Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної юридичної академії України

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної юридичної академії України









Олег Печений,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної юридичної академії України
ім. Я. Мудрого, м. Харків

Деякі проблеми строків у договірних зобов’язаннях

Олег Печеный
Некоторые проблемы сроков в договорных
обязательствах


Проаналізовано різницю між найбільш важливими часовими категоріями в цивільному праві.

Ключові слова: строк, термін, період, тривалість, певний відрізок часу, певний момент у часі.

Проанализирована разница между самыми важными временными категориями в гражданском праве.

Ключевые слова: срок, период, длительность, определенный отрезок времени, определенный момент во времени.

Усе, що існує, – існує в часі. Не є виключенням і юридична дійсність, існують у часі й договірні зобов’язання.

У науковій літературі проблематику строків поділяють на дві категорії:

а) поняття істотної умови договору згідно з Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) і Господарським кодексом України (далі – ГК України), зокрема що стосується строку договору;

б) сутність строку договору та його вплив на договірне зобов’язання [1].

Наскільки простим на перший погляд виглядає положення про строки в договірних зобов’язаннях, настільки воно видається складним та важливим. Причому проблемність строків притаманна не тільки для правової системи України. У понад 60 країнах світу тривалий час застосовується Віденська Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу. Відповідно до п. 1 ст. 39 Конвенції, покупець має право розраховувати на правовий захист у випадку невідповідності товару, коли він направить продавцеві повідомлення про характер невідповідності, у розумний строк після того, як невідповідність буде виявлена або повинна бути виявлена. У цьому сенсі найбільш важливим для практики було вирішення питання: що слід розуміти під розумним строком подачі повідомлення? Пошук відповіді на це питання є досить складною проблемою. І тривалість строку в різних ситуаціях є різною, у середньому дорівнюючи одному місяцю. Однак середня тривалість розумного строку, запропонована доктриною Німеччини та Австрії та підтримана судовою практикою, не повинна перевищувати двох тижнів [2]. Як бачимо, навіть світовий досвід не опрацював єдиних усталених підходів щодо поняття «розумний строк» як елемент договору купівлі-продажу. При цьому тлумачення терміну «розумний строк» повинно бути гнучким і диференційованим до різних ситуацій. Як приклад у літературі наводяться два рішення судів Німеччини. В одному рішенні суд визнав обґрунтованим та розумним строк у 40 днів для огляду та виявлення недоліків покупцем 196 металевих листів, в іншому – три тижні за договором купівлі-продажу обладнання для виробництва паперу [3].

Моделюючи положення про найбільш важливі часові категорії в цивільному праві, вітчизняний законодавець застосував їх поділ на дві групи:

1) строки як певні періоди в часі, зі спливом яких пов’язується певна дія чи подія, яка має юридичне значення;

2) терміни – певні моменти в часі, з настанням яких пов’язується певна юридично значима дія чи подія.

Дискусійним у науці цивільного права є питання про віднесення строків до тих чи інших видів юридичних фактів – дій або подій. Причому тенденції наукових досліджень висвітлення даної проблематики зазнали певних змін. Так у працях юристів радянського періоду сформувалося дві основні діаметрально протилежні позиції. Одні автори відносили строки до подій, наголошуючи, що спливу часу людина не здатна протиставити свою діяльність, тому що сама існує в часі [4]. Їх наукові опоненти відмічали, що людина активно використовує час, а тому строки як юридичні факти у своєму виникненні носять вольовий характер. Отже, беззаперечно відносити їх до подій неможливо [5]. Як бачимо, основні дискусії точилися навколо віднесення строків до дій чи навпаки – до подій. Сучасні дослідники здебільшого абстрагуються від такого категоричного протиставлення. Наслідком такого підходу стало піднесення дискусії про природу строків у праві на якісно новий методологічний рівень. Визнано, що строки носять усеохоплюючий характер, торкаючись усіх елементів механізму правового регулювання. Тому строки не можна пов’язувати лише з юридичними фактами, як і визнавати ними навіть в якості вольових правових обставин [6]. Такий підхід, безперечно, заслуговує на увагу, хоча остаточно проблеми строків у праві не вирішує. Зокрема, навіть визнання за строками «всеохоплюючого характеру», з чим варто погодитися, не вирішує питання про їх місце в механізмі правового регулювання. Крім того, автори наведеної позиції, очевидно, не розрізняють у юридичному розумінні категорій «строку» і «часу», що є помилковим. Очевидно, необхідно опрацювати додаткові аргументи для їх розмежування.

Визначаючи строки як періоди, законодавець наділив їх тривалістю, чого не можна сказати про терміни. Для термінів тривалість у юридичному розумінні не характерна. Яке юридичне, насамперед у практичному аспекті, значення поділу цивільним законодавством часових категорій на строки й терміни? Зазначимо окремі, найбільш важливі положення.

1) Строки й терміни є різними, хоча й близькими за змістом категоріями.

2) Із запровадженням ЦК України 2003 р. такої термінології, строки та терміни не можна вживати як синоніми, оскільки кожен із них має своє призначення та смислове навантаження.

3) У найбільш загальному вигляді можна сказати, що там, де мова йде про тривалість, де визначається певний відрізок часу, слід застосовувати таке поняття, як строки, а там де йдеться про певний момент у часі, говоримо про терміни.

4) Термінологічний апарат цивільного законодавства ще повністю не приведений у відповідність до запровадженого в ЦК України виокремлення строків і термінів, а тому в законодавчих, підзаконних нормативно-правових актах, актах застосування норм права іноді допускається помилкове ототожнення строків і термінів або ж їх підміна.

У зв’язку з останнім положенням слід звернути увагу на неприпустимість уживання таких висловів, як «термін позовної давності», «поновлення терміну позовної давності», «термін вчинення виконавчого напису», «термін дії довіреності», оскільки в цих випадках ідеться тільки про строки.

У площині договорів та інших правочинів, які посвідчуються нотаріусами, строки можуть визначати:

1) строк договору (ст. 631 ЦК України);

2) строки виконання договору (загальні) та строки виконання окремих зобов’язань за договором (проміжні);

3) строк укладання основного договору за попереднім договором;

4) строк дії засобів забезпечення виконання зобов’язання, наприклад строк дії поруки (ст. 559 ЦК України);

5) строк дії окремих правочинів (наприклад, строк дії довіреності тощо).

Терміни можуть характеризувати:

1) термін – початок перебігу й закінчення строку, наприклад строку виконання окремого зобов’язання за договором;

2) термін виконання зобов’язання, відповідно до ст. 530 ЦК виконання зобов’язання може характеризуватися як строком, так і терміном.

ЦК встановлює, що строки обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, хоча не виключається також обчислення строку хвилинами, тоді як термін характеризується перш за все календарною датою або подією, яка має неминуче настати. Календарною датою у більшості випадків визначається день, наприклад день укладення і посвідчення договору, день видачі довіреності, день відкриття спадщини та ін. Однак іноді законодавець уживає поняття «момент», передусім це робиться для того, щоб підкреслити, що тут ідеться не тільки про календарні дати (дні), а й про інші моменти в часі, із зазначенням годин та хвилин. Прикладом може бути ст. 334 ЦК України щодо моменту переходу права власності. Дійсно, там де йдеться про державну реєстрацію права власності, мається на увазі момент виникнення права власності як певна календарна дата, однак в інших випадках, скажімо при передачі речі, можливе певне «подрібнення» дати зі вказівкою годин та хвилин. Таким чином, у ст. 334 ЦК України поняття «моменту» має узагальнююче значення.

Використовуючи поняття «строк договору» або «строк дії договору», слід мати на увазі, що певні договори в силу своєї специфіки взагалі можуть не мати строку дії як певного періоду в часі, оскільки в цих договорах моменти укладання і виконання, як правило, співпадають. Наприклад, в багатьох випадках таким є договір купівлі-продажу. Неможливо уявити загальний «строк дії договору купівлі-продажу», однак можуть існувати строки виконання окремих зобов’язань за договором купівлі-продажу:

1) строк укладання основного договору купівлі-продажу за попереднім договором;

2) строки сплати покупної ціни;

3) строки передачі речі;

4) строки звільнення продавцем нерухомого майна і передачі його покупцеві;

5) строки зняття продавця та членів його сім’ї, інших осіб, які зареєстровані у житловому приміщенні, що відчужується, з реєстраційного обліку тощо.

Усі ці строки визначаються договором, за вільним волевиявленням його сторін. В окремих випадках строки визначаються договором, але в межах визначених законодавством. Наприклад, відповідно до ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», строк дії зобов’язань покупця щодо збереження спеціалізації та профілю діяльності об’єкта приватизації не повинен перевищувати п’яти років1. Причому судова практика виходить із того, що сторони в договорі відступити від цієї норми, з посиланням на ст. 6 ЦК не мають права [7].

Важливим серед строків є строк позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Дане положення слід розуміти в широкому смислі, оскільки особа може звернутися до захистом не тільки до суду, а й до інших юрисдикційних органів.

Як зазначається в ст. 18 ЦК, особа може звернутися за захистом порушених прав до нотаріуса, у тому числі й за вчиненням виконавчого напису. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус учиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Правова норма, що аналізується страждає низкою недоліків. По-перше, у ній збережено застарілий підхід діяференціації строків за вимогами фізичних осіб (три роки) та організацій (один рік). Такий підхід існував щодо позовної давності у ЦК УРСР 1963 р., згодом його було скасовано. Ніні ж ЦК України встановив єдині строки позовної давності, незалежно від суб’єкта. В літературі вірно наголошується на необхідність внесення змін до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» щодо уніфікації строків вчинення виконавчих написів [8]. Міністерство юстиції України ініціювало внесення змін до Закону України «Про нотаріат», якими передбачається зміна цього строку до трьох років.

По-друге, конструкція даної норми ускладнює чітке визначення юридичної природи цього строку. Генетично він наближений до строку позовної давності, однак не тотожній йому. Як уявляється, цей строк за своєю юридичною природою є присічним, а не давносним строком, тому «прив’язка» у ч. 2 ст. 88 Закону вчинення виконавчого напису до строку позовної давності вбачається юридично некоректною.

В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5, зроблено уточнення щодо обчислення строків – строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Початок перебігу цього строку визначається за загальними правилами початку перебігу строків (ст. 253 ЦК). Якщо договір передбачає внесення періодичних платежів, строк за кожним платежем обчислюється з наступного дня після відповідного строку його сплати.

Сплив річного або трирічного строку з моменту виникнення права вимоги позбавляє особу права на стягнення боргу у безспірному порядку. Однак кредитор не позбавляється права на стягнення окремих платежів, за якими ще не сплив строк примусового стягнення. Роз’яснення з цього питання, надане свого часу Міністерством юстиції СРСР, не втратило своєї актуальності [9].

До строків вчинення виконавчих написів за аналогією застосовуються окремі правила про строки позовної давності. Наприклад, на строки вчинення виконавчого напису може поширюватися ст. 262 ЦК України, за якою заміна сторони в зобов’язанні внаслідок відступлення права вимоги, переведення боргу, спадкового правонаступництва, реорганізації (перетворення) юридичної особи, не тягне за собою зміни порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Однак на відміну від строку позовної давності, строк учинення виконавчого напису в разі його пропущення не може поновлюватися нотаріусом. Більше того, сформувалася судова практика, яка виходить з того, що і суд не може цей сторк поновлювати. Так рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2007 р. відмовлено в задоволенні заяви командира військової частини А 1815 про поновлення строку вчинення виконавчого напису. Рішення мотивоване тим, що ні Законом України «Про нотаріат», ні Законом України «Про виконавче провадження», ні ЦПК не передбачено умов та порядку поновлення строків вчинення виконавчого напису нотаріусом. У рішенні судом робиться вірний висновок, що цей строк не відноситься до процесуальних строків, а тому на нього не поширюються і правила ЦПК про поновлення процесуальних строків [10. При цьому пропущений строк для пред’явлення виконавчого напису до виконання може бути поновлено відповідно ст. 91 Закону України «Про нотаріат», ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження».

На вимоги про визнання недійсним і скасування виконавчого напису нотаріуса застосовується загальний строк позовної давності, ці справи розглядаються судами за позовом боржника до особи, на користь якої вчинено виконавчий напис, а не нотаріуса. Так ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2006 р. скасовано рішення Чугуївського районного суду від 26 травня 2006 р. за позовом ТОВ до приватного нотаріуса, а провадження в справі закрито, оскільки спір про право виник між банком і ТОВ, тобто між юридичними особами, а такі спори підвідомчі господарським судам і розглядаються в порядку позовного провадження. Суд апеляційної інстанції обґрунтував свою позицію посиланням на ч. 7 ст. 50 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача [11]. На жаль, такі судові помилки на практиці є непоодинокими.

Цивільне законодавство України не визначає вчинення виконавчого напису серед підстав припинення зобов’язання, тому з його учиненням нарахування санкцій не припиняється, кредитор не втрачає права на звернення до суду з вимогою про стягання суми основного боргу та грошових санкцій за прострочення його повернення. Так N. звернувся з позовом до M. з вимогою про відшкодування збитків, заподіяних інфляцією грошових коштів, та стягнення відсотків за користування коштами. Відповідно до укладеного між сторонами договору позики, відповідачка отримала від позивача грошову суму, яку у встановлений цим договором строк не повернула. Ямпільською державною нотаріальною конторою було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на житловий будинок, що був предметом застави за вказаним договором позики. Вважаючи, що внаслідок невиконання відповідачкою грошового зобов’язання в обумовлений договором строк йому заподіяні збитки, пов’язані із знеціненням грошової одиниці, позивач просив стягнути з відповідачки інфляційні втрати та проценти річних. Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 9 жовтня 2006 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 27 листопада 2006 р., у позові відмовлено. Позиція судів обґрунтована тим, що факт вчинення виконавчого напису на предмет застави та звернення його до примусового виконання є обставиною, за якою позивач втратив вправо на застосування до боржника грошових санкцій за прострочення виконання грошового зобов’язання, передбачених цивільним законодавством, що діяло на час виникнення спірних правовідносин. Ухвалою Верховного Суду України від 4 липня 2007 р. скасовано рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 9 жовтня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 листопада 2006 р., а справу передано на новий розгляду до суду першої інстанції. Позиція Верховного Суду України мотивована тим, що грошове зобов’язання відповідачки перед позивачем, що виникло з договірних правовідносин, не зважаючи на звернення виконавчого напису за договором застави до примусового виконання, не можна вважати таким, що припинило своє існування, оскільки ЦК такої підстави припинення зобов’язання не передбачено. У зав’язку з неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції норми закону, ухвалені рішення скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд [12].

Список використаних джерел

1 Спасибо-Фатєєва І. В. Вплив строку на договірне зобов’язання // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 1. – С. 35–41.

2 Витц К. Разумный срок для подачи покупателем извещения о несоответствии товара – острый вопрос в спорах, разрешаемых на основании Венской конвенции // Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров: практика применения в России и за рубежом / Отв. ред. А. С. Комаров. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – С. 3–17.

3 German Federal Court of Justice, 3.11.1999, supra note 23.

4 Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – С. 68.

5 Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве // Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – С. 245–284.

6 Зинченко С. А. Юридические факты в механизме правового регулирования. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – С. 29.

7 Судова практика застосування законодавства про приватизацію майна. – К.: Праксі, 2007. – С. 90.

8 Журавлев Д. Об исполнительной надписи нотариуса // Юридическая практика. – 2007. – № 51 (521). – С. 22–23.

9 Рекомендации по вопросам совершения исполнительных надписей: письмо Министерства юстиции СССР от 19 декабря 1986 г. // Государственный нотариат. Сборник нормативных актов / Сост.: Виноградова Р. И. , Низовский Р. М. ; Под общ. ред.: Вышинский М. П. – М.: Юрид. лит., 1989.

10 Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2007 р // Єдиний державний реєстр судових рішень України // http://www.reyestr.court.gov.ua.

11 Ухвала Апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2006 р. у справі №22-ц-3883-2006 // Єдиний державний реєстр судових рішень України // http://www.reyestr.court.gov.ua.

12 Ухвала колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 4 липня 2007 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень України // http://www.reyestr.court.gov.ua.

1 В самій нормі чомусь йдеться про терміни, хоча правільніше говорити про строки.

МЕН № 1 2008-го року



поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права №1 Національної...
Відмова представника від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної...
Висвітлено особливості спадкового договору — альтернативи договору довічного утримання, зокрема спадкового договору, сторонами в...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права...
Правовому регулюванню предмета договору найму присвячена ст. 760 Цивільного кодексу України1

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права...
Алеаторний (ризиковий) характер інвестиційних договорів у будівництві житла: постановка проблеми

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права...
До їх різновидів належить І переважне право учасника товариства з обмеженою відповідальністю1 купівлі частки (її частини) у статутному...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права №1 Національного...
Відкриття спадщини як певна сума юридичних фактів зумовлює виникнення спадкового правовідношення та означає, що до прав І обов’язків...

Доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Національної...
...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу...
Момент визнання об’єкта будівництва незавершеним І ступінь його будівельної готовності в контексті державної реєстрації прав на нього:...

Доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права №1 Національної...
Зроблено висновок, що на відміну від звичайних договорів про відступлення прав відступлення при іпотеці (зокрема, коли має місце...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Особливості договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухомість

Програма нормативної навчальної дисципліни підготовки бакалавра напряму 030401 «Правознавство»
Стрепко Володимир Любомирович, доцент кафедри соціального права, кандидат юридичних наук, доцент

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Позбавлення права власності на частку в спільному майні (на прикладах сучасної судової практики)

Кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових...
Як пише американська письменниця та шанувальниця тварин Пем Браун: «Одного чудового дня… Так відбувається зустріч людини та цуценяти....

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права І процесу...
Цк україни); відмовитись від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК україни). Кожна із зазначених правомочностей є правочином та індивідуальним...

Кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових...
Екзюпері, ми відповідаємо за тих, кого приручили. Сьогодні цей вислів відомого французького письменника має не лише морально-етичний,...

Доцент кафедри цивільного права І процесу Львівського національного...
Спадкове правовідношення виникає у момент відкриття спадщини — у день смерті спадко­давця або набрання законної сили рішенням суду...

Програма фахового випробування з «цивільного права»
«Цивільного права» (при вступі на навчання за окр «спеціаліст») / Укладач: завідуючий кафедри цивільно-правових дисциплін, кандидат...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу Національного...
Закону України «Про нотаріат»), а також у разі оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні (ст. 50



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт