Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Методичні рекомендації

Методичні рекомендації





Сторінка1/3
  1   2   3


ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішенням Методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у Київській області

Протокол №2 від 01.03.2012

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
з питань нотаріального посвідчення заповітів

Відповідно до ст.1233 Цивільного кодексу України, заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт є одностороннім правочином – дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ч.3 ст. 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Застосування цього положення Цивільного кодексу України стосовно заповіту пов’язане із заповітом подружжя, який складається двома особами – подружжям.

Правові наслідки заповіту виникають тільки після смерті особи, яка його видала – заповідача.

За життя заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт, змінити його або скласти новий заповіт.

Заповіт як правочин має відповідати всім вимогам, які звичайно пред’являються до правочинів, що містяться у статті 203 ЦК. Слід звернути увагу на те, що законодавець відокремив норми про заповіт від правил про правочини і договори. Це означає, що розпорядження на випадок смерті не можуть включатися як окремі положення до цивільно-правових договорів, за винятком спадкового договору та договору банківського вкладу.

Найважливіша ознака заповіту випливає з самого його визначення і полягає в безпосередньому зв'язку заповіту з особою заповідача. Ніхто інший крім заповідача не може скласти (скасувати, змінити) заповіт за заповідача. Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Виходячи зі змісту ст. 27 ЦК правочин про відмову від права на заповіт або його обмеження є нікчемним.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 2 ст. 1234 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 34 Цивільного кодексу України повністю дієздатними є фізичні особи, що досягли вісімнадцяти років (повнолітні).

Особа у віці до 18 років може набути повну цивільну дієздатність, а як результат і право на заповіт у разі реєстрації цією особою шлюбу до досягнення повноліття, надання їй повної цивільної дієздатності коли вона записана матір’ю або батьком дитини, надання їй повної цивільної дієздатності після досягнення шістнадцяти років у випадку, коли вона працює за трудовим договором, надання їй повної цивільної дієздатності після досягнення 16 років у випадку, коли вона бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності є остаточним, й у випадку, наприклад, розірвання шлюбу чи припинення трудових відносин до досягнення особою 18 років, повна цивільна дієздатність у цієї особи зберігається, як і зберігається право на заповіт.

Цивільний кодекс України окремо називає такі заповіти як:

  • заповіт з умовою;

  • заповіт подружжя;

  • секретний заповіт.

Також у науці цивільного права виділяються й інші види заповітів, зокрема: пропорційні (залежно від співвідношення розміру часток спадкоємців) та часткові (охоплюється певна частина спадщини).

Заповідач має право в заповіті:

  • призначити спадкоємців (ст. 1235 Цивільного кодексу України);

  • підпризначити спадкоємців (ст. 1244 Цивільного кодексу України);

  • визначити обсяг спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 Цивільного кодексу України);

  • зробити заповідальний відказ (ст. 1237 Цивільного кодексу України);

  • покласти на спадкоємця певні обов’язки (ст. 1235 Цивільного кодексу України);

  • встановити в заповіті сервітут (ст. 1247 Цивільного кодексу України).

При посвідченні заповітів нотаріус керується вимогами що встановлені Цивільним кодексом України від 16.03.2003 року № 435-IV (з подальшими змінами і доповненнями) (далі за текстом – «ЦКУ») (ст.ст. 27, 202, 1233-1257 ЦК), Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-XII (з наступними змінами та доповненнями) (далі по тексту – «Закон») (ст.56, 57 Закону), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року № 296/5 (з наступними змінами та доповненнями) (далі за текстом – Порядок) та Правилами ведення нотаріального діловодства, , затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5 (далі за текстом – «Правила»).


  1. Нормативна база




  • Цивільний кодекс України від 16.03.2003 року № 435-IV (з подальшими змінами і доповненнями) (далі за текстом – «ЦКУ») (ст.ст. 27, 202, 1233-1257 ЦК);

  • Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-XII (з наступними змінами та доповненнями) (далі по тексту – «Закон») (ст.56, 57 Закону);

  • Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджена наказом Міністерства юстиції України;

  • Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5 (далі за текстом – «Правила»).




  1. Загальні вимоги до посвідчення заповіту.


3.1 Вимоги до форми та змісту заповіту
Форма заповіту регулюється загальними нормами щодо форми правочинів (ст. 209 ЦК) і спеціальним нормами щодо форми заповіту (ст.1247 ЦК).

Зазначені вище норми включають наступні вимоги:

  • письмова форма заповіту із зазначенням в заповіті місця і часу його складання, а також дати та місця народження заповідача;

  • нотаріальне посвідчення заповіту.

Під письмовою формою заповіту необхідно розуміти те, що текст заповіту має бути викладений на паперовому носії із обов’язковою наявністю підпису особи, яка виразила свою волю, вчинивши правочин (заповідача).

Зі змісту ст. 1248 ЦК слідує, що нотаріус посвідчує заповіт:

  • написаний заповідачем власноручно і власноручно ним підписаний;

  • написаний заповідачем за допомогою технічних засобів та власноручно підписаний;

  • записаний зі слів заповідача нотаріусом власноручно і власноручно підписаний заповідачем;

  • записаний зі слів заповідача нотаріусом за допомогою технічних засобів і власноручно підписаний заповідачем.

У двох останніх випадках заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

У випадку, якщо особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може особисто підписати заповіт, за її дорученням та в її присутності, а також у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи цей документ, відповідно до ч.3 ст. 45 Закону, ч.4 ст.207 ЦКУ та п.1.8 Розділу 3 Порядку, підписує інша особа. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його складено.
3.2 Вимоги до змісту заповіту.
Відповідно до п.2.1. Порядку заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.

Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов’язків. Заповідач самостійно визначає обсяг того, що передається у спадок, він може охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті, які можуть йому належати в майбутньому, заповідати все майно або його частину. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Якщо в заповіті буде вказане майно, яке на момент відкриття спадщини буде втраченим чи взагалі не придбаним, то в цій частині заповіт буде недійсним. Частина спадщини, яка не включена до заповіту, спадкується за законом.

До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо).

Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов'язання надати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною. Окрім цього, заповідач може обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Заповіт не може містити розпоряджень, які суперечать чинному законодавству. Наприклад, не можна посвідчувати заповіт, за яким майно передається в користування спадкоємцеві, оскільки майно заповідають лише у власність. Не можуть бути висунуті умови щодо подальшого розпорядження успадкованим майном, як-от: продаж майна та передача виручених сум іншим особам, заборона відчуження успадкованого майна протягом певного строку тощо, оскільки це обмежує право власності спадкоємця на успадковане майно.


  1. Особливості посвідчення деяких видів заповітів.


4.1. Особливості посвідчення секретних заповітів.
Відповідно до статті 1249 Цивільного кодексу України секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

До повноважень нотаріусів входить нотаріальна дія щодо прийняття документів на зберігання, відповідно до якої документ може бути прийнятий на зберігання нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

При цьому нотаріус повинен роз'яснити заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини (п.3.2 Розділу 3 Порядку). У даному випадку секретним для будь-яких осіб, враховуючи нотаріуса, є зміст заповіту, однак не сам факт його складання, оскільки відомості про посвідчення секретного заповіту заносяться до Спадкового реєстру.

Водночас відповідно до ст. 1255 ЦК та ст. 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не має права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Заповідач подає секретний заповіт нотаріусу у заклеєному конверті з його особистим підписом на конверті. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним. Нотаріус ставить на конверті, у якому знаходиться секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису (ч. 2 ст. 1249 ЦК, п.3.5 Розділу 3 Порядку).

Секретні заповіти можуть посвідчуватися лише нотаріусами. Статтею 1249 ЦКУ встановлюється порядок посвідчення секретного заповіту. Отже, секретний заповіт посвідчується за загальними вимогами до змісту та форми заповіту (ст. 1235, 1236, ч. 1 та 2 ст. 1247 ЦКУ). При посвідченні секретного заповіту, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення заповіту. Про це він повідомляє членів родини та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання відоме, або робить повідомлення в пресі. Надалі в присутності зацікавлених осіб і двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігається заповіт, і оголошує його. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус і свідки. До протоколу записують весь зміст заповіту.

Секретний заповіт після його оголошення залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса).

Оригінал секретного заповіту може бути виданий нотаріусом лише на письмову вимогу суду, оформлену у відповідності до ст. 8 Закону Про нотаріат. У такому випадку у справах нотаріуса залишається фотокопія цього заповіту.
4.2. Особливості посвідчення заповітів подружжя.
Оскільки заповіт вважається особистим розпорядженням, кілька осіб скласти єдиного заповіту не можуть. Виняток становить заповіт подружжя щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності (ст. 1243ЦКУ). На заповіт подружжя поширюються всі правила щодо форми заповіту та порядку його посвідчення, передбачені Цивільним кодексом України. Право спадкування майна на підставі заповіту подружжя спадкоємці набувають лише після смерті обох із подружжя.

Предметом спільного заповіту подружжя є майно, що знаходиться в їх спільній сумісній власності, тобто майно, набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Припускається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Коли мова йде про заповіт подружжя, необхідно брати до уваги, що особи мають перебувати в зареєстрованому шлюбі і на підтвердження цього факту надавати оригінал свідоцтва про шлюб.

Фактичні шлюбні відносини не породжують права на спільний заповіт, оскільки термін «подружжя» має певний зміст, визначений Сімейним кодексом України. Заповіт двох або більше (сторонніх) осіб, навіть пов’язаних родинними відносинами або віросповіданням, також буде нікчемним, оскільки правовідносини між ними не регламентовані законом. Тому нотаріус вправі відмовити таким особам у посвідченні спільного заповіту.

Відповідно до ч. 4 ст. 1243 ЦКУ у разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Кожен із подружжя має право в будь-який час відмовитися від спільного заповіту, дотримуючись при цьому усіх правил щодо оформлення відмови від заповітів. Проте оскільки заповіт складений подружжям разом, то право на відмову може бути реалізоване лише коли живими є і дружина, і чоловік. Отже після смерті одного з подружжя другий із них не має права скасувати чи змінити цей заповіт.

Але матеріальний і фізичний стан одного з подружжя, що залишиться живим, може істотно погіршитися після смерті іншого з подружжя. Виходом із цієї ситуації може стати укладення договору довічного утримання, але майно знаходитиметься під забороною відчуження. Отже така об’єктивна умова може бути підставою для скасування або часткової зміни заповіту подружжя судом.

Більше того, стосунки між іншим з подружжя, що залишився живим, та спадкоємцем (ми) можуть істотно погіршитися. Тому можуть виникнути підстави для визнання волевиявлення нікчемним або таким, що припинило дію стосовно частки, яка належить одному із заповідачів, чи щодо окремого або всіх спадкоємців.

Доволі часто в юридичній практиці майно зареєстровано за одним із подружжя, а тому особа може намагатися його відчужити. Згідно п.4.6. Розділу 2 Порядку при посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена /неодружений, удова/удівець), відчужувач подає відповідну заяву, у якій також зазначається, що майно, яке є предметом цього правочину, не є спільною сумісною власністю. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника правочину та зазначає про це в його тексті. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а в разі вчинення правочину через представника - від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні правочину подавати від його імені заяву про належність йому (відчужувачу) майна на праві особистої приватної власності.при посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (удова, удівець), відчужувач подає відповідну заяву, в якій також зазначається, що майно, яке є предметом цього правочину, не є спільною сумісною власністю. Тобто достатньо подати таку заяву і можна відчужувати майно, що надає можливість спочатку відчужити його і лише потім може надійти заява про смерть іншого заповідача. Це положення є неприпустимим і при посвідченні таких договорів доцільно проводити перевірку існування заповіту подружжя.

Частиною 4 ст. 1243 ЦК України передбачено, що нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті подружжя.


  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Наказ
Затвердити Методичні рекомендації зі складання та використання оперативних планів І карток пожежогасіння (далі Методичні рекомендації),...

Методичні рекомендації на тему: «Робота за сумінсництвом»
Методичні рекомендації підготував : головний спеціаліст Васильківського районного управління юстиції Дніпропетровської області Атаманюк...

Методичні рекомендації не містять нових правових норм, які
Затвердити Методичні рекомендації щодо заповнення державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання

Методичні рекомендації Зінченко І. О
Методичні рекомендації соціальним педагогам щодо реалізації захисної функції соціального педагога в умовах закладів освіти міста

Методичні рекомендації щодо написання І оформлення рецензій
Пропоновані рекомендації можуть допомогти рецензенту у здійсненні науково-методичного аналізу матеріалів з досвіду роботи педагогів,...

Методичні рекомендації до виконання курсових робіт освітній ступінь «бакалавр»
Методичні рекомендації розглянуто І схвалено на засіданні ка­федри фінансового аналізу І контролю 8 грудня 2014 p., протокол №9

Методичні рекомендації
Криховецька З. М., Цюпа О. П., Кропельницька С. О., Сус. Т. Й., Щур Р.І., Плець І.І. Методичні рекомендації до переддипломної практики...

Методичні рекомендації
Методичні рекомендації до написання курсових та дипломних робіт з «Перекладознавства» для студентів спеціальності 030507, напряму...

Методичні рекомендації
Методичні рекомендації: до виконання дипломної роботи для студентів напряму підготовки 140103 «Туризм» денної форми навчання [Електронний...

Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції...

Методичні рекомендації до виконання та захисту дипломних робіт для студентів
Методичні рекомендації містять загальні вимоги до структури та змісту дипломних робіт, рекомендації щодо організації й здійснення...

Методичні рекомендації щодо організації, підготовки та проведення...
Методичні рекомендації для педагогів дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, майстрів виробничого навчання І викладачів...

Методичні рекомендації до програми виховання І навчання «Дитина»
Разом із тим ці методичні рекомендації можуть бути використані й іншими працівниками дошкільної освіти або тими, хто хоче розширити...

Методичні рекомендації
Криховецька З. М., Цюпа О. П., Кропельницька С. О., Бойчук Р. М., Сус. Т. Й., Мигович Т. М., Білий М. М. Методичні рекомендації до...

Методичні рекомендації
Криховецька З. М., Цюпа О. П., Кропельницька С. О., Бойчук Р. М., Сус. Т. Й., Мигович Т. М., Білий М. М. Методичні рекомендації до...

Методичні рекомендації м. Київ 2013 р. Пащенко В.І
Методичні рекомендації розроблені для фізичних та юридичних осіб, керівників громадських радіоаматорських об’єднань. Призначені для...

Методичні рекомендації з виробничої практики "догляд за хворими"...
Методичні рекомендації затверджені на засіданні Методичної комісії з хірургічних дисциплін Львівського національного медичного університету...

Методичні рекомендації відображають результати науково-дослідної...
Рибалка В. В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій в учнівської молоді: Методичні рекомендації. К.: Іпппо апн україни,...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт