Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

ВСТУП - Вступ 7 фонетика й вимова 10

Вступ 7 фонетика й вимова 10





Сторінка3/41
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

ВСТУП



Мова, як відомо, є не лише засобом спіл­кування. Це також спосіб сприймання світу, відтворення його в свідомості людини. Кожен народ сприймає світ не зовсім так, як інші народи, тому в усіх мовах є щось неповторне, оригінальне. Кожна мова має влас­не світло, яке виблискує в безмежному океані мов Землі. «Світ Божий великий, і складається з окремих народів чи націй, і кожен народ — окреме закінчене ціле. І в тому й краса всесвіту, що народи зберігають свою окремішність, як на пишній луці кожна окрема квітка має свій окремий колір і запах» (Іван Огієнко).

Як основа духовності народу, мова є підмур­ком існування нації. Історія дає багато при­кладів, коли зі зникненням мови зникав народ. Скажімо, з XVIII століття вийшла з ужитку через утрату носіїв полабська мова — і припинив існування один із слов'янських народів (по­лабські слов'яни жили між Одрою й Лабою, звідки й назва племен). І навпаки, зберігаючи рідну мову, народ зберігає себе. З трагічної історії вірмен знаємо, що їх залишилася десята частина на десятій частині території, решту було знищено або розсіяно по цілому світові. Але живе вірменська мова, і з нею живе гордий прадавній вірменський народ.

Наша українська мова, попри всі злигодні долі, зберегла й себе, і свого творця — україн­ський народ. Про красу, багатство, милозвуч­ність та інші її високі якості сказали чимало слів і українці, й неукраїнці. Поет і фольклорист XIX століття Амвросій Метлинський захоплено пи­сав, що «при висловленні будь-якого почуття, будь-якої пристрасті українцеві ніколи нічого не бракує в рідній мові його... все висловиться цією мовою, виплеканою не на безжиттєвому ґрунті граматики, а в полі брані й у розпалі помсти, на вільних бенкетах козацтва та в розгульному побуті гайдамаки; мовою, викоханою в розмовах із рідним краєм безпритульного блукача на чужині, в піснях любові, розігрітих полум'яни­ми цілунками коханців, і в піснях розлуки, розігрітих горючими слізьми очей дівочих, у ніжних та дбайливих розмовах матерів із си­нами, з якими вони готувалися до розлуки на­довго, надовго, коли не навіки... Прочитайте пісні українця, коли хочете знати, що його мова здатна виражати найніжніші порухи душі; прочитайте думи українця, коли хочете знати, що його мова може малювати і величні явища природи, й народний гнів та чвари, може натя­кати на незбагненність Божих шляхів у подіях, може виражати й регіт одчаю, що крає нам серце».

Не одне десятиліття нас переконували, що в «Союзі незламнім республіки вільні» досягли всіх можливих вершин, серед них і вершин культури взагалі і культури мови зокрема. Справді, українська мова теоретично має чітко вироблені літературні норми, розвинені функ­ціональні стилі. Проте яка ж далека теорія від практики! Всі знають, що слово новий має тепер наголос на другому складі (Красу її вічно живу і нову І мову її солов'їну. — В. Сосюра), а наголошують на першому. Всім відомо, що треба дякувати кому, а тим часом дякують кого. Немає ні в кого сумніву, що перемогу здобува­ють, а в усному мовленні (і в неофіційному, а ще частіше в офіційному) перемогу чомусь одер­жують, як гроші. Величезна кількість таких помилок пояснюється тим, що тривалий час серед багатьох українців українська мова не виконувала функцій рідної мови, якою думають, спілкуються в усіх сферах життя, мріють і снять, радіють і сумують. Вона була непотрібним до­датком до іншої, престижнішої мови. У деяких дітей, на думку їхніх батьків, від української мови навіть боліла голова, і тих дітей звільняли від вивчення рідної мови. (Хіба це не рецидив варварства в цивілізованому суспільстві?)

Із пробудженням національної свідомості в межах усієї української нації, «від Сяну до Дону», треба подбати про те, щоб підвищити рівень мовно-національної вихованості народу.

У виступах багатьох людей досить часто мож­на почути посилання на цивілізовані держави. Але, на жаль, не всі пам'ятають, що однією з ознак цивілізованості держави є її ставлення до мови в усіх проявах. Зразком такої держави можна вважати Францію, де уряд уживає вельми діяльних заходів для піднесення культури фран­цузької мови, для плекання її чистоти та утвер­дження престижу; послідовно веде боротьбу проти засмічення мови корінного народу непотрібними запозиченнями з інших мов. І це при тому, що французькій мові на рідній землі ніколи ніщо не загрожувало, не загрожує й не загрожуватиме.

Цілком відмінні обставини існування та розвитку української мови. Обмеження, пере­слідування й заборони в різних імперіях, особ­ливо жорстокі в Московській. Репресії щодо найвидатніших носіїв мови в добу більшовизму, які розпочалися після нетривалого періоду ук­раїнізації. Політика зближення націй та злиття мов, що досягла апогею під час застою 70—80-х років. У рамках тієї політики слова, не схожі на російські, викидали з нашої мови або оголошу­вали діалектними, застарілими, штучними, не зрозумілими народові тощо. Причому від імені українського народу виступали або зросійщені мовно й духовно українці, або взагалі неукраїнці, що приїжджали з метрополії керувати нами. З академічного Інституту мовознавства до видавництв і редакцій надходили списки забо­ронених слів та висловів (на зразок либонь, робітня, красне письменство й под.), які при редагуванні наказувалося вилучати з оригі­нальних та перекладних творів.

Тепер у незалежній Україні українська мова в усій її чистоті й красі має посісти належне їй місце. Певна річ, усі відразу не можуть заго­ворити добірного мовою. До тих, хто лише починає дедалі активніше розмовляти по-укра­їнському, слід виявляти поблажливість і проба­чати їм певні мовні огріхи. Однак є люди, які не мають права на помилки (актори, лектори, диктори та інші працівники радіо й телебачен­ня, вчителі, викладачі), бо їхнє слово повинне бути взірцем для решти громадян України. Носіями зразкової української мови мусять стати державні діячі, урядовці всіх рангів та їхні дружини, якщо вони спілкуються з людьми поза своєю домівкою, виступають перед ауди­торією безпосередньо чи в засобах масової інформації.

Тим часом матеріали наших засобів масової інформації засмічені надмірною кількістю невмотивованих чужих слів, ненормативними на­голосами: випадок, залоза, параліч, середина, Ко­валь (прізвище) замість правильних випадок, за­лоза, параліч, середина, Коваль; перекрученими з погляду української фонетики й вимови витво­рами: міш, зраски, калєктор, апинився, чірівна дівчіна, Леоніт, касковий замість нормальних між (прийменник), зразки, колектор, опинився, чарівна дівчина, Леонід, казковий; незграбними морфолого-синтаксичними побудовами: поступають (замість надходять) пропозиції, п'ятидесяти, восьмидесяти замість п'ятдесяти, вісім­десяти, командувач миротворчими силами (пра­вильно — командувач миротворчих сил), бігство (треба втеча) від воєн та ін. На телеекрані замість Азербайджан нерідко вимовляють Азейбаржан. Солідна газета дозволяє собі писати: «Скан­дальні історії в дипломатичних представництвах України за кордоном дуже компроментують нашу державу».

Мовні недоладності трапляються навіть у важливих державних документах. В ухваленій у червні 1996 року Конституції України вжите стилістично невправне тавтологічне словоспо­лучення забезпечення безпеки (тавтології можна було б уникнути, написавши гарантування без­пеки). У тій же Конституції читаємо: «Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуд­дя». У фразеологізмі брати участь основне зміс­тове навантаження припадає на слово участь, тому всі додаткові лексеми поєднуються з ним, а не з брати: бере активну участь, бере безпосе­редню участь, а не активно бере участь. Не дуже привабливий образ України створюють урядов­ці, які або розмовляють мовою колишньої мет­рополії (також далекою від її літературних норм), або використовують ламану українську: миротворницькі (замість миротворчі) сили, Міні­стерство іноземних (замість закордонних) справ, казначейство замість державна скарбниця, нам є чому (треба чого) повчитися тощо. Прикладів мовної неохайності дуже багато, як бачимо, і в офіційному мовленні. Ще більше їх у мовленні неофіційному.

Щедро постачає цілу Українську соборну державу «суржиком» Верховна Рада, яка, влас­не, ще нічого не зробила для впровадження Закону про державність української мови. Більше половини депутатів не хочуть розмов­ляти українською мовою, відверто демонстру­ючи зневагу до цього Закону. У найвищому органі законодавчої влади договори заключаються, оголошується наступний порядок денний тощо замість нормальних висловів договори уклада­ються, оголошується такий порядок денний.

Не бракує джерел «суржику» й поза Верхов­ною Радою. Виголошувач українських телеві­зійних новин переводить слово північ до розряду іменників чоловічого роду, розповідаючи про вихідців з України, котрі працюють «на Край­ньому Півночі». А відомий і шанований українсь­кий письменник (!), виступаючи на вечорі, при­свяченому пам'яті іншого письменника, вживає слово біль як іменник жіночого роду (тяжка біль; болей, якими жив народ), хоч у літературній та загальнонародній українській мові навпаки — біль чоловічого роду, а північ жіночого: «Чужий біль нікому не болить» (приказка); «Хто-зна, де цей тесляр з Крайньої Півночі міг навчи­тися рицарських тонкощів» (О. Гончар).

Ще один письменник видає такий «перл»: «Надто сильний і мужній він був, щоб позбав­ляти себе життя з-за якоїсь там премії». Годи­лося б знати, що з-за в нашій мові не передає причинових відношень; тут його заступає прий­менник через: «Як же ти глянеш в очі батькові старому, що згинув від одчаю через тебе?» (Леся Українка). З публічних виступів письменників та інших діячів нашої культури й науки можна довідатися, що вони «приймають активну участь (замість беруть участь) у творенні української державності»; що «Тарас Шевченко навчався в Академії художеств (замість Академії мистецтв) у Петербурзі» і ще багато чого.

З екранів телевізорів розповідають про передвиборчу компанію (замість кампанію) в тій чи тій області України. З радіопередач чуємо про важке матеріальне положення (замість стано­вище) пенсіонерів.

Усі ці недоладності є наслідком мовної невибагливості, нерозрізнення лексичних та граматичних засобів української й російської мов, безоглядного перенесення в українську мову чужих слів і висловів. Найприкріше в цьому те, що таких помилок припускаються люди, які за своїм покликанням і становищем у суспільстві мали б бути взірцем української літературної мови, прикладом для решти мовців.

Національну мову творить народ, а її від­шліфована форма — літературна мова — ви­кристалізовується під пером митців слова. Українська мовна територія досить велика, тому геть усе, що на ній є, не може стати надбанням літературної мови. Поняття літературна мова і загальнонародна мова не тотожні в усіх народів. В основі сучасної української літературної мови лежать говори Середньої Наддніпрянщини (до речі, Над­дніпрянщина — найбільш українська назва, а в пресі чомусь віддають перевагу морфологічним синонімам Придніпров'я, Подніпров'я). У процесі свого розвитку наша (як і кожна інша) літера­турна мова ввібрала багато морфологічних, синтаксичних і особливо лексичних елементів з інших говірок. Тому не варто обурюватися, як це роблять деякі мовці, тим, що мова газет «засмічена «западенськими» словами, виразами, конструкціями речень». Не треба ділити україн­ців на східняків та західняків. Мову потрібно знати в усьому її синонімічному багатстві.

З різних причин у минулі роки й десятиліття багатьох українців було позбавлено можливості добре опанувати літературну мову. Тепер вони можуть заповнити цю прогалину. Тоді в них не буде підстав гнівно виступати проти слів, що їх нібито «ніколи не було в українській мові» і вони «невідомо звідки взялися». Так твердить один категоричний дописувач «Молоді Украї­ни». Ось кілька слів із наведеного ним списку: свічадо (дзеркало), нуртувати (клекотати, ви­рувати, пульсувати), справіку (споконвіку), свя­тобливий (сповнений великої пошани, рос. благоговейный), віншувати (вітати, поздоровляти), обжинкові свята (обжинки, свята на честь закін­чення жнив), далебі (справді, правду кажучи, їй-богу) тощо.

Серед цих слів є такі, що через непоро­зуміння досі не потрапили до словників україн­ської мови: етноцид — політика, спрямована на духовне й фізичне знищення якоїсь нації (від гр. етнос «нація» та лат. caedо «вбиваю», пор. геноцид, гербіцид і под.), оберіг — річ, що має чудодійну силу й приносить щастя, оберігає від небезпек; талісман. Але більшість наведених лексем здавна вживається в нашій мові. Напр.: «Хіба оті дорослі не знають, що книга — це дитяча мрія? І святобливо несуть книжку дитячі руки» (Ю. Яновський); «Донна Анна перебирає у скриньці коштовні прикраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо» (Леся Українка); «Я, далебі, в тім не виною, Що так роз'їхався з тобою» (І. Котляревський); «А в містечку всі вони мали справіку свої ґрунти та левади» (І. Нечуй-Левицький); «Сидить над берегом рибалонька, пильнує, чи пливе стиха поплавок. Чи в вирві крутиться чи в нуртині нуртує» (П. Куліш). Тож треба краще читати українську літературу і час­тіше вдаватися до послуг словників.

При виборі якнайкращого лексичного, мор­фологічного, синтаксичного чи іншого варіанта не варто перебільшувати роль власних уподо­бань. Відомо, що не все, вживане на україн­ському мовному терені, стало надбанням сучас­ної української літературної мови, хоч діалекти й говірки є тим джерелом, що живить літера­турну мову. На це повинні зважати носії окре­мих говірок і не керуватися засадою «кажу, бо в нас так кажуть», а віддавати належне загально­народному скарбові — літературній мові. Коли одному хочеться всупереч літературним нормам казати двіста, другому — носе, баче, третьому — скіки, тіки, четвертому — зара, п'ятому — бурак, утрох, згорати, то вихідці з інших регіонів мають усі підстави відповісти, що в них кажуть інакше. Тож не роз'єднуймось бодай за окре­мими говірками, поширюймо усталені в літера­турній мові слова, словоформи та словосполу­чення: двісті, носить, бачить, скільки, тільки, зараз, буряк, утрьох, згоряти.

Життя не дуже пестило нашу мову на шляху до утвердження її в різних сферах спілкування: то не було умов для розвитку наукового стилю, то до краю звужувано рамки її офіційного використання, то ретельно під різними при­водами винищувано її творців та плекальників. Але незважаючи на все це, українська мова ввійшла в коло найрозвиненіших мов світу, має викристалізувані норми на всіх рівнях. Ці норми треба засвоїти й дотримуватись їх, а не творити нові там, де немає на це жодної потреби.

У книжці прийнято такі умовні скорочення:

англ. — англійська мова нар. — народний

араб. — арабська мова нім. — німецька мова

астр. — астрономія нл. — нижньолужицька

болг. — болгарська мова мова

бот. — ботаніка перс. — перська мова

бр. — білоруська мова п. — польська мова

вл. — верхньолужицька підр. — підручник

мова пор. — порівняйте

газ. — (з газети) псл. — праслов'янська

геогр. — географія мова

гол. — голландська мова р. відм. — родовий відмінок

гр. — грецька мова рос. — російська мова

д. відм. — давальний відмінок слн. — словенська мова

друк. — друкарство слц. — словацька мова

ест. — естонська мова срб. — сербська мова

журн. — (з журналу) тур. — турецька мова

зоол. — зоологія узб. — узбецька мова

каз. — казаська мова укр. — українська мова

лат. — латинська мова фр. — французька мова

мак. — македонська мова хім. — хімія

мн. — множина хрв. — хорватська мова

молд. — молдавська мова ч. — чеська мова

напр. — наприклад юр. — юриспруденція

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Схожі:

Урок №66 Тема. Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків
Поясніть, чим відрізняється вимова початкових приголосних звуків у виділених словах

Урок №47 Тема. Приголосні тверді й м'які, дзвінкі й глухі. Вимова...
Тема. Приголосні тверді й м'які, дзвінкі й глухі. Вимова звуків, що позначаються літерами ґ І г. Виразне читання вголос

Записати слова, поставивши наголоси. Вимова, ознака, дефіс, випадок,...
...

Методичні розробки Добірка завдань з теми «фонетика»
Радіо, праця, рідне, дзюркіт, авіалінія, алюміній, дощ, жолудь, емальований, цятка, об’їзд, сім’я, розбуджений, троє, льон, електрозварник,...

Тема : поняття про текст. Розрізнення груп окремих речень І тексту....
Тема: поняття про текст. Розрізнення груп окремих речень І тексту. Заголовок, його відповідність змісту, тексту. Вимова й написання...

«Про практику здійснення апеляційним судом процесуального повноваження...
Вступ

Узагальнення й систематизація вивченого
Внутрішньо предметні зв’язки: лексикологія І фразеологія ( лексико-фразеологічний матеріал теми); культура мовлення І стилістика...

3 Створити настанову на оволодіння нормами української літературної...
Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків І звукових...

Урок вивчення нового матеріалу, формування умінь І навичок. Форма...
Обладнання: підручник В. С. Власова «Історія України (Вступ до історії). 5 клас», настінна карта Дніпропетровської області, туристичні...

Урок вивчення нового матеріалу, формування умінь І навичок. Форма...
Обладнання: підручник Власова В. С. «Історія України (Вступ до історії). 5 клас», настінна карта України, роздатковий матеріал (чисті...

Урок №46 Тема. Звуки мови й звуки мовлення. Голосні й приголосні...
Навчальна: поглибити знання учнів про звуки мови й звуки мовлення, голосні й приголосні звуки; розвивати вміння й навички учнів розрізняти...

Вступ

Підручника, дізнайся, твори якої тематики ми будемо читати. Прочитай...
Познайомся з підручником: розглянь обкладинку, форзаци, титульний аркуш, умовні позначення. Знайди І проглянь зміст підручника, дізнайся,...

Затверджено
Вступ

Тема Вступ

Про становище
Вступ

Інформаційно комунікативні
Вступ

Затверджено погоджено
Вступ



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт