Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Односторонні правочини у нотаріальній практиці

Односторонні правочини у нотаріальній практиці





Сторінка1/3
  1   2   3




Віталій КАРА

приватний нотаріус, м. Київ
Односторонні правочини у нотаріальній практиці
В юридичних колах останнім часом все частіше звертається увага на питання щодо нотаріального посвідчення односторонніх правочинів. Так, наприклад, у статті Л. Масловець «Пропоную до обговорення» (Мала енциклопедія нотаріуса, № 3, 2004 р.) ідеться про те, що заявою скасувати такий односторонній правочин, як заповіт, не можливо, оскільки, згідно вимог ст. 1254 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України, скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому ЦК України для посвідчення заповіту. М. Дякович у статті «Статут – як форма правочину» (Нотар, № 2, 2004 р.) вважає правочином Статут господарського товариства, відповідно до якого дії осіб або однієї особи спрямовані на набуття корпоративних прав, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, і який на її думку повинен посвідчуватися нотаріусом.

У цій статті мова ітиме про нотаріальне посвідчення односторонніх правочинів, внесення до них змін та відмову від них.

Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. За своєю правовою природою він є юридичним фактом (ст. 11 ЦК України), що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Ст. 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Але, як зазначає Харитонов Є. О. у підручнику «Цивільне право України», наслідки, на досягнення яких може бути спрямована дія особи, слід тлумачити розширено в тому сенсі, що правочини можуть бути також підставою інших відозмін правовідносин (напр., правочин може бути підставою призупинення, поновлення, реалізації правовідносин тощо).

Ч. 2 ст. 202 ЦК України розрізняє правочини односторонні і договори (двосторонні та багатосторонні правочини). Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для набуття, зміни, припинення або іншої видозміни цивільних прав та обов’язків достатньо волевиявлення однієї сторони. При цьому слід мати на увазі, що згадана «одна сторона» може бути представлена однією або кількома особами. До односторонніх правочинів Цивільний кодекс України відносить: видачу особою довіреності; скасування довіреності; повідомлення одним співвласником інших співвласників про продаж своєї частки у праві спільної власності; відмову співвласника від привілеєвої купівлі частки у праві спільної власності; публічну обіцянку винагороди за знайдення загубленої речі; складання заповіту; скасування заповіту; прийняття спадщини; відмову від прийняття спадщини; згоду співвласника на відчуження майна; відмову співвласника на відчуження майна; схвалення дій представника у разі вчинення ним правочинів з перевищенням повноважень; відмову від схвалення дій представника у разі вчинення ним правочинів з перевищенням повноважень; згоду батьків (усиновлювачів) на вчинення неповнолітньою особою правочину; схвалення правочину батьками (усиновлювачами), вчиненого малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; згоду батьків про надання повної цивільної дієздатності неповнолітній дитині; згоду одного з батьків на вчинення правочину іншим з батьків від імені малолітньої особи; статут товариства; установчий акт про створення установи; відмову власника від права власності; відмову від правочину (наприклад, одностороння відмова від договору найму наймодавця у разі якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців) тощо.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов’язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5 ст. 202 ЦК України).

Правочин є дійсним лише у випадках, коли він відповідає сукупності вимог, визначених законом, які іменуються умовами дійсності правочину. Недодержання цих умов тягне за собою недійсність правочину (нікчемний та оспорюваний правочин). Умовами чинності правочинів (ст. 203 ЦК України) є дотримання вимог: 1) щодо змісту правочину (не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Наприклад, договором дарування нерухомості встановлено, що право власності на майно переходить до обдаровуваного з моменту державної реєстрації договору або його нотаріального посвідчення, тоді коли ч. 1 ст. 722 ЦК України встановлено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття); 2) щодо наявності цивільної правоздатності та обсягу цивільної дієздатності суб’єктів правочину (наприклад, правочин може бути укладений особою, яка має достатній обсяг цивільної дієздатності); 3) щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб’єкта правочину (у випадку, коли воля формується невільно і не відповідає волевиявленню (наприклад, насильство, обман); 4) щодо реальності правочину (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним); 5) щодо дотримання спеціальних умов (наприклад, правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам малолітніх; правочини можуть бути укладені опікуном тільки за згодою органу опіки та піклування і т. ін.); 6) щодо форми правочину. Надалі розглянемо цю умову докладніше.

Так, ч. 4 ст. 203 ЦК України встановлено, що «правочин має вчинятися у формі, встановленій законом». Формою вчинення правочину є спосіб фіксування волевиявлення осіб, що вчинили правочин. Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Письмові правочини вчиняються у простій або нотаріальній формі. Особа має право обирати його форму, якщо інше не встановлено законом. За загальним правилом (ст. 209 ЦК України) правочин, який вчинений письмово, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або на вимогу особи, яка має намір вчинити правочин. Таким чином, Цивільний кодекс України чітко встановлює, що у цих випадках нотаріус посвідчує правочин (будь-який, в тому числі і односторонній), а не засвідчує на ньому справжність підпису особи, яка його вчинила. Зокрема, вимоги щодо обов’язкової нотаріальної форми односторонніх правочинів встановлені для: довіреності на вчинення правочинів, що потребують нотаріальної форми чи виданої в порядку передоручення (ч. 1, 2 ст. 245 ЦК України); заповіту (ч. 3 ст. 1247 ЦК України); згоди співвласника на відчуження майна (ч. 2. ст. 369 ЦК України); згоди батьків (усиновлювачів) на вчинення неповнолітньою особою правочину (ч. 2 ст. 32 ЦК України); відмови від правочину, який нотаріально посвідчений (ч. 3 ст. 214 ЦК України «відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин») і т. ін.

Ч. 3 ст. 209 ЦК України встановлено, що правочин може бути нотаріально посвідченим тільки у разі відповідності умовам чинності правочинів, встановлених ст. 203 ЦК України.

Таким чином, нотаріус при посвідченні правочинів (у тому числі і односторонніх) повинен перевірити відповідність змісту правочину актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; наявність цивільної правоздатності та обсяг цивільної дієздатності; відповідність волевиявлення внутрішній волі суб’єкта правочину; реальність правочину; а також дотримання спеціальних умов (наприклад, ст. 224 ЦК України встановлено, що правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування, якщо така згода є необхідною, є нікчемним). Тільки після перевірки цих умов нотаріус може посвідчити односторонній правочин. Невиконання цих умов тягне за собою недійсність правочину.

На відміну від вищевикладеного, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі – Інструкція) встановлено, що нотаріус не посвідчує односторонні правочини (але чомусь крім довіреностей та заповітів), а засвідчує на них справжність підпису особи, яка його вчинила. Як відомо (ст. 78 Закону України «Про нотаріат»), при засвідченні справжності підпису нотаріус не перевіряє факти, викладені у документі; не перевіряє правоздатність та дієздатність; не перевіряє наявність волі на вчинення правочину; реальність правочину і т. ін., тобто не перевіряє умови дійсності правочину (ст. 203 ЦК України), недодержання яких тягне за собою недійсність правочину (нікчемний та оспорюваний правочин) та взагалі неможливість його нотаріального посвідчення (див. ч. 3 ст. 209 ЦК України). Більш того, сама ж Інструкція містить правило, що нотаріус засвідчує справжність підписів на документах, які не мають характеру «угод» (мається на увазі правочинів (в тому числі і односторонніх), оскільки розробники ЦК України від поняття «угода» відмовилися).

Після аналізу Інструкції виникає питання, чому нотаріуси посвідчують такі односторонні правочини, як довіреність та заповіт, а на усіх інших засвідчують справжність підпису? Чому нотаріус посвідчує довіреність та заповіт, а відмову від довіреності та заповіту (скасування) не посвідчує, а засвідчує на них справжність підпису та не перевіряє умови дійсності правочину, коли ч. 3 ст. 214 ЦК України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (тобто оскільки правочин (довіреність, заповіт) був нотаріально посвідчений, й відмова повинна бути нотаріально посвідчена)? А ст. 219 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним, тобто не виникає ніяких прав та обов’язків у особи, яка вчинила такий правочин. Таким чином, особа як би відмовилася від довіреності або заповіту, але вони і надалі будуть чинними, оскільки така відмова є нікчемною (ст. 219 ЦК України).

На мою думку, необхідно внести зміни до Інструкції та привести її у цій частині до вимог, встановлених Цивільним кодексом України.

Взагалі нотаріальне посвідчення односторонніх правочинів має свої переваги. По-перше, згідно Інструкції на спеціальних бланках викладаються примірники усіх правочинів незалежно від того, чи встановлена для них обов’язкова нотаріальна форма. Таким чином, буде знята проблема щодо засвідчення справжності підпису, як зараз роблять усі нотаріуси, на таких «заявах» з використанням спеціальних бланків чи без їх використання. По-друге, односторонні правочини необхідно буде зберігати відповідно до номенклатури справ нотаріуса. Як відомо, заява, на якій засвідчено справжність підпису, взагалі не зберігається у справах нотаріуса (див. Примірну номенклатуру справ приватного нотаріуса). А у випадку виникнення спору після передачі документів нотаріусом до архіву (заяви не передаються), взагалі неможливо встановити, чи подавалася така заява тією особою (неможливо провести почеркознавчу експертизу). По-третє, згода на вчинення правочину, яка є одностороннім правочином, може бути викладена окремо та посвідчена нотаріально, а також може бути викладена в самому правочині (договорі), який вчиняється за такою згодою. А це безумовно полегшить роботу нотаріуса. Наприклад, до нотаріуса з’явилися подружжя для укладання договору купівлі-продажу квартири, яка належить їм на праві спільної сумісної власності, але за правовстановлювальним документом значиться за чоловіком. Навіщо у такому разі викладати згоду дружини окремо від договору? Оскільки нотаріус посвідчує сам договір, то він може одночасно й посвідчити згоду подружжя в самому договорі. Щодо посвідчення договору та одночасно згоди подружжя дивись зразок № 10.

І на сам кінець, як відомо, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього (ч. 1. ст. 214 ЦК України). Наприклад, батьками, відповідно до ст. 32 ЦК України, надана згода неповнолітній дитині на вчинення будь-яких правочинів, визначаючи умови цих правочинів на власний розсуд (так звана «згода на вчинення будь-яких дій»), але згодом хтось з батьків використовує своє право та відмовляється від вчиненого раніше правочину. Як у цих випадках бути нотаріусу, якому пред’явлена згода на вчинення правочину, але особа, яка надала таку згоду, вже відмовилася від такого одностороннього правочину? На мою думку, Міністерству юстиції України необхідно на базі нинішнього Реєстру доручень, посвідчених у нотаріальному порядку, запровадити Реєстр односторонніх правочинів, крім заповітів та заяв про прийняття та відмову від спадщини. В цьому Реєстрі повинні реєструватися усі односторонні правочини, в тому числі зміни до них та відмови від них (скасування). Запровадження Реєстру надасть можливість перевірки дійсності правочину на момент вчинення будь-яких дій особою, яка вчинила цей односторонній правочин, та відомостей чи не вносилися зміни до цього правочину, або чи не відмінений він взагалі. Також запровадження такого Реєстру надасть можливість скасування одностороннього правочину та його нотаріального посвідчення і іншим нотаріусом, відмінним від нотаріуса, який посвідчив правочин. Таким чином, запровадження Реєстру унеможливить випадки зловживання особами, які вчинили односторонні правочини, та захистить права та інтереси фізичних та юридичних осіб. Наприклад, дружиною надана згода на укладання чоловіком договору купівлі-продажу квартири, яка належить їм на праві спільної сумісної власності, але згодом від неї відмовилася. Але згода залишилася у чоловіка, який відмовився її повернути дружині та який вчинив договір купівлі-продажу квартири. Оскільки такий договір відчуження вчинений без згоди співвласника-дружини, вона має право звернутися до суду про визнання договору частково недійсним, оскільки він укладений без її згоди.

Надалі пропонуються зразки деяких односторонніх правочинів для обговорення. ■
Зразок № 1

згоди батьків на вчинення правочину

неповнолітньою особою
Згода батьків на вчинення правочину

неповнолітньою фізичною особою
м. Київ, двадцять першого січня дві тисячі п’ятого року.
Ми, батьки: батько Волков Дмитро Іванович (ідентифікаційний номер 0000000000), та мати Волкова Федора Іванівна (ідентифікаційний номер 0000000000), які проживаємо в будинку № 77, розташованому на вул. Чкалова у місті Києві, діючи на підставі ч. 2 ст. 32 ЦК України, даємо згоду нашому неповнолітньому синові Волкову Івану Дмитровичу (ідентифікаційний номер 0000000000), 18.02.1988 року народження, який проживає там же, на вчинення правочину з відмови від привілеєвої купівлі 6/100 (шести сотих) часток у праві власності на житловий будинок № 77 (сімдесят сім), що на вулиці Чкалова, в місті Києві, які відчужуються Івановим Володимиром Петровичем за 17462 (сімнадцять тисяч чотириста шістдесят дві) гривні.

Факт родинних відносин (батьківства) встановлено на підставі Свідоцтва про народження Волкова Івана Дмитровича, 18.02.1988 року, де у графі батько та мати записані, відповідно, Волков Дмитро Іванович та Волкова Федора Іванівна, виданого Арцизьким ЗАГС Одеської області 18.02.1988 року, актовий запис № 88.

Ми, Волков Дмитро Іванович та Волкова Федора Іванівна, стверджуємо, що цей правочин вчинено нами за власним бажанням (задля уникнення будь-якого судового спору) за згодою органу опіки та піклування (рішення виконкому Київської міської Ради № 3 від 06.01.2005 року) та діємо вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, викладених у цьому правочині, діючи без впливу, обману, за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, що спонукають вчинити цей правочин на вкрай невигідних умовах, у нас відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов цього правочину, однаково розуміємо значення правочину, умови та його правові наслідки та стверджуємо, що він не є фіктивним та удаваним.

Нотаріусом нам роз’яснені вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків цього правочину.

Цей правочин вважається вчиненим з моменту його нотаріального посвідчення.

Цей правочин складено у двох примірниках, один з яких зберігається у справах нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кара В. В. , а інший, викладений на спеціальному бланку нотаріальних документів (ООО № 000000), видається Волкову Дмитру Івановичу та Волковій Федорі Іванівні.
Підписи: ______________

______________
21 січня 2005 року цей правочин посвідчений мною, Кара В. В. , нотаріусом Київського міського нотаріального округу..

Правочин підписаний Волковим Дмитром Івановичем та Волковою Федорою Іванівною у моїй присутності.

Особу їх встановлено, дієздатність перевірено.

Зареєстровано в реєстрі за № 44

Стягнуто плати: згідно ст. 31 Закону України «Про нотаріат»
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

У номері: Коли верстався номер
Експрес-аналіз застосування норм Тимчасового порядку визначення оціночної вартості нерухомості та об’єктів незавершеного будівництва,...

Корпоративні права в нотаріальній практиці
Перш за все для вивчення цих питань необхідно проаналізувати історію виникнення корпоративного права й корпоративних відносин

Закон України «Про нотаріат»
Вчинення посадовими особами органів місцевого самоврядування нотаріальних дій та дій, що прирівнюються до нотаріальних (матеріал...

Деякі аспекти заповіту в нотаріальній практиці
Принцип свободи заповіту є основою спадкового права, тому потребує дослідження не тільки в аспекті його змістовного наповнення, а...

Асоціація приватних нотаріусів Миколаївської області Заповіти в нотаріальній практиці
Я, кравченко микола федорович (ідентифікаційний номер 2828282828), 26 травня 1937 року народження, уродженець міста Миколаєва, що...

Проблеми застосування темпоральних норм спадкового права в нотаріальній практиці
Унаслідок реформування спадкове право стало більш демократичним, доступним І надійним, у ньому враховано сучасні українські реалії,...

Договори дарування в нотаріальній практиці
Попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання вимог закону при вчиненні правочинів, усвідомлюючи природу цього правочину...

Реєстрація місця проживання та право користування житлом в нотаріальній практиці
Однією з основних складових в житті кожної людини є житло. Та місце проживання відіграє важливу роль не тільки в особистому житті...

Цивільно­правовий договір у нотаріальній практиці (теоретичний та...
Цивільного кодексу України, далі — цк). Виходячи з цього будь-який дво- або багатосторонній правочин вважається договором (ч. 2 ст....

Тема: Цивільно-правові угоди І договори
Базові поняття й терміни. Цивільно-правові угоди, односторонні та багатосторонні угоди, форми угод, цивільно-правовий договір, умови...

1 Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента за винагороду...

Доцент кафедри цивільного права №1
...

Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу
...

Зміст Наталія саутенко іпотека – задоволення вимог іпотеко держателя...
Договір комісії та особливості його застосування у цивільному обороті. Правочини щодо нерухомості за договором комісії 70

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна, вчинених особою помилково або під впливом обману (удавані правочини)

Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних І кримінальних справ
У системі юридичних фактів, які становлять основу виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, найбільш значне місце...

Відгук І оцінка роботи студента на практиці

1 Примірний наказ про призначення особи, відповідальної за ведення...
Примірний наказ про покладення організації діловодства та архіву на помічника приватного нотаріуса 28



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт