Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Флорида в. П. Половинчук флорида рома н книга перша

Флорида в. П. Половинчук флорида рома н книга перша





Сторінка1/8
  1   2   3   4   5   6   7   8


В.П.ПОЛОВИНЧУК

ФЛОРИДА

В.П.ПОЛОВИНЧУК

ФЛОРИДА


Р О М А Н

Книга перша

ВІННИЦЯ – 2016

Половинчук В.П. ФЛОРИДА. Роман. Книга перша. Вінниця: - 2016. – 106с.

Про кохання та життя українців за кордоном у черговому творі академіка В.П. Половинчука. Повісті «Від хулігана-пастушка – до академіка», «Закоханий хабарник», «У кожного своя доля», «Любов педагогічна», «Учитель танців», «Сміються, плачуть солов’ї» та романи «Любов зла – полюбиш…», «Цветы Софии», «Червоне – то любов», «Небесний сектор» опубліковані у 2010-2015р.р.
Присвячую славній студентській молоді

Збіг з реальними подіями випадковий. Усі персонажі вигадані.
1. Зворотній квиток

Студент першого курсу технологічного університету Максим мріяв попрацювати в США. Привабливе життя у тій країні дозволить, так йому здавалось, себе повністю реалізувати. Високий, чорнявий, гарної зовнішності хлопець ще зі шкільних років почав готувати себе до наступного дорослого буття. Надивившись різних західноєвропейських та американських фільмів, він розумів, що лише впевнена у собі, фізично здорова, сильна та тренована людина зможе гідно влаштуватись у майбутньому, заробляти чесною працею на нормальне прожиття. Тому вранці добре снідав, а на зекономлені кошти поступово купив розбірні гантелі та 24-х кілограмову гирю, якими залюбки тренувався зранку та після занять. За збірну команду школи грав у баскетбол. В одинадцятому класі підтягувався на перекладині до сорока раз та віджимався від підлоги більше чотирьохсот. Жоден учень не міг з ним у цих видах зрівнятись. Учився без «трійок», професійно працював на комп’ютері. А ще майже щовечора з ранньої весни до глибокої осені ходив з двома товаришами до центру міста, де юнаки часто влаштовували «розбірки» між «вуличними командами» з різних мікрорайонів. Його, дякуючи баскетбольним змаганням, у місті знали і залюбки прийняли до однієї з найсильніших «команд», між якими постійно точилась боротьба за вплив серед молоді. Доходило до бійок. Суботніми вечорами від «команд» виділялось по одному бійцю і вони на кулаках у безкомпромісному двобої доказували, хто спритніший. Три нейтральних арбітри визнавали переможця, команда якого і панувала тиждень у центрі міста. Переможці могли зупинити любого юнака, забрати у нього пасок, гроші, цигарки, мобільний телефон. Наступної суботи знову кулачні бої. Максим декілька раз брав в них участь, іноді виходив переможцем, іноді програвав. Часто приходив додому у синцях. Та битись кулаками навчився. Матері казав, що займається боксом.

  • Нащо тобі, сину, цей бокс? – бідкалась матуся. - Он під оком си-

няк. Могли в саме око вдарити. А ребра цілі? Не дай Бог, станеш інвалідом, що ми тоді робитимемо? Ти ж у нас один. Лише на тебе в старості надія. Невідомо ще, яка буде невістка. У сусідів невістонька слова не дає сказати свекрусі. Командує! Краще займався б плаванням, чи велосипедним спортом.

Батько лише посміхався. Він сам був подібним у молодості і добре пам'ятав, як у таких боях гартується воля та впевненість у досягненні мети, встановлюється твердий чоловічий характер.

  • Піде служити до армії, там його ніхто не посміє зачепити, - пі-

дтримував сина. - В нашій роті старші дуже знущались над «карасями». А Максим зможе постояти за себе. Дивись, який він накачаний. М’язи так і грають під футболкою. Я підтягувався на перекладині дванадцять раз, а він – сорок! Наш сержант Дмитро Деривус п’ять раз підтягувався однією рукою. От який сильний був!

Та якось хлопець мало не потрапив до великої халепи. Разом з двома старшими від нього юнаками, один з яких приїхав до центру на авто, вони затримали старшокласника з іншої команди. Той не віддавав дуже гарну футболку. Здирати з нього не стали. Адже могли порвати. Як той не старався вирватись, як не відбивався, взяли на руки, посадили до машини і вивезли на окружну дорогу до лісу. Там футболку все таки зняли, а непослуха прив’язали до дерева. Сміючись, усі сіли до машини, повернулись до міста, посиділи веселою компанією в кафе і пізно увечері розійшлись. Про хлопця у лісі ніхто навіть не згадав. Та Максим був іншого виховання. Він зразу вирішив визволити бранця. До лісу було кілометрів з шість. Він майже пробіг цю відстань і без страху в темноті підійшов до прив’язаного юнака. Той тихо плакав, повиснувши на мотузках. Коли побачив Максима, перестав плакати.

  • Розв’яжи мене, - попросив жалібно з надією. - Руки давно

задерев’яніли. Уже їх не відчуваю. Я тебе бачив на баскетбольному майданчику в центральному парку. Ти гарно граєш.

  • Чого пожалів футболку? Так міг і душу Богові тут віддати. Піш-

ли, уже пізно, - відв’язав його Максим.

  • Футболку дівчина подарувала. Що б я їй сказав? - потираючи

затерплі руки та ще не вірячи визволенню, по дорозі розповів юнак. - Вік тебе не забуду. Хто б мене тут знайшов? Від дороги метрів п’ятдесят. Ліс густий. Автомашини з гуркотом весь час пролітають далі. Крику ніхто не почув. Та й уже сили не було кричати.

  • Пропоную обом мовчати про цю пригоду, - сказав уже в місті,

потискуючи на прощання руку, Максим. - Свідків немає. А ті двоє виродків ще не таке можуть утнути. Краще давай дружити. Ти сильний. Але що міг вдіяти проти нас. Ледве запхали до машини. Чого тоді не кричав?

  • Соромно було. Та й не думав, що таке станеться. Мені приєм-

но, що ти запропонував дружити. Дай номер свого мобільного.

Уже вдома хлопець зі страхом зрозумів, що за таке хуліганство можна було потрапити до в’язниці. Став все рідше ходити на кулачні бої, повісив під яблунею «грушу» і на ній тренувався до поту.

Максим сам вибрав технологічний університет. Поступити на державне замовлення не зміг. Батькам прийшлось за навчання платити. Товариш з другого курсу минулого літа побував у США. Знайомі допомогли знайти нормальну роботу пакувальника і той привіз додому тисячу доларів. Тому Максим і вирішив поїхати до Америки заробити гроші. Був впевнений: це буде не дуже складно. Для одержання візи потрібно було у посольстві пройти співбесіду англійською мовою. Хлопець розпитав товариша, що для цього потрібно знати, і пішов на платні курси. Зі школи мав якісь знання. Та на перших же заняттях зрозумів, що ці знання зовсім недостатні. Прийшлось сісти за підручники, дивитись без перекладу фільми англійською мовою. В університеті навчались іноземці. Знайомився з ними і старався розмовляти англійською. Через два місяці з’явилась впевненість, що співбесіду пройде. Та ще потрібні було оплатити фірмі, що гарантувала трудовлаштування в США. Гроші після недовгих роздумів надали батьки.

  • Добре, що сам вирішив заробити кошти на оплату навчання, -

похвалив сина батько. – Мати не хоче тебе відпускати так далеко. Та колись потрібно ставати дорослим. Біля спідниці не відсидишся. Ти лише добре розпитай, щоб фірма-посередник не обманула.

  • Я розпитав. Через цю фірму місяць тому оформлялись двоє

наших третьокурсників. Уже телефонували, що нормально працю-

ють. Один фасувальником товарів, другий прибиральником.

Юнак приїхав до Києва електричкою дуже раненько. Та до посольства уже була велика черга, біля якої крутились декілька молодиків. Один тихо запропонував Максиму купити чергу. Але лишніх грошей у хлопця не було. На співбесіду потрапив після обіду. Над дверима посольства майорів прапор США. На вході стояли два струнких морських піхотинці у військовій формі. У просторій приймальні за скляною перегородкою сиділа молода жінка. Максим звернувся до неї через віконце.

  • Я студент, - подав закордонний паспорт і студентський квиток.

- Дозвольте поїхати на літні канікули до США і вдосконалити знання з вашої мови. У нашому університеті є дві групи, де всі предмети викладаються англійською. Хочу перейти туди навчатись. Адже найцікавіша інформація в Інтернеті подана англійською.

- Це дуже похвально, - чистою російською відповіла жінка. - Та вам потрібно пройти співбесіду. Зайдіть до тієї кімнати, - повернула документи і показала у бокові двері.

В невеликій кімнаті під прапором США та портретом сивого чоловіка на стіні за двотумбовим столом сидів рудий, дебелий, мордатий американець у синьому костюмі. Руде волосся на голові коротко підстрижене «їжачком». «Схожий на військового, а може й співробітник ЦРУ. Тут повинні добре перевіряти, щоб не пропустити шпигуна, чи терориста»», - здогадався хлопець. На столі перед ноутбуком лежало стопкою декілька різнокольорових тек. Максим привітався англійською, подав документи. Чоловік мовчки показав рукою на стілець, що стояв перед столом, переглянув паспорт, щось заніс до ноутбука і почав розмову англійською:

  • Ваше прізвище, чим займаєтесь? – пролунав хриплий голос.

  • Швець Максим, студент першого курсу технологічного універ-

ситету, - теж англійською чітко відповів хлопець.

«У нашого сусіда дядька Павла подібний голос, - подумав юнак, - із-за того, каже батько, що курить безфільтрову «Приму» та любить випити горілки. Напевне і цей американець подібний «любитель». Правда, від нього тютюном не тхне, як від дядька Павла. Може американські цигарки не такі вонючі. Я пробував з хлопцями ту «Приму». Закашлявся до сліз і більше до рук не беру».

  • Що знаєте про Сполучені Штати Америки? - продовжував

«любитель», якого так зразу ж подумки назвав Максим

  • Це одна з найбільш демократичних країн світу. Населення бі-

льше трьохсот мільйонів. П’ятдесят два штати. Столиця – місто Вашингтон, штат Колумбія. Названа на честь першого президента. США у другій світовій війні воювали у коаліції проти фашистської Німеччини та Японії. Мають найбільше атомних електростанцій, що виробляють найдешевшу електричну енергію.

Максим хотів продовжити про те, з якими країнами межують США, про гори та пустелі, про північний штат Аляску. Та «любитель» зупинив його рукою.

  • З якою метою хочете відвідати США?

  • Намагаюсь краще вивчити країну та англійську мову.

  • Дуже похвально, юначе, - усміхнувся «любитель», - ось вам

анкета. Заповните і віддасте разом з паспортом жінці у віконце. А зараз зробимо відбитки ваших пальчиків. - Американець витяг зі столу і розкрив продовгувату коробочку, прокатав по шерстяній подушечці кожен палець обох рук і зробив відбитки на спеціальному бланку. – Приїдете до посольства через три тижні за результатом. Думаю, він буде позитивним. До побачення.

Максим достроково за модулями одержав оцінки по заліках та екзаменах. І у кінці травня вилетів з Борисполя з пересадкою у аеропорту Лондона Хітроу до міста Майамі у штаті Флорида. Там фірма гарантовано обіцяла влаштувати рятувальником з оплатою вісім доларів за годину. Речей з собою дуже мало. У борсетці на пасочку через плече паспорт, мобільник, фотоапарат, зубна щітка з пастою, мило, квиток на зворотній шлях та декілька сотень доларів. У Борисполі в аеропорту познайомився з трьома хлопцями, що теж прямували до Майамі на літні роботи. Вирішили триматись разом.

Літак Боїнг-747, що вражав своїми розмірами, був заповнений пасажирами повністю. Приблизно через годину польоту стюардеси почали розвозити напої. На столику у них, крім різних соків, було навіть червоне вино. Максим попросив томатний сік. Подали ще якийсь кренделик у серветці. Хлопець випив, з’їв кренделик, зручно вмостився у кріслі і непомітно заснув. Прокинувся, коли літак трохи підкинуло при посадці. Пересадка у величезному, світлому і надзвичайно чистому аеропорту повинна була бути через пів години. Пасажирів багато. Та хлопці швидко зорієнтувались по чисельних електронних табло, пройшли декілька переходів і знайшли необхідний термінал «В». При реєстрації виявилось, що при сильному зустрічному вітрі їх потужний Боїнг-747 з Борисполя запізнився. Літак на Майамі відлетів п’ятнадцять хвилин тому. Хлопці розгубились, не знаючи, що робити. Реєстратор ще раз уважно переглянув їх квитки, паспорти, переговорив по телефону, зробив у квитках якісь відмітки і люб’язно заспокоїв:

  • Прийміть вибачення адміністрації аеропорту. Ви не винні, що

запізнились на рейс. Я відвезу вас нашим авто до готелю, відпочинете і через добу полетите до Майамі. Номер рейсу я вказав на квитках. Прожиття у готелі, вечеря і сніданок за рахунок аеропорту. З вашими візами ви спокійно зможете вийти до міста і оглянути наш Лондон. Коли ще у вас трапиться така нагода.

Величезний чотирьохповерховий головний корпус Хітроу в декілька раз більший від аеропорту Бориспіль. Біля чисельних терміналів десятки різнокольорових літаків з написами на бортах різними мовами. На злітних полосах майже через кожну хвилину з ревом то сідає літак, то злітає. По написах на літаках та намальованими прапорами країн на хвостах Максим зрозумів, що вони не лише з Європи та Америки, а з усіх континентів планети. Тільки що до терміналу «причалив» літак з Австралії. Он тягач відтягує турецького. Ще далі стоїть китайський. Біля кожного снують люди у спецівках. Одні працюють з багажем, інші щось перевіряють. До китайського під’їхав автозаправник і обслуга приєднує до крила товстий шланг. Будуть заправляти пальним.

«Як складно тут організувати роботу! - подумав. - Усі служби повинні працювати, мов годинник. А у нашому місті аеропорт давно не працює. Батько розповідав, що колись літаки АН-2 «кукурудзники» літали навіть до районних центрів, більш потужні - до Києва, Одеси, Львову, навіть за кордон. Тепер там базується військова бригада транспортної авіації. Цивільні літаки не літають».

Біля виходу їх чекав невеликий бус. Через пів години швидкої їз-

ди між чисельними корпусами аеропорту були на місці. Реєстратор розмістив їх у готелі в двох номерах поряд, ще раз вибачився. Потім сказав, що завтра машина аеропорту їх чекатиме біля готелю о дванадцятій годині. Щоб не запізнювались. Літак о чотирнадцятій.

Просторий готельний номер на двох. Телевізор, телефон, бар, на-

повнений різнокольоровими пляшечками і пакетами з соками, декілька пляшок з пивом, ще щось у різних упаковках, стіл та два стільці, шафа, ванна кімната з дзеркалом, душем та унітазом. Чистота неймовірна. Все блищить. Максима вразили широкі ліжка, накриті сніжно білими покривалами. На подушках лежать рушники.

«У нас вдома і близько такого немає. І це все нам надали безкоштовно! Скільки ж коштує прожити тут одну добу?»

Хлопця, який опинився з ним разом у номері, звали Микита.

  • Ти щось подібне бачив? Дорого видно? – запитав у нього.

  • Я з батьками два роки тому відпочивав у Туреччині. Там був

номер на трьох. Теж щось на зразок цього. Але скільки коштує, не знаю. Батьки платили в туристичному бюро за все. Можна запитати розцінки внизу у адміністратора.

  • Не будемо питати. А то ще заставлять платити.

До номеру хтось постукав. Дівчина привезла на таці сніданок.

Смажені яйця з нарізаними кусочками м'яса, салат з помідорів та огірків, апельсиновий сік і нарізаний білий хліб.

Не встигли вони поїсти, як заходять два їх товариші.

  • Ви що, думаєте добу просидіти у готелі? – запитує один. – На-

ші візи дозволяють поїхати до міста. Гадаю, не скоро ми сюди попадемо. Потрібно скористатися нагодою і подивитись Лондон. Звичайно, тут все дорого. Якщо є хоч трохи доларів, поміняємо на фунти стерлінгів і поїдемо до центру. Біля адміністратора є карта міста. Я уже дивився. До метро тут зовсім близько.

Крім доларів, що надали у дорогу батьки, Максиму дали сто доларів бабуся з дідусем, які його любили більше, ніж дітей. Поки не пішов до школи, він майже весь час був з ними. Вони знали: внук пустотливий, зірок з неба не хапає. Тому наказували: «Сто раз подумай, перш ніж щось зробити! Це чужа країна. Порядки зовсім інші. Тримайся своїх хлопців і не ведись на якісь пустощі. Там даремно гроші не платять. Прийдеться, напевне, важко працювати. Та ти сильний, витримаєш. Краще б тут десь влітку заробив. Але якщо уже вирішив їхати до цієї Америки, то знай, що ми подумки весь час з тобою». Бабуся намагалась повісити йому на шию срібний хрестик на ланцюжку та давала невелику іконку. Але внук відмовився, сказавши, що товариші будуть сміятись. Бабуся перехрестила Максима на прощання, поцілувала. Він знав, як вони його люблять,

і пообіцяв, що постарається, щоб все було добре.

«Дійсно, - подумав Максим, - в Америці я грошей ще зароблю. А сто доларів, що дали бабуся з дідусем, можна потратити у Лондоні. Це ж столиця однієї з найпотужніших країн світу, колишньої колоніальної імперії Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, до якої входили навіть Індія, Канада, Австралія. Купувати нічого не буду. Лише подивлюсь місто».

Хлопці розпитали адміністратора, як пройти до метро. Станція метрополітену була зовсім невиразна, навіть не дуже добре освітлена. У Києві метро значно багатше, яскравіше. Вони поміняли долари на фунти, на схемі у павутині величезної кількості станцій ледве роздивились, на якій вийти, підійшли до каси взяти квитки на проїзд. Ціни надзвичайно вразили. Проїхати до центру міста коштувало сім фунтів! Це майже п’ятнадцять доларів! Правда, потрібно було проїхати багато станцій.

«З такими цінами не наїздишся! – завирувало у голові Максима. - Яка ж тут повинна бути зарплатня, щоб їздити на роботу? Декілька тисяч фунтів на місяць? Краще, напевне, мати своє авто. І дійсно, в фільмах показують, що вулиці у західних столицях забиті автомобілями. Доларів у мене обмаль, та поїду, відриватись від хлопців не буду. Подумають: пристав до них якийсь злидень. Стануть насміхатись, сторонитись».

Ескалатора на диво не було. Виявилось, що станція метро наземна. Мозаїчна підлога витерта ногами мільйонів пасажирів. У деякий місцях уже потрібно робити ремонт. Табло прибуття поїздів та назв станцій працює справно. Зразу ж можна зорієнтуватись, скільки часу піде на поїздку, о котрій годині прибудуть на потрібну станцію. Вагони не нові, але гарно пофарбовані. Пасажирів не так багато, як у Києві. Напевно, у години «пік» їх значно більше. Поїзд з гуркотом то пролітав над дорогами, то опускався до самої землі. За вікнами виднілись вузькі вулиці, площі, висотні будівлі, чудернацькі двоповерхові автобуси, автомобілі незнайомих марок. Їхали досить довго. Контролери, яких ніколи у київському метро не бачили, декілька раз перевіряли квитки. Нарешті їх станція «Темза». Вийшли і зупинились вражені красою незнайомого міста.

Станція майже на самому березі головної річки країни широкої Темзи, що проходить через весь Лондон. Гарної архітектурної форми береги закуті у бетон та мармур. По обох берегах висотні старі будівлі, шпилясті собори. Здавалось, що до ріки й не підійти. Та у багатьох місцях східці до самої води. На річці снують невеликі теплоходи, вітрильники, моторні катери. Неподалік знаменитий Тауерський підйомний міст. Його якраз підняли, щоб пропустити білий двопалубний пасажирський теплохід середнього розміру. Авто у довгих чергах чекають, поки міст опустять. Неподалік виднілись зубчаті темно сірі башти середньовічного Тауерського замку. З іншого боку - на вічній стоянці прип’ятий до набережної грізний крейсер часів Другої світової війни «Белфаст».

Хлопці зачаровано розглядали все навколо, фотографувались біля води та неподалік мосту.

  • Нам потрібно обов’язково сфотографуватись біля знаменитої

башти з часами «Біг Бен», - запропонував Микита, - А то ніхто не повірить, що ми побували у самому Лондоні.

  • Де ж цього «Біг Бена» шукати? - здивовано запитав Максим.

  • Розпитаємо у поліцейського. Он він стоїть біля переходу, - по-

казав рукою один з хлопців.

Поліцейський у чудернацькому чорному шоломі з гумовою палицею в руці на запитання українців розповів, що «Біг Бен» знаходиться в будівлі парламенту. Потрібно пройти три квартали проспектом королеви Вікторії, повернути направо. Там через п’ять кварталів буде «Біг Бен». Та наші хлопці мало не заблукали. Розглядаючи старовинні будівлі, вітрини, перехожих, вони пропустили необхідний поворот і прийшлось знову розпитувати. Нарешті побачили величну похмуру будівлю парламенту та збоку квадратну башту з чотирма циферблатами великого годинника на самому верху. Обійшли парламент і попали на широку Трафальгарську площу, на якій стоїть висока гранітна колона зі статуєю адміралу Нельсону. Все побачене дуже вражало, можна сказати – шокувало.

Надворі почало темніти. Потрібно було повертатись до готелю.

  • Дуже шкода, що не змогли потрапити до Грінвічської обсерва-

торії, де починаються часові пояси. - промовив Микита. - Там про-

ведено білу лінію, переступивши однією ногою через яку, можна

одночасно знаходитись у Західній і Східній півкулях Землі.

  • Як це може бути? – недовірливо запитав Дмитро.

  • Міжнародна спілка астрономів давно прийняла рішення, що

Грінвічська обсерваторія розташована на так званому Грінвічському

меридіані, який ділить нашу планету Земля на дві півкулі. Це нульовий меридіан. На схід від нього починаються часові пояси. Україна знаходиться у третьому часовому поясі. Коли на «Біг Бені» стрілки показували двадцяту годину, у Києві уже була двадцять третя.

  • У нас в школі астрономію не викладали, - потупився Максим, -

і я про такі речі вперше чую.

  • Так у нас астрономію теж не викладали, - весело Микита. – Я

просто ходив до гуртка молодих астрономів у палац школярів і юнацтва. Це надзвичайно цікава наука про планети, зірки, галактики. Там узнав
  1   2   3   4   5   6   7   8

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Книга перша до мецената

Якою ж була перша книга?
Книжковий пил густим шаром покривав його одяг І взуття. Але він так І не зміг установити, яка ж книга була найпершою. Ось про це...

Якою ж була перша книга?
Книжковий пил густим шаром покривав його одяг І взуття. Але він так І не зміг установити, яка ж книга була найпершою. Ось про це...

Книга перша
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній

Книга перша. Чорний папірус Ти прийди, Неповторна, на стежку мого пориваная
Учитель. Зосередься, о мій чела, заглибся в надра духу І дай відповідь: хто у світі найбільший самітник?

Книга перша загальнi положення
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,...

Книга перша загальнi положення
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,...

Книга перша загальнi положення
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності,...

Книга веселих порад
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....

Книга перша
Метою Трудового кодексу України є встановлення прав та обов’язків суб’єктів трудових правовідносин, забезпечення реалізації передбачених...

Книга
Примітки: Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, завірена відповідним підписом І опечатана

Книга облікових форм книга встановленої форми (додаток 1)
Порядок поширюється на книги обліку розрахункових операцій І розрахункові книжки, що використовуються

Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній,...
Книга рекомендована до видання вченою радою Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (протокол №11...

Книга записів висновків І рекомендації
Книга для запису висновків І рекомендацій за наслідками внутрішкільного контролю є одним із обов’язкових атрибутів шкільної документації....

Книга скарг І пропозицій після її закінчення зберігається протягом...
Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України

Книга реєстрації наказів з особового складу
...

Частина перша

Попередня стаття на дану тему викликала дещо неочікувану реакцію....
Хоч І слід визнати, що в неї й справді закралося дві незначні помилки. Перша – в тому, що говорячи про патерналізм як про метод побудови...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт