Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого









Василь Крат,

кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

ВІДМОВА ПРЕДСТАВНИКА ВІД ВЧИНЕННЯ ДІЙ, ЯКІ БУЛИ ВИЗНАЧЕНІ НОТАРІАЛЬНО ПОСВІДЧЕНОЮ ДОВІРЕНІСТЮ

Фрагментарне регулювання відмови представника від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю, спричиняє у правозастосовчій практиці численні питання, що потребують вирішення. До них відноситься, зокрема, сутність відмови та процеду­ра її проведення.

І. Сутність відмови від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю

Як відомо, підставою для видачі довіреності може слугувати акт органу юридичної особи або ж договір. Насамперед необхідно зазначити, що відмова розглядається в контексті тих випадків, коли довіреність була видана на підставі договору доручення (ст. 1000 ЦК України).

1. Звісно представник, так само як довіритель, не позбавлений можливості власними односторонніми діями припинити правовідношення представництва. Як наслідок, відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю, є однією з підстав припинення правовідношення представництва (п. 3 ч. 1 ст. 248 ЦК України). Однак складність доктринального аналізу та визначення суті відмови обумовлюється «поєднанням» правового регулювання, що включає загальні норми щодо представництва та положення про договір доручення.

Втім з’ясування сутності відмови крізь їх призму дозволяє стверджувати, що по своїй суті вона повинна бути охарактеризована не інакше як односторонній правочин.

2. За загальним правилом (ст. 250 ЦК України) право відмовитися не пов’язується або не залежить від певних передумов чи підстав. Разом з тим слід відмітити, що цивільним законодавством передбачено неможливість (ч. 3 ст. 250 ЦК України) здійснення відмови від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо вони:

а) невідкладні (наприклад, представникові була видана довіреність на продаж товарів, що швидко псуються, а довіритель перебуває в іншій державі);

б) або такі, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам (зокрема, на вчинення певного правочину в умовах «різкої» зміни цін на певні товари).

Причому встановлення цієї заборони у ч. 2 ст. 250 ЦК України не позбавляє представника права на відмову від вчинення дій, що визначені довіреністю. Ця теза підтверджується й системним тлумаченням ч. 2 та 4 ст. 250 ЦК України. Тобто в жодному разі її не можна розцінити як абсолютну заборону, що позбавляє представника права на відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Однак, якщо відмова буде вчинена представником, не зважаючи на існування заборони, і при цьому, в результаті відмови будуть заподіяні збитки, то представник зобов’язаний їх відшкодувати (ч. 4 ст. 250 ЦК України).

3. Відповідно до ч. 2 ст. 1008 ЦК України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Наявність спеціальних положень у гл. 68 «Доручення» ЦК України зумовлює потребу співставлення «відмови від вчинення дій, що визначені довіреністю» (ст. 250 ЦК України) та «відмови повіреного від договору доручення» (ст. 1008 ЦК України). У цьому контексті варто відмітити, що:

по-перше, відмова повіреним від договору можлива за будь-яких випадків, в тому числі й у разі виконання ним своїх обов’язків за договором. У свою чергу, відмова представником від виконання дій визначених довіреністю, зважаючи на етимологію цієї підстави припинення представництва, допустима тільки до їх повного здійснення;

по-друге, при відмові від договору доручення, у випадку, коли повірений (представник) діє як підприємець, то він має повідомити довірителя про це не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. 3 ст. 1008 ЦК України);

по-третє, необхідно визначити правові наслідки застосування цих конструкцій. Відмова від договору повіреним має наслідком припинення договору доручення (ст. 1008 ЦК України). Натомість при відмові представника від вчинення дій, що визначені довіреністю, припиняється правовідношення представництва (ст. 248 ЦК України).

Закономірним питанням, що виникає при цьому, є встановлення «впливу» припинення представництва за довіреністю на договір доручення, оскільки протилежне є цілком очевидним. При відмові від договору доручення втрачає чинність і довіреність, видана на його виконання, яка не може існувати без підстави. Зворотній «вплив» вбачається таким самим же, тобто при відмові представника від вчинення дій, визначених довіреністю, має припинятися договір доручення. Це досить яскраво простежується у випадку укладення договору доручення, внаслідок відсутності окремих законодавчих приписів стосовно форми, усно. Адже довіреність за цієї ситуації виступає підтвердженням договору, і її відсутність унеможливлює його виконання. Звісно й за умови вчинення договору доручення у письмовій формі мають наставати аналогічні правові наслідки;

по-четверте, порівняння в контексті відшкодування збитків дозволяє констатувати, що положення ст. 250 та ст. 1009 ЦК України містять принципово різні підстави для притягнення повіреного та представника до цивільної відповідальності. Зокрема, відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник (ч. 3 ст. 1009 ЦК України).

Таким чином, можливо припустити, що відмова представника від вчинення дій є тотожною, по суті, і правовим наслідкам до відмови повіреного від договору доручення. Вона може бути охарактеризована як односторонній правочин. Внаслідок того, що законодавець встановив спеціальне правове регулювання для договору доручення, воно потребує врахування при припиненні представництва за довіреністю. Тобто при відмові представника від вчинення дій, що визначені довіреністю, яка видана на підставі договору доручення, мають враховуватися й положення, передбачені у гл. 68 «Доручення» ЦК України. Зокрема, щодо повідом­лення довірителя за місяць до відмови від договору доручення, якщо повірений (представник) діє як підприємець.

4. Суміжною проблемою є визначення моменту, з якого відмова від вчинення дій, що визначені довіреністю, «викликає» правові наслідки. У науково практичній літературі превалює підхід, що відмова від вчинення дій, які були передбачені в довіреності, має юридичне значення для того, кого представляють, і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це1. Судова практика підтримує викладені позиції.

Наприклад, ВСУ відмітив, що відповідно до п. 3 ч. 1, 3 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється в разі відмови представника від вчинених дій, що були визначені довіреністю або дорученням і представник повинен негайно повернути довіреність. 10 серпня 2005 року відповідач повідомив позивача про те, що з 13 червня 2005 року він відмовляється від виконання будь-яких представницьких дій від імені компанії «LORD TRADING LTD». Таким чином, ОСОБА_3 втратив право представляти інтереси зазначеної компанії з 10 серпня 2005 року2.

Втім видається, що такого роду міркування є надто категоричними та не враховують дійсний зміст норм цивільного законодавства. Це обґрунтовується системним тлумаченням положення ЦК України.

По-перше, представник зобов’язаний повідомити довірителя не про відмову, яка тільки планується, а про вже здійснену відмову. Інакше висловлюючись, представник має повідомити про факт відмови. Такі розсуди підтверджуються й термінологічно, тому що у випадках, коли позначається законодавцем не вчинена відмова, використовується словосполучення «відмовитися від вчинення дій» (ч. 1 та 3 ст. 250), а здійс­нена – «про відмову від вчинення дій».

Виняток має місце у разі, якщо представник діє як підприємець, і про відмову він зобов’язаний повідомити за місяць, якщо більший строк не встановлений договором доручення.

По-друге, відмова, з позиції одностороннього правочину, вважається вчиненою в момент втілення волі особи у відповідну форму.

По-третє, за умови припинення представництва за довіреністю представник зобов’язаний негайно повернути довіреність (ч. 3 ст. 248 ЦК України).

Тому відмова набуває юридичного значення з моменту її вчинення, а довіритель та інші суб’єкти повідомляються про факт вчинення такої відмови.

ІІ. Процедура відмови від вчинення дій, які були визначені довіреністю

Процедура відмови від вчинення дій, що були визначені довіреністю, включає в себе обрання способу волевиявлення представника, виконання інформаційного обов’язку, повернення довіреності та державну реєстрацію відмови.

1. Розгляд процедури відмови від вчинення дій, які були визначені довіреністю, потребує визначення, перш за все, форми відмови. Отже, необхідним є встановлення способу волевиявлення представника, достатнього для припинення представництва за довіреністю. У судовій практиці існує підхід, що відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю, має оформлюватись у такий самий спосіб, як і видача довіреності. Тобто, якщо мало місце нотаріальне посвідчення довіреності, то й відмова повинна бути також нотаріально посвідчена.

Наприклад, господарський суд Луганської області не прийняв посилання позивача на факт припинення дії довіреності через відмову представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю, відповідно до ст. 248 ЦК України. Оскільки системний аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що факт відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю, має оформлюватись у такий самий спосіб, як і видача довіреності. Позивачем та її представником не підтверджено факт відмови від вчинення дій за довіреністю3.

У науково практичній літературі вказується, що форма відмови представника спеціально не встановлена, а відтак при здійсненні відмови слід керуватися ч. 3 ст. 214 ЦК про те, що відмова від правочину вчиняється в такій самій формі, в якій було вчинено правочин4.

Видається, що такого роду тлумачення навряд чи відповідають положенням ЦК. Зокрема, якщо сприйняти підхід, відповідно до якого представник повинен вчинити відмову в тій самій формі, що й сам правочин, то постає цілком закономірне запитання, який правочин – договір доручення чи видачу довіреності. Видача довіреності є одностороннім правочином, але його вчинив довіритель, і тільки він має право відмовитися від нього (ч. 1 ст. 214 ЦК України). Це відповідно виключає можливість «скористатися» положенням ч. 3 ст. 214 ЦК України для відмови представника від вчинення дій, визначених довіреністю. Натомість договір доручення є двостороннім правочином, що також виключає допустимість застосування ч. 3 ст. 214 ЦК України для представника, тому що відмова по своїй суті є одностороннім правочином.

Враховуючи викладене вище, напевне, має використовуватися більш виважений підхід до розуміння форми відмови. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України). При цьому, оскільки для відмови представника від вчинення дій, визначених довіреністю, не встановлено законом, що вона потребує нотаріального посвідчення, то воно й не вимагається. Втім не виключений варіант, що сторони договору доручення встановили про необхідність нотаріального посвідчення в договорі, внаслідок чого представником має бути дотримано таку умову договору.

При викладенні положень ст. 206 ЦК України законодавець використовує такі словосполучення, як, зокрема, «виконуються сторонами», «на підставі усного правочину з другою стороною». Тому слід зробити висновок, що в усній формі можуть вчинятися тільки двосторонні правочини, тобто договори. Як наслідок, не можуть вчинятися в усній формі односторонні та багатосторонні правочини5. При цьому, зважаючи на характеристику відмови як одностороннього правочину, виключається можливість її вчинення в усній формі.

Таким чином, єдино можливим варіантом є вчинення відмови від здійснення дій, визначених довіреністю, в письмовій формі.

2. За загальним правилом (ч. 2 ст. 250 ЦК України) на представника покладений інформаційний обов’язок повідомити про факт відмови від вчинення дій, визначених довіреністю, особу, яку він представляє (довірителя).

Системне тлумачення норм ЦК України дозволяє стверджувати, що цим не вичерпується його обов’язок з метою охорони прав довірителя. До інших осіб, яких необхідно повідомити, варто віднести:

а) третю особу, в якої перебуває довіреність, надана особою, яку представляють (ч. 3 ст. 244 ЦК України);

б) замісника, оскільки підставою для видачі довіреності в порядку передоручення слугувала «первинна» довіреність, що припиняє дію.

Наявність субсидіарності в застосуванні статей 248–250 ЦК України (ч. 3 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 5 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України) до процесуальних довіреностей потребує дотримання приписів процесуального законодавства щодо повідомлення суду. Зокрема, про припинення представництва за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. При цьому представник не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони (ч. 5 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України).

Законодавець не встановлює, яким чином має бути здійснене представником повідомлення про відмову від вчинення дій, визначених довіреністю. З метою забезпечення доказовості повідом­лення логічним вбачається його здійснення письмово (наприклад, цінним листом з описом направити відмову від вчинення дій, визначених довіреністю) або за допомогою передачі заяви нотаріусом (п. 275 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), та можливість додаткового отримання свідоцтва (п. 276 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

У ч. 2 ст. 250 ЦК України для характеристики строку виконання обов’язку використовується оціночне поняття «негайно». При цьому враховуючи, що невиконання обов’язку може призвести до цивільно-правової відповідальності представника, доцільно його здійснити в день відмови від вчинення дій, визначених довіреністю.

3. Згідно з ч. 3 ст. 248 ЦК України в разі припинення представництва за довіреністю представник зобов’язаний негайно повернути довіреність. У ЦК України не визначається, яким чином повинен бути виконаний обов’язок. Крім того, й чинним нотаріальним законодавством (Закон України «Про нотаріат», Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) не передбачається вчинення такої нотаріальної дії, як передача документів, що виключає можливість її передачі нотаріусом.

Тому вбачається, що довіреність може бути повернена як реальною передачею «з рук в руки», так і іншим способом, що забезпечує «надходження» оригіналу довіреності особі, що її видала (наприклад, відправлення цінним листом з описом). Звісно, відсутній обов’язок у представника повернути довіреність у тих випадках, за яких довіреність на вчинення правочину представником надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч. 3 ст. 244 ЦК України).

4. Важливою складовою процедури відмови є реєстрація припинення дії довіреності в Єдиному реєстрі довіреностей. Процедурна та термінологічна неузгодженість, недосконалість правового регулювання зумовлює проблеми у реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей припинення дії довіреності внаслідок відмови представника від дій, визначених довіреністю. Внаслідок чого у частини нотаріусів складається враження, що тільки особа, яку представляють (довіритель) має можливість звернутися із заявою про реєстрацію припинення дії довіреності.

Причиною цього, напевне, є скасована редакція Положення про Єдиний реєстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку (п. 3.1), яким встановлювалося, що в Єдиний реєстр довіреностей вносяться відомості про припинення дії довіреності у разі одержання нотаріусами таких заяв: від особи, яка видала довіреність, – про її скасування; від особи, якій видано довіреність,– про відмову від неї.

Втім при цьому варто зважати на те, що згідно з п. 155 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що посвідчені нотаріусами довіреності, а також довіреності, видані в порядку передоручення, припинення їх дії підлягають обов’яз­ковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей.

Тобто на рівні Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України закріплюється обов’язковість реєстрації припинення дії довіреності та здійснюється відсилання до Положення про Єдиний порядок довіреностей. Оскільки при внесенні відповідних записів до реєстру нотаріус не вчинює нотаріальних дій, а виконує функції реєстратора.

У свою чергу, обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі підлягають довіреності (у тому числі їх дублікати), посвідчені в нотаріальному порядку, та довіреності на право розпорядження майном, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також відомості про припинення їх дії (п. 2.1 Положення про Єдиний реєстр довіреностей).

Заява про припинення дії довіреності подається довірителем, а також іншими особами, які мають підтверджуючі документи щодо відомостей, передбачених ч. 1 ст. 248 ЦК Украї­ни (п. 2.3 Положення про Єдиний реєстр довіреностей).

Таким чином, можна відзначити використання таких словосполучень, як «реєстрація відомостей про припинення їх дії», «припинення дії довіреності». Звісно, відмінність термінів, що використовуються в наведених нормативних актах, не сприяє однозначному тлумаченню. Це можливо «поглибити» та відмітити, що у ЦК вживаються такі фрази, як «припинення представництва за довіреністю» (ст. 248 ЦК Украї­ни), «припинення дії довіреності» (ч. 1 ст. 247 ЦК України).

Однак перелічена різниця у використанні термінів є, напевне, лише наслідком неузгодже­ності, й не повинна впливати на можливість представника звернутися до нотаріуса із заявою про реєстрацію припинення дії довіреності внаслідок відмови від вчинення дій, що визначені довіреністю.

1 Див. напр.: Цивільний кодекс України: Наук.-практ. ком. [Текст]/За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – С. 201–202; Рябоконь Є. О. Науково практичний коментар до статті 250 Цивільного кодексу України//Науково практичний коментар до Цивільного кодексу України [Електронний ресурс]//Система інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА: ЗАКОН ENTERPRISE». Версія: 8.1.5.

2 Рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 17.02.2010 р. у справі № 6-15137 св09 [Електронний ресурс]//БД «НАУ – Судові рішення». Версія: 9.6.1.6.

3 Рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2010 р. у справі № 1/182 пн [Електронний ресурс]//БД «НАУ – Судові рішення». Версія: 9.6.1.6.

4 Див. напр.: Рябоконь Є. О. Науково практичний коментар до статті 250 Цивільного кодексу України//Науково практичний коментар до Цивільного кодексу України [Електронний ресурс]//Система інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА: ЗАКОН ENTERPRISE». Версія: 8.1.5.

5 Детальніше див.: Крат В. І. Коментар до статті 206 ЦК України «Правочини, які можуть вчинятися усно» [Текст] В. І. Крат//Цивільний кодекс України: Науково практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). – Том 4: Об’єкти. Правочини. Представництво. Строки/За ред. проф. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Х.: Страйд, 2010. – С. 281–285.



МЕН № 5 2010-го року

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права №1 Національного...
...

Доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права №1 Національного...
Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», член-кореспондент Національної академії правових наук...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права...
Правовому регулюванню предмета договору найму присвячена ст. 760 Цивільного кодексу України1

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної юридичної академії України
Проаналізовано різницю між найбільш важливими часовими категоріями в цивільному праві

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права...
До їх різновидів належить І переважне право учасника товариства з обмеженою відповідальністю1 купівлі частки (її частини) у статутному...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної...
Висвітлено особливості спадкового договору — альтернативи договору довічного утримання, зокрема спадкового договору, сторонами в...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу Національного...
Закону України «Про нотаріат»), а також у разі оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні (ст. 50

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права №1 Національного...
Відкриття спадщини як певна сума юридичних фактів зумовлює виникнення спадкового правовідношення та означає, що до прав І обов’язків...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права №1 Національного...
У складі спадщини як функціональної, взаємодіючої сукупності складових у вигляді прав І обов’язків спадкодавця, які існували за життя...

Кандидат юридичних наук, доктор філософії, доцент кафедри цивільного...
Зміст роботи ґрунтується на аналізі історичного зв’язку сучасного вітчизняного законодавства з правничими актами І звича­ями наших...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права №1 Національного...
Оцінка майна боржника хоча й впливає на виникнення цивільних прав та обов’язків, однак характеризується наявністю публічної домінанти....

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу Національного...
Попри це, проблема суб’єктів нотаріального процесу до сьогодні не була об’єктом спеціальних досліджень, а висвітлювалася лише у загальному...

Проблеми забезпечення права на справедливий суд
Овчаренко Олена Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри організації судових та правоохоронних органів Національного юридичного...

Доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Національної...
...

Доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права №1 Національної...
Зроблено висновок, що на відміну від звичайних договорів про відступлення прав відступлення при іпотеці (зокрема, коли має місце...

Програма вибіркової навчальної дисципліни «Організація роботи з кадрами»
Розробники: Дубович О. В., кандидат юридичних наук Полтавського юридичного коледжу Національного юридичного університету імені Ярослава...

Програма фахового випробування з «цивільного права»
«Цивільного права» (при вступі на навчання за окр «спеціаліст») / Укладач: завідуючий кафедри цивільно-правових дисциплін, кандидат...

Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу,...
Севастопольського міського нотаріального округу, кандидат юридичних наук, доцент Кримського юридичного інституту Національного університету...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт