Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Література для 9 класу з російською мовою навчання Тема: Періодизація української літератури. Перекладна світська література

Література для 9 класу з російською мовою навчання Тема: Періодизація української літератури. Перекладна світська література





АЛГОРИТМ РОБОТИ

Українська література для 9 класу з російською мовою навчання

Тема: Періодизація української літератури. Перекладна світська література.

1.Ознайомитися з матеріалом, законспектувати основні тези

2. Дати письмові відповіді на запитання, подані після матеріалів

3. Додатково ознайомся з презентацією «БІБЛІЯ» та схемою (вміщена в архіві)

Мистецтво, література є вірними супутниками історії, відображаючи, як у дзеркалі, події, героїв, моральні цінності й суспільні пріоритети кожної історичної доби. У своєму розвитку література пройшла великий шлях становлення, який можна поділити, відповідно до особливостей кожного етапу, на такі періоди:

1. Давня література (ХІ — перша половина ХVІІІ ст.).
2. Нова українська література (друга половина ХVІІІ — початок ХІХ ст.).
3. Література другої половини ХІХ — початку ХХ ст.
4. Література ХХ — початку ХХІ ст.

Звичайно, межі кожного періоду є досить умовними, до того ж у кожному періоді можна окремо виділити свої структурні частини, наприклад, літературу Шевченкової доби чи період 70—90 років ХІХ століття. Проте освіченій людині варто орієнтуватися хоча б у загальних поняттях періодизації розвитку української літератури.

Наведена періодизація характеризує розвиток писемної форми літератури. Проте довгий час моральні, естетичні, духовні багатства українського народу зберігалися в усній формі — у фольклорі.

Періодизація української літератури (за історико-хронологічним принципом)
І. Прадавня українська література (до XIV Ст.)

«Велесова книга» – найдавніша пам’ятка V – IX ст., скрижалі буття українського народу в прадавні часи.

У прадавній українській літературі слід розрізняти дві основні форми: усну народну творчість (пісні, легенди, казки, прислів’я тощо) і книжне письменство (літописи, сказання, повчання, зводи літописів).

Остромирове Євангеліє (1056 – 1057), найстаріша книга, що дійшла до нас, написана уставом (техніка вимальовування літер окремо одна від одної).

Біблія (з грец. «книга») одна з найвизначніших пам’яток світової культури. В українській культурі Біблія посідає особливе місце – з Остромирового Євангелія починається

Давньоруська рукописна книжність, з Апостола (1574) та Острозької Біблії (1581) українське книгодрукування.

Українська Література періоду Київської Русі (фольклор І Писемна література) 

Перекладна світська література (житійна література, природничо-наукова література)

Оригінальна світська література - твори, написані давньоруською літературною мовою:

Житія святих;

Повчання, проповіді, послання («Повчання дітям» Володимира Мономаха, проповіді Кирила Туровського, «Слово про Закон і Благодать» Іларіона тощо);

- ораторська проза;

Літописи, історичні хроніки («Повість временних літ», Київський літопис, Галицько-Волинський літопис);

Поеми («Слово о полку Ігоревім») тощо.

ІІ. Давняя українська Література (XIV - XVIII Ст.) Література XIV— XV Ст.

  • Перекладна література 

  • Оригінальна література 

  • Література XVI - XVIII Ст.

  • Полемічна література – Твори українських письменників кінця XVI XVII ст., спрямовані проти католицизму на захист православ’я та проти верхівки православного духовенства, яке прийняло унію.

  • Історична проза Прозові твори, у яких зображені важливі для долі народу події минулого на документальній основі (козацькі літописи: «Літопис Самовидця», «Історія Русів», «Сказання про війну козацьку з поляками» Самійла Величка, «Літопис галицького полковника Григорія Грабянки»).

  • Поезія:

Україномовна 

Польськомовна 

Латиномовна 

  • - Драматургія

Шкільні драми на різдвяні, великодні, історичні теми 

Інтермедії

Вертепні драми
ІІІ. Нова українська література XIX - Початку XX ст.

Украінська література дошевченківського періоду (від виходу «Енеїди» І. Котляревського).

Література 40 – 60-х Років XIX ст. (шевченківський період). –  Література 70 – 90-х років XIX ст.

Українська література кінця XIX – початку XX ст.

Новітня українська література (XX - початок XXI Ст.)

Література за часів Центральної Ради, УНР.

Літературний процес 20-х років (поступова ліквідація національного відродження України).

«Розстріляне відродження»; ідеологічна література соціалістичного реалізму. Література періоду війни 1941 1945 рр. Друга хвиля еміграції. Українська література в післявоєнний період.

Література в період відродження 60-х років, нью-йоркська група в діаспорі. Літературний процес 70 – 80-х років в умовах ідеологічного засилля, репресій, форсованої русифікації.

Українська література періоду розпаду СРСР й утвердження національної і державної незалежності України.

1.Місце перекладів в історії давньої літератури.

Література Київської Русі XI—XIII ст. складається з творів оригінальних і перекладних. З пам'яток письменства цього періоду перекладним творам належить дуже значне місце як щодо кількості рукописів, так і щодо поширення цих творів серед читацьких кіл. Перекладна література мала великий вплив на оригінальне письменство, нерідко визначаючи і його жанри, і композицію, й ідейний зміст. Більшість тих перекладів, що надходили в Київську Русь з кінця X ст., була пов'язана з християнським культом, отже, з релігією — пануючою формою ідеології епохи феодалізму. Навіть твори світського, по суті, змісту набували, як побачимо далі, того ж таки церковного колориту. Крім того, перекладна література цього періоду має свої особливості порівняно з перекладною літературою нових часів. Якщо в нові часи (з XIX ст.) перекладачі намагалися максимально точно відтворити оригінал, то в середні віки вони часом скорочують, доповнюють, пристосовують до місцевих умов перекладний текст, стаючи, таким чином, то редакторами, а то й просто перероблювачами, до певної міри співавторами. В цьому специфічний характер перекладної літератури даного періоду.

Види та жанри перекладної літератури

 

Церковна

Світська

Сюжети творів приходять на Русь з Болгарії, Візантії, Сербії, Риму, інших країн Заходу чи Сходу

твори на церковно-біблійні сюжети

твори на природознавчу, наукову, історичну тематику тощо

Жанри:

— християнська гімнографія;

— апокрифи;

— житійна література.

Жанри:

— хронографи;

— хроніки;

— наукові трактати;

— енциклопедичні книги природничо-наукового змісту.

Приклади:

гімнографія Іоанна Дамаскіна;

апокриф "Хожденіє Богородиці по муках;

житіє Георгія ГІобідоносця.

Приклади:

хроніки Іоанна Малали, Георгія Амартола;

повість "Олександрія"; природничо-наукові твори "Фізіолог", "Шестоднєв Іоанна Екзарха".

 

2. Джерела перекладної літератури.

Величезна більшість пам'яток перекладної літератури в Київській Русі XI—XIII ст. має своїм джерелом літературу візантійську. Твердження це вимагає, однак, пояснень і застережень.

Візантійською літературою називається сукупність творів грецькою мовою, написаних у Візантійській імперії з IV до XV ст. і своїм складом дуже різноманітних. Творячись на основі античної літератури, візантійська література ввібрала в себе також частину спадщини староєврейської літератури, ряд пам'яток східних літератур, зазнала згодом і впливу літератур Західної Європи. Складаючись у суспільстві класовому, література ця не була цілком єдиною і щодо своєї ідейної спрямованості. В свою чергу спрямованість ця мінялась відповідно до характеру класової боротьби в той чи інший момент політичної історії Візантії.

Неоднорідною є візантійська література і щодо ступеня своєї оригінальності. З одного боку, в ній ніби вичерпалось творче начало: візантійські письменники або наслідують античних авторів, аж до XII ст. переказуючи Гомера, іноді з безглуздими власними коментарями, або без кінця варіюючи теми і ситуації грецького любовного роману елліністичної епохи, або складаючи незліченні антології, хрестоматії, словники, збірники виписок і т.д. З іншого боку, ми знайдемо у візантійській літературі і нові форми ліричної поезії з новим, християнським змістом; нові форми роману з посиленням казкового і героїчного елементу; народну поезію та зростаючу на її основі героїчну поему про подвиги богатиря Дігеніса і т.д.

Якби вся маса творів ринула в Київську Русь, то ця остання ніяк не могла б її засвоїти. Але Київській Русі Візантія давала тільки те, що вважала за потрібне імпортувати в слов'янські землі. Творів, що призначалися для верхівки візантійського суспільства, написаних прозаїками і поетами, які продовжували античну традицію в напрямі найвитонченішого формалізму і схоластичної казуїстики, Візантія не імпортувала в країни, які вона хотіла б зробити своїми культурними колоніями.

Передавалося лише те, що було абсолютно необхідне для потреб нового християнського культу, або те, що своїми властивостями і змістом могло сприяти візантійській культурній гегемонії над "варварами", що їх вона "цивілізувала". А втім, труднощі зв'язків і різні політичні обставини перешкоджали планомірно керувати імпортом; до того ж уявні "варвари" аж ніяк не збиралися безперечно підкорятися візантійській гегемонії.

Говорити про візантійський вплив на Київську Русь можна, отже, тільки взявши до уваги, що в складі перекладеної літератури приходили насамперед:

1) пам'ятки літератури староєврейської, перекладені з єврейської мови на грецьку і з грецької на староцерковнослов'янську;

2) пам'ятки грецької християнської літератури (від І до V ст. н.е);

3) пам'ятки власне візантійської літератури. Треба далі пам'ятати, що значна частина цих творів прийшла в Київську Русь через південнослов'янське посередництво, в перекладах, зроблених у Болгарії в X ст. за болгарського царя Симеона, відомого своїм старанням і піклуванням про ріст перекладної літератури.

Київська Русь діставала більшу частину того, що вже було з письменства в Болгарії.

Перекладна література, у величезній своїй більшості, мала практичну мету. Вона повинна була дисциплінувати волю поборників нового релігійного культу в певному напрямі, прищеплюючи їм нові поняття, певну поведінку. Цілі естетичного впливу зовсім не мались на увазі, але вплив естетично-емоціональний приходив сам собою. Новий культ пропагувався і засобами мистецтва. Літописний переказ сповіщає, що, задумавши прийняти нову віру, Володимир запросив до себе грецького проповідника. Цей проповідник, піддавши критиці всі інші релігійні культи і довівши перевагу грецької ортодоксії ("православ'я"), розповів князеві про створення світу, про історію відносин між людьми й Богом, а на закінчення розгорнув картину — "запону, на ней же написано судище господнє", показав йому "одесну праведныя в весельи предидуща в рай, а ошую грешники идуща в муки"; це було живописне зображення останнього суду божого над людським родом, так званого "страшного суду". Картина справила на Володимира величезне враження; зітхнувши, він, за літописним переказом, нібито сказав: "Добро сим одесную, гресим ошюю".

Так само могли впливати своєю образно-емоціональною стороною і пам'ятки перекладної літератури.

Серед них ми маємо ряд творів, що цілком належать до ділової прози і тому не входять до нашого розгляду (монастирські і богослужебні устави, збірники церковних правил — Кормча книга, Номоканон і т. ін., коментарі візантійських церковних письменників до біблійних книг тощо); далі — ряд творів щодо основного завдання теж прозових, які, проте, елементами змісту або форми можуть впливати на почуття й фантазію (історичні твори, твори про явища природи і т.ін.), і, нарешті, твори, які більше за інші відповідають теперішньому нашому уявленню про поезію і белетристику.

3. Жанри церковної перекладної літератури.

Апокрифи.
 АПОКРИФИ - це книги, які не входять до канону, їх не використовують у богослужінні. Створені  на основі народних легенд, які намагалися пояснити обо доповнити   те, про что не розповідає Біблія.

Книгами, об'єднаними назвою Біблія, далеко не вичерпувалась вся епічна творчість староєврейської і християнської релігій. За межами біблійного канону лишався широкий цикл легенд і переказів, які з різних причин не ввійшли до нього і після встановлення канону дістали назву "отреченных", або апокрифічних (прихований, таємний, пізніше також — фальшивий).

Тематично апокрифи поділяються на три великі групи:старозавітні, новозавітні та есхатологічні.

  Найдавнішими були легенди старозавітні - легенди про створення світу, про Бога І Сатанаїла, проАдама і Єву , про Всесвітній потоп, ковчег Ноя, про царів Давида, мудрого Соломона тощо. Новозавітні апокрифи поділяють на дві підгрупи: 1) перекази про життя і діяльність Ісуса Христа в апокрифічних євангеліях Іакова, Хоми й Никодима, про народження Христа, 2) апокрифічні "ходіння" апостольські.

 Найпопулярнішими були апокрифи есхатологічні - про потойбічне життя, про рай і пекло, про кінець світу і "страшний суд" над праведниками и грішниками.

На час прийняття Київською Руссю християнства книги ці у Візантії остаточно були визнані хибними: вже в одному з найстаріших перекладних збірників, в Ізборнику Святослава 1073 p., ми знаходимо покажчик таких "отречённых" книг (по-латині — індекс): другий список датується XII—XIII ст. Це "нерекомендоване" читання набуло, проте, популярності не меншої, ніж книжки "рекомендовані". Воно приваблювало до себе пишним розквітом фантазії, крім того, доповнювало часто стислі відомості книг канонічних. Апокрифічні перекази в складі перекладних візантійських збірників, у складі так званої Палеї (виклад старозавітної історії за Біблією і легендами, свого роду сурогат повної Біблії, яка ще не була повністю перекладена) і в окремих списках тягнуться через усю історію і російської, і української літератури (аж до XIX ст.) Апокрифи лишили дуже помітний слід в українському фольклорі: досить розгорнути будь-яку збірку українських народних казок, щоб зустрітися там з легендами про створення світу, про Адама, про всесвітній потоп, про царя Давида, про Соломона, про персонажів новозавітних переказів. Вивчаючи історію образотворчих мистецтв у Київській Русі XI—XIII ст. і на Україні в XVI—XVIII ст., ми не раз знайдемо в стінних храмових розписах та іконах подробиці, безпосередньо навіяні апокрифами. Фреска Київської Софії XI ст. на тему "благовіщення" зображає Богородицю, що стоїть біля колодязя з водоносом у руках і прислухається до слів ангела; такої сцени немає в канонічному Євангелії, але вона є в апокрифічному Євангелії Іакова. Переказ про те, як Христос, після своєї смерті на хресті, спустився в пекло і, на велике невдоволення Сатани та його приспішників, вивів звідти душі старозавітних праведників, відомий і в Київській Русі, був драматизований на початку XVII ст. в "Слові про збурення пекла", яке дало у XVIII ст. матеріал для безлічі бурлескних віршів на великодні теми. Весь цей епізод заснований на апокрифічному ж переказі "Никодимового євангелія". Цей переказ, у свою чергу, відбився і в церковному живопису. Таких прикладів можна було б навести безліч.

Агіографічна література (про життя святих) становить другу популярну групу перекладного письменства, введеного християнським культом. До неї входять так звані "житія святих". Житіє — біографія видатної, з погляду церкви, особи, що написана в тоні її вихваляння. Починаючи з епохи своєї боротьби з язичництвом (з античними релігіями), християнство зібрало чимало спогадів про своїх ревносних прихильників, які або заплатили за свою відданість новій релігії мученицькою смертю (мученики), або безстрашно визнавали її, зазнаючи утисків і страждань (сповідники), або, займаючи керівний пост у християнській общині, сприяли зміцненню нового культу (святителі; по-грецькому — єпископи, буквально — наглядачі), або прославились життям, строго згідним з приписами церковної моралі (преподобні). Дії останніх полягали в аскетичних подвигах, наприклад, у відмовленні від їжі (посники), в цілоденному стоянні на якомусь підвищенні — "столпі", в стані мовчазного самозаглиблення (столпники); ще інші відмовлялись з любові до Бога від вищого людського дару — розуму, симулюючи ідіотизм і божевілля (Христа ради юродиві). Аскетизм як форма моральної поведінки не є, як відомо, приналежністю тільки християнської релігії — він поширений був уже в античності, знали його і брахманійська, буддійська і магометанська релігії.

Християнство принесло на Русь систему богослужбових жанрів, які склалися на той час в християнській гімнографії (кондаки, ірмоси, канони, тропарі тощо). Ці жанри витримали випробовування протягом майже 2000 років і в більшості своїй дожили до нашого часу. На Русі сприйнято близько 70 візантійських жанрових різновидів, які переважно зберегли свої назви, призначення, місце в службах, духовний зміст. Церковні співи були одноголосними, рух мелодії спокійний, урочистий, суворий. Метричного розподілу на такти (в сучасному розуміннні) не було, метрику визначав сам текст.

4. Жанри світської перекладної літератури.

Природничо-наукові твори.

За ораторською прозою і збірниками висловів ідуть збірники і твори, що цікавили не формою, а змістом, фактами, що в них подаються. Це — наука в умовному, звичайно, значенні цього слова. Вона повинна була дати відповідь на питання про природу, про навколишній світ людини, про людське минуле. На питання природничо-наукового характеру перекладна література відповідала такими творами, як "Шестоднєв", "Фізіолог", "Християнська топографія" Козьми Індікоплова.

Перекладна література знає не один "Шестоднєв", а кілька їх. З візантійської літератури прийшли до слов'ян Шестоднєви Василія Великого і Георгія Пісіди, візантійського поета VII ст. ("Похвала Богу о сотворении всея твари"). З болгарської літератури прийшов у Київську Русь Шестоднєв Іоанна, екзарха болгарського. Щодо свого задуму, твори ці однакові. За староєврейським міфом, записаним у Біблії, світ створив Бог за шість днів. Шестоднєв Василія Великого й є докладним коментарем до короткого біблійного повідомлення про ці шість днів творіння. На початку, застерігаючи слухачів від захоплення теоріями еллінських мудреців про природу, автор, проте, змушений сам згадати і про атомістичну теорію, і про астрономічні дослідження небозводу. У коментарях до біблійного тексту йому доводиться подавати і деякі природничо-історичні відомості, добуті античною наукою й зібрані в Арістотеля, Плутарха, Еліана і Плінія Старшого. Але спостереження і пізнавання природи цінні для нього в такій мірі, в якій явища природи можуть бути витлумачені як символ релігійно-моральних понять.

Особливо послідовно цей символізм проводиться в збірнику, що має назву "Фізіолог". У своєму початковому вигляді цей збірник складений був, видимо, ще у II—III ст. н.е. Не раз перероблений, він прийшов у Київську Русь уже в пізнішій візантійській редакції. Він складається з окремих розповідей головним чином про тварин, часто про камені та рослини. Здебільшого говориться не про те, що читач (особливо слов'янський) міг бачити перед очима, а про рідкісних напівказкових звірів і птахів: або про казкового птаха Фенікса, звіра інорога (єдинорога), або про екзотичних для слов'янства тварин — лева, слона, кита і т.д. Кожна розповідь складається з двох частин: у першій описуються властивості тварин, у другій встановлюється "подібність" і робиться повчальний висновок.

Історичні твори.

Історичну допитливість повинні були задовольняти перекладні візантійські хроніки, з яких досить назвати згадану вище хроніку Іоанна Малали, відому в перекладі вже з XII ст., але менш популярну в східних слов'ян, ніж хроніка іншого ченця — Георгія, на прізвисько Амаргол (тобто "Грішник"), IX ст.; руська редакція староболгарського перекладу цієї хроніки припадає на першу половину XI ст. Обидва твори дають виклад всесвітньої історії, але з традиційного візантійсько-чернечого погляду, тобто, починаючи з історії стародавніх євреїв (старозавітної), продовжуючи історією раннього християнства (за Новим Завітом) і закінчуючи докладно викладеною історією візантійською. Хроніка Георгія Амартола складається з чотирьох книг. У першій, без певного плану, розповідається про Адама, Немврода, Ніна, персів, римлян, Філіппа Македонського, Олександра Македонського, про брахманів, халдеїв, амазонок тощо. Друга починається також з Адама й дає старозавітну історію аж до римських часів. У третій книзі йде римська історія від Цезаря до Костянтина, в четвертій — історія Візантії, яку Георгій припиняв на 842 році, але продовжувачі повели і далі.

Повістева література.

Хроніка зацікавила читачів Київської Русі, які ознайомилися з нею, очевидно, зі складеної в Болгарії широкої історичної компіляції XI ст., відомої під назвою "Еллінського і римського літописця". До цієї компіляції ввійшли обидві хроніки — і Іоанна Малали, і Георгія Амартола, доповнені запозиченнями з біблійних книг і з апокрифічної літератури. У XIII ст. цей "Літописець" був значно розширений і збагачений ще іншими пам'ятками, в тому числі такою відомою потім у Північній Русі й на Україні міфічною історією Олександра Македонського, яку можна віднести вже до окремого розряду перекладної літератури — до перекладної "белетристики".

Вже на перекладах старозавітних біблійних книг, апокрифів і житій східнослов'янський читач знайомився з античними міфами і східними переказами, в більшій чи меншій мірі християнізованими. Не тільки подібні "бродячі" сюжети, але й самі жанри ряду творів на релігійні теми — фантастична казка, змагання в мудрих запитаннях і відповідях, героїчний епос, часом суто світського "богатирського" характеру — не чужі, певно, і місцевому слов'янському фольклору, полегшували засвоєння цього нового письменства. Останнє приносить також літературні жанри біографічної повісті й справжнього роману із вплетеними, на східний зразок, дидактичними апологами, а також жанр історичної хроніки ("книги царств").

Збірники різного змісту.

Як і більшість інших перекладних творів, пам'ятки ораторської прози приходили звичайно в складі збірників, улюбленої у Візантії X—XI ст. форми літературної передачі. Особливо популярні проповіді Іоанна Златоуста ще в Болгарії вживались в антологіях з назвами "Златоструй", "Учительне євангеліє" (вибрані уривки з пояснювальних бесід Іоанна на євангелія, з додатком повчань інших візантійських письменників, об'єднані в збірник болгарським письменником X ст. Костянтином Пресвітером) та ін. За цими зразками складались і в Київській Русі антології ораторської прози ("Златоуст" і ін.) До творів Іоанна Златоуста тут прилучалися повчання й інших письменників, а потім і самостійні гвори, написані за візантійськими зразками. Декілька збірок антологій такого типу дійшло до нас уже в списках XI—XII ст.

Сюди належить насамперед збірник Святослава 1073 р. Збірник цей був переписаний якимось дяком Іоанном для великого князя Святослава Ярославича і в оригіналі відомий під заголовком "Събор от мног отець". На слов'янську мову збірник цей був перекладений ще в IX—X ст. за наказом болгарського царя Симеона, для якого він спочатку й призначався. Склад його досить строкатий. Поряд з вибраними творами Іоанна Златоуста, Василія Великого, Григорія Богослова, Спіфанія Кіпрського та інших тут ми знаходимо й найдавніший у нашій літературі підручник риторики — статтю Георгія Херобоска, візантійського письменника IX ст., "О образах". Стаття дає перелік різних риторичних фігур і цікава своєю термінологією: "инословіє" (алегорія), "превод" (метафора), "лихоречье" (гіпербола), "поруганіє" (іронія), "поиграніє" (сарказм) і т.д.

Дайте письмово відповіді на запитання:

  1. Назвіть види та жанри перекладної літератури.

  2. Зазначте джерела перекладної літератури.

  3. Запишіть жанри церковної літератури, жанри світської літератури

  4. На які групи тематично поділяються апокрифи?

  5. Назвіть твори, що належать до агіографічної літератури

  6. Запишіть практичну мету перекладної літератури

  7. Назвіть пам'ятки перекладної літератури.

  8. Зазначте авторів, що перекладали Біблію. Назвіть, з яких частин складається Біблія та які твори до неї входять.


Відповіді надішли за адресою dosh5858@mail.ru  з позначкою «Український» та прізвищем вчителя 

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Література для 9 класу з російською мовою навчання Тема: Оригінальна світська література
Тема: Оригінальна світська література. Літописи. «Поучення Володимира Мономаха», «Слово про закон І благодать» Іларіона

Література Урок №8 тема: Давня українська література. Розвиток писемності....
Мета: ознайомити школярів з особливостями розвитку давньої української літератури; її жанрами, тематикою, ідейно-художніми особливостями...

Література для 9 класу Тема: Драматургія. Час І місце побутування шкільної драми, її роль
Ознайомитися з матеріалом, законспектувати основні тези, вивчити теорію літератури

«Література рідного краю. Програми самореалізації особистості (10-11 клас)»
Програми самореалізації розраховані на учнів загальноосвітніх навчальних закладів із українською мовою навчання, можуть бути використані...

8. Література Перекладна література >10. Оригінальна творчість
Київська Русь (Київська держава) виникла на межі VIII-IX ст внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної...

Урок №1 -2
Українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії....

Українська мова І література
«Українська мова І література» будуть викладатися згідно з Методичними рекомендаціями щодо вивчення української мови І літератури...

Українська мова І література
«Українська мова І література» будуть викладатися згідно з Методичними рекомендаціями щодо вивчення української мови І літератури...

Українська мова І література
«Українська мова І література» буде викладатися згідно з Методичними рекомендаціями щодо вивчення української мови І літератури в...

Література
Кордонська Альона Василівна – викладач української мови та літератури І категорії

Українська мова та література
Програма для вступних екзаменів з української мови та літератури для абітурієнтів на основі повної загальної середньої освіти Чернігівського...

Література романтизму 90-ті роки XVІІІ ст. І
Даний посібник-хрестоматію укладено відповідно до чинних програм «Зарубіжна література 5 – 11 кл.» (За редакцією Д. В. Затонського,...

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з української та зарубіжної...
На уроках української літератури та літератур національних меншин учні працюють з текстами, написаними мовою оригіналу, на уроках...

Анти́чна літерату́ра (від лат antiquus стародавній) це література...
Антична література складається з двох національних літератур: давньогрецької та давньоримської. Історично грецька література передувала...

Конєва Т. М., Орлова О. В., Зуєнко М. О., Кобзар О.І. Світова література....
«Світова література» в 5 класах буде викладатися згідно з листом Міністерства освіти І науки України від 24. 05. 2013 №1/9-368 «Про...

Література
Використання тестових технологій у процесі вивчення української мови та літератури як одного з ефективних видів перевірки знань,...

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання
Програми з української (рідної) мови для шкіл з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України "Про загальну середню...

Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу
Програми з української літератури та англійської мови розроблені для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів інтенсивної...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт