Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Кольороепітети у повісті Михайла Чабанівського «Журавлинка»

Кольороепітети у повісті Михайла Чабанівського «Журавлинка»





Сторінка1/3
  1   2   3



ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ
ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХАРКІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Наукове відділення мовознавства

Секція українська мова
Кольороепітети

у повісті Михайла Чабанівського «Журавлинка»
Виконала

Александроав Катерина Володимирівна,

учениця 11-А класу

Харківського технологічного ліцею №9

Київського району

Харківської обласної ради

М. Харкова
Домашня адреса:

вул. Кашуби, 5, кв.12, м. Харків

мобільний тел. 0660905960
Науковий керівник

Тищенко Зара Робертівна,

учитель української мови та літератури

Харківського технологічного ліцею №9

Київського району

Харківської обласної ради

М. Харкова
Науковий консультант

Калашник Юлія Іванівна,

Кандидат філологічних наук,

Доцент кафедри української мови

Харківського національного університету

І. В.Н. Каразіна

2014 рік
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………С. 3

РОЗДІЛ І

Теоретичні аспекти дослідження кольоративів

ідіостилю Михайла Чабанівського

1.1.Індивідуальний стиль М. Чабанівського……………………………………....С. 5

1.2.Теоретичні засади дослідження……………………………………………….С. 11

РОЗДІЛ ІІ

Семантико-стилістична характеристика кольороепітетів

Михайла Чабанівського

2.1. Семантика білого кольору та його відтінків………………..………………..С.16

2.2. Стилістичні особливості синьої барви …………...…………………………..С.18

2.3. Багатозначність кольороепітетів жовтої барви …….……………………….С.20

2.4. Лексико-семантичне поле зеленого…...……………………………...………С.22

2.5. Колірна гама червоного……………...………...................................................С.23

2.6. Значення епітетів чорного кольору і тонів ……………….………………….С.24

2.7. Семантичне багатство прикметників-кольороназв із суфіксами………...…С.25

2.8. Складні слова й авторські неологізми-кольороепітети …………………......С.26
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...С.28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..С.31

ДОДАТОК

Словник кольороназв, що функціонують у творах М. Чабанівського

Вступ

Мова як динамічна система аналізу її розвитку на всіх рівнях. Значне місце у з’ясуванні цього процесу займає проблема вивчення змін семантичної структури одиниць лексичного складу мови як найбільш рухомої частини мовної системи. На сучасному етапі розвитку лінгвістики глибоко розроблена загальна теорія значення слова, його семантичної структури, розглянуті шляхи становлення семантики слова. До цих питань у своїх працях зверталися Л. Булаховський, О. Потебня, В. Жирмунський, О. Білодід, В. Виноградов, Л. Лисиченко, Л. Мацько, С. Єрмоленко, Ю.Караулов та інші. Але багатомірність об’єкта дослідження породжує проблеми, які вимагають нових підходів до їх вивчення. Динаміка притаманна різним розрядам лексики. З огляду на це актуальним є аналіз кольоративів – одного з найпоширеніших лексичних шарів української мови.

У сучасній українській мові кольоронайменування утворює кількісно багате та якісно різноманітне лексико-семантичне поле. Кольороназви відзначаються неоднаковим семантичним наповненням, різною словотворчою структурою та граматичним оформленням.

Дослідники різних періодів неодноразово вказували на потенційну образність кольоративів. Так, Л. Качаєва наголошує на здатності прикметників «кольору розвивати різні переносні та образно-символічні значення, що широко використовуються письменниками з художньо-стилістичної метою».

Художня література дає багатий матеріал для спостереження над семантикою кольороназв. Тому об’єктом вивчення у даній роботі є кольороепітети художньої мови українського письменника Михайла Чабанівського повісті «Журавлинка».

Предметом дослідження є семантико-стилістична характеристика назв кольорів, які функціонують у творі М.Чабанівського.

Матеріалом дослідження слугує картотека, створена на підставі суцільної вибірки з повісті Михайла Чабанівського. Акцент ставиться на аналізі шести лексико – семантичних полів кольороепітетів, виражених прикметниками. Вивчення даного питання передбачає використання аналітичного та описового методів дослідження.

Ретельний науковий розгляд мови творів письменників завжди актуальний, оскільки дає можливість визначити внесок того чи іншого майстра слова у розвиток української літератури. Мотивацією до вибору матеріалу служить насамперед той факт, що до теперішнього часу існує лише кілька спеціальних розвідок, присвячених художній спадщині талановитого автора, який реалізував себе як неповторний майстер епічної форми. Більшість наукових статей, критичних відгуків створені на рівні біографізму письменника. Дана робота є однією з перших спроб дослідити мовні особливості художнього стилю митця, багатогранність лексичних засобів, форми їх вираження.

Мета роботи визначається прагненням визначити лексико-семантичні поля кольоративів у творі Михайла Чабанівського, з’ясувати їх функціональну роль, що допомагає як найкраще вивчити стиль письменника, особливості його мови.

Досягнення вказаної мети передбачає поетапне вирішення таких завдань:

  • окреслити визначальні риси індивідуального стилю М.Чабанівського;

  • з’ясувати роль кольоративів у сучасній українській мові;

  • виявити лексико-семантичні групи назв кольорів у мові письменника;

  • здійснити аналіз кольороепітитів-прикметників;

  • визначити особливості використання кольороназв із суфіксами;

  • дослідити стилістичну роль складних кольоративів та авторських новотворів.

Обрані тема, мета та завдання дослідження передбачають таку структуру роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.
Розділ І

Теоретичні аспекти дослідження

кольороепітитів ідіостилю Михайла Чабанівського

1.1.Індивідульний стиль Михайла Чабанівського

Поняття стилю є багатогранним, а в багатьох аспектах – невизначеним. Про стиль полемізують у літературознавстві, лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології.

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери ,,творчого обличчя ” окремого письменника. Ідіостиль, на думку науковців, до недавнього часу можна було охарактеризувати як авторське втілення художнього методу. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, то стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова.

За влучним висловом Л.Тимофєєва: ,,в методі знаходять насамперед те загальне, що пов’язує митців, а в стилі – те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та інше” [40;23].

Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім методом, а й з творчою індивідуальністю митця. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: ,,Яким є стиль, таким є характер.” А давньогрецький драматург Сенека говорив, що стиль ,,є обличчям душі” [16;5].

Чимало літераторів ХХ століття також подібно тлумачить стиль. Так, О.Блок зауважував: ,,Стиль усякого письменника так тісно пов’язаний із змістом його душі, що досвідчений погляд може побачити душу за стилем…”

Деякі учені розглядають індивідуальний стиль письменника як своєрідність мови. Такий погляд характерний для стилістики як розділу мовознавства, але є занадто вузьким для дослідження літературних явищ. В.Жирмунський писав: ,,У поняття стилю літературного твору входять не лише мовні засоби, але також теми, образи,композиція твору, його художній зміст, втілений словесними засобами, але не такий, що вичерпується словами” [2;319]. Все це – носії стилю, до них можна віднести також жанр і сюжет.

Стиль – це явище цілісне, тому В. Жирмунський доводить, що ,,стиль пов'язаний з категорією художньої форми, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів, необхідно вбачати в стилі також і зв'язок зі змістом твору, з його ідеєю, проблематикою, письменницьким світоглядом” [2;319].

З вислову науковця зрозуміло, що ,,художній стиль являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами” , тому-то стиль як явище форми ,,неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору” [2;319].

Отже, індивідуальний стиль – явище неповторне, він є свідченням мистецького таланту автора.

До пантеону класиків української літератури, які піднімали важливу тему збереження природи, її чистоти, краси й багатства, належить письменник-земляк Михайло Чабанівський.

Народився Михайло Іванович 18 вересня 1910 року в селі Лигівці Сахновщинського району на Харківщині. Своє захоплення красою рідного краю він передав у автобіографічній повісті «Степовий цвіт»: ,,Не забути мені росяні ранки, перші помахи крил степового шуліки, буйне квітування широких ланів, … покрик поїзда, який мчить на Полтаву, зелені береги Орільки, нашої тихої річки…” [2;319].

Батько Михайла Іван Циба – сільський учитель, - безмірно закоханий у літературу, в 1910 році зважився на відчайдушний вчинок: продав корову, аби видати власним коштом у Лозовій збірку власних поезій «Думки-лебедоньки». Мабуть, ця нестримна любов до рідного слова, до народу передалася й синові, майбутньому письменнику.

Дитинство Михайла проходило у злиднях, часто доводилося голодувати, працювати у наймах. Після закінчення школи навчання продовжує у технікумі міста Харкова, а по закінченню – у педагогічному інституті Санкт-Петербурга (на той час Ленінграда).

Літературну діяльність починав з поезій, які з 1931 року з’являються у журналах, підписані ім’ям Михайла Циби або псевдонімом Михайло Чабанівський.

З 1932 року батько Іван Миколайович вже працює інспектором у Комісаріаті народної освіти, потаємно друкує листівки-звернення до селян, у яких закликає не віддавати хліб Радянській владі, бо сам добре розуміє загрозу голодомору, що нависла над Україною. Покарання за турботу про народ було жахливим – розстріл, а його синові Михайлу простягнувся тернистий шлях ,,сина ворога народу”. Михайла Івановича було звільнено з роботи, твори перестали друкуватися. Довелося скуштувати гіркого хліба шахтаря, працювати на заводі.

З перших днів Великої Вітчизняної війни був на фронті, спочатку рядовим солдатом, потім фронтовим кореспондентом, закінчив війну майором. Саме у роки війни починає писати прозу. У статті «Слово про батька» старша донька Ліна Сперкач-Чабанівська згадує: ,,Мені був місяць від роду, коли розпочалася війна, і батько пішов на фронт… Якось у повоєнний дитсадочок завітав худорлявий чоловік і, назвавшись моїм татком, підхопив мене на руки… Я побачила батька змореного, блідого, виснаженого війною” .

Після війни письменник друкується в київській газеті «Червоний прапор», де працював протягом двох років.

У 1949 році побачила світ перша збірка оповідань «Свіжа скиба», завдяки якій Михайла Чабанівського було прийнято до спілки письменників.

Сучасна київська письменниця-прозаїк Н. Осипчук у статті «Зелений явір Михайла Чабанівського» зазначає: ,,Мабуть, справедливим є зауваження, що легкого письменницького хліба не буває. Кожен, власне, торує свій шлях. Поколінню ж, до якого належить Михайло Чабанівський, випало чимало випробувань. Діти репресованих – вони зуміли зберегти внутрішню чистоту і моральні принципи. Пройти шляхами Другої світової, а потім потрапити під нові цензурні лещата”.

Кажуть, чим більше людина вистраждала, тим краще вона розуміє проблеми та біди інших, тим вона добріша. ,,Злі не можуть бути справжніми письменниками. Чабанівський був добрий незмірно, тому він не міг обходитися без товариства, коло нього завжди мав хтось бути, кому треба допомоги, співчуття, поради, ” – писав його давній друг – класик української

П.Загребельний [2;319]. Михайло Іванович – людина доброї, щедрої душі – надзвичайно багато часу віддав роботі з обдарованою молоддю. Кілька років керував літературним об’єднанням при студії «Молодь», перечитував написане початківцями, давав поради, вів з ними листування. Зі спогадів рідних дізнаємося, що зі своїх учнів та молодших колег по літературній праці М.Чабанівський дуже шанував В. Симоненка, М. Сома, І. Дзюбу, Є. Гуцала, В. Дрозда, В. Сичевського, В. Яворівського. П. Загребельний відзначав: ,,У Михайла Чабанівського в характері є щось всезагальнобатьківське” [2;319].

На превеликий жаль, доля відміряла М.І.Чабанівському небагато часу. Війна підірвала його здоров’я: останні роки життя його турбував високий кров’яний тиск. Земний шлях М.І. Циби-Чабанівського завершився 4 квітня на

63 році життя в Ялтинському будинку творчості.

Близький друг письменника Микола Грибачов так написав про нього:

,,он был из породы упрямцев и спорщиков, но на редкость честным талантом, прямым и ответственным человеком. А такие люди, даже оставаясь только в памяти, делают нашу жизнь богаче, содержательнее, полноценнее” [2;319].

За твердженням меншої доньки повістяра О.М. Хорозової-Чабанівської, ,,земляки, письменники-побратими, плютівчани, рідні і близькі Михайла Івановича пам’ятають незмірно сяючі добротою очі – очі сина Землі і Неба” [2;319].

Стильові особливості художньої мови М.І. Чабанівського становлять особливий інтерес для сучасних дослідників передусім тому, що певний час літературна спадщина, а відтак і мовотворчість самобутнього, яскравого прозаїка була відсунута на другий план через ідейно-тематичну застарілість (відтворення доби становлення соціалізму трудових здобутків радянської людини), а більше через зниження патріотичних почуттів, екологічної свідомості, переосмислення загальнолюдських цінностей молодої Української держави.

Задушевно змальовано «зелений оксамит журавлиного безмежжя» у повісті «Журавлинка». Митець з захопленням і насолодою відтворює чари невеликого сільця на березі Дніпра. ,,Журавлинка – то живий музей минулого… У живому ще й досі є чорти, перелесники, водяні, домовики, відьми ” [2;319]. Жителі цього чарівного закутка – невтомні, патріоти рідного краю. Викликає повагу й замилування сільський мудрець, патріарх дід Горобець, ,,оцей міцний дніпровський орел,… обрамлений ореолом мудрості і лукавості ” [2;319]. Утіленням патріотизму, незгасної любові до рідної землі постає перед читачем образ журавлинського довгожителя Сидора Байдашного, який навідріз відмовився від умовляння дружини покинути хату й оселитися у міській квартирі.

«Лицарем зеленого світу» назвав Чабанівського друг і колега Павло Загребельний, харківський письменник Дмитро Панцир, лауреат премії імені М. Чабанівського (2006) назвав його «Неосяжною душею», поет Михайло Сіренко – «Явороньком», а юні вдячні читачі-земляки – «Взірцем любові до природи».

Н. Осипчук переконана, що Михайло Іванович зміг найголовніше - ,,не зрадити собі – знайти свою тему ” [2;319].

Сучасного читача не здивуєш гарними книгами, бо їх не мало. Щоб читача «ухопило», як то кажуть , «за живе», треба, за висловом П.Загребельного, ,,срібло-злото гарної книжки оздобити самоцвітами чогось виняткового, особливо талановитого ”[2;319]. М. Чабанівський у своїх книгах виправдав читацькі сподівання.

Така всебічно обізнана, високоерудована особистість, як М.І. Чабанівський, зачаровує гармонійним поєднанням теми і слова. Українець з діда-прадіда, письменник видає на-гора усю силу рідної мови, оздоблює її яскравими діамантами образності. На святкуванні 100-літнього ювілею прозаїка Юрій Мушкетик зазначив: ,,Такою запашною й багатою мовною палітрою майстерно володів М. Чабанівський. Його проза – це мелодійна пісня, образність якої глибоко народна, свіжа і неповторна, від неї віє степовими пахощами й ніжним романтизмом ” [2;319].

Про поняття стилю відгукувався і сам автор: ,,… літературний стиль можна порівняти з людським диханням. Кожна людина, як відомо, дихає по-своєму… Людина – індивідуальність у всьому!.. Стиль художнього твору (маю на увазі справжню художність) подібний до людського дихання. Письменник пише так, як дихає ” [2;319].

Тож не дивно, що мова оповідань, за переконанням сучасника письменника В. Мальця, - чітка, прозора, точна – добре передає і пейзажі, і людські переживання ” [2;319].

М. Чабанівський завжди дбав про лаконізм і «гранично стислу форму вислову». Він належав до тих небагатьох, хто любив коротке оповідання, коротку повість, короткий роман.

Беззаперечним фактом досягнення художності мови М. Чабанівського, значного рівня його поетики є широке використання лексично забарвленої лексики, зокрема кольоративів у різних виражальних формах, що надає мові творів індивідуальності, самобутності, оригінальності.

1.2 Теоретичні засади дослідження
Особливе місце серед стилів нашої мови займає художній стиль. Він започаткував розвиток нової української літературної мови на народнорозмовній основі. Багатством засобів і довершеністю мовлення, текстами художньої літератури художній стиль засвідчує високий рівень розвитку сучасної української мови, представляє її у мовному просторі. Професор-мовознавець Л. Мацько стверджує: «Художній стиль є серцевиною стилістичної системи національної мови» [26;247].

Призначення художнього стилю, за словами науковця, - «впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки» [26;250].

Основними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія. До цього переліку науковці відносять зображуваність – конкретно-чуттєве живописання дійсності – людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень. «У художньому стилі, – наголошує науковець, – все подається через призму соціальної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача)» [26;250]. Таким чином у художніх творах крім об’єктивності реального світу існує і суб’єктивність сприйняття його людиною.

Стилістичну своєрідність художнього стилю визначав М. Бахтін, зокрема для жанру роману: «Основний, ,,специфічний” предмет романтичного жанру, який створює його своєрідність, – людина, яка говорить, і її слово» [26;250]. Як бачимо, мова художнього слова є складною системою. Авторська мова – це мова художнього зображення, і кожен персонаж ,,намагається ,,відштовхнутися” від авторської мови і виокремитися індивідуальною неповторністю” [26;250].

Основними мовними засобами художньої мови є багатство найрізноманітнішої лексики, де на тлі загальновживаної нейтральної образи ,,вибудовуються сув’яззю емоційно-експресивної лексики” [26;251]. Українська мова має для цього розвинений, багатий,стилістично диференційований словник.

До загальновідомих образних засобів художньої мови належить епітет – троп, визначення якого подає Л. Кравець у своїй мовознавчій студії «Метафора в системі тропів»: ,,означає предмет або дію, підкреслює характерну рису зображуваного та збагачує зміст новими емоційними чи смисловими відтінками»[20;4].

Епітетом може бути слово, ужите як у прямому значені, так і в переносному, оскільки в художньому творі логічні означення, як і всі мовні одиниці, набувають певного естетичного навантаження.

У академічній праці І. Білодіда зазначено, що епітет ,,має експресивний, образний характер. З фольклору відомі так звані постійні епітети типу шовкові кучері, соколиний погляд, червоне сонечко. Проте письменники й поети створюють і власні

епітети, пов’язані з характером їх творчого почерку” [3;14]. Цей факт підтверджує Л.Кравець: «Епітет як образний засіб має велику традицію вживання, закорінену у фольклорі» [20;4]. У мові постійні епітети використовуються як засоби стилізації під

фольклор, зазнаючи трансформації, постають в оновленому вигляді.

Дослідження епітета як мовно-виразового засобу має значні традиції в лексикології, лінгвостилістиці й теорії літератури. Вивченням епітета як тропа займалися видатні філологи ХІХ – ХХ століття: О. Потебня, В. Жирмунський, В.Виноградов. у сучасному мовознавстві над проблемою вияву індивідуально-авторського стилю письменника працюють: Л. Лисиченко, Л. Мацько, С. Єрмоленко, А. Мойсієнко.

У пошуках найбільшої виразності, мальовничості, у пошуках можливості передати нові вишукані, майже невловимі відтінки кольорів словесними символами, письменники звертаються до різних мовних засобів. Тому одним з найпоширеніших лексичних шарів української мови є епітети, що здатні позначати колір – кольороепітети, або, за сучасним визначенням, кольоризми. Використання кольористичних епітетів в українському мовленні є традиційною рисою української мови усіх етапів розвитку. А. Бєлий відзначав: «кольори у поетів – суть душі» [26;343]. Захоплюючись безмежними можливостями нашої мови, І. Франко у праці «Із секретів поетичної творчості говорив: ,,Ся мова дає нам тисячі способів на означення… світла в його нюансах, цілої скалі кольорів, цілої скалі тонів” [26;252]. Л. Лисиченко стверджує,що ,,кольористична лексика посідає значне місце у поетичній картині світу” [23;44].

На потенційну образність кольоративів неодноразово вказували дослідники. За твердженням Л. Мацько «Лексико-семантична категорія кольору в сучасній українській мові має два шари слів: слова першого порядку, наприклад: білий, червоний, зелений, жовтий, сизий, синій, сірий, чорний, які становлять основу, або ядро, всієї категорії; слова другого порядку, такі як: білявий, червонястий, кремовий, крейдяний, які семантично об’єднуються навколо перших» [26;343]. Такого ж розподілу дотримується і мовознавець А. Критенко, називаючи слова першого порядку ,,непохідними назвами” [17;3].

О. Дзівак, ґрунтовно досліджуючи лексико-семантичні структури назв кольорів у сучасній українській мові, стверджує, що колір може змінюватися у трьох напрямках: за кольорним тоном, насиченістю і яснотою. Для кожного кольору потенційно можливий цілий ряд назв, у яких кожне слово підкреслює окремий бік одного спільного змістового поняття, наприклад, чорний, багряний, бордовий, рожевий.

Взаємодіючи з іншими поетичними засобами колір у художньому тексті рідко збігається з об’єктивною кольоровою ознакою реалії, тобто має своїм значенням тільки ознаку кольорового спектра. Автори підручника за редакцією професора Л.Мацько «Стилістика української мови» зазначають: ,,Частіше колір ,,живе” в кольористичному образі, що формується не лише значенням кольору, а й іншими лексемами тропеїчних функцій, використання яких залежить від художньої мети, суб’єктивних уподобань автора, від індивідуального осмислення кольорів” [26;344].

Філолог Л. Лисиченко стверджує: ,,колір відіграє важливу роль не тільки для позначення конкретних кольорових ознак, а й для вираження внутрішнього стану поета через його особисте сприйняття, особисті асоціації, через … метафору” [23;46]. Так виникає художній колір, тобто кольористичний епітет. На перехресті асоціацій творяться кольористичні епітети-метафори: білий шум, білий крик, білий біль. Мотив ніжності простежується з епітетом білий, в яких зливаються і об’єктивна ознака білого кольору, і суб’єктивне переживання від споглядання його. Символіка білого кольору побудована на протиставленні чорному кольору, який у художній мові вважається символом злих сил, нещастя, трагізму: чорні дні, чорні літа, чорні думи.

Символом світання і в природі, і в людському житті використовується епітет рожевий: рожева весна, рожевий ранок, рожеві мрії.

Естетика синьо-блакитної барви відбиває традицію змалювання неба, води, повітря, квітів, очей. Цю групу складають лексеми синій, голубий, небесний, бузковий, фіалковий.

Понятійне поле сірого кольору як проміжного між чорним і білим складає кілька кольористичних лексем: сірий, сивий, сизий.

Епітет має різні граматичні категорії для свого формування і вираження.

Основним засобом його вираження є прикметник, адже один і той самий прикметник може поєднуватися з кількома різними іменниками, а іменник може мати при собі різні прикметники. Прикметник не тільки лексично, а й синтаксично завжди є атрибутом до іменника і, зміщуючи свою ознаку, наводить новий зв'язок з предметом, утворюючи епітет. Найчастіше до складу епітета входить якісний прикметник. Л.Мацько доводить: «До розряду якісних належать безпосередні, прямі, закладені в самій суті предметів ознаки, здатні, як правило, виявлятися з різною мірою або інтенсивністю» [26;350].

Поширеною формою вираження епітетів є прикметники, утворені морфологічним способом складання основ слів, так звані композити. Продуктивність їх пояснюється тим, що експресивність складових частин плюсується, подвоюючись, а частіше витворює нову поетичну номінацію з композитним метафоричним епітетом: квітки синьоокі, хмарка ніжно-золота, зелено-срібна ковила. Граматична природа композитних словотворчих типів найбільш адекватна семантичному злиттю таких мовних одиниць, якими є епітети.

Якісні прикметники сучасної української мови творяться за допомогою різних суфіксів. Але не суфікси, а лексичне значення й особливості вживання у тексті визначають їх стилістичні функції. Певний ступінь вияву якості, що пов’язаний з її оцінкою, виражають прикметники з суфіксами -(к)уват- (-юват-); -еньк-, -есеньк-,

-ісіньк-, юсіньк-. Перші два суфікси мають більш виразні стилістичні функції недостатнього ступеня безвідносності міри якості. З граматичного погляду цей суфікс вказує на невелику міру якості, тобто на ознаку, що виявлена в предметі неповністю, без виразної оцінки. За твердженням І. Білодіда, прикметники з такими суфіксами ,,мають безсумнівно експресивне забарвлення, вживаються образно” [2;319].

Прикметники із суфіксом -еньк- супроводжуються значенням меншої міри якості, вони є найяскравішими в стилістичному відношенні пестливого значення, а суфікс -есеньк- посилює це значення.

Суфіксальні типи якісних прикметників на -ав- (-яв-, -аст- (-яст-) тяжіють до розмовної лексики. Означаючи високий ступень вияву ознаки, ці прикметники часто мають специфічний народно-розмовний характер.

Уживання епітетів у формі якісних прикметників є дуже характерною стилістичної рисою багатьох прозових творів.

Отже, епітети на позначення кольору мають широке як лексичне, так і граматичне вираження і є безпосереднім чинником творення ідіостилю письменника. Багатою та цікавою для дослідження функцій кольоративів, їх семантико-синтаксичних особливостей є проза повістяря Михайла Чабанівського. Настільки великого значення надав письменник кольористичному тлу, кольористичному настроєві власних творів може свідчити справжня повінь слів із семантикою кольору, що розширює і збагачує словник художної мови української прози.

  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Методична розробка уроку з української літератури на тему: «Життєвий...
М. Коцюбинcького та усвідомити їх вплив на творчість митця, на суть його світогляду та літературно – естетичних поглядів, дослідити...

Правила прийому до Київського державного інституту декоративно прикладного...
Київського державного інституту декоративно – прикладного мистецтва І дизайну імені михайла бойчука в 2014 році

Г. Квітка-Основ’яненко. Батько української прози, один з перших у...
Аруся», розширити знання про літературний напрям, течію; визначити ознаки сентименталізму й реалізму в повісті «Маруся», розвивати...

Дослідження є вивчення життя, побуту та звичаїв гуцулів у повісті...
Вступ с

А. Чайковський «За сестрою». Коротко про митця. Відтворення історичних...
Тема А. Чайковський «За сестрою». Коротко про митця. Відтворення історичних подій. Напружений динамічний сюжет героїко – романтичної...

Літературно-дослідницький проект «фольклорно-міфологічні джерела...
Тема. Літературно-дослідницький проект «фольклорно-міфологічні джерела образності у творчості м. Коцюбинського (на матеріалі повісті...

Імені михайла бойчука
«Дизайн», 023 «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація».Інститут такожздійснює науково-дослідницьку, культурно-виховну,...

Вивчення творчості михайла старицького
Творчість М. Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури,...

Кз «Луцька гімназія №21 імені Михайла Кравчука Луцької міської ради Волинської області»
У сучасному освітньому просторі України значна увага приділяється новим формам І методам організації навчально-виховного процесу...

Урок закріплення та застосування знань, умінь І навичок
Тема. Ярослав Стельмах. "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера". Допитливість, винахідливість, кмітливість хлопчиків головних...

Уроку. Втілення в образі Тараса Бульби кращих рис запорозького козацтва
Обладнання: ілюстрації до повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», мультимедійна презентація за темою, екран, проектор, ноутбук, епіграф,...

Бібліографічний покажчик Суми
Великі українці. Михайло Грушевський : до 150-річчя від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського / уклад. В. О. Шарко; відп...

Сценарій Михайла Степанського
На території автостанції постамент з назвою міста донецьк. Вдалині можна побачити висотки спального району. Небо затягнуте хмарами,...

Зразок
Червоній в місті Харкові, право власності на яку зареєстроване на ім’я Ваніна Сергія Леонідовича, та визначити вартість цієї квартири...

Все життя з тарасом шевченком
К., 1977, т. ІІ, ст. 274) сказано: “Трахтемирів – містечко Канівського пов. Київської губ. (тепер с. Трахтемирів, Канівського р-ну,...

От нащо казки з нещасливим закінченням?
Мета: дослідити жанрові особливості повісті-казки, знайти казкове й реалістичне у творі, особливості часопростору; розвивати вміння...

Флорида в. П. Половинчук флорида рома н книга перша
В. П. Половинчука. Повісті «Від хулігана-пастушка – до академіка», «Закоханий хабарник», «У кожного своя доля», «Любов педагогічна»,...

Київ Видавництво імені Олени Теліги 2005 ббк 63. 3 (4пол-укр)6 с 34
Автор у хронологічній послідовності зібрав І упорядкував відомості про істо­ричні події, які сприяли виникненню польсько-українських...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт