Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Літературно-музична композиція, присвячена

Літературно-музична композиція, присвячена





Літературно-музична композиція, присвячена

Т. Г. Шевченку

«Не вмре повік ім’я твоє»

Мета заходу:

  • виховання поваги до рідної історії, мови, до кращих представників українського народу в особі Тараса Шевченка;

  • розвиток творчих здібностей дітей, вміння декламувати, інсценувати ;

  • залучення дітей до найкращих зразків літературної та пісенної спадщини українського народу.

На сцені — портрет Т. Шевченка, оформлена виставка книг про життя і творчість поета, різні видання «Кобзаря».

1-й учень

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм...

Всі учні. ...пам'ять Шевченка.

Ведучий. В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам'ятає і шанує людство. До них належить й ім'я великого українського поета Т. Г. Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого життя,— писав поет,— становить частинку історії моєї Батьківщини».

Ведуча. Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це — легенда, коли б усе те діялося не перед нашими очима. Мені б хотілось і почати розповідь про поета, як починаються казки.

Ведучий. За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам'яними в не нашій далекій стороні був колись великий край, розкішний і багатий, заворожений злими людьми, зневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав'язано, говорити — заказано, ходили німі...

2-й учень. Україна... В одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку й жалю. Україна — країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її. Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки...

3-й учень. Україна — це марні, обшарпані, голодні люди. Ідуть на панщину, чорні й німі. Ідуть, дітей ведуть... Україна — розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі.

4-й учень. Україна — поема смутку й жалю, краси і недолі. Одна з найсмутніших сторінок історії у цій поемі належить її огненному, легендарному поетові свого люду.

У виконанні учнів звучить пісня «Гуде вітер вельми в полі»

Ведуча. 9 березня 1814 року, темної ночі, перед світом, в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник,— народилась нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий співець — Тарас Шевченко.

1-й учень

У старій хатині

В кріпака колись,

В тиху ніч весняну

Хлопчик народивсь.

Ведучий. Коли маленькому Тарасові виповнилось два роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета.

2-й учень. Невесела у Шевченків зимою та восени хата. Стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі, кривобока, стара, стіни повигинались. А прийде весна, зацвіте садок за хатою, промете Катря півники та барвінок, і хата як хата — суму мов і не було того.

На сцені — родина Шевченків: батько, мати, Катря — сидять за столом. До тину підходить сусід.

Сусід. Оце тільки вечеряєте? Що так пізно?

Мати. Та нам це такий клопіт, що й вечеря не в вечерю — хлопець десь дівся... Зранку як пішло, то оце й досі немає: бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшукали — як у воду упав.

Батько (сердито). Догляділи! (Катерина враз опустила очі.)

Сусід. Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур'янах. Проспиться—прийде.

Мати. Ну й де б їй дітися, вражій дитині? Вечеряй, Катре, та підемо шукати знов. (Зарипіли вози.)

Батько. Що воно таке? (Пісня «їхав, їхав козак містом»)

Всі. Чумаки! Чумаки! Звідки ж вони? Може, з Одеси?!

Катря. А ось і наш волоцюга!

Усі повернулися в один бік. Тарас без шапки, босий, брудний. Не наважується йти до гурту.

Катря. Де це ти був?

Мати. Де тебе носило й досі?

Катря. Де ти волочився?

Батько (суворо). Де ж ти був оце — питаю? Чому не кажеш?

Тарас (тихо). Був у полі та заблудив.

Батько. Бачили таке?

Мати. Хто ж тебе привів додому?

Тарас. Чумаки.

Мати. Ну, сідай вечеряти, приблудо.

(Тарас сів до столу, узяв ложку.)

Катря. Куди ж ти ходив, приблудо?

Тарас. Я ходив туди, де сонце заходить. Бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова у хлів.

Мати. Ой Тарасе, Тарасе! Що з тебе буде?..

(Усі учасники ідуть зі сцени.)

Ведуча. Дуже любив слухати малий Тарас розповіді діда Івана про те, як люди карали гнобителів-панів.

(На сцені сидить дід Іван з люлькою. Навколо нього люди, серед них малий Тарас)

  • Діду Іване, а розкажіть про Коліївщину!

  • Еге, про Залізняка, Гонту!

  • Про гайдамаків. Ви ж, кажуть, теж були в гайдамаках.

Дід. (замріяно). Еге ж! Гайдамаки! То були люди! Давно то було, я ще молодий був. Прокляті пани ляські задумали нашу землю всю загарбати, всіх людей на свою віру перевернути. Знущалися — і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки — боронити рідний край. Був у нас отаман-орел — запорожець Максим Залізняк. Максим своєю шаблею-дамахою рубає, поля трупами вкриває.

— Діду, а Ґонту Ви бачили?

Дід. Ні, Ґонту не бачив. Та, кажуть, вірний побратим був Максимові, за Вкраїну життя віддав.

(Тихенько ідуть зі сцени.)

Ведучий. А на ранок у хлопця в руках загнута з лозини шабля. Ходить у бур'яні, рубає мечем панам голови з плечей.

(Тарас з лозиною і рушницею в руках ходить по бур'янах. Підходить до однієї бур 'янини.)

Тарас. Ти пан Дашкевич? сам же відповідає.) Я! Прости! Не буду! (Рубає.) Летить голова з плеч. (Підходить до другої.) Ти пан Висоцький? (Летить голова.)

Стоїть високий будяк.

Тарас. А це буде їх цар. (До нього.) Проси! Не хочеш?! цареві злетіла голова.)

(Біжить Оксана, умита, чепурненька.)

Оксана. Тарасе, що ти робиш?

Тарас. Який я тобі Тарас? Я — гайдамака.

Оксана. Що ж ти тут робиш?

Тарас. Не заважай! Бач, панам голови рубаю.

Оксана. І я! І я!

Тарас. Ну, добре. Хай і ти будеш гайдамачкою. На рушницю, стріляй.

(Оксана стріляє.)

Оксана. Ба-бах! Тарас. Бах! Рубай! Бий!

Ведуча. У бур'янах закипіла війна — тихий відгук далекої гайдамаччини.

Ведучий. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка. Вчитися йому подобалось. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від тяжкої праці померла його мама. Щоб якось упоратись із сім'єю, батько Тараса одружився знову — узяв удову з трьома дітьми. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько. Осиротівши, Тарас пішов у найми до дяка. Він носив воду, прислужував і одночасно вчився.

Тарас сидить на сцені, малює і розмірковує вголос.

(Читання вірша «Мені тринадцятий минало»)

Підходить тихо дівчина.

Оксана. Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, бач, як малий, плаче. Давай я сльози тобі витру. (Витирає йому сльози.)

Тарас. Оксана! Оксаночка! (Посміхнувся)

Оксана. Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й, кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш маляром, еге ж?

Тарас. Еге ж, маляром.

Оксана. І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

Тарас. Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний. Ні, я не ледащо! Я буду-таки малярем!

Оксана. Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий,— вони ж питоньки хочуть! Побігли їх швидше напоїмо!

Схопились за руки і побігли.

3-й учень

То була дивовижна зоря:

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

То казково щаслива зоря

Над забутою світом.

4-й учень.

Хто б то знав, стільки чару й вогню

У простому звичайному слові!

Стільки правди, і болю, і крові

У дрімотні обличчя хлюпнув!

Проти течії сили і сну —

Геній віри й любові!

5-й учень

Йому доля судилась як міт —

За пророцтво життям заплатити,

Потім знов для нащадків ожити,

Щоб вергати, як давній Сізіф.

1-й учень

І живуть поміж нас на віки

Його голос, і пензель, і слово.

Прометеїв вогонь у душі

Гріє сяйвом святої любові.

Ведучий. Тарас Шевченко... Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведуча. Він сам звеличив себе так, як ніхто до цього, звеличив не лише серед українського народу, але перед цілим світом своїми безсмертними творами. Звеличив Україну. Звеличив весь український народ.

Ведучий. Значення літературної спадщини Тараса Шевченка — це найперше значення його «Кобзаря». І значення це не тільки в нових темах, в нових образах, поетичних фігурах і жанрах, створених ним.

Ведуча. Шевченко одним томом поезій... влучив... як стрілою в серце своєї епохи... потряс сумління свого часу... був історичним етапом в житті свого народу, великим поштовхом народу вперед, на дороги вічні, безетапні.

Ведучий. Шевченків «Кобзар» став сумліннім свого часу, бо сам автор зібрав сюди кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Увібравши в себе душу народу, його духовну велич і красу, він підніс цю велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

Ведуча. Давайте ж сьогодні перегорнемо сторінки «Кобзаря», торкнемося серцем Шевченківських творів і відчуємо їх красу, велич, патріотизм.

Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетів заповіт:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Ведучий. Зі сторінок «Кобзаря» постає образ матері. Такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, у жодному з поетів світу. Шевченко найвищу й найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері. Коли жінку принижують, знущаються над нею, він мовчати не може.

Інсценування поеми «Наймичка».

Автор: У неділю вранці-рано

Поле крилося туманом;

У тумані, на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая.

Щось до лона пригортає

Та з туманом розмовляє:

Ганна: «Ой тумане, тумане —

Мій латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану?

Чому мене не задавиш,

Сховай тілько в полі,

Щоб ніхто не знав, не бачив

Моєї недолі!..

Я не одна,— єсть у мене

І батько, і мати...

Дитя моє! мій синочку,

Нехрещений сину!

Не я тебе хреститиму

На лиху годину.

Автор: Був собі дід та баба. З

давнього-давна у гаї над ставом

Удвох собі на хуторі жили…

Всього надбали.

Трохим: «А хто нас, Насте, поховає,

Як помремо?»

Настя: «Сама не знаю! Я

все оце міркувала,

Та аж сумно стало:

Одинокі зостарілись...

Кому понадбали добра цього?..»

Трохим: «Стривай лишень!

Чи чуєш? щось плаче

За ворітьми... мов дитина!

Побіжім лиш!.. Бачиш?

Я вгадував, що щось буде!»

«Бери ж лишень та сповивай...

Ач яке, нівроку!

Неси ж в хату, а я верхи

Кинусь за кумами

В Городище...»

Автор: Аж три пари на радощах

Кумів назбирали,

Та ввечері й охрестили,

І Марком назвали.

Росте Марко.

Аж ось чорноброва

Та молода, білолиця

Прийшла молодиця

На той хутір благодатний

У найми проситься.

Трохим: «А що ж, возьмім, Насте».

Настя: «Возьмімо, Трохиме,

Бо ми старі, нездужаєм,

Та таки й дитина,

Хоча воно вже й підросло,

Та все ж таки треба

Коло його піклуватись».

Трохим: «Та воно-то треба.

Бо й я свою вже часточку

Прожив, слава богу,—

Підтоптався».

Автор: Поєднались. Молодиця

Рада та весела,

А коло дитини

Так і пада, ніби мати;

Вранці Марко до наймички

Ручки простягає

І мамою невсипущу

Ганну величає...

Не зна Марко, росте собі.

Росте, виростає.

Чимало літ перевернулось,

Води чимало утекло;

І в хутір лихо завернуло,

І сліз чимало принесло.

Бабусю Настю поховали

І ледве-ледве одволали

Трохима - діда.

Уже Марко чумакує

І восени не ночує

Ні під хатою, ні в хаті...

Кого-небудь треба сватать.

Трохим: «Кого ж би тут?»

Ганна: «Треба Марка

Самого спитати».

Трохим: «Добре, дочко, спитаємо

Та й будемо сватать».

Автор: Через тиждень молодиці

Коровай місили на хуторі.

Благав старий,

А Марко аж плакав,

Щоб була вона за матір.

Ганна: «Ні, Марку, ніяко

Мені матір'ю сидіти:

То багаті люде,

А я наймичка... ще й з тебе

Сміятися будуть.

Нехай бог вам помагає!

Піду помолюся

Усім святим у Києві,

Та й знову вернуся

В вашу хату, як приймете.

Поки маю сили,

Трудитимусь...»

Автор: Чистим серцем

Поблагословила Свого

Марка... заплакала

Й пішла за ворота.

Ганна: «За що вони мене люблять?

За що поважають?

О боже мій милосердний!
Може, вони знають...
Може, вони догадались...
Ні, не догадались;

Вони добрі...»

Автор: Тричі крига замерзала,

Тричі розтавала,

Тричі наймичку у Київ

Катря проводжала

Так, як матір, і в четвертий

Провела небогу

Після пречистої в неділю,

Трохим Старий сидів в сорочці білій,

Аж зирк — і наймичка

ввійшла На двір. Побіг стрічати

Ганна: «А Марко в дорозі?»

Трохим: «В дорозі ще й досі».

Ганна: «А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися...

Так щось тяжко стало!»

Ганна: «Доню Катерино!

Чи ще Марко не приїхав?

Ох, якби я знала,

Що діждуся, що побачу,

То ще б підождала!»

Автор: Іде Марко з чумаками.

Ідучи, співає.

Іде Марко, не журиться.

Прийшов — слава богу!

І ворота одчиняє,

І молиться богу.

Ганна: «Чи чуєш ти, Катерино?

Біжи зустрічати!

Уже прийшов! Біжи швидче!

Швидче веди в хату!..

Слава тобі, Христе-боже!

Насилу діждала!»

Марко: «А де ж Ганна, Катерино?

Я пак і байдуже!

Чи не вмерла?»

Катерина: «Ні, не вмерла,

А дуже нездужа.

Ходім лишень в

малу хату, вона тебе,

Марку, дожидає».

Ганна: «Слава... слава богу!

Ходи сюди, не лякайся...

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати».

«Марку! подивися,

Подивися ти на мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка, Я...»

«Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати».

Автор: Та й замовкла...

Зомлів Марко, Й земля задрижала.

Прокинувся... до матері —

А мати вже спала!

Ведуча. Найвищого розвитку досяг образ жінки-матері в поемі «Неофіти». Коли син загинув з волі кривавого царя, на його місце стала мати, щоб поширювати серед народу ідеї свого сина.

(Учень читає уривок з «Неофітів».)

Ведучий. Та найсвітліший образ в творчості Тараса Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні — це образ неньки-України. Палкими і щирими синівськими почуттями сповнені звернення до України: «мамо», «нене», «вдово-сиротино». Україна — це роз'ятрена рана поета.

Ведуча. Образ України в «Кобзарі» з'являється не лише тоді, коли поет називає її ім'я, а й тоді, коли на сторінках цієї безсмертної книги з'являються наші національні символи: калина, тополя, явір, ясен, верба, барвінок.

(Учнівський ансамбль виконує пісню «По діброві вітер виє».)

Ведучий. Це Україна — неозора, широкопола, широколиста, із синьою далиною, рожевими світанками і зоряними ночами.

(Учень читає уривок із поеми «Сон». Учениця читає вірш «Сонце заходить, гори чорніють».)

Ведуча. Це -Україна, І не випадково поет називає її раєм, бо й справді це божевільна краса, яка дає наснагу душі. Краса, яку треба і обожнювати, і оберігати.

Учень

Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні —

Неначе писанка село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

Ведучий. В образі одного села — вся Україна. І Шевченко висловлює думку про ідеал краси, створеної Богом, який незримо присутній тут і милується своїм творінням.

Ведуча. Національним символом України є й Дніпро. Краса і велич цієї ріки викликають захоплення і надихають поета на нові рядки.

Тихо звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»

Учень

Здається, кращого немає нічого в Бога,

Як Дніпро та наша славная країна.

Учень. Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну...

Ведучий. Дніпро упродовж століть був символом України слугував своєрідним євшан-зіллям: пробуджував у нас національну свідомість. Правда, частіше у Творах Шевченка Дніпро сердиться, так як у пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

(Учнівський хор виконує пісню.)

Ведуча. Вражають в «Кобзарі» й образи зради, яничарства, рабства, великої руїни.

... Моя У країно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Ведучий. Та Великий Кобзар свято вірить у те, що нація, яка має таку культуру, не може загинути. Він упевнений, що в майбутньому суспільстві діятиме «новий і праведний закон» та влада народу, де всі будуть рівні:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Ведуча Найбільше ж «чудо» нового ладу, за Шевченком,— воля, яка зробить вчорашніх рабів творцями, що невпізнанне змінять обличчя землі.

Учень

Прорветься слово, як вода,

І дебрь — пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть.

Учень

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Країна наша – мрія Кобзаря!

Ведуча. «Незлим тихим словом» згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

Учень

Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченка як нації крила.

Учень

Залишим і те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,

Як вищу красу і життєву основу,

Залишимо Слово, Ім'я своє, Мову.

Звучить «Заповіт».

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Конкурс-гра «У дивосвіті казок»
Літературно-музична композиція, присвячена Дню української писемності та мови (1 – 4 класи)

Літературно-музична композиція до 142 річниці від дня народження Лесі Українки
Де Ти, жінко, вища своєї слави? Ловили Тебе сліпі фотокамери І старанні пензлі художників, щось нам залишили від Тебе – може, Тінь...

План уроку І. Організація класу (2хв.) ІІ. Повідомлення теми уроку...
Композиція у декоративному мистецтві: цілісність форми І декору; орнаментальна композиція (стрічкова, сітчаста); декоративна композиція...

Тема Музична культура Урок Музична культура
До первісних музичних інструментів належали також скребки, що звучали в результаті тертя палички по зазубреному граю дерев’яної чи...

Конспект уроку з образотворчого мистецтва в 5 класі на тему : “
Композиція у графіці : шрифтова композиція, монограма, декор літери, буква образ, буква – символ, характер І написання шрифту. Написання...

Тема: Музична культура рідного краю
Ознайомити з особливостями музичної культури рідного краю, поняттями «музична культура рідного краю», «музичний образ»; ознайомити...

Нашого сьогоднішнього уроку: Орнамент та види орнаментів. Рапорт....
Орнамент та види орнаментів. Рапорт. Композиція у вишивці. Символи в українській народній вишівці. ( 6 клас)

Літературно-дослідницький проект «фольклорно-міфологічні джерела...
Тема. Літературно-дослідницький проект «фольклорно-міфологічні джерела образності у творчості м. Коцюбинського (на матеріалі повісті...

До рішення 23 сесії
Про затвердження Статуту комунального закладу «Новокаховська дитяча музична школа» у новій редакції

Рішенням сесії
Подвірненська музична школа є початковим спеціалізованим мистецьким навчальним закладом системи міністерства культури І мистецтв...

Рішення від «21»
...

Романтизм у літературі. Байрон І Шевченко «володарі дум» цілої доби
Вид уроку: інтегрований (українська та зарубіжна література), літературно – детективне агентство

Україна, м. Полтава
Номінації (конкурсна програма одна композиція обов'язково на українську національно-патріотичну тему, друга на вибір)

Тема : Технологія виготовлення вишитих виробів
Ключові слова : техніка вишивання косим хрестиком, канва, схема, рапорт, композиція

Програма розрахована на роботу з гуртківцями, як правило, віком від 11 років І старших
Ляхович Леся Михайлівна керівник літературно-краєзнавчого гуртка Козівського районного будинку дитячої та юнацької творчості

Монети з дорогоцінних металів (золото І срібло)
Присвячена пам'яті видатного українського поета, художника І мислителя Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861)

Відділ освіти
Про проведення І (районного) етапу обласного інтернет-конкурсу літературно-мистецької та педагогічної медіатворчості з російської...

Інформаційна лінійка, присвячена Дню української писемності
Звучить пісня «Господи, помилуй нас». На лінійку виходять хлопчик І дівчинка. У руках запалені свічки. Читають «Молитву до мови»...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт