Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Висновки до розділу 2 - Національної академії наук України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Кухта Мирослава Павлівна

Національної академії наук України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Кухта Мирослава Павлівна





Сторінка14/40
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   40

Висновки до розділу 2

Аналіз поняття «соціальний потенціал» показує існування ряду істотних ознак, серед яких необхідно відзначити:

  • сукупність доступних суб’єкту засобів і можливостей, причому слід розрізняти безпосередньо доступні, існуючі можливості і опосередковані, тобто такі, які можуть бути сформовані, але досі не існують;

  • створення соціального потенціалу передбачає обов’язкову взаємодію його носія з іншими суб’єктами (акторами);

  • суб’єктом соціального потенціалу можуть виступати актори різного рівня — від суспільства в цілому до окремого індивіда;

  • здатність оволодіти рядом ресурсів, готовність оволодіти додатковими ресурсами.

Залежно від сфери та інтенцій застосування соціальний потенціал включає людський потенціал (сукупність здібностей і можливостей даної спільноти чи індивіда, рівень розвитку і реалізації яких підвищує продуктивність функціонування суб’єкта), репродуктивний (здатність до відтворення, комунікативний — здатність налагоджувати зв’язки і обмінюватися інформацією між суб’єктами відносин), організаційний — можливості до ведення спільної діяльності, цілепокладаючий — визначення цілей суб’єкта і підтримання режиму їх ефективного досягнення. Стосовно суб’єктів надіндивідуального рівня соціальний потенціал включає демографічний потенціал, соціально-інфраструктурний, потенціал зайнятості, потенціал соціальної політики, інтелектуальний потенціал, культурний потенціал, освітній потенціал, потенціал охорони здоров’я. Реалізуючись насамперед у діяльності соціальних інститутів, суспільні можливості, що криються у кожному з цих різновидів соціального потенціалу, забезпечують відповідний рівень активності, продуктивності, адекватної адаптованості й соціальної безпеки населення, що формуються в процесі регуляції і саморегуляції соціальних відносин.

В силу складності і багатоаспектності явища, поняття соціального потенціалу остаточно не сформоване, для його опису використовуються поняття: «неактуалізовані можливості», «задатки», «здібності», «потреби» тощо. Крім цього, потенціал особистості пов’язується з процесами актуалізації, реалізації, розгортання, відтворення, розкриття, втілення, сходження до самого себе, прагнення «вийти за власні межі», самотворення, самовираження, самоствердження, самореалізації, розвитку (інтерактивного, рольового, соціокультурного), інтеріоризації.

Дотичними до поняття соціального потенціалу також є поняття соціального та людського капіталу, ресурсів та їх присвоєння і примноження, соціального запасу, актуальних і потенційних можливостей, шансів та ін., співвідношення яких інтерпретується дослідниками в залежності від вибудованого тезаурусу. На основі аналізу зазначених понять надано авторську дефініцію соціального потенціалу як сукупності характеристик взаємодіючих суб’єктів, що за певних умов, будучи актуалізованими, можуть стати ресурсом різнобічного, насамперед соціоекономічного, розвитку суспільства. Причому цей ресурс стосується і внутрішнього розвитку, тобто саморозвитку групи-носія потенціалу, і зовнішнього — розвитку за рахунок потенціалу одного суб’єкта інших соціальних груп.

Структура соціального потенціалу, запропонована різними дослідниками, дещо відрізняється. Загальноприйнятними є такі компоненти (субпотенціали) як психофізичний, освітній, соціально економічний, суспільно-політичний та культурно-духовний. До них додають інноваційно-творчий, професійно-кваліфікаційний, ціннісний, інтелектуальний, психофізіологічний, соціокультурний, власницький владний тощо. Недоліком усіх цих структур є певна статичність, заснована на тому, що соціальний потенціал мусить спрацювати унаслідок накопичення критичної маси субпотенціалів. Вважаємо, що доцільно поділити структурні компоненти, що утворюють соціальний потенціал, на дві групи — активні та пасивні. До других належить переважна більшість компонентів (психофізіологічний (стан здоров’я, особистісний (світогляд, ціннісні орієнтації), майновий (майнове і матеріальне забезпечення), статусний (суспільне становище, якість задоволення основних соціальних і матеріальних потреб), кваліфікаційно-освітній (освіта, рівень професійної підготовки), трудовий (трудовий та управлінський досвід, мотивація продовження праці). До першої, життєтворчої, яку ми концептуально вважаємо ядром потенціалу, відносяться спонукуючі сили, що на рівні особистості спираються на передбачення майбутнього і відповідним чином вибудовані життєві стратегії.

Реалізація соціального потенціалу відбувається за обставин і ситуацій, виникнення яких значною мірою визначається властивостями соціального простору, в якому відбувається життєдіяльність акторів; останній як поле взаємодій соціальних агентів, структуроване певним чином за ступенем інтенсивності взаємодії, містить стійкі норми, звичаї, традиції, правила, норми. Унікальність конфігурації соціального простору, зумовлена частково соціально-демографічною структурою населення, окреслює специфіку реалізації соціального потенціалу різних за віком груп, однак нездатна слугувати універсальним пояснюючим принципом при інтерпретації форм і способів реалізації соціального потенціалу старшої вікової групи. Аналіз соціального потенціалу людей старшого віку має проводитись за трьома лініями:

— ресурсна — визначення ресурсів, наявних і необхідних для актуалізації соціального потенціалу людей старшого віку;

— факторна — визначення передумов та перешкод до його реалізації;

— цільова — спрямованість соціального потенціалу.

Свій відбиток на реалізацію соціального потенціалу накладає досягнутий рівень культури, що охоплює знання, вірування, мистецтво, моральність, право, звичаї, вміння та навички, набуті людьми як членами суспільства, визначаючи на основі життєвого досвіду габітуальні параметри, в межах яких розгортається реалізація соціального потенціалу.

У кожному суспільстві існує певний «горизонт можливостей», пов’язаний з віковими перепонами, обмеженнями, особливостями взаємодії поколінь, а також суб’єктивною оцінкою здатності до реалізації змін і програмування життя. Узагальнюючи характеристики сучасної соціокультурної реальності, в якій і відповідно згідно вимогам якої розгортається реалізація соціального потенціалу, відзначимо, що їх можна окреслити як:

    • неоднорідність, розпад на чітко виражені субкультурні ареали;

    • неоднозначність наслідків соціокультурних змін;

    • пришвидшення процесів соціальної стратифікації;

    • зміна масштабності та складності інформації;

    • неоднозначність інформаційного простору;

    • нестабільність і нестійкість;

    • невизначеність і непередбачуваність;

    • переоцінка цінностей.

За таких умов поведінка та мотивація втрачатимуть ту лінійність, що була закріплена у традиціях. Життєва компетентність ґрунтується на інших, динамічних засадах — освоєнні життєвого простору з погляду можливостей максимальної реалізації соціального потенціалу.

Для сучасного суспільства властивим є виникнення нової системи цінностей, зумовленої спонтанністю процесів, що відбуваються у самій соціальній системі. Відповідно невизначеність і багатозначність, що сприяють неструктурованості соціальної системи, створюють труднощі, з якими стикаються сучасні покоління, вибудовуючи на її основі уже власну систему пріоритетів. Люди старшого віку традиційно були тим соціальним прошарком, де мала накопичуватися життєва компетентність, однак на заваді цьому стає поширення явища префігуративної культури. Життєвий досвід, який відзначає представників похилого віку, бо він був отриманий та ефективно спрацьовував за інших ситуацій. Ця суперечність між інтенсивністю, поліморфністю життя і непридатністю до них традиційних наборів життєвих стратегій втілює сутність епохи і накладає свій відбиток на способи життєвого проектування.

Наукові теорії, пов’язані з реалізацією можливостей людей старшого віку, на сьогодні переорієнтувалися з суто теоретичної площини розгляду до вивчення можливостей практичної реалізації для стабілізації суспільного розвитку та зниження міжпоколінної напруженості в зв’язку з навантаженням на економічно активну молодь. Моделі політики, сформовані на базі цих теорій, мають назви успішного та активного старіння й виникли на противагу теоретичним уявленням про необхідність і неминучість виключення старшого покоління з активного суспільного життя.

Основною ідеєю моделі політики успішного старіння є діяльність, що дозволяє підтримувати психічні та фізичні можливості, що сприяють продуктивній та соціальній участі в суспільстві. Продовження діяльності в літньому віці та збереження цінностей, характерних для людей середнього віку було революційним підходом, руйнуючим стереотипні уявлення про втрату та занепад, що приходять зі старечим віком. Нормативом успішного старіння є співпадіння трьох компонентів:

— за рахунок раціональної побудови життя зниження вірогідності захворювання та інвалідизації, пов’язаної з хворобами;

— підтримка завдяки діяльності високого рівня когнітивних і фізичних можливостей;

— активна взаємодія з навколишнім середовищем, зокрема в соціальній сфері.

Закидом до моделі успішного старіння є те, що в стратегії політики щодо старіння закладається створення установки в самих старших до нереалістичного ідеалу старіння. Крім того, успішне старіння є дещо індивідуалістичною концепцією, оскільки не враховує того, що зміни у житті людей та в соціальних структурах є принципово взаємозалежними. Насправді старіння — соціальний процес, який передбачає взаємозв’язок між людським розвитком і комплементарною динамікою структурних змін.

Дискурс моделі політики активного старіння зосереджується на заохоченні участі людей похилого віку в суспільстві та підкреслює компетенцію та знання, які вони мають. Концепція активного старіння протистоїть поширеним стереотипам уявлень щодо старшого віку, що створені на підґрунті стигм повної пасивності та залежності старшого покоління, підкреслюючи альтернативу ескапованості та неучасті. Активне старіння спростовує «парадигму занепаду та втрат», яка зазвичай пов’язана з наслідками фізичного ослаблення і підкреслює активну роль людей похилого віку в суспільстві. До недоліків активного старіння слід віднести ризик того, що подібний підхід може набути примусового характеру; суттєва диференційованість старших людей призводить до того, що важко встановити стандарти активного старіння. Жорстка класифікація успіху виключає з цього кола надто багато людей і не в змозі охопити відмінності, що спостерігаються у літніх людей.

Сучасна європейська модель політики старіння є гібридом успішної та активної моделей політики старіння, перейнявши як їх переваги, так і недоліки. Її вирізняє порівняно звужене утилітарне бачення потреби в «активізації» старших працівників для посилення економічного зростання.

На сьогодні старші люди виступають піонерами в житті в старшому віці, з новими можливостями, потенціал яких слід відкрити. Ці можливості зумовлені як загальносвітовою тенденцією до лібералізації в усіх сферах життя: політичного, культурного, інтимного, стосуються самопрезентації та самоідентифікації, так і тенденціями до більш тривалого збереження когнітивних і фізичних можливостей організму. З іншого боку, сучасний світ вирізняється підвищенням вимог до самої особистості та її презентації. Він виходить на якісно новий рівень, змінюються стандарти споживання та стандарти пропозиції. Відтак, старшим доводиться більш тривалий час зберігати конкурентоспроможність і рухатися в напрямі нарощування та збереження потенціалу.

РОЗДІЛ 3

МОЖЛИВОСТІ АКТУАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЛЮДЕЙ СТАРШОГО ВІКУ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ПРОСТОРІ

3.1 Специфіка вітчизняних реалій щодо використання соціального потенціалу

«Потенційність» соціальних суб’єктів повинна розглядатися не лише з позиції їхньої корисності для представників інших груп, а й корисності для себе, можливості самозабезпечення і самозбереження. Останнє стає передумовою того, що загальні ресурси не будуть відтягуватися на «дотаційні» групи. Отже, можливі такі варіанти розподілу соціальних ресурсів:

— коли соціальні суб’єкти стають виробниками ресурсів, достатніх не лише для їх забезпечення, а й для забезпечення інших. Ресурси виробляються з «запасом»;

— коли соціальні суб’єкти виробляють ресурси, достатні для їх самозабезпечення, проте недостатні для створення запасів чи допомоги іншим групам;

— коли соціальні суб’єкти не здатні за рахунок власних зусиль забезпечувати себе та потребують зовнішніх дотацій.

Щодо людей старшого віку можливі усі три варіанти, однак традиційно типовим вважається саме третій, і якщо вести мову про соціальний потенціал старшого покоління як групи, то, на нашу думку, він стосується того, як можливо розширити використання двох перших варіантів: можливості самозабезпечення та створення ресурсних запасів і допомоги іншим; можливості самозабезпечення (без необхідності відтягувати ресурси зовнішніх груп). Зокрема, йдеться про ті види активності, які притаманні саме старшим і в яких їх роль з позиції накопиченого досвіду є незамінною.

Тематика конгресів Міжнародної соціологічної асоціації (ISA) та Європейської соціологічної асоціації (ESA) у XXI ст. в якості епіцентру досліджень має теми невизначеності, криз, насильства, турбулентності, нерівності. Вітчизняні дослідники також зазначають: «Три поняття у спеціальній літературі залучаються для опису того стану, в який перейшли окремі суспільства і світ у цілому — криза, надзвичайність (emergency), виключеність» [Стан сингулярності: соціальні структури, ситуації, повсякденні практики, 2017, c. 9-10]. Що стосується України, то її соціальний простір є важливим, з погляду зазначених тем, об’єктом досліджень, оскільки являє собою, на думку одних фахівців, — трансформаційне поле, на думку інших — своєрідну «сіру зону» [Бекешкина, 2004; Стан сингулярності: соціальні структури..., 2017]. Показовою характеристикою є те, що «в Україні практично всі охоплені режимом скорочення доступу до споживчих та культурних благ у результаті зниження купівельної спроможності національної валюти, зростання тарифів на послуги та збільшення податків... вступає в силу «індивідуалістичний атомізм» М. Вебера» [Стан сингулярності: соціальні структури..., 2017, c. 9-10]. Тим паче, що, як зазначає Є. Ананьєва, зовнішні межі соціокультурного простору України стають дедалі більш невизначеними [Ананьева, 2015, c. 10-11].

Таким чином, соціокультурний і соціоструктурний простір України та використання ресурсів і актуалізації потенціалу різних груп, зокрема, вікових, у ньому наділені своєрідністю не лише внаслідок низки трансформацій, що виникли в період та після розпаду Радянського Союзу. Займаючи межове становище між «супергігантами» — Сходом і Заходом та намагаючись віднайти власні ідентичності, українці постають перед великим спектром альтернатив [Кухта, 2017h]. У ситуації стабільної нестабільності як в окремих громадян, так і у цілих соціальних груп відсутня чітка оцінка змін, що відбуваються; втрачаються не лише ціннісні орієнтації, а й самі цінності, що визначає непередбачуваність «парадоксальність» поведінки.

В умовах трансформації українського суспільства також відбуваються активні процеси розмивання традиційних груп суспільства. Натомість постають нові форми міжгрупової інтеграції. Особливості цих процесів зумовлюватимуться новоствореними особливостями соціальної взаємодії [Заславская, 2005; Загороднюк, 2013]. Зокрема, оскільки в суспільстві традиційна класова диференціація уже не так чітко виражена, на перший план виступатимуть інші чинники — в індивідуалізованому суспільстві вище цінуватимуться суб’єкти, що не лише вимагатимуть менших затрат ресурсів для свого розвитку, а й самі зможуть зробити внесок у розвиток суспільства за рахунок власної творчості. Отже, класова і групова ідентифікація, що були ознаками свідомості людей раніше, витісняються індивідуальною, або ж внутрішньогруповою. Відповідно головним чинником диференціації сучасного українського суспільства постають уже не аскриптивні, а ресурсні характеристики індивідів.

Соціальний простір України продукує певні загальні зразки до розгортання життя свого активу. Це полягає в наявності й перерозподілі сукупності ресурсів, необхідних для ефективної життєвої реалізації, а також спрямованості суспільного тиску, рамок і обмежень у бік бажаних форм суспільної інтеграції (консервативної чи інноваційної) [Кухта, 2017h]. Інтеграція шляхом конформізму чи інноваційної діяльності фактично визначатимуть також ступінь соціальної активності людей. Актори змушені розпочинати становлення як суб’єкти як власного, так і суспільного життя — маючи змогу обирати соціально продуктивні моделі життєдіяльності або ж обираючи шлях відчуження. Особливості виборів та особливості соціального впливу детермінуються як глобальними тенденціями розвитку суспільства, так і конкретними соціокультурними умовами [Соболєва, 2015], проте завжди, коли ставиться питання вибору, поряд з ним постає питання ризику, пов’язаного з вибором.

Ризик має прямий стосунок до ресурсів: матеріальних, соціальних, енергетичних. Він проявляється у двох формах — це ризик «не набути», тобто залишитися на попередніх ресурсних позиціях, або ж «втратити» — понизити власні ресурсні позиції (що є більш типовим для представників старшої вікової групи). Отже, вибір та ризик виявляються тісно пов’язаними — у випадку обрання шляху не конформної, а самостійної, інноваційної інтеграції у суспільство особистість залишається без потенційної підтримки та допомоги, будучи змушеною нести усю відповідальність за наслідки на собі. Підсилення цих моментів відбувається і за рахунок загальної глобалізації ризику у світі [Бек, 2000] та вимог до індивідуалізації кожної людини [Бауман, 2005]. Необхідність доводити свою спроможність до самостійного прийняття рішень і непевність та нестача знань для цих рішень підсилюють напруженість становища акторів у сучасному світі, надто похилого віку [Корнилова, 2011], адаптаційні можливості яких порівняно обмежені. Спектр можливих альтернатив реалізації соціального потенціалу обмежується суспільством, з одного боку, з другого — баченням можливих варіантів розвитку суспільства та власної подальшої затребуваності у ньому. Труднощі розробки та реалізації життєвих планів і стратегій пояснюються необхідністю наявності у людей стратегічного мислення, котре даватиме змогу здійснити стратегічне бачення, приймати стратегічні рішення (на основі осмислення й аналізу ситуації). Відтак, стратегічне мислення базується на розвинених рефлексивних здібностях, навичках. Продукуються певні симулякри — символи, що не отримують свого відображення у реальному житті. І досягнення, і пошук інших шляхів пов’язані з ризиком. Найперше це визначається обмеженими можливостями, що надаються суспільством для вертикальної мобільності.

У різних вікових когортах ризик, крім того, набуває власної специфіки. Молодь, яка не має значних власних ресурсних активів, здебільшого ризикує «не набуттям» позицій. Люди середнього віку орієнтуються на втримування та підвищення позицій. Останнє, проте, має вже більш поступовий характер. Вони перебувають у найбільш міцних соціальних лещатах норм та експектацій. Люди старшого віку постають здебільшого перед ризиком втрат ресурсів, адже зазвичай максима в соціальному та матеріальному благополуччі досягається до досягнення пенсійного віку. Надалі цих людей традиційно очікує поступова втрата ресурсів. Ризик при цьому може каталізувати процеси інволюції, а от потенційне їх примноження перебуває під питанням. Ризик втрати суттєво перевищує можливість надбання — чи то здоров’я, чи фінансів, чи соціальних позицій. Крім того, найстарші люди суттєво більше тяжіють до збереження існуючого — вважається, що чим далі з віком, тим дужче переважають консервативні тенденції. Таким чином, старші постають як найменш мобільна соціальна група. Водночас ці показники в різних країнах відрізняються. Так, у розвинених країнах, де тривалість життя значно довша і історично закріпилися індивідуалістичні тенденції, рівень мобільності населення похилого віку помітно вищий, аніж у країнах, що розвиваються, в тому числі в Україні [Кухта, 2017h].

Одним із найбільш характерних показників, що вирізняє соціокультурний простір цивілізованих країн, є система пенсійного забезпечення. У різних країнах вона організована різним чином, а подекуди (наприклад, у Індії, Таїланді, Іраку) взагалі відсутня чи має вибірковий характер [В каких странах нет пенсии по старости, где пенсия самая большая, 2018]. За певних відмінностей у розмірі та джерелах формування система пенсійного забезпечення покликана створити гідні умови для існування тієї частини населення, яка за віком елімінується з виробничих практик, однак за іншими показниками користується рівними правами або навіть має певні пільги. В просторі України ситуація зі старшою групою доволі неоднозначна і не менш гостра попри визначену в бюджеті мізерність пенсійного забезпечення [Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», 2017]. Наявні в українських старих матеріальні ресурси загалом нижчі за відповідні у їхніх західних ровесників [OECD, 2017]. Середня тривалість життя в Україні суттєво нижча порівняно з іншими країнами Європи, модель старіння має вигляд старіння знизу — за рахунок високої смертності людей працездатного віку. Тобто для актуалізації потенціалу, по-перше, уже необхідні вищі стартові дотації в групу, порівняно з такими в розвинених країнах; наші програми соціального розвитку не повинні орієнтуватися та відштовхуватися від таких у розвинених країнах, а мають бути адекватними суспільній ситуації. По-друге, внаслідок ряду криз, з якими протягом останніх десятиліть зіткнулося українське суспільство, функціонування соціальних інститутів є малоефективним, тож населення не може розраховувати на суттєву допомогу з боку держави. Особливо коли йдеться про групи, що потребують допомоги чи суттєвих вкладень — людей з обмеженими фізичними можливостями, людей старшого віку тощо, то вони опиняються в ситуації «тришкіного кафтану», коли «залатуються» (в першу чергу фінансово) найбільш проблемні сфери, необхідні для виживання суспільства в даний конкретний час, а мови про перспективний розвиток і майбутнє практично не ведеться [Кухта, 2016d]. За таких умов виправданим видається розрахунок на реалізацію внутрішніх потенцій самої групи, але, по-перше, частково він уже задіяний (у нашому суспільстві після виходу на пенсію лише офіційно, станом на 2015 р., 39,3% жінок і 35% чоловіків віком 60-70 років продовжували працювати, а ще 4,8% жінок та 5,7% чоловіків віком 60-70 років були неформально зайняті [Незадекларована праця в Україні: форми прояву, масштаби та заходи в рамках системи інспекції праці, 2017, c. 53]), по-друге, вимагає відновлення кредиту довіри до владних інститутів. Це доволі проблемно, тому сподіватися на щось інше, окрім внутрішнього соціального потенціалу, насамперед старшої вікової групи, не доводиться. Принаймні такі резерви, на нашу думку, існують [Кухта, 2016d].

Підсумовуючи, зауважимо, що соціокультурний і соціоструктурний простір України вирізняється високим рівнем інтенсивності, багатогранністю й багатоаспектністю взаємодій, значним динамізмом життєвих колізій. Розглянуті тенденції розвитку сучасного українського суспільства створюють широкі можливості для самоздійснення, самореалізації людини, однак можуть стати значною перешкодою формуванню адекватного образу майбутнього життя.

Скованість соціально-економічними бар’єрами та загальна невизначеність подальшого розвитку соціальної структури зумовлюють складнощі у прогнозуванні майбутнього, котре постає як актуальна необхідність саме на етапі, коли відбувається перехід до реальних оновлених соціальних практик. Насиченість соціального життя кризами, змінами та радикальними перетвореннями не дає можливості зорієнтуватися на усталені соціальні норми та зразки побудови життя.

Насправді, збереження перспектив на життєвому шляху посилює попереджувальний аспект програми активного старіння, оскільки в процесі старіння потрібні стратегії, спрямовані на покращення здоров’я та добробуту з досягненням старшого віку. Нова активна парадигма старіння, виходячи з українських реалій, має бути спрямована на полегшення збереження як фізичних, так і розумових здібностей, орієнтована на надання можливостей літнім людям за потреби працювати довше, а також забезпечити більш здорові та більш продуктивні роки після закінчення робочого життя [Кухта, 2018d].

В Україні, де можливості допомоги з боку суспільства реалізації соціального потенціалу старшого покоління є доволі обмеженими з огляду на значну кількість економічних, соціальних і політичних причин, тим не менше є певні передумови для збільшення частки практик реалізації соціального потенціалу старшої вікової групи. По-перше, існує частка соціально активних людей похилого віку, хоча вона відносно невелика порівняно з пасивною більшістю [Висьневская-Рошковска, 1989; Коробейников, 2001; Комли, 2003]; по-друге, є напрацювання типу «університету третього віку» [Ларионова, 2004], що можуть стати зародком розгортання масових загальносуспільних програм та рухів; по-третє, створена унікальна наукова школа життєтворчості під керівництвом Л. Сохань (сама її фундатор у віці понад 90 років демонструє зразки творчої активності [Психологія і педагогіка життєтворчості, 1996; Сохань, 2016]). Здебільшого доробок цієї школи спрямований на виховання молодого покоління, але основні принципи цілком можуть бути застосовані й до старшого. Завдання полягає у зміщенні центру ваги в структурі соціального потенціалу групи на самоорганізаційне начало, зокрема, подолання збережених з радянських часів патерналістських стереотипів [Кухта, 2015c; 2017h].
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   40

Схожі:

Міжрегіональна академія управління персоналом кваліфікаційна наукова...
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління

Міжрегіональна академія управління персоналом Кваліфікаційна наукова...
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління

України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Паращевін Максим Анатолійович
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів І текстів інших авторів мають посилання на відповідне...

Ведення
Моз україни зі спеціальності «Гастроентерологія», чл кор. Національної академії медичних наук України, професор, д м н., завідувач...

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Електоральна громадська думка: концептуалізація та соціально-політичні практики 60

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису пахолок ольга олегівна
Феномен здоров’я в цивілізаційній перспективі: часовий, просторовий та аксіологічний аспекти аналізу 12

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження моделей любові в художній культурі

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В....
Торгівля в Західній Європі та її правове регулювання в часи Середньовіччя І в Новий час

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
П. Блау) І o. Dunkan (О. Данкену). Дослідження 1980-х років відзначаються домінуванням методологічних І концептуальних принципів...

Старший юрист юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного...
Юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук...

«Евристичний потенціал поняття «символічний універсум»: теоретичні...
«символічний універсум»: теоретичні та методологічні аспекти», поданої до спеціалізованої вченої ради д 26. 229. 01 Інституту соціології...

Підручників, поданих
Схвалено вченою радою Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди національної академії наук україни оголошує прийом
До аспірантури з відривом від виробництва за державним замовленням зі спеціальності “філософія” – 033

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної юридичної академії України
Проаналізовано різницю між найбільш важливими часовими категоріями в цивільному праві

Н аціональний заповідник «глухів» центр пам’яткознавства національної...
До початку роботи конференції буде виданий черговий збірник наукових праць «Сіверщина в історії України», включений дак мон україни...

Про оформлення договорів застави акцій, емітованих іноземними юридичними особами (компаніями)
Юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук...

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права №1 Національної...
Відмова представника від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю

Доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Національної...
...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт