть бути помилки, коли дитина не здатна в сукупності проаналізувати всі деталі ситуації або інтелектуальні завдання, виокремити з них основне.

Результатом навчання та розвитку мислення є те, що ситуативні уявлення про світ систематизуються і стають знаннями. Серед них розрізняють:

  • стійкі та стабільні знання;

  • знання-здогадки, гіпотези.

Формуються основні мисленнєві процеси:

  • порівняння;

  • відшукування схожостей;

  • відшукування відмінностей;

  • класифікація;

  • аналіз;

  • поєднання тощо.

Розвивається здатність бачити суперечності в явищі та прогнозувати майбутні події. Питання дитини мають пізнавальний характер: спрямовані на пізнання світу, отримання знань.

Закони логіки ще недосяжні для шестирічної дитини. В її міркуваннях дивним чином переплітаються причина й наслідок; речі, які рухаються, здаються їй живими; все, що відбувається довкола, обов’язково певною мірою стосуються або самої дитини, або світу людей. «Чому поблизу нашого міста розташовані дві гори?» - запитує в сина-дошкільника відомий швейцарський психолог Ж.Піаже. «Тому що велика – для великих, а маленька – для маленьких», - миттєво відповідає той. Або: «Звідки зорі на небі?» - «Із золотих паперів. Їх туди космонавти закинули»; «Чи рухається сонце?» - «Ні, не рухається, тому що…йому не можна ходити всюди»[4; 10].

Пояснюючи явища, дитина одухотворює предмети. Вона бачить лише те, що «знаходиться на поверхні», і це її сприйняття визначає судження, в яких перемішано та скомбіноване все, що безпосередньо було сприйнято: дитина ще не відчуває протиріч.

Майже до підліткового віку дитина не спроможна зосереджувати свою розумову активність на матеріях, що не пов’язані з конкретними життєвими ситуаціями. Це означає, що, наприклад, рахувати дошки, щоб зробити собаці будку, дитині значно легше, ніж розв’язувати абстрактні навчальні задачі: достатньо пов’язати умову завдання із близькими для дитини проблемами, як розв’язання стає швидким і легким.
Мовлення. У 5 років закінчується сензитивний період розвитку мовлення. Це означає, що основні його складові мають бути сформовані в цей період. Основними показниками (критеріями) розвитку мовлення шестирічної дитини є:

  • активність;

  • зв’язність (діалогічність);

  • розуміння іншого;

  • тісний зв’язок із мисленням тощо.



До 7 років мовлення стає засобом спілкування та мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, завершується процес фонематичного розвитку, тобто дошкільник чує та розмовляє більш-менш правильно. Мовлення дитини збагачується складними визначеннями (на зразок, лимонно-жовтий, синьо-зелений); новими словами, що визначають часові проміжки (негайно, відразу, раніше, пізніше); дитина вже може правильно називати дні тижня. Також удосконалюється здатність дитини розповідати за картинкою, переказувати почуту історію, самостійно складати невеликі сюжетні розповіді, користуючись при цьому розгорнутими фразами.

Наводимо середні дані активного використання слів дітьми у віці 1,5 – 6 років (за В.Штерном) [4; 9]:

Переказуючи казку, діти не тільки вчаться граматично правильно будувати речення, використовуючи окремі слова, але й одночасно опановують мистецтво логічного мислити.

Опанування старшими дошкільниками зв’язного та виразного мовлення поряд із засвоєнням граматичних структур мови є передумовою опанування письмового мовлення.

Поступово мовлення дитини перетворюється на засіб регулювання її поведінки. Часто можна спостерігати таку картину: дитина розмовляє про те, чого не можна, спочатку з ляльками, а потім сама із собою словами батьків. Це і є певною передумовою формування довільної поведінки за допомогою мовлення.

На порозі старшого дошкільного віку мовлення набирає ознак внутрішнього, що сприяє розвитку здатності діяти подумки, подумки планувати, контролювати діяльність. З’являється пояснювальне мовлення. У 6 років діти вільно говорять, висловлюють свої враження, думки, їм доступний звуковий аналіз мовлення.
Уява. Щоправда, для того, щоб бачити світ чарівним, згаданих особливостей мислення для дитини недостатньо. Дивовижною є інша психічна функція, яка стрімко розвивається саме у старшому дошкільному віці, – це фантазія. У дошкільному віці вона зазвичай жива, свіжа й творча: в однієї дитини під ліжком «мешкає» цілий уявлюваний зоопарк, де тварини влаштовують смішні витівки; в іншої п’ятирічної людини своя примха – перед сном вона вкладає в ліжко разом із собою всі машинки та цілий потяг із вагончиками, причому всіх кладе на бочок.

Доречно зазначити, що фантазія обробляє лише те, що людина помітила, пережила, пізнала раніше. І хоча дошкільник знаходиться ще тільки на півшляху до життєвого реалізму, він оперує вже достатньо значним запасом знань про навколишній світ. Цими знаннями та своєю спостережливістю він іноді може спантеличити батьків. Якби батьки уважно стежили за грою своїх дітей у тата й маму, вони зрозуміли б багато своїх недоліків і навіть мали б змогу виправити помилки у вихованні.

Дошкільний вік – класичний час для найчарівніших казок. Через два-три роки дитина, звісно, ще любить казки, але вже зовсім інакші: її починає цікавити справжнє життя; захоплюють розповіді, в яких дійовими особами стають діти та детективи – замість драконів і Котигорошка. Крім того, в дошкільному віці дитину цікавить все таємниче, їй хочеться трошки боятися. І справді, багатьом казкам притаманний особливий виховний зміст: слід трішки злякати дитину, щоб вона чогось не робила, тому що можуть статися якісь страшні наслідки. Завдяки казкам (і згодом іграм) дитина вчиться боятися в особливий спосіб (або не боятися взагалі): вона переживає страх з абсолютною зовнішньою гарантією – на колінах у мами, тата або бабусі чи дідуся. Саме цю обставину – зважаючи на розвиток особистості психологи вважають позитивним внеском казок у розвиток дитини. У казках неживі предмети оживають, що також відповідає характеру сприйняття дошкільника.

Зважаючи на вище сказане, уява все більше набуває творчого характеру. Дитина здатна передбачити майбутнє, може уявити не лише кінцевий результат власної діяльності, а й її проміжні етапи.

5 років – період розквіту наївної креативності дитини, що базується з одного боку, на яскравих образах, емоційності, імпульсивності, й жвавості поведінки дитини, а з іншого – на незнанні законів логіки, загальних закономірностей явищ, відсутності жорстко закріплених правил мислення. Разом із тим, розвиток більш тісних зв’язків із мовленням, формування довільності у виникненні продуктів уяви, критичність мислення, прагнення до наслідування інших і нормативності поведінки в дітей 6-річного віку створюють умови виникнення діалектичних суперечностей у розвитку уяви.

Наприкінці дошкільного віку дитина розрізняє уявне й вигадане, фантастичне й реальне.

Крім того, різноманітнішими та багатшими стають зміст та форми дитячої діяльності. Сюжетно-рольова гра в старшому дошкільному віці вступає в пору свого розквіту. По-перше, саме сюжетно-рольова гра є провідною діяльністю майбутніх першокласників (і це вкрай важливо пам’ятати батькам й не завантажувати дітей «багажем» знань з різних областей наук!), по-друге, зважаючи на активний розвиток уяви дошкільників, – ускладнюються сюжети гри, вона набуває творчого характеру, виникають ігри-фантазії, ігри з правилами, режисерські ігри. В іграх-фантазіях дитина втілює образи своєї уяви, вигадує сюжет, вдається до його трансформації відповідно до динаміки розгортання ігрового задуму, використовує на власний розсуд ігрові модулі, іграшки, різноманітні матеріали (природні, предметні, ігрові). Гра-фантазія може перетворитися на вид спільного розповідання, безпосередньо не прив’язаного до тематичного ігрового середовища. Саме в ній розвивається творчість як провідна характеристика активності старшого дошкільника. Дитина освоює ігри з правилами, важливі для розвитку її уваги, пам’яті, рухових та пізнавальних здібностей, системи знань про довкілля та саму себе. Поряд з цим розвиваються індивідуальні та спільні режисерські ігри з іграшками. Дедалі частіше учасниками та виконавцями різноманітних ролей стають іграшки. Дитина може не брати на себе певної ролі, вона виконує по черзі ролі різних персонажів, організовуючи та регулюючи відносини дійових осіб як «режисер». У сюжетно-рольовій грі дошкільник програє різноманітні ситуації, пов’язані з людськими відносинами, систему своїх дій у цих ситуаціях та систему наслідків цих дій для себе та оточення. У сюжетно-рольовій грі дитина спочатку дієво, емоційно, а потім й інтелектуально освоює систему людських відносин.

Упродовж 6 – 7-го років життя також розвиваються різноманітні продуктивні види діяльності – малювання, ліплення, конструювання, аплікація, моделювання. Вони потребують оволодіння певними способами дій та сенсорними еталонами, розвивають не лише пізнавальні психічні процеси, а й стимулюють розвиток особистості дитини, сприяють формуванню її практичної вмілості, художньої сприйнятливості, естетичного ставлення до навколишньої дійсності. В життєдіяльності старшого дошкільника переважає продуктивна діяльність поряд з ігровою, саме їй він надає перевагу у виборі роду самостійних занять, охоче нею займається протягом тривалого часу.
Увага. Помітний прогрес у цьому віці відбувається і в іншій психічній функції – в увазі. Дитина помічає не тільки цілі речі, але й їхні частини та деталі. Деякі діти до кінця дошкільного віку досягають такого рівня, що не тільки відрізняють трактор від автомобіля, але й визначають типи й назви марок машин і навіть уміють упізнавати їх за звуком мотора. Звідси – висновок: у дітей шостого року життя розвивається довільна увага. Дошкільники можуть цілеспрямовано свідомо виділяти з оточення предмети, які їм потрібні, зосереджуватися на них (вивчати, запам’ятовувати, використовувати, знаходити нові способи їх реалізації тощо).
2. Особистісний розвиток

Особистісний розвиток дошкільників значною мірою залежить від соціальних умов, середовища, в якому зростає дитина, від соціального благополуччя, оточення. Важливим є те, що на даному віковому етапі виникає нове утворення – усвідомлення свого соціального «Я» і зайняття дитиною певної внутрішньої позиції щодо взаємовідносин з іншими людьми. На основі внутрішньої позиції дитина прагне зайняти певне положення серед дорослих та однолітків і відстояти його.

Під впливом дорослого виникає нова форма спілкування – особистісна. Дитина хоче не просто мати увагу з боку дорослих, а й пошану, взаєморозуміння, співчуття.

Яскраво виражена потреба в спілкуванні з однолітками призводить до мимовільного порівняння себе з іншими, до наслідування дій іншого. У цей період також різко зростає прагнення участі в якій-небудь справі з іншими. Виявляються елементарні форми групової солідарності. Під впливом засвоєння норм і правил формуються етичні еталони поведінки.

Якщо говорити про емоційний розвиток, то діти цього віку більш стримані та менш образливі. У 6 років вони можуть приховувати страх, агресію, сльози. Засвоюють «мову» почуттів: міміку, жести, пози, інтонації голосу тощо. Відбувається подальша диференціація почуттів. Тепер вже діти здатні відчувати гордість, жалість, ревнощі, заздрощі. У ставленні до дітей інших вікових категорій виникає специфічне почуття «дорослішості». Сильні переживання в дітей можуть викликати непорозуміння з дорослими, однолітками.

Головними в розвитку емоційної (чуттєвої) сфери стають здатність управляти емоціями, певна раціоналізація переживань, зміна змісту й динаміки почуттів, набуття ними більшої сталості та глибини. Більш зрілими стають форми моральних, естетичних та пізнавальних почуттів – співчуття, чуйність, почуття обов’язку, взаємодопомоги, переживання успіху – неуспіху, самолюбності, допитливості тощо.

Загалом, вік 6 років – це період формування психологічних механізмів особистості дитини. Творчість малюка у грі, творче ставлення до визначених завдань є одним із показників становлення особистості. Психічний розвиток і становлення особистості пов’язані зі самосвідомістю, а найбільш яскраво самосвідомість виявляється в самооцінці. Це те, як дитина оцінює себе, свої риси, свої можливості, свої успіхи та невдачі. У старшому дошкільному віці уявлення про себе стають більш самостійними. Зростає критичність дитячої оцінки. Однак самооцінка все ще лишається завищеною, і це є нормальним виявом психічного розвитку дитини. Але все ж таки така самооцінка неможлива без авторитетного коригування дорослого. При цьому емоції часто переважають над об’єктивністю. Крім того, авторитет дорослого настільки значний, що власну оцінку відсуває назад оцінка дорослого. Тобто дитині важливіше, що про неї думають дорослі, ніж, що вона думає про себе і як ставиться до себе. Крім того, своїх однолітків дитина оцінює так, як оцінює їх дорослий. Водночас діти можуть передбачити реакцію дорослого, і тому поведінка однієї дитини з різними дорослими – різна (вона знає, що з ким можна). Отже, необхідно погодити вимоги, щоб дитина знала, чого від неї хочуть, і не змінювати їх часто. Як правило, дитині подобається бути «гарною», одержувати підтвердження власної самооцінки «я – гарна».

Занижена самооцінка найчастіше формується в дітей, успіхи яких не задовольняють дорослих, що об’єктивно не визначили можливості дитини, вимагають від неї більшого, ніж вона може. Постійне невдоволення собою, зневіра у можливому успіху дуже швидко спричинюють апатію, небажання вчитися. Тому важливо не тільки показати дитині невдачі, труднощі, а допомогти побачити свої можливості.

Діти люблять мріяти про майбутнє, прагнучи наслідувати при цьому дорослих. Вони вже мають уявлення про діяльність дорослих, по цінність професій, про те, що таке добре і що таке погано. Вони, як правило, ідеалізують дорослих, прагнучи одержати від них схвалення, ласку, заохочення. Діти пишаються похвалою і засмучуються, якщо їх не хвалять. Водночас у стосунках з однолітками важлива й їхня оцінка (насамперед позитивна). Усі діти цього віку хочуть бути «най-най». Вони полюбляють хвалитися, дуже радіють своїм досягненням, а у разі невдачі дуже хвилюються. Тому дорослим важливо бути надзвичайно уважними, оцінюючи дитину при однолітках. Недопустимі ситуації, коли в присутності усіх дітей вказують на чиїсь недоліки, труднощі. За умови доброго ставлення до дорослих, розуміння й уваги, основна установка дитини – тільки на гарне: «я – гарний», «ти – гарний», «ми – гарні». Діти, які виросли в несприятливих умовах, – не на тільки наївні й безпосередні, вони вміють хитрувати і прикидатися, можуть бути егоїстичними, якщо це їм вигідно.

Дитина може свідомо керувати своєю поведінкою, але ще легко відволікається, не може ставити перед собою мету. Вона вже розуміє відмінність між «хочу» і «можу», «хочу» і «треба». Дитина тільки підкоряється вимогам дорослого, а змусити себе саму відмовитися від «хочу» заради «треба» їй ще важко. Вона вміє формувати свої взаємини з дорослими й однолітками, жити і працювати в колективі, підпорядковуватися його вимогам.

Сьомий рік життя належить до перехідного («кризового») вікового періоду. Такі періоди характеризуються особливо швидкими змінами у фізичному і психічному розвитку дітей. Швидкість змін у перехідні періоди розвитку настільки значна, що буквально щомісяця приносить щось нове. Так, типова дитина шести з половиною років суттєво відрізняється за рівнем психолого-педагогічної зрілості від дитини шести років, і від семирічної. За незначними винятками у дитини, що не досягла шести з половиною років, процес проходження кризи не тільки не закінчився, але часто навіть не почався. У шестирічної дитини, порівняно з семирічною, недостатньо сформовані центральні гальмівні процеси, значно нижча довільність поведінки, висока стомлюваність, менш сформована здатність до концентрації і до переключення уваги, переважає ігрова мотивація.

Освіта в школі організовується за логікою навчальних предметів, не характерною для дошкільної освіти. Тому наступність неможливо здійснювати на основі предметних умінь і знань дітей. Вона визначається тими досягненнями дошкільного розвитку, які школа має брати до уваги, підтримувати і розвивати, не перериваючи і не придушуючи жодної з дошкільних ліній розвитку. Потенційні вікові можливості дитини на порозі школи – це:

  • позитивне ставлення до себе, впевненість у своїх силах, відкритість зовнішньому світу – дитина доброзичлива, чуйна до переживань іншої людини, має почуття власної гідності, поважає гідність інших;

  • ініціативність і самостійність у грі, спілкуванні, конструюванні, малюванні, ліпленні, у розв’язанні елементарних соціальних і побутових завдань – дитина легко обирає собі рід занять та партнерів, здатна породжувати і втілювати різні задуми, що змінюють один одного;

  • активна взаємодія з однолітками і дорослими, участь у спільних іграх – дитина здатна домовлятися, зважати на інтереси інших, стримувати свої емоції; у ході спільної діяльності обговорює проблеми, що виникають, правила, може підтримати розмову на цікаву для неї тему;

  • творчі здібності, фантазія, уява, що виявляються у грі (оригінальність задуму, гнучкість розгортання сюжету), у малюванні, придумуванні казок, танцях, співі тощо;

  • освоєння власного тіла і тілесних рухів – дитина із задоволенням бігає, стрибає, повзає, видозмінює раніше засвоєні рухи, пристосовуючи їх до нових умов, рухи набувають довільного характеру;

  • вольове начало, що виявляється в продуктивній діяльності дитини, – вона прагне досягти мети, на намагається зробити продукт якісно, переробляє, якщо не вдалося; довільність виявляється й у соціальній поведінці – дитина може виконувати інструкцію педагога, діяти за встановленими правилами;

  • пізнавальні здібності, що виявляються в допитливості, – дитина ставить запитання, що стосуються близьких і далеких предметів та явищ, намагається самостійно придумувати пояснення явищам природи і вчинкам людей, любить спостерігати, експериментувати, виявляє цікавість до пізнавальної літератури, графічних схем, намагається самостійно користуватися ними;

  • одночасно з розвитком цих якостей підвищується компетентність дитини в різних видах діяльності й у сфері взаємин; це виявляється не тільки в тому, що дитина має знання, вміння, навички, але й у тому, що вона здатна приймати на основі цієї компетентності власні рішення [2; 9].

Варто зазначити, що цей «віковий портрет» відбиває принципово можливості досягнення дітей до моменту вступу їх до школи, однак жодна дитина не має всього комплексу цих характеристик одночасно. Тому цей портрет не може бути критерієм визначення рівня розвитку конкретної дитини, але дає загальний орієнтир для педагогів та психологів дошкільних навчальних закладів і початкової школи, а також для батьків майбутніх першокласників.

Хотілося б конкретніше зупинитися на окремих якісних ознаках та характеристиках, що визначають потенційні можливості дітей старшого дошкільного віку. Компетентність – це риса особистості, яка припускає, що індивід не просто інформований і вміє застосовувати цю інформацію, а й використовує її як основу для прийняття власних рішень. Ця риса притаманна дитині вже до кінця дошкільного періоду розвитку.

Творчі здібності (креативність) – категорія також звична для педагогів та сучасних батьків. Досить часто, однак, під творчими здібностями розуміють деяку неоформлену суміш чогось незвичайного, оригінального і гарну навченість, тямущість дитини. Ми ж, говорячи про творчі здібності, маємо на увазі не набір якихось спеціальних здібностей, які у цьому віці ще можуть не виявитися, а лише загальне ставлення дитини до навколишнього світу як до об’єкта перетворення і відкриття. Тут творчі здібності, безумовно, сусідять з наступною сферою розвитку дитини – допитливістю.

Допитливість, дослідницький інтерес – риса особистості, особливо властива дитині. Недарма дітей називають «чомучками». Проте, як свідчать сучасні дослідження, ця природна властивість дітей останнім часом виявляється усе рідше, причому особливо саме в системі суспільної освіти. Водночас допитливість – це основа загальної пізнавальної активності дитини: розвиток мислячої людини неможливий без живого, активного інтересу до навколишнього світу, що дає необхідну вихідну інформацію для мислення. Причому цю інформацію має відкривати сам суб’єкт , а не отримувати в готовому вигляді. Саме постійна готовність педагогів давати дітям інформацію, випереджаючи їхнє бажання одержати її, а також виключення для дитини можливості зробити помилку призводять до зникнення звичайних дитячих запитань. Розвиток допитливості, не зважаючи на природність цієї дитячої властивості особистості, вимагає складних педагогічних технологій і тонкого розуміння особистості дитини цього віку.

Ініціативність (самостійність, воля, незалежність) – цими термінами представлені ті риси особистості, що, можливо, є найбільш потенційні з погляду перспективи її розвитку. Водночас саме ініціативність і незалежність людини, очевидно, є найбільшою проблемою з погляду соціокультурних особливостей нашого суспільства і з погляду розвивальних освітніх технологій. Дуже важливо забезпечити дитині таку освіту, щоб вона була суб’єктом діяльності. Тільки тоді відбувається розвиток головних психічних властивостей дитини, розвиток її особистості. За умови, що педагог постійно прагне показати дитині, як треба щось зробити, розповісти, як правильно, у цих видах діяльності головний суб’єкт – педагог. Це його діяльність, а не дитини – учень у ній нічого не визначає. Зрештою, дитина привчається діяти тільки за вказівкою, не може прийняти самостійного рішення, перестає вірити у власні сили. Вона втрачає одну з фундаментальних властивостей особистості – здатність виявляти ініціативу. Воля і незалежність дитини є необхідною умовою її розвитку як особистості. Під незалежністю і волею розуміють особисту волю людини, що, природно, обмежена волею і незалежністю інших людей. Для розвитку в дитини почуття власної гідності необхідним є розвиток у неї толерантності (терпимості) до думок, суджень і оцінок інших людей.

Відповідальність – риса особистості, яку можна охарактеризувати як зворотній бік ініціативності і незалежності. Дитина, здатна виявляти ініціативу, далеко не завжди автоматично розуміє, що ця ініціатива накладає на неї певні зобов’язання: довести справу до кінця, намагатися зробити її добре, дотриматись даного слова. Це почуття відповідальності за себе як суб’єкта в його розвинених формах, звісно, може бути присутнім тільки в дорослої людини. Однак передумови такої відповідальності закладаються саме до кінця дошкільного дитинства й потребують допомоги педагога для їхнього розвитку. При цьому поширеною педагогічною помилкою є ототожнення почуття відповідальності з дисципліною. Основна відмінність цих рис полягає в тому, що відповідальність є результатом особистої ініціативи дитини й наслідком прийнятого нею самою рішення, а дисциплінованість цілком може бути притаманна безініціативній, пасивній людині, яка взяла на себе роль сумлінного виконавця. Однак саме з відповідальності, а не з дисциплінованості формується усвідомлення дитиною себе як особистості – вільної й відповідальної.

Щодо розвитку вольової сфери, то вже діти 5 років можуть обмежувати свої бажання, долати перешкоди, правильно оцінювати результати власних дій. У 6 років дитина може підкоряти свою увагу вимогам дорослого та усвідомлювати цю необхідність. Розвивається здатність передбачати наслідки дій. Формуються почуття відповідальності за власну поведінку, елементи самоконтролю. Дитина підпорядковує свої дії меті, але привабливі обставини можуть відвернути увагу від намірів. Здатність наслідувати позитивний еталон поведінки краще реалізується за присутності дорослого. Контролювання власної поведінки стає більш тривалим та стійким. Упродовж старшого дошкільного віку дитина набуває здатності довільно керувати пізнавальними процесами, однак це управління відбувається досить важко.

Довільність є рисою особистості, що доповнює почуття відповідальності й дає дитині змогу здійснювати основні види діяльності. Довільність розглядається як наслідок здатності людини до підпорядкування й прийняття правил і керування своїми безпосередніми бажаннями. До кінця дошкільного віку ця здатність розвинена достатньо для того, щоб дитина зайняла позицію суб’єкта навчальної діяльності.

Саме вік 6 (а не 7) років є найсприятливішим (сензитивним), щоб навчати дитину читати. Якщо починати пізніше, то засвоєння грамоти вимагатиме значних зусиль і напружень. Пригадаймо, як легко засвоюють рідну або якусь іншу мову діти, і як важко дорослим вивчати іноземну мову. Важливо не пропустити оптимальних термінів, тим самим сприяючи своєчасному психічному розвитку, передбаченню його можливої затримки.

Письмо шестирічки опановують повільніше, ніж семирічки. У них ще недостатньо розвинена тонка координація рухів, взаємодія рухів із зором. Підготовка до письма – це й оволодіння плавними ритмічними рухами. І тут допоможуть музичні заняття, вправи з предметами під музику, різноманітні вправи та завдання для розвитку дрібної моторики рук.

У цьому віці відбуваються зміни в мотиваційній сфері дитини: формується система співпідпорядкованих мотивів, що надає загальну спрямованість поведінці. Прийняття значимішого на даний момент мотиву є основою, що дає змогу дитині йти до визначеної мети, залишаючи поза увагою ситуативні бажання.

Комунікативність (соціальні навички), образ «Я» (базова довіра, почуття захищеності). У вікових характеристиках комунікативність, пов’язана із соціальними навичками дитини, об’єднана зі сферою розвитку в дитини образу «Я», уявлень про себе. Це зроблено тому, що сфера уявлень дитини про себе найтісніше пов’язана з розвитком її комунікативної сфери, і тому, що традиційний зміст, який у нашій педагогіці вкладається в поняття соціальної сфери, зазвичай зводиться до відносин індивіда і колективу або спільноти людей.

Безперечним є той факт, що комунікативні навички формуються та розвиваються у ході провідної діяльності дитини, тобто (на даному етапі вікового розвитку), – сюжетно-рольової гри. У ході сюжетно-рольової гри в дошкільника виникає потреба в товаришах, спільниках, без яких гра втрачає сенс. Спілкуючись з однолітками, дитина навчається співробітничати, підкорятися, керувати, розподіляти функції, чинити справедливо, відчувати себе членом групи, відстоювати власну гідність. У грі дитина виховується як суб’єкт комунікативної діяльності – розвиваються її соціальні почуття, формуються партнерські взаємини, збагачується досвід конструктивного міжособистісного спілкування. Розвиваються два види взаєминігрові (відображають відносини по сюжету й ролі) та реальні (є взаєминами партнерів, товаришів). Гармонійне поєднання ігрових та реальних взаємин можливе за умови сформованості у старшого дошкільника ініціативності, товариськості, совісті, елементарного образу «Я», децентрації (здатності поглянути на ситуацію очима іншої людини, вміння стати на її місце). У грі дитина опановує мову спілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги, узгодження своїх дій з діями партнерів, навчається домовлятися, обґрунтовувати свою думку, знаходити домірне місце в групі однолітків.

Істотно змінюється здатність дошкільника до контрольно-оцінних дій:

  • більш адекватною, обґрунтованою та розгорнутою стає самооцінка;

  • збагачується досвід нормативно-оцінних дій, виробляється звичка якісно характеризувати свої ігрові дії та поведінку;

  • збагачується гама переживань з приводу ігрових досягнень та морально-естетичних проявів.

Особливого значення набуває гра для розвитку в старшому дошкільному віці рефлексії – здатності дитини аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви, думки, співвідносити з очікуваннями інших, авторитетних для дитини осіб, та моральними нормами [1; 192-193].

Що ж до уявлень дитини про себе, то ця сфера розвитку її особистості, безумовно, є основною в цьому віці. Малюкові життєво необхідне позитивне ставлення до нього з боку інших (особливо близьких дорослих); це позитивне ставлення формує в нього позитивний образ «Я», що дає йому можливість жити й розвиватися далі. «Я – гарний, мене люблять і мені все вдається» – таке самовідчуття необхідне дитині для її неспотвореного розвитку. Воно формується дуже рано, хоча, звичайно, ще не може бути виявлене в такій формі. Це раннє почуття називається почуттям базової довіри. Довіра до себе і до світу, що виникає на першому році життя дитини, є в основі всього її подальшого емоційно-особистісного і соціального розвитку і значною мірою визначає напрямок і якість цього розвитку. Якщо в дитини не виникає довіри до світу, її розвиток спотворюється і набуває несприятливих форм, які потім важко виправити.

Узагальнюючи вище сказане, віковими новоутвореннями свідомості та особистості на даному етапі розвитку дитини є:

  • перший схематичний обрис дитячого світогляду;

  • внутрішні етичні інстанції (зачатки почуття совісті);

  • супідрядність мотивів (продумані дії починають переважати над імпульсивними, мотив «хочу» поступається мотиву «треба», більшого значення набуває соціальна мотивація);

  • довільна поведінка (здатність діяти цілеспрямовано, долати труднощі на шляху до мети, елементарно контролювати та регулювати свою діяльність);

  • творча уява (прагнення відійти від шаблона та зразка, схильність до фантазування, вигадування, творчої ініціативи);

  • особиста свідомість (усвідомлення свого обмеженого місця в системі відносин з дорослими, орієнтація у власних чеснотах і вадах, виникнення більш-менш реалістичної самооцінки, самоповаги, прагнення бути визнаним іншими) [1; 194].



III. Поради батькам майбутнього першокласника

Зваживши всі основні фактори розвитку повноцінної, цілісної особистості, формування адекватної рефлексії дошкільника, аналізуючи досвід власних досліджень, беручи до уваги показники фізичного та психічного розвитку дошкільнят, з метою забезпечення психологічного здоров’я, запобігання розладів нервової системи радимо послуговуватися в роботі з дітьми наступними принципами.
Для підтримання пізнавальної активності:

  • заохочувати всі зусилля дитини, а саме її бажання пізнавати нове;

  • важливо відповідати на нові запитання дитини, займатися з нею тим, що їй подобається;

  • уникати стереотипів та шаблонів у роботі, розвивати творчість дитини.



З метою запобігання формування негативного образу «Я» дитини бажано:

  • уникати негативних оцінок дитини;

  • порівнювати результати роботи дитини з її власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей;

  • не смикати дитину щохвилини, не говорити їй тільки про її недоліки, не пригнічувати ініціативи дитини;

  • твердість лінії у вихованні досягається терпінням, відсутністю поспіху;

  • не плутати поняття «хороша» і «зручна» дитина;

  • кожна дитина у процесі виховання, спілкування з вихователем, учителем, батьками має почуватися захищеною.


Орієнтація на позитивний контакт із дитиною:

  • любити дітей;

  • знайти золоту середину між періодичними перебуваннями малюка наодинці з собою і спілкуванням з дорослими;

  • кожна дитина потребує любові й теплоти почуттів для повноцінного особистісного розвитку.


Орієнтація на індивідуальність дитини:

  • психологічне здоров’я дитини – її бажання бути «всім, чим вона може»;

  • розвиток внутрішнього потенціалу через само актуалізацію, пошук правильного уявлення про саму себе [2; 25-26].


Уникайте авторитарного стилю у вихованні дітей!

Уникайте прямого тиску на дитину!

IV. Додатки

Додаток А
  1   2

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Характеристика дитини старшого дошкільного віку Соціальна ситуація...
Проте життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв’язку зі світом дорослих. Розрив між ідеальними прагненнями...

Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «впевнений старт»...
Дошкільний вік значний період дитинства. У порівнянні з періодом раннього віку соціальні та духовні потреби дитини різко посилюються....

Про підсумки апробації програми розвитку дітей старшого дошкільного...
Доповідну записку департаменту загальної середньої та дошкільної освіти "Про підсумки апробації програми розвитку дітей старшого...

Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт»
Затверджено Наказом Міністерством освіти І науки, молоді та спорту України від 21. 05. 12 р. №604

Навчання звуковому аналізу слів з використанням зорових символів
У навчанні грамоти дітей старшого дошкільного віку вже склалася певна методика, яка спирається на використання наочності у вигляді...

Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку "Впевнений старт",...
...

Методична розробка родинного свята для батьків та дітей старшого дошкільного віку «Моя сім’я»
Методичні рекомендації щодо форм роботи дошкільного навчального закладу із сім’єю

Сучасні підходи до мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку
Отже, мовленнєве спілкування є передумовою розвитку особистості дитини, можливості засвоювати окультурені людські дії у ході активної...

Програма розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку із...
Програма розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку від 3 до 7 років

Примусово ніхто не буде готувати дітей старшого дошкільного віку до шкільного навчання

Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»
Загальні вказівки з підготовки до практичних І лабораторних занять та виконання завдань для самостійної роботи

Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля»
Загальні вказівки з підготовки до практичних І лабораторних занять та виконання завдань для самостійної роботи

Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку м. Київ, 2010
Базовим компонентом дошкільної освіти України (державним освітнім стандартом) І реалізуються Державною базовою програмою як основною...

Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку "впевнений старт"
Базовим компонентом дошкільної освіти України (державним освітнім стандартом) І реалізуються Державною базовою програмою як основною...

Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку м. Київ, 2010
Базовим компонентом дошкільної освіти України (державним освітнім стандартом) І реалізуються Державною базовою програмою як основною...

"іноземна мова для дітей старшого дошкільного віку"
Діти 5-річного віку без особливих зусиль засвоюють не лише окремі слова, але й цілі речення, з цікавістю вивчають пісні й вірші....

Навчання грамоти дітей старшого дошкільного віку
Часто батьки замислюються над питанням: чи потрібно навчати дитину читати й писати перед школою?

Рекомендації до програми розвитку дитини дошкільного віку Українське...
Наказ мон україни від 22. 05. 2012 №615 «Про затвердження Базового компоненту дошкільної освіти» (нова редакція)



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт