Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Електронна бібліотека української літератури

Електронна бібліотека української літератури





Сторінка1/17
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури



Володимир Малик 
Слід веде до моря

Частина перша 
НОВАЧОК 

НЕЗНАЙОМИЙ 

Смеркалося.

Юрко Романюта стояв з порожніми відрами біля водогінної колонки на розі Підгірної і Степової й намагався впізнати чоловіка, який піднімався вулицею вгору, уважно розглядаючи будинки за дощаними парканами.

Хто б це міг бути? Дядько Федір?.. У нього такий самий сірий плащ… Але ж він, здається, нижчий і завжди носить капелюха. А цей — у картатому картузі, насунутому на лоба. Може, то новий квартирант бабусі Марфи? Котрий працює в геологорозвідувальній групі… Але ж ні! У того швидка рівна хода, а цей іде важко, перевалюючись з ноги на ногу і незграбно розмахуючи руками.

Та раптом Юрко здивувався: невідомий зупинився перед будинком Онуфрія Глечика, у якого вони з мамою наймали кімнату, заглянув через паркан на подвір'я, ще раз подивився на номер, поржавілий від негоди, і зник у хвіртці.

«Може, хтось до мами? — майнула у хлопця думка. — А мама на роботі, на нічному чергуванні в лікарні…»

Він не гаючись набрав води і попрямував додому.

Із-за яблуневих садів поволі сходив сріблястий молодик. Медвяно пахло буйне шумовиння весняного цвіту.

На подвір'ї не було нікого. Тітка Ганна ще не повернулася з магазину. Отже, гостя, мабуть, зустрів сам Онуфрій Іванович. Він, видно, поспішно кинувся йому назустріч, бо зім'яте ліжко на веранді не застелене, а ковдра сповзла на підлогу.

Ставлячи в кухні відро на ослін, Юрко ненавмисне брязнув дужкою, На той брязкіт відчинилися двері з кімнати, і на порозі виріс Онуфрій Іванович, немолодий, лисий, з обвислими щоками, зарослими сивуватою щетиною. Огрядний живіт, обтягнутий сірою сорочкою навипуск, перевисав через вузенький чорний ремінь.

Господар насторожено глянув на Юрка і щільно причинив за собою двері.

— Тьоті Ганни ще не було? — запитав, нишпорячи поглядом по кухні.

— Ні, не було, — відповів Юрко і додав: — Мені здалося, що на подвір'я до нас зайшов якийсь чоловік…

В маленьких очах Онуфрія Івановича, що сторожко виглядали з-під острішкуватих брів, майнув переляк. Але голос прозвучав твердо.

— Чоловік?.. То, мабуть, тобі здалося, бо ніякого чоловіка я не бачив. Може, до сусідів хто завітав, а ти здалеку не розгледів?..

«Дивно, — подумав хлопець. — Я не міг помилитись. Той незнайомець заходив саме до нас, а не до сусідів».

— Ти ось що, Юрко, — промовив перегодя Онуфрій Іванович, — збігай до ларка — купи мені цигарок… Усі якраз вийшли.

Він поспішно засунув товсту руку в кишеню пом'ятого галіфе і витягнув кілька монет.

Повернувшись з цигарками, хлопець застав Онуфрія Івановича на веранді схвильованого. Його сите обличчя стало брезклим і блідим. Він ходив з кутка в куток, потираючи важкі, набряклі кулаки. В блискучій лисині, як у дзеркалі, відбивалося світло електричної лампочки.

Помітивши здивований погляд хлопця, він вихопив у нього з рук цигарки і роздратовано кинув:

— Іди геть! Не крутись перед очима!

Юрко образився й пішов до своєї кімнати. Не вмикаючи світла, випив склянку холодного молока з хлібом, постелився, ліг спати.

Вранці його розбудила тітка Ганна. Вона своїх дітей не мала і за короткий час прив'язалась до Юрка і до його матері. Це вона і наполягла, щоб узяти квартирантів. Правда, у неї була на це ще й інша причина. Вона сподівалася, що чоловік-грубіян у присутності чужих людей стримуватиме себе і не підніматиме рук на неї, як це часто траплялося раніш.

— Вставай, Юрчику… Пора. Дядько Онуфрій уже давно підвівся і збирається на роботу. Та й сніданок на столі…

Юркові вставати не хотілось. Травнева ніч така коротка, що, здавалось, промайнула, як одна хвилина. Та він згадав, що сьогодні в школі — випробування ракети, яку майстрував кілька тижнів, і швидко підхопився з ліжка.

За вікном пропливла огрядна постать Онуфрія Івановича. Скрипнула хвіртка — і на подвір'ї знову стало тихо.

Поснідавши, Юрко схопив портфель і помчав до сарая, в свою майстерню, де Онуфрій Іванович після настирливих прохань матері відвів йому місце біля віконця.

Однак на дверях висів важкий замок. От тобі й маєш! Спізнився… Адже Онуфрій Іванович завжди тримає при собі всі ключі! Не довіряє навіть дружині…

Як же дістатися в майстерню? Ага! Треба тільки приставити драбину до віконця, що веде на горище, і лазівкою спуститися вниз.

За хвилину драбина зіп'ялася на стіну, вікно було відчинене, і Юрко перекинув ногу через підвіконня. Та раптом зупинився, вражений. Перед ним, на бантині, висів новий сірий плащ. Хлопець дивився на нього, не вірячи своїм очам.

Збоку почувся шурхіт сіна. Юрко миттю повернув голову — і здибався очима з учорашнім незнайомцем, який, здавалося, теж не менше за хлопця був вражений несподіваною зустріччю.

Незнайомець сидів на торішньому сіні, застеленому байковою ковдрою, і напружено, пронизливо вдивлявся в хлопця. Він був без сорочки. На м'язистих грудях витатуйовано фіолетового орла з широко розпластаними крилами, який тримає у пазурах змію. Густе розпатлане волосся спадає кошлатими пасмами на м'ясистий зморшкуватий лоб.

Якусь мить вони мовчки дивилися один на одного. Згодом незнайомець ворухнувся, приклав палець до рота.

— Тс-с-с! — А потім додав: — Як тебе звати?

— Юрком.

— Ну, от що, Юрку, я з міліції і виконую одне дуже важливе завдання, про яке, зрозуміло, не можу тобі нічого сказати!.. Нікому не кажи, що бачив мене тут! А якщо розпатякаєш, то матимеш справу зі мною! А я не люблю жартувати! Зрозумів?

— Зрозумів, — видихнув переляканий Юрко.

— Та, я думаю, до цього не дійде, — пом'якшив голос незнайомець. — Ти ж, мабуть, піонер і сам знаєш, які іноді секретні завдання одержують співробітники карного розшуку… Про них не повинна знати жодна людина в світі! А то все піде нанівець! Отже, домовились? Могила?

— Домовились, — сказав Юрко і швидко сковзнув по драбині вниз.

Він справді не сказав нікому ні слова і пішов зразу до школи, забувши навіть про ракету. На уроках був неуважний, відмовився грати в баскетбол, здивувавши цим товаришів, які знали його як запеклого баскетболіста. З голови не йшов незнайомець. Хто він? Що робив на чужому горищі? Чи знав про нього Онуфрій Іванович? А якщо знав, то чому вчора ввечері був такий схвильований?

Ледве дочекавшись останнього дзвінка, Юрко помчав додому. Онуфрія Івановича ще не було з роботи. Тітка Ганна поралася на кухні.

Драбина стояла на тому ж місці, біля віконця, де він залишив її вранці. Він швидко видерся нагору, заглянув на горище. Ані незнайомця, ані плаща. Лише прим'яте в кутку сіно свідчило, що тут недавно хтось ночував.

І чому він гадав, що незнайомець чекатиме на нього? Адже у міліції є свої справи, свої турботи, і йому нема чого сушити над ними голову!

Юрко пообідав, переодягнувся і сів за уроки. Мати після нічного чергування у лікарні спала.

Трохи згодом повернувся з роботи Онуфрій Іванович.

Як тільки він зайшов на подвір'я, Юрко відклав набік підручника, обережно виглянув з вікна.

Не заходячи до хати, Онуфрій Іванович рушив до сарая, вийняв з кишені в'язку ключів і відімкнув замок. Зайшовши всередину, квапливо причинив за собою двері.

Тепер Юрко не сумнівався, що господар знав про незнайомця. Але навіщо його було переховувати на горищі? І чому той незнайомець назвався міліціонером? Чи, може, він і справді міліціонер? Але щось не схожий. Дивно…

Тим часом Онуфрій Іванович вийшов на подвір'я, зупинився перед драбиною. Щось довго роздумував, потім гукнув:

— Юрку!

Юрко вибіг надвір.

— Скільки разів я казав тобі: щось береш — став на місце! Чому тут драбина стоїть? Ти лазив на горище?

— Ні, не лазив, — схитрував Юрко. — Вона стояла там ще вранці…

— Ти не брешеш? Дивись мені! А то вилетиш з матір'ю з квартири! Зрозумів?

Онуфрій Іванович часто лякав його цим.

— Зрозумів, — похнюпився хлопець, якому набридли повсякденні прискіпування господаря. — Я попрацюю трохи в майстерні.

— Про мене, — буркнув Онуфрій Іванович і пішов до хати.

Юрко шмигнув до сарая. На верстаті, виблискуючи гладенькими алюмінієвими боками, лежала срібляста ракета з червоною зіркою і написом: «Старт-1». Це була Юркова гордість. Він матиме що подати на шкільну виставку! А там, чого доброго, відберуть і на міську. Ракета — це не іграшка! Не якийсь там паровий котел чи електричний дзвінок!..

Ракета мала один ступінь і невеличку кабіну для мишей. Кабіна могла автоматично відокремлюватись від корпусу і спускатися на саморобному парашуті. Було Юркові мороки з тим парашутом! Ніяк не хотів розкриватись. Та все ж він домігся свого.

От тільки жаль, що сьогодні не взяв її в школу, — учитель так хотів випробувати!.. А втім, він і сам це може зробити. Зараз. У саду.

Юрко заклав вибухівку, припасував парашута і поніс ракету в сад.



ВИБУХ 

По обіді Онуфрій Іванович, витерши рушником спітнілу лисину і червону товсту потилицю, приліг спочити. Худа, мовчазна, з примерхлими очима дружина тихо прибирала зі столу посуд і навшпиньки, щоб не потурбувати господаря, відносила в кухню.

Онуфрія Івановича зразу потягло на сон. По тілі розіллялася п'янка млість, склеплювала набряклі повіки. Непокоїла лише згадка про вчорашню зустріч. Але ситий обід і добра чарка горілки подіяли заспокійливо, і він одмахнувся від тривожних думок, як від настирливих мух. Засинаючи, слухав заколисливе гудіння бджіл, що вилися роєм у білому морі цвіту.

Та раптом здригнувся: в саду, мов грім, пролунав гучний вибух. На веранді, біля столу, злякано скрикнула дружина.

Ошелешений Онуфрій Іванович миттю схопився і помчав босоніж у сад, кинувши на ходу:

— Це знову прокляті витівки Юрка!

Перестрибнувши через грядку, схопив під сараєм суху хворостину і з нею влетів у вишняк, де вирували клубки чорно-бурого диму і тхнуло горілою целюлозою.

У диму над розірваним закіптюженим металевим циліндром приголомшено стояв Юрко. Обличчя замурзане, чуб розкуйовджений, на білій сорочці брунатні плями. Побачивши господаря дому з хворостиною, Юрко, однак, не кинувся тікати, а залишився стояти на місці, похмуро блимаючи спідлоба голубими очима.

Онуфрій Іванович не здержав руки: хворостина свиснула в повітрі і з тріском переломилася на хлопцевих плечах.

— Хуліган! Розбишака! Ти хочеш спалити мене! Хочеш загнати в могилу своїми дурними витівками! Я довго терпів твої вибрики, але більше не хочу! Забирайся з своєю мамцею під три чорти! Чуєш? А всі свої банки-бляшанки, молоточки і терпужки викинь зараз же ік лихій мамі з сарая! Винахідник нещасний!

Онуфрій Іванович, забувши, що босий, люто штурхонув металевий циліндр. І одразу ж засичав від болю, заскакав на одній нозі.

— Ой-ой-ой! Через тебе, негідника, ще й калікою стану! — він з жахом глянув на розбитого пальця, з якого текла кров, і вилаявся. — Ах ти, поганцю нещасний! Шибенику проклятий! То це ти так шануєш мене? Старшого? Занапастити хочеш? Геть звідси! Щоб твоєї й ноги на моєму подвір'ї не було!

— І піду! Не велике щастя! — огризнувся Юрко, тручи плече. — А битися не смійте! Рукам волі не давайте!

— А то що?

— Побачите!

Онуфрій Іванович вирячив очі.

— То ти ще й погрожуватимеш? Тобі Ще мало?

Він було погнався за хлопцем, але передумав, плюнув і уламок хворостини, що залишився в руці, спересердя пошпурив на червонястого сусідського півня, який злетів на тин і вибирав місце серед грядок, куди б зручніше спурхнути.

Того ж вечора Онуфрій Іванович сказав Юрковій матері, що він більше не бажає здавати їй кімнату, і запропонував негайно вибиратись.

Юрко сидів за столом похнюплений.

З несподіванки мати в першу хвилину розгубилася. Нервово підняла тонку білу руку до обличчя, ніби захищаючись від удару, але, замість енергійного протесту, втомлено зняла окуляри і здивовано глянула на господаря.

Вона давненько прибула в місто, і її записали в чергу на одержання квартири. За два-три місяці має одержати. Та тут ось — на тобі! Вибирайся!..

— Чому ж це, Онуфрію Івановичу? Досі ви не мали підстав скаржитись на мене…

Юрко почервонів. А Онуфрій Іванович, похмуро глянувши на нього, відповів:

— Через вашого сина… Та хай краще сам розповість…

І пішов, буркочучи щось собі під ніс.

Мати повернулась до Юрка. Нічого не запитала. Тільки мовчки сумно дивилась, — і це гнітило його більше, ніж найдошкульніші слова.

Юрко встав із-за столу, підійшов до неї. Мати була такого ж зросту, як і він, стомлена й рідна. Йому стало невимовно соромно. Але хіба він винен? Хіба він знав, що ракету розірве або що Онуфрій Іванович кинеться битися? Ні, дорога мамо, твій син не хотів завдавати тобі клопоту. Просто так сталося…

— Не журися, матусю! Все буде гаразд! В її очах не зникав осуд.

— Ти так думаєш? Де ж воно те «гаразд», коли нас через тебе виганяють з квартири?

— Через мене? — вигукнув Юрко. — Через мене! Був би у мене батько, не виганяли б!.. Та й не шукали б ми кутків у чужих людей! Давно б мали свою хату або квартиру!

Мати враз стрепенулася, ніби від удару. На блідих щоках спалахнув рум'янець. В її голосі зазвучали металеві нотки.

— Юрію! Що ти говориш! Ти знову за своє! Я вже тобі не раз казала, що батька у тебе немає, — і забудь про нього думати! Нас двоє — і ніхто нам більше не потрібен! Ти зрозумів?

Юрко знав, що мати на всі його запитання про батька — хто він, який він, де він, що з ним? — завжди відповідала коротко: батька у тебе немає!

Така відповідь, звичайно, не задовольняла його, але, бачачи, що матері подібні запитання й розмови неприємні, він намагався уникати їх. Однак зараз не стримався — прохопився словом…

Зрозумівши, що завдав матері ще більшого болю, почав заспокоювати її.

— Зрозумів, мамочко. Я більше не буду. Не згадуватиму. Це так вирвалося — само собою… А про квартиру не думай. Знайдемо десь куток…

І він міцно обняв її і притулився щокою до теплого материного плеча.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Електронна бібліотека української літератури
Пропонований увазі читачів роман «Сад Гетсиманський» належить перу Івана Багряного — письменника, мало знаного у нас, але широко...

Електронна бібліотека української літератури
З огляду на зміст мого твору уважаю потрібним сказати кілька слів про його ґенезу

Електронна бібліотека української літератури
Якщо перед помилками ти зачиняєш двері, пам’ятай, що Істина теж не зможе ввійти до тебе

Електронна бібліотека української літератури
Багато слів було час від часу, що той чи другий збираються видати її, навіть друкують

Електронна бібліотека української літератури
А що буде, коли вченi богослови I не менш вченi лiтературнi ортодокси образяться?

Електронна бібліотека української літератури
Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другі двері). Петруша! Скажи хазяйці, що халат у мене

Електронна бібліотека української літератури
«А хіба Ви були на сонці? Хіба Ви їздили на світлянім промені? То неможливе, щоб ви могли це знатиі»

Електронна бібліотека української літератури
Того дня я принесла із лісу гада, а вночі загинув мій чоловік. Усе в цьому світі має свої прикмети І передвіс ники

Електронна бібліотека української літератури
Нарисам гоголівського періоду російської літератури" М. Г. Чернишевського, а для суголосності, оскільки й ми повинні ствердити, що...

Електронна бібліотека української літератури
...

Електронна бібліотека української літератури
Святого письма, розуміння Бога, Всесвіту, Людини. Вперше друкується переклад біографії Г. Сковороди, що її скомпонував його друг...

Електронна бібліотека української літератури
В ніч на 31 грудня року радіостанції Соціалістичної Землі прийняли з космосу уривки незвичайної радіограми: “Говорить “В-18”… Бідило…...

Електронна бібліотека української літератури
Крізь щілини намету було видно незвично синє небо. Олег Трубачов лежав горілиць на овечій кошмі, дивився на це небо й декламував

Електронна бібліотека української літератури
В сьому короткому нарисі автобіографічного кінооповідання автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний повсякденний...

Електронна бібліотека української літератури
Королівського медичного товариства, під час доповіді цього старого дивака Нен-Сагора особи, проте, взагалі одіозної І в медичному...

Електронна бібліотека української літератури
Василько, мов ошпарений, вискакує з бур’яну, ганяє за козами, періщачи їх довгою лозиною. Кістляві пальці вуйка Данила — сільського...

Електронна бібліотека української літератури
Прокидаюсь я щосуботи од сонця й золота, що, здається, тече крізь вікно з недавно позолочених хрестів на Андріївській церкві. Якщо...

Електронна бібліотека української літератури
Повість "Батурин" оповідає про остаточний вибір Мазепи стати разом зі шведами в боротьбі проти Петра І та про взяття царськими військами...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт