Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці - Випуск 4

Випуск 4





Сторінка6/23
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Першооснови патріотичного виховання були закладені в народній педагогіці, значення якої висвітлювалися у роботах О. Любара, В. Пугача, В. Мацюка, М. Стельмаховича, Д. Федоренка. Вони висвітлювали ідеал давньоруської епохи, складовою частиною якого виступає патріотичне виховання. Значний внесок у розроблення теорії і практики патріотичного виховання зробив К.Ушинський. Він вважав, що основним завданням виховання молоді є виховання її на засадах патріотизму. Основними засобами реалізації цього складного завдання, на його думку, є використання виховного потенціалу «рідної мови, природи рідного краю, народних звичаїв, традицій». Значну роль у патріотичному вихованні молоді К.Ушинський відводив праці і релігії.

  • На сьогоднішній день в Україні органи державної влади, органи місцевої виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, профспілкові, молодіжні та інші громадські організації, проводять роботу з патріотичного виховання молоді, зосереджуючи увагу на:

    • роз'ясненні внутрішньої та зовнішньої політики України, Законів України, рішень Президента України та Кабінету Міністрів України, виховуючи повагу до законодавчих норм;

    • вивченні історії України та процесів державотворення, боротьби та здобуття Україною статусу незалежної, суверенної, демократичної держави;

    • роз'ясненні серед громадян вимог Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», Військової присяги на вірність Українському народові та військових статутів, організації зустрічей з ветеранами війни, відмінниками бойової підготовки Збройних Сил та інших військових формувань, відвідування військових частин, кораблів, вищих військових навчальних закладів і вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи;

    • вивченні славних і видатних імен відомих людей, чиє життя пов’язане з Україною у соціально-економічній, політичній, культурній сферах тощо, виховуючи у молодих людей гордість за співвітчизників, земляків та вивчаючи історію рідного краю крізь призму видатних світових постатей;

    • вивченні Державного гімну, історії та змісту державних символів, засвоєнні поваги до державної атрибутики, тощо.

    • Особливу роль у вихованні молоді відіграє сімя. Проте для більш ефективного виховання їй потрібна підтримка держави, зокрема:

    • створення відповідного рівня життєдіяльності сім’ї, належних умов для фізичного, інтелектуального, морально-естетичного, освітнього та духовного розвитку дітей на засадах національних традицій, педагогічної науки та кращого світового досвіду;

    • підвищення педагогічної культури батьків, зокрема шляхом підготовки нових програм і посібників з питань патріотичного виховання дітей у сім’ї, активізація діяльності органів державної влади та громадських структур у даному напрямі;

    • створення всеукраїнської та регіональних інформаційно-статистичних баз даних стосовно різних категорій сімей з метою їх соціальної підтримки.

    • Засвоєння патріотичних цінностей і норм є тривалим процесом. Вони не закладені у генах, це не природна якість, а соціальна, і тому не успадковується, а формується цілеспрямовано, системно. Без цього людина не має обличчя, вона втрачає себе.


    ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НА ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ {Тези}

    В. М. Марковець

    • Аналіз проблем національно-патріотичного виховання молоді в сучасних публікаціях показує, що поряд з великою кількістю праць, присвячених конкретним аспектам розвитку духовності, спрямування багатьох вчених зосереджені на дослідженні загальнотеоретичного змісту духовних перетворень у суспільстві. Проте цілісного дослідження соціального механізму реалізації державно-патріотичної ідеології у процесі формування духовного потенціалу молоді в нашій науковій літературі досі ще немає.

    • Формування патріотизму у молоді сприяє забезпеченню національної безпеки України. З цього можна зробити висновок, що українське суспільство в цілому постає основним суб’єктом механізму впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді. Саме механізм реалізації державно-патріотичної ідеології в процесі формування духовного потенціалу молоді та його еволюції як невід’ємного сутнісного елементу регулюючо-створювальної ролі держави за умов трансформації суспільства і є метою забезпечення національної безпеки держави.

    • За таких умов безпосередніми суб’єктами є:

    держава (всі владні структури: законодавча, виконавча, судова);

    громадянське суспільство (політичні партії, суспільно-політичні і патріотичні рухи, конфесіональні об’єднання, різноманітні спілки, спортивні організації, асоціації та інші недержавні інститути, які у своїй сукупності провадять роботу відповідного спрямування з окремими прошарками і категоріями людей).

    • Кожен суб’єкт використовує свої методи і засоби впливу на духовну складову молоді. Дане твердження не суперечить сутності державно-патріотичної ідеології, а також законам України. На разі, держава має виховні структури, а в умовах відсутності соціальної державної ідеології, саме на патріотизм робиться наголос у виховній роботі. Недержавні інститути не представлені всередині державних структур, і не ведуть цілеспрямовану виховну роботу, а відтак змушені застосовувати інші форми, методи і засоби впливу. Не є виключення в цьому відношенні і Православна церква, яка відповідно до чинного законодавства відокремлена від держави.

    • Особливу роль у формуванні механізму, що розглядається, відіграють норми діяльності суб’єкту. В першу чергу до них відносяться панівна у країні ідеологія, традиції, які переходять від покоління до покоління, культурна спадщина, а також безпосередньо нормативно-правова база. Безумовно, успіх у досягненні мети унеможливлюється без налагодженої взаємодії всіх елементів системи. Саме норми врешті решт визначають засоби, методи і різноманітні форми їх прояву в діяльності суб’єкта. Зараз, знаходячись в умовах «ідеологічного вакууму», українське суспільство тільки веде пошук нової ідеології, під якою при першому наближенні слід розуміти систему ідей, які здатні згуртувати українську націю, активізувати інтелект, волю, сили для виходу України із затяжної кризи, тобто не тільки стимулювати патріотичні почуття, але й оптимізувати саму діяльність.

    • Значна частина народу розуміє, що майбутнє за «великою ідеєю» масового споживання та індивідуальної свободи. «Гасло «особиста свобода» – в рамках гуманного закону, особистий добробут – в благополучній країні» має бути переведене зі сфери ідеології в сферу політичної і економічної практики. Не менш гостро постає і проблема геополітичної самоідентифікації України.

    Бажання політичного керівництва України перших років незалежності мати справу з монолітним суспільством, яке не роздирають протиріччя стратегічного вибору в питанні орієнтації забезпечення власної безпеки, зробило вибір на користь нейтральності й позаблоковості. Ця орієнтація перших років суверенності та нейтралітет і позаблоковість є історично виправданою. Інша справа, ця орієнтація не могла не бути перехідною, тимчасовою.

    Найбільш складним моментом пошуків у сфері української національності, державної, виховної ідеї буде не стільки вибір на користь свободи й пріоритетності інтересів особистості, скільки потреба в поєднанні «східного» державницького підходу до суспільства та людини із «західним» акцентовано особистісним. Для цього потрібні час і успішні реформи.

    • В процесі практики формування патріотизму склалася певна система форм цієї діяльності, що вміщує такі основні групи.

    Перша група зумовлена загальнорозвиваючим компонентом змісту державно-патріотичної ідеології і включає багатоманітні форми спільного загально-патріотичного характеру. Вони використовуються головним чином в умовах системи навчально-виховних закладів всіх основних рівнів або у вигляді доповнюючих її елементів (учбові заняття) із різних дисциплін, особливо гуманітарних (бесіди, тематичні засідання, зустрічі із учасниками бойових дій і т.д.), ці ж форми використовуються і під час проходження служби.

    Друга група зумовлена системою патріотичного виховання на засадах української етнопедагогіки, яка визначається як сукупність закономірно побудованих динамічно пов’язаних компонентів: мети, завдань, змісту, засобів та методів української етнопедагогіки, умов їх реалізації та взаємодії інтегрованих суб’єктів, які формують патріотизм воїна у дусі природно-історичного розвитку української нації.

    Третя група зумовлюється специфікою змісту і завдань з реалізації державно-патріотичної ідеології. Вона менш різноманітна і характеризується військово-прикладною спрямованістю. Ці форми, подані переважно у вигляді практичної діяльності, занять, робіт (військово-технічні гуртки, тактичні навчання, тактико-стройові заняття, військово-стройові ігри і т.і.), фактична участь військовослужбовців у бойовому навчанні, реальних бойових діях.

    Четверта група містить аспекти патріотичного самовиховання.

    • Вплив держави на процес національно-патріотичного виховання молоді передбачає використання відповідних управлінських механізмів, що сприяють досягненню його цілей. Система формування духовного потенціалу, в залежності від застосовуваних методів, вміщує три основних механізми: матеріально-технічний, духовний та організаційний.

    До матеріально-технічного механізму відносяться учбові аудиторії, класи і кабінети для занять, музеї, місця битв і масових поховань загиблих воїнів, пам’ятники, патріотичні клуби, техніка, спеціальне обладнання, зброя, спортивні містечка, тренажери, а також засоби масової інформації, літературні твори, мистецтво, кінематограф.

    Засоби із розряду духовних вміщують основні теоретичні і духовно-практичні рекомендації щодо: проведення патріотичного виховання; виховання любові до Батьківщини; готовності до боротьби за свободу і незалежність; формування суспільної думки з проблем забезпечення національної безпеки і суспільного образу Збройних Сил [6, с.56].

    Організаційний механізм реалізації державно-патріотичної ідеології – це весь комплекс здійснюваних заходів із залученням матеріально-технічних і духовних засобів та здійснених у відповідних формах, задля максимальної реалізації загальних і специфічних завдань з формування і розвитку громадянина-патріота, особистості військовослужбовця.

    Усі три групи управлінських механізмів впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді тісно взаємопов’язані, доповнюють одна одну та тільки комплексне їх використання у процесі взаємодії суб’єкта і об’єкта цієї діяльності – сприяє досягненню головної мети.

    На нашу думку, проведений аналіз управлінських механізмів впливу державно-патріотичної ідеології на духовний потенціал молоді і головних умов його сучасного функціонування – дозволяє виокремити низку протилежностей, що так чи інакше стосуються цього процесу і виявляють себе на рівні «суспільство – молодь – особистість» головні з них:

     – це протиріччя між: конституційним обов’язком громадянина України захисту держави і антидержавними настроями у суспільній свідомості, як результат діяльності деяких державних і суспільно-політичних організацій, окремих офіційних осіб, засобів масової інформації. Строго дотримуючись принципу невтручання у внутрішні питання різних недержавних інституцій (від політичних партій до церкви і сім’ї), – держава не лише має право, а й зобов’язана пильно слідкувати за перебігом і наслідками публічної діяльності всіх без винятку суб’єктів суспільного життя. Якщо якась політична партія, громадська організація, релігійна конфесія тощо своїми діями деформує національну свідомість громадян, принижує їхню національну гідність, пропагує антипатріотичні настрої, зневажає святині українського народу (що часто помітно у повсякденному житті) – держава повинна рішуче класти край таким діям і запобігати можливості їхнього повтору;

     – проголошення керівництвом країни єдиної загальнодержавної та загальнонародної мети – утворення квітучої незалежної України – та відсутність офіційної державної патріотичної ідеології, яка б об’єднувала зусилля суспільства та його армії. Слід звернути увагу на той незаперечний факт історичного буття, що внутрішня руйнація держав починалася з деформації національної свідомості їх громадян, поширення національної індиферентності, байдужості як антипода патріотизму.

     – складністю та відповідальністю завдань формування патріотизму у суспільстві, молоді та відсутністю нормативної бази цієї діяльності, яка б визначала її основні напрямки, методи, засоби;

     – державних інституцій (НАН України, Міністерства освіти й науки з усіма його закладами, Міністерства культури, Міністерства оборони, Державних комітетів, відповідальних за роботу ЗМІ, спортивну підготовку населення, молодіжну політику тощо, Академії педагогічних наук, державних засобів масової інформації, книжкових видавництв та ін.);

     – громадських організацій та об’єднань (творчих спілок, товариств «Просвіта», «Охорона пам’яток архітектури та культури», «Меморіал» та ін.; українського козацтва, спілок ветеранів тощо);

     – соціальних інститутів недержавного характеру (передусім церкви та сім’ї)
    НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЗАСОБАМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

    В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ {Тези}

    Юрій Беззуб

    • Після розпаду Радянського Союзу з його потужною системою ідеологічного виховання громадян, а особливо молоді, маятник виховного процесу хитнувся в інший бік, і цю справу було цілковито занедбано. Брак виробленої цілісної державної програми національно-патріотичного виховання підростаючого покоління так згубно відбився на значній частині останнього, що компенсувати ці втрати буде важко.

    Історичний досвід переконливо доводить, що справжній патріотизм не може бути ні наднаціональним, ні позанаціональним. Це явище завжди національне, бо воно – не тільки продукт соціально-історичного розвитку, але й генетико-біологічного, природно-ментального.

    • Чим вирізняється український патріотизм з-поміж інших, скажімо, від німецького, польського, російського чи французького? Насамперед тим, що він – творіння українського етносу, української нації, невіддільний від її генетичного коду, історії і ментальності. Самобутність і неповторність українського народу сто п’ятдесят років тому переконливо довів Микола Костомаров у відомій праці «Дві руські народності», наголосивши на історично й генетично сформовані відмінності українців у народній філософії, релігії, побуті, психофізичному розвитку, характері, у підходах до державотворення, у ставленні до інших народів. Український патріотизм через історичні обставини сформувався як визвольний і протестний, проникнутий духом нескореності, національної гордості, ідеями свободи, волі і власної державності.

    • Що означає бути українським патріотом сьогодні? По-перше – бути свідомим, освіченим, моральним і активним громадянином України, піклуватися про інтереси та історичну долю країни, її міжнародний авторитет. По-друге – з повагою ставитись до історичного минулого українського народу, до його мови, традицій, звичаїв і обрядів, до героїчних подвигів предків, берегти пам’ять про них. Адже героїзм є найвищим критерієм українського патріотизму і національної свідомості. По-третє – палко любити Україну, виявляти готовність заради неї на самопожертву, самовіддано захищати її від зовнішніх та внутрішніх ворогів, сумлінно працювати для примноження здобутків української економіки, науки, культури і спорту.

    • Український педагог Софія Русова зазначала, що справжні герої – це ті, хто ставить перед собою великі та шляхетні завдання і бореться за них, не шкодуючи для цього ні сил, ні навіть життя. Український патріотизм – це не пасивно-споглядальне явище, а діяльна й активна позиція у ставленні до проблем свого народу, Батьківщини і держави. Він невіддільний від почуття громадянської відповідальності за долю країни, за її майбутнє.

    • Дані соціологічних досліджень засвідчують поступове, але неухильне зростання питомої ваги молодих людей віком від 18 до 28 років, які ідентифікують себе з Україною і вважають її своєю Батьківщиною.У 1996 р. їх відсоток складав 55%, а в 2003 р. перевищив 64%. Разом з тим, опитування говорять про те, що кожен третій юнак і дівчина не пов’язують своє майбутнє з Україною, і в цьому велика провина тих, кому доручене виховання підростаючого покоління.

    • Дослідники зауважують, що певне непорозуміння в українців часто викликає саме поняття «держава», яке в одному контексті ототожнюється лише із суспільною надбудовою, владними інституціями всіх гілок та щаблів, а в іншому – з усією країною, суспільством, усім тим, що абсолютизоване у заклику «Будуймо Державу!» та заповіді українських націоналістів «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї!». Отож якщо для творців «громадянського суспільства», представників «третього сектора», зрештою, для багатьох «маленьких громадян» держава досі виступає як антагоніст, «неминуче зло», то націонал-патріоти ототожнюють себе з нею. Таким чином, невідповідність бажаного з дійсним у сучасній Україні відчувається національно свідомими людьми особливо гостро.

    • Не можна виховати українського патріота за межами національної свідомості, без утвердження українськості, засвоєння національних символів, у тому числі і в мовній сфері. Тут синдром малоросійства, меншовартості засів дуже глибоко і передався навіть тим, хто народився вже не в радянській імперії, а в незалежній Україні й опанував державну мову. Звичним явищем у містах України є послугування учнів українською мовою на уроках, а на перервах, після занять, у побуті багато з них переходять на російську мову чи суржик. У цьому винні сім’я, школа, атмосфера в суспільстві, усі щаблі влади. Серйозний виклик українському патріотизму диктує відкрите інформаційне суспільство, глобалізаційні процеси в сучасному світі, рецидиви імперського мислення наших сусідів. Мусимо цим явищам активно протистояти і не розслаблятися.

    • До науково-методичної роботи з національно-патріотичного виховання слід зарахувати:

    • підготовку та видання методичних розробок з національно-патріотичного та морального виховання;

    • збирання, узагальнення та поширення інформації про практичний досвід у цій галузі; вивчення та узагальнення передового досвіду національно-патріотичного виховання;

    • створення необхідної матеріально-технічної бази для практичної роботи з національно-патріотичного виховання (спортивний інвентар, оргтехніка, література, кінофільми, карти, схеми, фінансування екскурсій тощо);

    • розроблення постійно діючого розкладу молодіжних вечорів, історичних, літературних, етно-фольклорних конференцій, святкових вікторин;

    • організацію екскурсій, поїздок, походів, спортивних змагань, олімпіад за окремою програмою;

    • створення в районі ініціативного «координаційного органу (осередку)» для науково-методичного спрямування роботи з національно-патріотичного виховання тощо.

  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

    Схожі:

    Випуск 5
    Київський університет туризму, економіки І права член Ділової Ради Всесвітньої туристської міжнародної організації спеціалізованої...

    Збірник наукових праць випуск 1
    Вісник аграрної історії. Збірник наукових праць // Гол ред. М. А. Журба. – К.: Нпу ім. М. П. Драгоманова, 2011. – Випуск – 264 с

    Інструкція про переведення та випуск учнів ( вихованців) навчальних закладів
    Витяг з інструкції про переведення та випуск учнів (вихованців) на­вчальних закладів системи загальної середньої освіта

    Інструкція про переведення та випуск учнів ( вихованців) навчальних закладів
    Витяг з інструкції про переведення та випуск учнів (вихованців) на­вчальних закладів системи загальної середньої освіта

    Методичний бюлетень «методичні рекомендації керівнику навчального...
    Методичний бюлетень «Методичні рекомендації керівнику навчального закладу щодо роботи з кадрами», випуск шістнадцятий, схвалений...

    Випуск 71
    У розділах враховано нові вимоги щодо розроблення кваліфікаційних характеристик І одночасно збережено особливості їх побудови

    Збірник наукових праць Випуск
    ...

    Засідання педагогічної ради вчителів
    Про випуск учнів 11-а класу ( інформація заступника директора з навчально-виховної роботи О. В. Буш, класного керівника)

    Методичний посібник щодо ведення шкільної документації
    Документи, які регламентують порядок закінчення навчального року, переведення, випуск та нагородження учнів

    Випуск 2 Методичні нотатки «Крок в урок»
    Застосування технології особистісно зорієнтованого навчання та її вплив на розвиток інтелектуально-пізнавальних І творчих здібностей...

    Загальні положення
    Підготовка науково-педагогічних та наукових кадрів в аспірантурі мдгу. Випуск 4, Маріуполь, мдгу. – 2008. – 72 с

    Модернізація вищої освіти України І Болонський процес Бібліографічний покажчик Випуск 2
    Наконечний І. В. – доктор біологічних наук, проректор з наукової роботи мну ім. В. О. Сухомлинського

    Наказ
    Про затвердження Інструкції про переведення та випуск учнів (вихованців) навчальних закладів системи загальної середньої освіти

    Закони України Закон України "Про освіту"
    Документи, які регламентують порядок закінчення навчального року, переведення, випуск та нагородження учнів

    Збірник наукових праць випуск 2
    Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних...

    З української етнографії та антропологі ї
    Підготовка видання, упорядкування ілюстрацій, передмова юрія іванченка макет та художнє оформлення івана динника відповідальні за...

    Збірник наукових праць випуск 4-5
    Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних...

    Збірник наукових праць випуск 6-7
    Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних...



    База даних захищена авторським правом © 2020
    звернутися до адміністрації




    blanki-ua.com.ua


    Головна сторінка

    Бланки резюме
    Бланк довіреності
    Бланк заяв
    Заява зразок
    Договір розірвання
    Зразок позовної заяви
    Заява на паспорт