Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна позбавлення права

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна позбавлення права





Сторінка1/3
  1   2   3

Судова практика

Ольга РОЗГОН,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЧАСТКУ В СПІЛЬНОМУ МАЙНІ (НА ПРИКЛАДАХ СУЧАСНОЇ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ)

Законодавство України встановлює обов’язки власника щодо дбайливого ставлення до належного йому майна, зокрема житла, запобігання завданню шкоди іншим особам від використання житла. Якщо це стосується спільної власності, то виникає інший спектр особливостей і проблем як в теорії, так і на практиці.

Спільна власність, яка характеризується множинністю суб’єктів при єдності об’єкта, є специфічним правовим феноменом. Множинність суб’єктів на боці власника істотно впливає на специфіку відносин спільної власності як на відносини між співвласниками, так і на відносини самих співвласників із третіми особами1.

Хоча чинне законодавство встановлює систему правових гарантій захисту права власності, питання забезпечення захисту прав та інтересів власників залишається актуальним.

Взагалі взаємне порозуміння співвласників, їх добросовісність, гармонія інтересів сприяють досягненню успіху у використанні і володінні спільною власністю. У протилежному випадку з’являється привід звернутися до суду.

Метою цього дослідження є визначення критеріїв застосування норм матеріального права при позбавленні права власності на частку у спільному майні на прикладах судової практики.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) власність зобов’язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Право власності є найширшим за обсягом правомочностей власника речовим правом. Принцип свободи власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, а держава не втручається у їх здійснення.

За власним бажанням власник може припинити своє право власності на річ шляхом її знищення, відчуження на користь іншої особи за відплатним чи безвідплатним договором або відмови від права власності. Стаття 346 ЦК України класифікує підстави, за якими добровільно та примусово може припинитися право власності. В цьому сенсі слід проаналізувати категорію «позбавлення» та «відчуження».

Відчуження власником свого майна охоп­лює випадки, коли власник за власною волею та за загальним правилом (на підставі домовленості) передає право власності на певне майно іншій особі (особам). Змістом домовленості не охоплюється ситуація, коли відчуження відбувається поза волею власника (всупереч його волі або без її врахування).

Вважаємо цікавою точку зору Г. О. Уразової, яка стверджує, що під відчуженням розуміється тільки передання права, яке може здійснюватися різними способами, наприклад, шляхом відчуження на користь іншої особи або укладенням відповідного договору та ін. Відмова (зречення) є вольовим безпосереднім чи опосередкованим припиненням свого права без передання його іншій особі. При цьому враховується, що у ЦК України містяться норми, в яких закріплено, що внаслідок відмови (зречення) особи від права воно набувається іншою особою (частини 1, 2 ст. 1274 ЦК України)2.

У наукових колах триває дискусія про те, що таке «відмова» та «відчуження» (alienatio). Між тим поряд з категорією «відмова» у цивільному праві часто використовуються поняття «відчуження» та «зречення». Поняття відчуження тлумачиться як передання майна на користь іншої особи, організації, держави; зречення (від чого-небудь) — відмова від прав на що-небудь. Відмова — це не погоджуватися брати що-небудь; не приймати, відступитися, зректися, відректися; покидати, залишати3.

Отже, поняття «відмова» та «зречення» є синонімічними та мають однакову сутність. Проте поняття «відчуження» має дещо інший сенс. У науковій літературі останнє розглядається у двох аспектах. Під відчуженням у широкому значенні розуміється будь-яке припинення права за волею уповноваженої особи, яке складається з: 1) припинення права для цієї особи з перенесенням його на іншу особу; 2) односторонніх актів зречення від права без такого
його перенесення4. Проте у вузькому розумінні відчуження — це припинення права, що здійснюється шляхом перенесення його на іншу особу.

Відчуження як підстава припинення права власності характеризується єдністю волевиявлення відчужувача та набувача майна; додатковою умовою є те, що воля власника має формуватися вільно. Якщо власник змушений здійснити відчуження майна, наприклад такого, що не може мати на праві власності, таке припинення права власності відбувається всупереч його волі, тоді правовідносини сторін регулюються нормами п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України.

Припинення права власності можна визначити як абсолютну і безповоротну втрату правового зв’язку між власником і належною йому на праві власності річчю внаслідок дії чи настання різноманітних юридичних фактів (правочинів, рішень суду, юридичних вчинків, подій, неправомірних дій учасників цивільних правовідносин, правомірного використання та споживання майна тощо)5. Припускаємо, що право власності втрачається однією особою, коли його набуває інша. Така заміна власників настає або з волі колишнього власника (відчуження), або поза його волею (наприклад, конфіскація).

Позбавити — це відібрати. Отже, позбавлення права власності — це відібрання такого права в особи за рішенням суду з передачею його іншій особі або відібрання з метою знищення речі. Ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню6.

За власним бажанням власник може припинити своє право власності на річ шляхом її знищення, відчуження на користь іншої особи за відплатним чи безвідплатним договором або відмови від права власності.

Проте позбавлення права власності можливе і щодо того майна власника, яким володіє інша особа7. До підстав припинення права приватної власності при необхідності присудження майна однієї особи іншій належить позбавлення права власності на частку в спільному майні за положенням ст. 365 ЦК України за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1–3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Стаття 365 ЦК України не виключає укладення договору з метою припинення права на частку у спільному майні. Такий договір укладається в письмовій формі. Він потребує нотаріального посвідчення, якщо припиняється право на частку в спільному нерухомому майні. З метою припинення права на частку в спільному майні одного або декількох учасників інші співвласники мають подати позов до суду. Позов відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України може бути задоволений лише за умови, що на момент постановлення судом рішення позивач уніс на депозитний рахунок суду вартість частки, про припинення права на яку заявлено позов8.

Позивачами мають виступати усі інші співвласники. Термін «співвласники» формально означає неможливість звернення з вимогою про припинення права на частку за ст. 365 ЦК України однієї особи, якщо співвласників лише двоє. В таких випадках заінтересований у припиненні права спільної часткової власності співвласник має вимагати від другого укладення договору виділу своєї частки (ст. 364 ЦК України) або поділу спільного майна (ст. 367 ЦК України). Водночас відзначимо, що у судовій практиці існують численні випадки, коли позов про припинення права на частку у спільному майні, яке належить двом суб’єктам, заявляється одним співвласником до іншого9.

Отже, проаналізуємо обставини, які впливають на позбавлення права приватної власності на частку в спільному майні з врахуванням судової практики.

Передусім вкажемо на відмінність статей 364 та 365 ЦК України. Так, якщо ст. 364 ЦК України регулює випадки, коли припинення спільної часткової власності учасника здійснюється за його ініціативою, то ст. 365 ЦК України визначає підстави і порядок заявлення вимог іншими співвласниками про припинення права на частку одного з них.

При застосуванні положень ст. 365 ЦК України сторони мають дотримуватися вимоги щодо попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а в разі припинення права власності на майно на підставі ст. 364 ЦК України мають дотримуватися вимоги ч. 2 ст. 364 ЦК України, відповідно до якої право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав компенсацію, припиняється з дня її отримання, а не з дня винесення судом рішення.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), то співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У судовій практиці трапляються випадки неврахування відмінностей зазначених статей, що призводить до неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

Так, позивач звернувся до суду із позовом про припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні подружжя зі стягненням з нього грошової компенсації. Свої вимоги обґрунтовував тим, що спірна квартира згідно з висновком будівельно-технічної експертизи є неподільною, а спільне володіння та користування квартирою є неможливим.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Нормою ст. 364 ЦК України передбачено, що обов’язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки, і не передбачається обов’язковість згоди інших співвласників на такий виділ та право співвласника на виділ не ставиться у залежність від згоди інших співвласників, їх матеріального становища і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

При вирішенні спору суд виходив з інтересів відповідача, залишивши поза увагою доводи позивача щодо неможливості спільного використання спірної квартири та те, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. За обставин, що сторони є співвласниками спірної квартири у рівних частинах, встановлений судом порядок користування квартирою суперечить вимогам ч. 3 ст. 358 ЦК України, згідно з якою кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (позивачу виділено кімнату площею 11,80 м2 , відповідачу — 20,2 м2). У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув та їх не усунув, не перевірив, зокрема, доводів апеляційної скарги щодо відсутності необхідності згоди відповідача на стягнення на її користь грошової компенсації за частку у спільній частковій власності на спірну квартиру10.

Зауважимо, що норми статей 364 та 365 ЦК України є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред’явлення позову, оскільки перша передбачає право власника на частку зі спільного майна, а друга — можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні. При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК України може бути виплачена співвласнику, частка якого виділяється лише за його згодою. Водночас відповідно до ст. 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду).

Так, з матеріалів іншої справи вбачається, що позивачі як співвласники спірного майна вимагали виділення в натурі належних їм часток у спільній частковій власності відповідно до ст. 364 ЦК України, а також ставили питання про припинення права ОСОБА_9 на незначну частку у спільному майні, яку неможливо виділити в натурі, на підставі ст. 365 ЦК України та відповідного збільшення за рахунок такого припинення власних часток. При цьому позивачі відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, як того вимагає ст. 365 ЦК України, не внесли.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині припинення права власності ОСОБА_9 на частину квартири, визнання за позивачами права власності за кожним на 1/12 частину квартири та встановлення, що частка кожного з них становить 1/3 частину квартири, і відмовляючи в задоволенні цих вимог, у порушення статей 303, 315 ЦПК України не звернув уваги на те, що суд не уточнив позов і вирішив дві взаємовиключні вимоги, пред’явлені на підставі як ст. 364 ЦК України, так і ст. 365 ЦК України. За таких обставин ухвалені судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на частину спадкового майна та його виділення, стягнення компенсації не відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, тому не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий судовий розгляд11.

Також точиться дискусія щодо того, чи необхідні для припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників усі 4 умови, чи достатньо наявності однієї з них. Зі змісту норми ст. 365 ЦК України випливає, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої із обставин, що передбачені пунктами 1–3 ч. 1 ст. 365 ЦК, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї (ухвала Верховного Суду України від 23.06.2010 у справі № 6-22505св0912).

Суд постановляє своє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Невиконання позивачем цієї умови є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.

ЦК України не уточнює, коли саме має бути внесена грошова сума, проте в будь яком­у випадку це має відбутися до прийняття рішення судом. Разом з тим у позивачів немає обов’язку вносити суму на депозит суду одночасно з поданням позову, як це визначено, наприклад, щодо осіб, чиї переважні права на купівлю частки порушені згідно з абзацом першим ч. 4 ст. 362 ЦК України.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Особливості договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухомість

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Деякі особливості визначення розміру аліментів на дитину за чинним законодавством України

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Право на шлюб гарантується практично всіма країнами світу, але, як відомо, в кожній країні свої закони

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Воно обов’язково має бути оформлене за правилами, встановленими сімейним законодавством, тобто за допомогою провадження реєстрації...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна, вчинених особою помилково або під впливом обману (удавані правочини)

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Завжди на практиці одним із дискусійних питань залишається спадкування. Особливу значущість викликають саме спеціальні заповідальні...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Під час розірвання шлюбу або окремого проживання подружжя, яке має спільних неповнолітніх дітей, часто виникає питання щодо визначення...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
України. Однак існують певні правила, за якими діти можуть перетинати український кордон. У цій статті проаналізуємо норми чинного...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Отже, ряд норм цивільного законодавства обмежує дієздатність малолітніх, зокрема, й щодо вибору місця проживання. А деякі норми законодавства...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Одним із найважливіших обов’язків батьків, що випливає не тільки з моральних принципів суспільства, а й з чинного законодавства,...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Через свою неоднозначність проблема обміну житла спричинює полеміку серед вчених та практиків. Саме тому обмін житлової нерухомості...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін...
Для будь-якого автовласника стоїть першочергова проблема — забезпечити свого залізного «вихованця» гаражем. Але як це правильно оформити?...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін...
Коли повнолітні діти добровільно не надають своїм батькам утримання, то держава може примусити дітей до виконання покладеного на...

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін...
Досліджено інститут усиновлення з метою виявлення суттєвих ознак І практичних особливостей засвідчення згоди на усиновлення дитини....

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін...
Аліментні відносини відіграють особливий характер на сучасному етапі соціально-економічного розвитку, особливо це стосується утримання...

Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових...
Відособлено в цьому випадку постають інтереси третіх осіб, що не беруть участі в договірних відносинах, але інтереси яких можуть...

Кандидат юридичних наук, заступник декана юридичного факультету Київського...
Київського національного університету внутрішніх справ, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін...
України нотаріус вправі витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій....



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт