Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Урок вивчення нового матеріалу, формування умінь І навичок. Форма уроку: практичне заняття. Обладнання: підручник В. С. Власова «Історія України (Вступ до історії). 5 клас»

Урок вивчення нового матеріалу, формування умінь І навичок. Форма уроку: практичне заняття. Обладнання: підручник В. С. Власова «Історія України (Вступ до історії). 5 клас»





Практичне заняття № 4
Які історичні пам’ятки мого міста (села),

рідного краю розповідають про минуле

Мета: навчити учнів стисло характеризувати за планом відомі історико-культурні пам’ятки рідного краю на основі тексту і фотоматеріалів; формувати у п’ятикласників просторову компетентність, навички взаємодії та спілкування в малих групах, почуття відповідальності в умовах позитивної взаємозалежності; сприяти розумінню історичної цінності пам’яток та необхідності їх збереження, розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу дітей до вивчення історії.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу, формування умінь і навичок.

Форма уроку: практичне заняття.

Обладнання: підручник В.С. Власова «Історія України (Вступ до історії). 5 клас», настінна карта Дніпропетровської області, туристичні буклети, проектор, екран.

Основні поняття і терміни: історико-культурна пам’ятка, реставрація.

Методи: розповідь, бесіда, групова і фронтальна робота.

Структура практичного заняття

І. Підготовчо-мотиваційний етап

1.Організація навчальної діяльності на уроці.

2. Активізація пізнавальної діяльності учнів.

ІІ. Основний етап

1. Ознайомлення учнів з навчальним матеріалом за текстом і фотографіями у групах.

2. Взаємообмін навчальною інформацією.

3. Систематизація навчальної інформації, заповнення таблиці «Історико-культурні пам’ятки Дніпропетровщини».

ІІІ. Заключний етап

  1. Підведення підсумків заняття.

  2. Повідомлення домашнього завдання.


ХІД УРОКУ
І. Підготовчо-мотиваційний етап

Учитель перевіряє готовність класної кімнати та класу до уроку, організовує робочі місця учнів.

Вступне слово вчителя. Україна дуже багата на історико-культурні пам’ятки визначні споруди, археологічні об’єкти або витвори мистецтва, що є частиною культурної спадщини країни, людства загалом і охороняються законом. На державному обліку в Україні перебуває понад 150 тисяч історико-культурних пам’яток. Нерухомі святині зберігаються просто неба, інші пам’ятки історії, матеріальної та духовної культури нації - у музеях України. З багатьма з них ви вже знайомі.

Розглянемо карту на с. 233 підручника.

  • Які види історико-культурних пам’яток виділено на карті «Пам’ятки України»?

  • Чим, на вашу думку, можна пояснити практичну відсутність на карті пам’яток, за виключенням курганів, на території Дніпропетровської області?

ІІ. Основний етап

Учитель. Так, дійсно, «копитами зорана, кістьми засіяна, кров’ю полита», як говорили в давнину, земля придніпровська, бо Великий Степ століттями був не тільки домівкою й годувальником кочовиків, а й яблуком розбрату для різних народів. Але і на території Дніпропетровської області у різні часи створювалися цінні історико-культурні пам’ятки. До деяких з них ми сьогодні здійснимо подорож.

Попри те, що подорож буде уявною, на нас чекають яскраві враження і позитивні емоції, адже попереду – нове, цікаве, захоплююче! Ми побачимо унікальний Троїцький собор, який належить до 100 найкращих дерев’яних споруд світу, відвідаємо парк ім. Т.Г. Шевченка – пам’ятку садово-паркового мистецтва України, колишній палац Григорія Потьомкіна – пам’ятку архітектури національного значення, роздивимося колекцію кам’яних скульптур з колекції Дніпропетровського національного історичного музею. Вам буде надана можливість розповісти про побачене іншим, виступивши не тільки в ролі екскурсантів, а й екскурсоводів!

Спочатку кожному з вас потрібно обрати одну із запропонованих історико-культурних пам’яток, яку вам хотілося б побачити, і за описом, що міститься у туристичному буклеті, знайти і пізніше показати її на настінній карті Дніпропетровської області. Уважно ознайомившись з пам’яткою за буклетом, ви зможете розповісти про неї однокласникам, спираючись на план характеристики пам’ятки, який бачите на дошці.

План характеристики історико-культурної пам’ятки

1. Назва і вид історико-культурної пам’ятки.

2. Місцезнаходження і час її створення.

3. Автор пам’ятки, її призначення.

4. Опис пам’ятки, її особливості.

5. Доля пам’ятки та її історико-культурне значення.

Оскільки у ході уроку учні класу будуть заповнювати таблицю «Історико-культурні пам’ятки Дніпропетровщини», розповідь представників окремої групи про обрану ними пам’ятку має бути стислою, чіткою і логічною. Щасливої усім подорожі!

Вправа «Пошук інформації».

Діти за власним вибором об’єднуються у групи по 5-6 чол., учитель роздає по

2 буклети на групу. Після їх опрацювання в групах (15 хвилин) всі учні класу креслять у робочих зошитах табл. «Історико-культурні пам’ятки Дніпропетровщини» і в ході розповідей «екскурсоводів» заповнюють її. Для відчуття більшої реальності «подорожі»

вчитель демонструє відповідний ілюстративний матеріал, використовуючи проектор.
Табл. «Історико-культурні пам’ятки Дніпропетровщини»


№ з/п


Назва

і вид


Місце і час

створення

Автор,

призначення

Опис пам’ятки

Доля і

значення




















ІІІ. Заключний етап

Узагальнювальна бесіда. Коли людина повертається із цікавої подорожі, її переповнює бажання поділитися своїми враженнями від неї з друзями, близькими людьми.

- Чи виникло у вас таке бажання після сьогоднішньої подорожі?

- Чим ця подорож була корисною для вас?

- Чи потрібно сьогодні вкладати значні кошти у реставрацію - відновлення історико-культурних пам’яток, зведення захисних споруд для них, якщо це потребує вкладення десятків мільйонів гривень? Чому?

Учитель організовує взаємооцінювання навчальної діяльності учнів.

Домашнє завдання: користуючись планом характеристики історико-культурної пам’ятки, написати міні-твір «Мрію побачити» про історико-культурну пам’ятку, побачення з якою – поки що тільки ваша мрія.
Матеріали до буклетів
архітектурна перлина Дніпропетровщини
Троїцький собор – історична пам’ятка у м. Новомосковську, колишньому запорозькому містечку Новоселівка, споруджений з дерева без жодного залізного цвяха у 1773-1781 (за іншими даними у 1775-1778) роках народним майстром із Слобожанщини Якимом Погребняком.

Конструктивно і композиційно Троїцький собор є абсолютно унікальною пам’яткою деревяної архітектури, бо це єдиний збережений в Україні хрещатий, дев’ятикамерний, дев’ятиглавий храм. У дерев’яній церковній архітектурі України собор – вершина розвитку хрестових храмів. Він величний і монументальний, є найвидатнішим здобутком слобожанської школи монументальної народної архітектури 18 ст., належить до 100 найкращих дерев’яних споруд світу.

Собор збудований на пожертви січових козаків, кошового отамана І. Чепіги з вікових дубів та сосон, якими тоді було багате узбережжя річки Самари. Стругані чотиригранні балки скріплювали дубовими шипами, а не залізними цвяхами. І не тому, що негоже у храмі Спасителя, розіп’ятого на хресті й прибитого до нього цвяхами, кріпити дерево залізом, а тому, що воно швидко піддається корозії, а через це конструкції слабнуть.

Виростаючи, собор усе більше вражав усіх грандіозною монументальністю та вишуканою стрімкістю й легкістю форм. Яким Погребняк поєднав конструктивний принцип візантійського зодчества із прийомами рельєфного виділення вигадливих і пишних об’ємів, як це впродовж віків практикувалося у нашій народній архітектурі. Цей стиль чомусь називають українським бароко, хоч він зароджувався й розвивався тоді, коли про європейське бароко ще нічого не знали, бо його просто не існувало.

Будівля являє собою дев’ятибанну симетричну композицію, з найвищою банею посередині, чотирма дещо нижчими на чотири сторони світу і чотирма ще нижчими між ними. Має три престоли: Святої Трійці, апостолів Петра і Павла та Трьох Святителів.

Усіляких таємниць і загадок собор таїть у собі чимало. Особливий подив викликають в усіх дев’ять чотириярусних башт. Вони поставлені по три в лінію, середні башти в рядах вищі за бокові, а головна з них ще вища. Зодчий так урівноважив їх, що вони самі служать опорою одна одній. Ніяких колон чи підпірок башти не мають. Не менш хвилюючою таємницею є геніальне моделювання замкненого простору, що охоплює людину в інтер’єрі храму. Світлі площини стін, які у стрімкому злеті перетинаються, створюють атмосферу величного спокою та умиротвореності, божественного відсторонення від мирської марноти… Зсередини храм здається більшим і вищим, ніж насправді, бо має в інтер’єрі лише чотири опори. Духовному піднесенню відвідувачів сприяє відкритий аж до верхівки пірамідальний простір центральної бані, спрямовуючи дух і молитви парафіян угору, до неба. Містично-загадковим є й те, як Якиму Погребнякові вдалося при незначній кількості віконних отворів спрямувати потоки денного світла таким чином, щоби досягнути рівномірного м’якого освітлення усього собору.

Троїцький собор 1830 року було відремонтовано, у 1887-1888 роках – перескладено «за старим зразком», але з деякими змінами, майстром-реставратором Олексієм Пахучим. Після реконструкції побудувано дзвіницю.

У радянські часи собор використовували як склад. Ставлення тодішньої влади до цієї духовної пам’ятки українського народу покладене в основу роману Олеся Гончара «Собор».

      «Все відійшло, зостався лише оцей довершений архітектурний витвір, оця симфонія пластики… Ох, важко буде встояти собору!.. А нащадки ж прийдуть, спитають колись: ану, якими ви були? Що збудували? Що зруйнували? Чим ваш дух трепетав?» (Олесь Гончар, «Собор»).

Відкрили собор у 1942 р., а в 1963 р. його знову було закрито і остаточно відкрито лише в 1988 р., після чого передано Українській православній церкві Московського патріархату. Сьогодні він тішить око не тільки парафіян, а й туристів.





Станом на 2012 рік пам’ятка перебувала в передаварійному стані, адже храм не ремонтували понад 130 років і він потребував негайного втручання рестав-раторів. У серпні 2012 року розпочато реставрацію (відновлення) собору.


Троїцький собор внесено до державного реєстру культурної національної спадщини, а також визнано ЮНЕСКО як культурний та історичний пам’ятник православ’я.

садово-паркова мрія князя Потьомкіна


За часів запорожців на місці, де тепер Дніпропетровськ, було село Половиця, що виникло у середині 18 ст., а місце, де тепер парк, належало відставному запорозькому осавулу Лазареві Глобі. Лазар мав під скелею водяні млини і господарював тут разом з двома товаришами. Завзятий прихильник садівництва, Глоба активно облаштовує свої угіддя, на власні кошти закуповуючи і насаджуючи в межах правого берега Дніпра біля Монастирського острова та далі у придніпровській частині (нині парк ім. Лазаря Глоби) дерева різних хвойних і плодових порід.

Своїми садами Лазар Глоба володів до початку будівництва на землях Половиці м. Катеринослава. Генерал-губернатор Новоросійського краю князь Григорій Потьомкін викупив у Глоби землю із садом, що каскадами спускався до Дніпра, і наказав ученому садоводові Гульдові переоблаштувати його в англійському стилі: замість прямих стежин та алей скомпонувати за декоративним принципом дерева та чагарники, щоб створити ілюзію незайманих куточків природи.

У місто над Дніпром у терміновому порядку разом з трьома десятками садівників була виписана з білоруського маєтку князя оранжерея; на підводах перевезено весь Кременчуцький казенний фруктовий сад; із молдовських земель прийшли дванадцять транспортів з виноградною лозою в супроводі досвідчених виноградарів. Через декілька років у саду над Дніпром розкинули своє гілля рідкісні для нашого краю дерева і кущі: ананаси, лаври, гранати, персики, лимони, апельсини, фініки, жасмини та інші.

Але несподівана смерть генерал-губернатора у 1791 р. поклала кінець втіленню в життя його садово-паркової мрії, і на довгі десятиліття тут поселяється запустіння.

Змінила ситуацію, але не кардинально, передача в 30-х роках 19 ст. Верхнього саду (як тоді його називали місцеві) Катеринославському дворянству, коли його частина облагороджується і стає улюбленим місцем прогулянок міської еліти. Інша ж територія, залишена напризволяще, більше була схожа на ліс.

Лише на початку 20 ст. парк нарешті одержує суспільне визнання в якості міського. Була проведена його реконструкція: розчищена зелена зона, влаштовані клумби, споруджено павільйон для оркестру, організовано яхт-клуб. Звичайно, задоволення були не безкоштовні – вхід на територію в денні години коштував сім копійок, а у вечірні – п‘ятнадцять.

У радянські часи парк культури та відпочинку, уже ім. Т.Г. Шевченка, стає одним із улюблених місць відпочинку городян, особливо з 1957 року, коли парк пішохідним мостом сполучили з Монастирським островом. У 1972 р. проведено реконструкцію парку і надано йому статус памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Нині парк на березі Дніпра, нехай зовсім і не схожий на свій первісний ескіз, продовжує залишатися радістю і гордістю Дніпропетровська. Він ділиться на берегову і острівну частини. Берегова частина: Літній театр, Палац Студентів ДНУ (колишній Потьомкінський палац), кілька ігрових майданчиків. Острівна частина (Монастирський острів): Акваріум прісноводних риб, Дніпропетровський зоопарк, храм Святого Миколая УПЦ МП, атракціони, кілька водно-спортивних клубів і баз, де можна взяти напрокат човен. У нижній частині острова розташовані пляжі. На острів перекинуто пішохідний міст і підвісна канатна дорога (з вул. Дмитра Донського).

Центральний вхід і одна з алей парку

Назавжди зникли з парку екзотичні ананаси і лаври, цитрусові й жасмини, але за колонадою центрального входу і зараз відвідувачів зустрічає пишна зелень (10 тис. рослин 68 видів), що шлейфом спадає до бірюзових хвиль великої української ріки. А рідкісна скульптура різних часів, захована за поворотами доріжок вдалині від центральної алеї, зайвий раз нагадує про довгий історичний шлях парку.
«Скорботна» - пам’ятник загиблим студентам Дніпропетровського університету у роки Другої світової війни (східна частина парку поблизу Палацу студентів).

Залізний світ парку


Памятник Т.Г. Шевченкові, що знаходиться на острові Монастирський, встановлено у 1959 році. Автори  скульптори І.С. Зноба та В.І. Зноба, архітектор Л.Р. Ветвицький. Нині демонтований і знаходиться на реставрації.


Храм Святого Миколая на Монастирському острові,

в якому знаходиться одна з чудотворних ікон Миколи-Чудотворця.

Дзвіниця храму


Потьомкінський палац
У парку культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка  у м. Дніпропетровську знаходиться колишній палац генерал-губернатора Новоросійського краю князя Григорія Потьомкіна, що має статус пам’ятки архітектури національного значення.

Палац був збудований за проектом видатного російського архітектора І.Є. Старова, який склав перший генеральний план міста на Дніпрі. Російською імператрицею Катериною II був призначений будівничий Палацу, найкращий архітектор свого часу М.Ф. Козаков. Роботи тривали три роки (1787-1790 рр.).

Палац приголомшував гармонійністю складових частин, органічним поєднанням простоти і величі. Він мав класичну композицію і складався з трьох частин: центральної, де були велика і дві менші зали, і бічних крил з лоджіями (галереями і колонадами), де були кімнати різного призначення. Головний вхід прикрашав шестиколонний портик з фронтоном. Центральна зала палацу була настільки великою, що в ній міг розміститися цілий полк кінноти.

Князь так і не побачив свій катеринославський палац, оскільки майже весь час знаходився на фронті бойових дій з Туреччиною, а в 1791 р. несподівано помер. У відсутності господаря палац почав приходити в занепад. У 1837 р. майже зруйнована будівля була передана у володіння катеринославському дворянству, перебудована і пристосована для засідань дворянських зборів. За фінансуванням мецената-промисловця О.М. Поля у 1849 р. в палаці було розміщено музей старожитностей Катеринославської губернії з чудовою колекцією старовинних монет, медалей, античних і єгипетських реліквій. Під час Кримської (1853-1856 рр.), Першої світової воєн палац перетворювався на госпіталь. У 1899-1903 рр. у його приміщеннях проводилися заняття студентів першого вищого навчального закладу м. Катеринослава - Вищого гірського училища.

У 1918 р. Потьомкінський палац став першим навчальним корпусом новоствореного Катеринославського університету, на відкритті якого виступала актриса німого кіно Віра Холодна.

У 30-х роках 20 ст. палац було перетворено на будинок відпочинку.

У роки Другої Світової війни палац був зруйнований. У 1952 році, за проектом архітекторів А.Б.Баранського, С.П.Глушкова, інженера А.А.Мучника та зусиллями молоді, об’єднаної в спеціальні будівельні загони, піднявся з руїн народжений вдруге палац. Він став першим у державі міжвузівським Палацом культури студентів.

У 1961 році Палацу культури студентів було присвоєно ім’я першого космонавта Землі – Ю. Гагаріна. Творче життя в Палаці вирувало: танцювальні, вокальні, театральні, музичні та інші художні колективи заохочували та залучали до культури десятки тисяч студентів міста.

У 1985 році Палац було зачинено на реконструкцію, яка тривала сім років (головний архітектор І.К.Трикоз). Архітектурно-ліпний декор фасадів і приміщень вимагав повного відновлення первинного вигляду. Окрім того, в умовах осідання ґрунту виникла небезпека руйнування будівлі.

У 1990 році у зв’язку з економічними труднощами обласна рада профспілок звернулася до вузів міста з проханням допомогти завершити реставрацію Палацу. Відгукнувся Дніпропетровський державний університет, який завершив реконструкцію. У результаті обласна рада профспілок передала Палац студентів на баланс університету.

Сьогодні Палац студентів Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара - це справжній центр культури, духовності, організації змістовного дозвілля студентської молоді міста.   У Палаці студентів працюють танцювальні, вокальні, інструментальні, театральні колективи, циркова студія, студія образотворчого мистецтва, команди КВК тощо. Водночас у Палаці студентів проводяться й різноманітні заходи просвітницького та наукового характеру: виставки, читання, конференції, семінари, презентації, урочисті зібрання тощо.

На основі постанови Уряду України, з урахуванням важливості будівлі в архітектурному ансамблі міста Палац студентів було внесено до списку пам’яток архітектури України, що знаходяться під охороною держави, та присвоєно йому порядковий номер 1061.






Палац має чудовий вигляд у будь-яку пору року

ІДОЛИ і піраміди Українського Степу
Біля П’ятихатського районного історико-краєзнавчого музею стоїть баба – кам’яна скульптура, знайдена у с. Долинському в 1993 р. на території садиби колишнього місцевого поміщика Алферова. Їх було дві, вони не були прикопаними, але в землю від давності вросли. Тодішній директор музею І.М. Половина, який знайшов їх, організував перевезення пам’яток до музею, а новий директор музею Т.В. Тюріна потурбувалась про те, аби кам’яних ідолів прикопали на вході в музей. Проте цей храм історії оберігає нині тільки одна половецька баба – іншу розбили надвоє якісь невігласи, тож вона зберігається в одному із залів музею. Чи не перенести під його дах і ту, що знаходиться біля входу? Від гріха подалі…

Найчисельніша в Україні колекція кам’яних скульптур знаходиться у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького - близько 70 екземплярів. Саме туди пролягає наш маршрут.

Статуї-баби символізували предків і ставилися в спеціально споруджених для них святилищах, які зводили на вершинах високих курганів або пагорбів і використовували для здійснення поминального культу – поклоніння, шанування предків. Слово «баба» у перекладі з тюркського означає «пращур», «дід-батько». З часом цей обряд трансформувався у культ вождів-заступників племен. Жіночі статуї символізували непереможність і безсмертя воїнів: покровителі в образі жінки давали їм силу й оберігали їх.

На шляху до Дніпропетровська вздовж дороги бачимо декілька курганів. Кургани - давні поховальні пам’ятки, обов’язковим елементом яких є куполоподібний земельний насип. Насипи трапляються дуже великі, наприклад, Чортомлицький курган поблизу Нікополя мав до розкопок висоту насипу 20 м і периметр понад 350 м. Недарма їх ще називають «пірамідами степів».

В Україні спорудження курганів здійснювалося майже 5 тис. років (з середини 4 тис. до н.е. до 13 ст. н.е.). Вони густо всіюють 75-80% її території. Такий великий за площею та зосередженням курганний регіон не має аналогів серед загальнолюдських історико-культурних і ландшафтно-екологічних надбань. У цілому в Україні відомо понад 50 тис. курганів, на території Дніпропетровської області – 7,5 тис., з них 12 мають статус пам’яток національного значення. На території П’ятихатщини сьогодні на обліку 372 кургани, і всі вони є археологічними пам‘ятками культурної спадщини місцевого значення. З них:

  • 1 – ІV-ІІІ тис. до н.е. (курган «Велика могила»);

  • 357 – ІІ тис. до н.е.;

  • 14 – І тис. до н.е.


Курган «Велика могила» (с. Саївка, 2 км на південний схід від центру села, біля польової дороги до с. Андріївка) ІV-ІІІ тис. до н.е., Н -3 м, Д – 60 м, охоронна зона - 80х80 м

Курганний могильник (с. Запоріжжя Виноградівської сільської ради,

західна околиця села, ліворуч дороги до Кіровоградської області)

Частину ж курганів наш край безповоротно втратив і втрачає: і через бездумну сільськогосподарську діяльність (суцільне розорення полів), і через «чорних археологів». Поважаймо і шануймо предків! На могилах нечутно звучать молитви давно зниклих народів. До того ж кургани є важливим мальовничим елементом українського ландшафту, без якого неможливо уявити українські степи. Це варте того, щоб їх оберігати, брати під державну охорону, а напівзруйновані – відновлювати.

Колекція кам’яних скульптур Дніпропетровського історичного музею вражає не лише своєю чисельністю, але й культурною та хронологічною різноманітністю. Найдревнішим ідолам, що зберігаються у залах музею - Наталіївському та Керносівському, - немає аналогів у європейських музеях.
У 1973 р. діти с.Керносівка Новомосковського району під час риття колгоспниками силосної ями на місці зруйнованого кургану випадково знайшли дивну бабу. Після суперечок вчених Керносівський ідол був датований кін. 3 – поч. 2 тис. до н.е. Це пам’ятка світового рівня, яку відносять до культури протоарійців (предків індоєвропейських народів). Колись вона височіла на одному з курганів понад річкою Оріль

Ідол являє собою прямокутну об’ємну плиту з невеликим виступом зверху – головою. Всі чотири сторони блоку вкриті чисельними малюнками, зображеннями, зробленими в техніці невисокого рельєфу. Під лівою рукою ми бачимо лук з туго натягнутою тятивою і вставленою стрілою. Прямо під руками є малюнок людини з довгим мечем, перед нею біжать два собаки. Під сценою полювання – сокири, держак однієї з яких заходить за пояс. Багато зображень є на задній частині ідола – на спині. В центрі, по всій довжині спини, бачимо дерево життя: стовбур – це хребет, гілки – це ребра. Зліва та справа від нього зображені знаряддя праці коваля-металурга: ложка для розливу металу та прямокутна фігура з виїмкою по центру. Дослідники вважають її формою для розплавленої міді.
На подвір’ї музейного комплексу розташовані оригінальні скіфські статуї, що датуються 6-4 ст. до н.е., і половецькі баби 11-13 ст. н.е., які складають більшість колекції. У ній представлена практично вся етнічна історія нашого краю від тих часів, коли в степу почали встановлювати баб.

Колекція почала формуватися ще в середині 19 ст. завдяки катеринославському губернатору Андрію Фабру. Розуміючи, що масова оранка степу веде до загибелі кам’яних статуй, губернатор закликав дворянство збирати їх та звозити зі своїх маєтків у Катеринослав. Однак найбільший внесок у формування колекції зробив академік Дмитро Іванович Яворницький - перший директор музею (1902 – 1933 рр.).
Поповнення колекції продовжується й нині: кам’яні статуї знаходять у землі біля курганів, а іноді й у селах, де їх виявляють у підмурках будинків або на городах. Вони лежать там багато років, але все активніше за ними полюють «чорні» археологи. Тому краєзнавцям потрібно збирати і передавати скульптури до музею. Правда, у місті, під відкритим небом, вони починають руйнуватися набагато швидше, ніж у степу: кислотні викиди металургійних заводів та теплової електростанції роз’їдають фігури з пісковику та граніту, вони покриваються лишайником та мохом. Питання про термінове будівництво спеціального павільйону-покриття для кам’яних ідолів сивої давнини потребує невідкладного вирішення.


поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Урок вивчення нового матеріалу, формування умінь І навичок. Форма...
Обладнання: підручник Власова В. С. «Історія України (Вступ до історії). 5 клас», настінна карта України, роздатковий матеріал (чисті...

Урок вивчення нового матеріалу. Форма уроку: урок-дослідження (з...
Тема уроку. Визвольний рух та виступи опришків Західної України в І половині ХVІІІ ст

Урок засвоєння нових знань І формування вмінь. Обладнання: підручник...
Тема: Найважливіші досягнення науки І техніки, їх вплив на повсякденне життя людей. Всесвітня історія 10 клас. Сл 1

Урок формування знань, умінь, навичок з елементами казки. Обладнання:...
Обладнання: підручник, пам’ятка «Правила написання листа», тлумачні словники, зразки листів, репродукція ікони Миколи Чудотворця;...

Порадник Як підготуватись до уроку історії Підготувала викладач історії...
Під час вивчення курсу історії учні мають оволодіти певними уміннями І навичками: хронологічними, просторовими, інформаційними, мовленнєвими....

Шляхи формування комунікативних умінь І навичок
Кожен урок української мови – складна, цілісна, динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яка насамперед...

Урок закріплення умінь І навичок. Обладнання: Підручник «Українська мова. 8 клас»
Б. Завдання нашого уроку – узагальнити знання, отримані з теми «Односкладні прості речення». Спочатку давайте згадаємо, які типи...

Урок вивчення нового матеріалу
Обладнання уроку: Комп'ютер, зразки стародавніх монет, зображення гербів, Державні символи України, таблиця

Тема: «Засідання суду у справі «Українська: предмет гордості чи сорому?»»
...

Урок повторення та узагальнення знань з теми «Знайомство з історією»
Підручник: В. Мисан, Вступ до історії України. 5 клас. – К. «Генеза»2010, жовтень, І чверть, І семестр

Урок вивчення нового матеріалу. Форма проведення: урок з використанням...
...

Конспект; виховувати в учнів любов І повагу до українських митців....
Учитель: Хто із поетів літературного об’єднання «Ланка» радив із розумінням сприймати художні твори, в яких відтворено сторінки нашої...

Урок вивчення нового матеріалу
...

Урок вивчення нового матеріалу. Форма проведення: віртуальна екскурсія....
«Індійська художня культура», візуальний ряд (світлини, репродукції, ілюстрації), твори музичного мистецтва, фрагмент фільму, презентація...

Урок формування знань, умінь І навичок. Обладнання. Презентація до...
У світі гармонічних коливань. Тригонометричні функції та їх властивості. Роз’язування найпростіших тригонометричних рівнянь cos X...

Уроку: вивчення нового матеріалу. Обладнання та матеріали
«оздоровчі системи», «оздоровче харчування»; навчити порівнювати сучасні та традиційні системи харчування

Аналіз уроку (схема аналізу І самоаналізу уроку)
Як дотримувався принцип систематичності й послідовності формування знань, умінь І навичок

Методичні вказівки до вивчення теми «нова та новітня історія япо нії»
Методичні вказівки до вивчення теми «Історія Японії нового та новітнього часу» (у межах курсу «Історія країн Азії, Африки та Латинської...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт