Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є соціологічна концептуалізація соціального потенціалу людей старшої вікової групи та створення гуманістичної моделі цього потенціалу в сучасному українському суспільстві. Поставлена мета передбачає виконання наступних завдань:
узагальнити знання щодо процесу старіння та критеріїв відмежування старості у науковому міждисциплінарному дискурсі;
систематизувати соціологічні доробки, що стосуються проблематики старіння у вітчизняній та зарубіжній соціологічній літературі;
уточнити та операціоналізувати основні поняття, пов’язані зі старінням, концептуалізувати поняття соціального потенціалу людей старшого віку;
обґрунтувати структуру соціального потенціалу людей старшого віку, здійснити його соціологічну інтерпретацію як важливого соціального ресурсу;
охарактеризувати сучасний стан та дослідити основні тенденції динаміки соціального потенціалу людей старшого віку в Україні;
на основі емпіричних даних визначити специфічні особливості соціального потенціалу людей старшого віку в Україні;
виявити проблеми і з’ясувати специфіку актуалізації соціального потенціалу людей старшого віку в сучасному українському суспільстві;
створити гуманістично орієнтовану модель соціального потенціалу людей старшого віку та визначити передумови її соціальної імплементації в українських реаліях.
Об’єкт дослідження: люди старшого віку в Україні.
Предмет дослідження: соціальний потенціал людей старшого віку та умови його актуалізації в українському суспільстві.
Методи дослідження. В дисертації використано систему загальнонаукових та спеціальних; теоретичних і емпіричних методів дослідження. Серед теоретичних методів використано критичний, аналітичний, синтетичний, індуктивний, дедуктивний, порівняльний, конкретно-історичний, систематизації, типологізації та логічного моделювання.
Дизайн емпіричного дослідження опирався на застосування змішаної методики, тобто комбінування кількісних та якісних методів, вибір яких визначався рівнем аналізу та завданням дослідження — сюди входили методи статистичного аналізу, вторинного аналізу даних, напівструктурованого інтерв’ю, анкетування.
В 1-му розділі використано методи критичного аналізу, синтезу, систематизації, порівняння — для узагальнення, уточнення та обгрунтування базових підходів до вивчення старіння як соціокультурного феномену; визначення теоретико-методологічних підходів до інтерпретації процесу старіння та його значення в соціологічній науці.
В 2-му розділі використано конкретно-історичний, дедуктивний, індуктивний, структурний та метод класифікації — для визначення суспільного значення й розкриття специфіки соціального потенціалу старших людей в умовах сучасності, розкриття різновидів та структурних елементів соціального потенціалу.
В 3-му розділі використано методи критичного аналізу, порівняння, типологізації та логічного моделювання — для визначення шляхів розкриття соціального потенціалу в залежності від дії різних чинників, створення моделі життєтворчості як способу використання соціального потенціалу людей старшого віку.
В 4-му розділі застосовано методи порівняння, аналізу даних статистики, аналізу вторинних даних, анкетного опитування, напівструктурованого інтерв’ю — для визначення представленості структурних компонентів соціального потенціалу в практиках людей старшого віку в Україні, порівняння структури соціального потенціалу груп населення різного віку.
Емпіричну базу дисертації становлять результати якісних і кількісних досліджень, зокрема:
експертне дослідження, проведене в квітні-червні 2014 р. Взяв участь 21 висококваліфікований фахівець (доктори соціологічних, філософських та економічних наук; кандидати філософських та історичних наук) Інституту соціології Національної академії наук України — з них 17 докторів і 4 кандидати наук віком від 57 до 89 років, серед них 13 чоловіків та 8 жінок. Протягом 2015 р. ці дані були доповнені опитуванням експертів (докторів філософських, соціологічних та психологічних наук) переважно — фахівців Інституту філософії Національної академії наук України), в кількості 10 осіб понад 60 років, з них 1 жінка та 9 чоловіків;
дослідження людей старшого віку, які обслуговуються в закладах соціальної опіки м. Запоріжжя та Запорізької області. Вибірка систематична (N=2846), представляє генеральну сукупність — людей старше 60 років, що обслуговуються в територіальних закладах соціальної опіки Запорізької області;
вторинний аналіз даних четвертої хвилі міжнародного проекту Європейського соціологічного дослідження (ESS) за 2008 рік (модуль, спрямований на глибше розуміння поширених серед європейців поглядів на організацію життєвого циклу і стратегій планування особистого життя); даних української служби статистики та Інституту демографії ім. Птухи Національної академії наук України; матеріалів моніторингового дослідження українського суспільства за 1992-2017 рр. Вибірка (N=1800) багатоступінчата, репрезентує населення України за віком та статтю; матеріалів дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова з 19 по 25 травня 2017 р. в усіх регіонах України, за винятком Криму та територій Донецької та Луганської областей за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками (N=2024 віком від 18 років).
Наукова новизна отриманих результатів. Розкрито особливості соціального потенціалу та соціально-інвестиційні можливості людей старшого віку в розвиток суспільства і держави, визначено шляхи актуалізації соціального потенціалу старшої вікової групи в сучасному українському суспільстві.
Вперше:
концептуалізовано соціальний потенціал старшої вікової групи з позицій ресурсного підходу, в результаті чого створено теоретичну модель, в якій структурні компоненти, що утворюють соціальний потенціал, поділені на дві групи — активні та пасивні. До першої, що є ядром потенціалу, належать спонукуючі сили, що на рівні особистості, зокрема, спираються на передбачення майбутнього і відповідним чином вибудовані життєві стратегії — життєтворчий компонент. До другої входять психофізіологічний (стан здоров’я), ціннісно-світоглядний (світогляд, ціннісні орієнтації), майновий (майнове і матеріальне забезпечення), статусний (суспільне становище, якість задоволення основних соціальних і матеріальних потреб), кваліфікаційно-освітній (освіта, рівень професійної підготовки), трудовий компоненти. Визначено соціологічні показники, що виражають міру прояву цих компонентів;
систематизовано наукові підходи в соціології й інших суспільних дисциплінах щодо сучасного стану теорій старіння, здійснено критичний огляд існуючих теоретичних моделей старіння. Визначено, що причини відмінностей в процесі старіння в Україні порівняно з країнами Заходу, наступні:
коротша середня тривалість життя;
коротша тривалість активно-продуктивного життя;
недостатня матеріальна забезпеченість посттрудового періоду життя;
поширеність ейджистської стигматизації, супроводжуваної самостигматизацією старшого покоління;
втрата соціального капіталу при збереженні капіталу людського, ексклюзія представників старшого віку з більшості сфер суспільного життя;
переважно патерналістська орієнтованість представників старшої соціально-вікової групи, зокрема, на матеріальну допомогу з боку держави;
визначено, що ключовим моментом реалізації соціального потенціалу на старшому віковому відрізку життєвого шляху є життєве проектування та специфіка життєвих перспектив і побудови стратегій, зумовлена:
усвідомленням обмеженості часової перспективи;
рівнем збереженого здоров’я;
готовністю представників старшої соціально-вікової групи до змін способів і стилю життя;
мірою затребуваності активності старшого покоління з боку суспільства, зокрема, існуванням умов для соціального партнерства представників старшої вікової групи з державними і громадськими (недержавними) інститутами, бізнесом, волонтерськими рухами.
Побудова життєвих стратегій та життєвих перспектив, збалансованих з можливостями використання ресурсів психофізіологічного та особистісного, майнового і статусного, кваліфікаційно-освітнього і трудового компонентів соціального потенціалу виступають запоруками індивідуальної задоволеності життям у старшому віці;
обгрунтовано проблемно-подієвий підхід як інструмент аналізу життєтворчого компоненту соціального потенціалу людей старшого віку, який полягає, з одного боку, в плануванні і прогнозуванні бажаних подій, з другого — орієнтації на уникнення і подолання небажаних подій (проблем), які є джерелом утворення відповідних страхів і негативних очікувань. З огляду на те, що переважає, утворюються типи життєвих стратегій по осях «креативність-реактивність» та «ціль-проблема». Суттєве скорочення життєвої перспективи з віком призводить до збільшення значущості часу життя, що залишилося. Побудова подальшого життя проходить крізь фільтр «проблеми-події»: перші спонукають до діяльності і цілераціональної корекції поведінки, другі — спрямовані на вирішення проблем та надають додаткового значення (смислу) часу життя. Крізь призму «проблеми-події» відбувається оцінка ризиків життя і прийняття рішення про відповідні життєві стратегії: дотримання попередніх чи зміни з метою завершення життєвої програми;
конкретизовано сукупність проблем, що ускладнюють реалізацію соціального потенціалу старшої вікової групи в Україні: проблеми зі здоров’ям та фізичним самопочуттям, матеріальні проблеми, проблеми самотності та взаємостосунків з родинним колом, соціальні проблеми, психологічні проблеми. Спектр проблем поділяється на три категорії:
обумовлені специфікою соціальних відносин. породжені соціальною стереотипізацією та міжпоколінною боротьбою за кращі «місця»; зміною ролей та статусів; зниженням рівня матеріального забезпечення; насиллям в сім’ї та поза сім’єю;
обумовлені психофізіологічними і психологічними особливостями, зокрема, проблеми зі здоров’ям, проблеми депресивності, в тому числі — пов’язані з переживанням втрат людей одного віку — родичів, друзів, знайомих; наближенням смерті; зниженням фізичних та соціальних можливостей та проблеми самотності;
похідні, що утворюються на стику і внаслідок перших і других: проблеми медичного забезпечення, незатребуваності та втрати соціального капіталу; спілкування — породжені звуженням кола спілкування, зниженням гостроти зору, слуху, зниженням швидкості когнітивних процесів тощо;
за допомогою комплексного підходу, що поєднує досягнення валеологічного, психологічного, соціологічного та інших підходів, встановлено специфічні характеристики соціального потенціалу його представників в Україні: високі психофізіологічні показники, високий освітній рівень поєднуються з низькими показниками включення в соціальне життя та взаємодію, орієнтованість на допомогу та спонукальні дії з боку держави і соціальних інститутів, невиразністю позитивно-емоційного тла життєвих перспектив і відчуттями незатребуваності та незахищеності в суспільстві.
Удосконалено:
теоретичну інтерпретацію та аргументацію на користь розгляду соціальних ресурсів як істотної складової в системі ресурсів, необхідних для суспільного розвитку. Соціальний потенціал в умовах сучасності є головним багатством суспільства і може бути актуалізований (переведений в стан дієвого соціального ресурсу) та реалізований (використаний суспільством) за сприятливих умов. За різних умов та залежно від соціального запиту соціальний потенціал тієї чи іншої соціально-вікової групи може актуалізуватися в більший чи менший за розмірністю ресурс. Тому створення відповідних умов для старшої вікової групи в результаті соціального партнерства сприятиме збільшенню ресурсних можливостей суспільства в цілому, що потребує подолання патерналістських орієнтацій старшого покоління;
обґрунтування положення щодо доцільності розгляду суспільства з позиції його ресурсних запитів та можливостей до створення потенціалу для власного розвитку. Визначено шляхи задоволення соціально-ресурсних потреб суспільства: зовнішній (за допомогою створення відповідних імміграційних та інвестиційних програм), внутрішній (через створення відповідних можливостей для актуалізації потенціалу власного населення. При цьому він поділяється на такі різновиди:
інгруповий — коли сама група шукає, зокрема, шляхом життєтворчості, можливості для розкриття потенціалу;
аутгруповий — коли власні ресурсні запаси групи настільки низькі, що вона потребує допомоги від соціальних інституцій), змішаний (поєднує зовнішній і внутрішній шляхи).
Дістало подальшого розвитку:
типологічне структурування старшої вікової групи, в якій залежно від превалюючого типу життєвих стратегій спостерігається поділ на такі типи:
активний/пасивний;
адаптований/неадаптований/той, в якого не завершений процес створення відповідних стратегій (пошуковий);
індивідуалістично орієнтований/соціально орієнтований, спрямований на взаємодії з іншими акторами;
положення про залежність міри успішної реалізації соціального потенціалу від рівня координованості цільової взаємодії різних суспільних груп та інститутів — соціального партнерства. Реалізація соціального потенціалу старшої вікової групи є результуючої взаємодії ряду соціальних агентів, до яких відносяться:
активно орієнтована частина старшої вікової групи, переважно представники третього віку;
активно орієнтована частина громадськості;
державні інститути та організації, покликані надавати допомогу соціально незахищеним верствам населення, зокрема, старшим людям, що потребують опіки;
недержавні громадські, зокрема, волонтерські організації;
бізнес-структури, спрямовані на задоволення запитів старших споживачів;
визначення впливу характеристик соціального простору і часу — нерівномірність розподілу ресурсів між групами в просторовому відношенні і, відповідно, різні стартові можливості для реалізації соціального потенціалу в представників одного покоління за різних умов, які, проте, можуть бути подолані за рахунок інших компонентів соціального потенціалу старшої соціально-вікової групи. Показовим є соціально-вікове розшарування — крім класичного розшарування за доходами, статками, статусами, умовами тощо є спеціальні, особливі проблемні зони — для активних представників старшого покоління в Україні переважає один набір (зокрема, проблеми незатребуваності досвіду, погіршення стану здоров’я, ескапізму і ейджизму), для пасивних — інший (зокрема, майнові проблеми, дезадаптації, самотності тощо);
у результаті порівняння різних вікових груп встановлено, що співвідношення між можливостями побудови ефективних стратегій та тривалих перспектив для них є різними. Зокрема, показано, що якщо для молодого покоління в період вибору подальшого життєвого шляху, життєва перспектива є тривалішою, однак більш розмитою, насиченою різними варіантами розгортання подій, а життєві стратегії перебувають на етапі становлення і апробації, то у похилому віці, коли життєва перспектива суттєво коротша, стратегування життя потребує чіткішого розрахунку послідовності наповнення її подіями. Водночас життєві стратегії суб’єкта в цей час уже здебільшого апробовані і відшліфовані. Таким чином, різним віковим групам притаманні різні механізми пошуку оптимального балансу між життєвою перспективою (відкритою для нього на даний час та в майбутньому) та вибором життєвих стратегій, що відповідатимуть основним життєвим запитам: старше покоління орієнтується на предметніше окреслену життєву перспективу, використовує опрацьовані життєві стратегії, однак простір для реалізації соціального потенціалу істотно вужчий, а накопичений досвід не завжди виявляється придатним для нових життєвих ситуацій;
систематизація функціональних параметрів життєвої перспективи як домінантного компонента в концептуалізованій структурі соціального потенціалу, встановлені її функції, зокрема:
смислоутворююча, що полягає у зверненні погляду суб’єкта до кінцевої цілі його життєдіяльності;
пізнавальна — спрямована на усвідомлення та пізнання власного життя, співвіднесення здобутого досвіду з майбутніми подіями;
світоглядна — реалізується у виробленні певного світогляду, баченні життя з конкретної позиції життєвого шляху;
мотиваційно-спонукальна — слугує стимулом до певних дій і вчинків на основі передбачення подій майбутнього;
організаційна — передбачає організацію життєдіяльності для досягнення бажаного в майбутньому;
регулятивна — забезпечує в саморегуляції життєдіяльності суб’єкта на основі вибудовування певної ієрархії з менш та більш суб’єктивно значущих подій і вчинків;
охоронна — убезпечує суб’єкта від певної поведінки на основі передбачення імовірних негативних подій у майбутньому;
гармонізуюча — сприяє гармонізації та впорядкуванню життя суб’єкта на підґрунті уявлень про імовірне майбутнє;
ідентифікаційна — створює можливість ідентифікації суб’єкта з певними подіями, вчинками в минулому та проектуванні їх на майбутнє, допомагаючи таким чином самоусвідомленню;
ціннісно-орієнтаційна — створює умови для формування ціннісних пріоритетів з огляду на очікуване майбутнє;
адаптивна — сприяє пристосуванню до умов середовища існування, передбаченню їх змін у майбутньому.
|
