Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Основи медико-біологічного визначення меж старості - Національної академії наук України Кваліфікаційна наукова праця...

Національної академії наук України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Кухта Мирослава Павлівна





Сторінка5/40
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Основи медико-біологічного визначення меж старості



Від початку існування медицини піднімалося питання про початок старості. Свого часу Гіппократ налічував десять періодів життя людини, які пов’язував з перебудовою організму. Ці періоди він об’єднав у чотири фази:

  • дитинство (до 14 років);

  • зрілість (15-42 роки);

  • старість (43-63 роки);

  • довголіття (старше 63 років) [Демографический энциклопедический словарь, 1985].

В 1900-х роках нью-йоркський лікар І. Нашер запровадив до вжитку термін «геріатрія», позначивши ним медичну спеціальність, присвячену літнім людям. Він обґрунтував необхідність введення нового поняття у науковий обіг тим, що ще молодим студентом бачив хворих людей похилого віку, котрим було поставлено діагноз просто «старі», тобто медики заявляли про наявність синдрому «старості». Вчений розглядав подібний підхід як медичне нехтування, наголошуючи на тому, що практика догляду за літніми людьми повинна відрізнятися від практики догляду за молоддю, схожим чином як педіатрія (піклування про дітей) відмінна від піклування про дорослих [Clarfield, 1990]. Оскільки кожна людина переживає вікові зміни по-різному, на основі впливу багатьох чинників, їх сукупність можна поділити на дві групи — первинні та вторинні. Біологічні чинники, такі як молекулярні та клітинні зміни, називаються первинним старінням, тоді як старіння, яке відбувається через контрольовані чинники, такі як відсутність фізичних вправ та наявність шкідливих звичок, називається вторинним старінням [Whitbourne, 2010, p. 6].

Звертаємо увагу на таку основу типологічного поділу старіння, адже значення вторинних чинників тривалий час недооцінювалося, тоді як варто розглядати старіння як процес, що стосується і суспільства, і кожного індивіда зокрема [Кухта, 2014b]. Різна вікова періодизація значною мірою залежить від спроможності даної категорії громадян продовжувати активне соціально-економічне життя. Своєю чергою, така спроможність визначається середньою тривалістю життя в суспільстві, а остання теж суттєво відрізняється у різних країнах в різні історичні періоди. До прикладу, середня тривалість життя на території Російської імперії, до якої входила більша частина території України, у 1838-1850 рр. становила приблизно 26 років (чоловіки — 24,6 року, жінки — 27,0 років) у 1904-1913 рр. — приблизно 33 роки (чоловіки — 32,4, жінки — 34,5 року) [Чортова, 1977].

На початку ХХ ст. німецький фізіолог М. Рубнер запропонував вікову періодизацію, згідно з якою початок старості відліковувався з 50 років, а поважна старість — з 70 років. У 1905 р. американський медик В. Аслер писав, що 60 років слід вважати демаркаційним віком, після настання якого люди починають обтяжувати себе та оточуючих [Краснова, 2003]. Зрештою, на Міжнародному семінарі ВООЗ у 1963 р. було прийнято класифікацію, згідно з якою середній вік припадав на 45-59 років, похилий на 60-74 роки, старечий — на 75 років і старше [Демографический энциклопедический словарь, 1985]. В окрему категорію було віднесено довгожителів, вік яких визначався як 90 років та більше. На сьогодні (за Д. Крайгом) вік 60-69 років вважається передстаречим, 70-79 років — старечим, 80-89 років — пізньостаречим, 90-99 років — дряхлістю [Крайг, 2000; Кухта, 2014a]).

Виходячи з цього, нагадаємо, що в геронтології схвалений перелік біологічних особливостей старіння, розроблений Б. Стрехлером:

    • старіння, на відміну від хвороби, являє собою універсальний процес, йому підлягають усі без винятку члени популяції;

    • старіння є властивістю будь-якого живого організму;

    • старіння є прогресуючим неперервним процесом;

    • старіння супроводжується дегенеративними змінами (на відміну від змін організму при його розвитку та дорослішанні) [Strehler, 1960, p. 14-15].

Вікова періодизація в медицині опирається на відповідні віку анатомічні та фізіологічні особливості організму. В 1965 р. Академією педагогічних наук СРСР на симпозіумі з проблем віку була прийнята вікова періодизація, що використовується й до сьогодні. Критерії цієї вікової періодизації включали комплекс ознак, насамперед показників біологічного віку, таких як розміри тіла та органів, масу та окостеніння скелета, прорізування зубів, розвиток залоз внутрішньої секреції, міру статевого дозрівання, масу мускулатури. У ній також враховувалися особливості хлопчиків та дівчаток:

  • новонароджені — 1-10 днів;

  • грудна дитина (10 днів-1 рік);

  • раннє дитинство (1-2 роки);

  • перший період дитинства (3-7 років);

  • другий період дитинства (8-12 років (чол.); 8-11 років (жін.));

  • підлітковий вік (13-16 років (чол.), 12-15 років (жін.);

  • юнацький вік (17-21 (чол.), 16-20 (жін.));

  • середній вік:

  1. перший період (22-35 років (чол.), 21-35 років (жін.));

  2. другий період (36-60 років (чол.), 36-55 років (жін.));

  • похилі люди (61-75 років (чол.), 56-75 років (жін.));

  • старечий вік (76-90 років);

— довгожителі (старше 90 років) [Большая Медицинская Энциклопедия, 1976].

Наразі зазначимо, що така класифікація не є безсумнівною та остаточною. Наприклад, певна частина біологів схильна до розділення настання вікового періоду для чоловічої та жіночої статей у відрізок життєвого часу, що настає після закінчення дитинства та з входженням у підлітковий період. Це зумовлено як специфікою фізичного дорослішання організму, так і перебігом психологічних процесів. Так само і стосовно старшого віку існує розбіжність щодо визначення вікових меж.

Більшість людей починають бачити конкретні ознаки старіння після 50 років, коли фізичні маркери віку стають доволі помітними. Шкіра стає тоншою, більш сухою і менш еластичною, з’являються зморшки, а волосся втрачає пігментацію. Труднощі або відносна легкість, з якою люди пристосовуються до цих змін, частково залежать від сенсу, що надає старінню конкретна культура. Культура, яка цінує молодість і красу, насамперед призводить до негативного сприйняття старіння. І навпаки, культура, яка шанує людей похилого віку за їх життєвий досвід і мудрість, сприяє більш позитивному сприйняттю того, що означає старіти. Маркери старіння можуть переживатися доволі складно, а іноді переживання страху перед фізичними змінами (наприклад, зниження енергії, чутливості до смаку їжі та втрати чи пониження слуху та зору) може бути більш виснажливим, аніж самі зміни. Таким чином, сприйняття біологічного старіння суттєво залежить від соціокультурного та соціоструктурного контекстів.



      1. Підґрунтя вікового поділу в психології



Слід зауважити, що хоча з часу оформлення геронтології питання життєдіяльності людей похилого віку вважалося прерогативою саме психології, а також той факт, що відповідний напрям досліджень — геронтопсихологія — намітився порівняно рано (з виходом книги С. Холла «Старість» у 1922 р. [Hall, 1922]), все ж напрацювання психологів у цьому руслі системно не оформлені.

У психології старість розглядається як заключний період життя, умовний початок якого пов’язаний з відходом від безпосередньої участі в продуктивному житті суспільства. Зокрема, у межах соціальної психології виокремлюються наступні підходи, найбільш зручні в інструментальному сенсі при розгляді старіння:

  • екзистенційна теорія;

  • психоаналітична теорія;

  • теорія інтенційності;

  • теорія розвитку.

У межах екзистенційної психології старіння розглядається як сприятливий та природний період життя (так, з цієї позиції К. Ясперс вважав, що в старості можливості згасають, проте їх замінює багатство накопиченого досвіду, тож старості не слід боятися — в неї є свої переваги. Стара людина більш скована тілесно, проте більш вільна духовно. Паралельно процесам старіння відбуваються й активні процеси, що не сковуються біологічними процесами і здатні тривати до глибокої старості) [Руководство по геронтологии, гериатрии, 2010, т. 2, с. 26]. Можна визнати доречність такого підходу, однак він, по-перше, не визначає чітко вікові межі старості, по-друге, суперечить соціальним практикам: чомусь ніхто не поспішає старішати, навпаки, збереження сил і здоров’я проголошується в розвинених країнах ледве не культом.

Інший напрям — психоаналітичний. Серед найяскравіших представників, які у своїх працях зачіпали проблематику старіння — К. Юнг та А. Адлер. Зокрема, К. Юнг великого значення надавав вивченню проблем «другої половини життя людини». Він вважав, що середина життя — поворотний момент до відкриття нових можливостей саморозвитку, адже людина уже не потребує встановлення нових зовнішніх зв’язків і може зайнятися внутрішньою роботою самопізнання — «індивідуалізацією». У старості потреба вироблення цілісного погляду на власне життя, самоспостереження виступає на передні позиції та пов’язана з віднаходженням стійкої психічної і моральної рівноваги. Важливе і переконання К. Юнга в тому, що кінцевий період життя людини наділений власним значенням і не є «придатком» до попередніх етапів життя. Вчений також піднімав питання підготовки до старості, вважаючи, що основним чинником нервових зривів і незадоволеності в старшому віці є непідготовленість до нього [Юнг, 1994].

А. Адлер вважав, що однією з основних спонук діяльності є почуття неповноцінності, яку людина прагне компенсувати протягом життя. У старшому віці це почуття загострюється через зниження фізичних і фізіологічних можливостей, що унеможливлюють ведення попереднього способу життя. Адлерівська концепція щодо діалектичного перетворення органічної недостатності через суб’єктивне почуття неповноцінності в психічне прагнення до компенсації, може бути застосована і до старості [Адлер, 2002]. З цього приводу Л. Виготський, зазначав, що прагнення до компенсації дефекту породжується не стільки внутрішніми спонуками, скільки зовнішніми — соціальними [Выготский, 2003]. Тобто компенсація набуває соціального характеру, відіграє роль своєрідного «соціального протезу».

Зазначені моменти важливі, однак вони охоплюють лише окремі механізми процесу старіння, відповідно, неофрейдистські теорії не охоплюють усього комплексу вікових перетворень при старінні. Вони вирізняються тими ж недоліками, що й екзистенційна психологія, не даючи відповіді щодо вікових меж і соціального позиціонування старечого віку.

Найбільший внесок у розвиток психологічної концепції старості зробив Е. Еріксон, представник психології розвитку. Він вважав, що протягом життя особистість проходить вісім стадій розвитку, на кожній з яких вона повинна виконати специфічні для конкретного віку завдання. Їх виконання веде до набуття нових психологічних якостей і переходу на наступну «сходинку» розвитку. При цьому саме восьмою «сходинкою» є старість. Остання набута якість — нова форма его-ідентичності та досягнення гармонії, відчуття самототожності. На протилежній стороні шкали лежить розчарування в прожитому житті, відчуття відчаю та страху смерті [Erikson, 1986; Эриксон, 2002]. Поряд із тим, концепція Е. Еріксона є певним епігенетичним шаблоном, у якому уніфікуються послідовні стадії розвитку тривіальної особистості. Застерігаючи від порушень проходження окремих етапів життя, вона має певний позитивний терапевтичний ефект, однак недооцінює конструктивну силу конфліктів і внутрішніх суперечностей у процесі самоактуалізації особистості. Зокрема, восьма стадія розвитку людини, за Еріксоном, тобто старість, характеризується втратою особистісного потенціалу й заміщенням його потенціалом молодшого покоління. Характерне для цього періоду самовизначення в межах континууму «цілісність-безнадійність» є своєрідним психологічним перебуванням між раєм «виконаності себе» і пеклом «нікчемності прожитого життя». Цим фактично позбавляються права на реалізацію соціального потенціалу ті, чиє життя не було послідовною лінією проходження попередніх стадій розвитку особистості.

Тим не менше, користь від наукових узагальнень Е. Еріксона залишається поза сумнівом — зокрема, механізму, коли раптове осмислення невідповідності існуючої Я-ідентичності (через спільну роботу свідомого й несвідомого) призводить до встановлення нової ідентичності. Наголос на значенні компенсаторних можливостей у старшому віці також відображений в працях його однодумців з психології розвитку. Так, з позиції закону метаморфози Л. Виготського, старіння може розглядатися не лише крізь призму зниження можливостей, а й з позицій якісних психічних змін, передусім психічного розвитку, набуття нових якостей [Выготский, 2003]. П. Балтес встановив, що старші здатні підтримувати на високому рівні деякі когнітивні функції, незважаючи на зниження інших — це відбувається через підключення інших когнітивних ресурсів, не зачеплених процесом старіння. Він назвав такий процес «селективною оптимізацією з компенсацією» [Baltes, 1990, c. 1-34]. Подібно до того, як у незрячих людей відбувається компенсація за рахунок посилення можливостей інших рецепторів, так і в старших людей спостерігається така когнітивна компенсація.

Крім того, на сьогодні в межах психології накопичено матеріал щодо окремих аспектів старіння, який умовно можна згрупувати наступним чином:

  • специфіка старості та розвитку у старшому віці [Карсаевская, 1997; Марциновская, 1999; Краснова, 1998a; 2000; 2003; Солодникова, 2001; Ермолаева, 2002; Этинген, 2002];

  • психологічні проблеми у старшому віці [Волкова, 2005; Лихошва];

  • питання психологічного консультування та адаптації старших людей [Розова, 1995; Дементьева, 1998; Карпова, 2000; Лидерс, 2000; Москвичева, 2000];

  • проблематика старіння в контексті усвідомлення наближення смерті (в цьому сенсі старіння розглядається близько до специфіки життєдіяльності невиліковно хворих осіб) та питань екзистенції [Гроф, Хелифакс, 2002; Шахматов, 1996; 1998; Кюблер-Росс, 2000; Хазова, 2014; Вайзер, 2015];

  • самовизначення та ідентифікації в старшому віці [Логинова, 1980; Пряжников, 1999; Краснова, 2002; Анцыферова, 1994; 1996; 2001];

  • самотність та стосунки в старшому віці [Минигалиева, 2000; Биксон, Пепло, Рук, Гудчайлдс, 2004].

Узагальнюючи різноманітні психологічні підходи до визначення вікових меж, можна констатувати, що віковий поділ ґрунтується на принципі розмежування часу людського життя на періоди. Підвалинами періодизації виступають три основні критерії: соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність і центральне вікове новоутворення. Розглянемо їх докладніше.

Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, що виникають на кожному етапі розвитку людини. При цьому зовнішні суперечності стають рушіями психічного розвитку тоді, коли трансформуються у внутрішні, стають зоною зіткнення протилежних тенденцій психіки. Внутрішні суперечності спричиняють активність індивіда, спрямовану на розв’язання цих суперечностей шляхом прогресивних змін психіки та діяльності. Подолання одних суперечностей викликає формування нових.

Кожний віковий період характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, що є точкою відліку для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду. По мірі дорослішання, індивід неначе переростає свій спосіб життя, що спонукає до пошуків нових способів самореалізації і стимулює особистісне зростання. Соціальна ситуація розвитку зумовлюється, з одного боку, тими традиціями, потребами, що актуальні в суспільстві, а з другого — індивідуальними психологічними особливостями, що характерні для індивіда. Л. Виготський вважав, що соціальна ситуація визначає форми і шлях, йдучи яким індивід набуває нових якостей, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. Таким чином, соціальна ситуація розвитку виражається через:

  • соціальний статус;

  • систему взаємин індивіда з іншими людьми, зокрема, спілкування з референтними людьми;

  • адаптацію індивіда до нових соціальних умов. У випадку порушення процесів соціального пристосування можна говорити про наявність дезадаптації [Выготский, 2003].

У кожному періоді розвитку один з багатьох видів діяльності є провідним — найголовнішою діяльністю, яка визначає і забезпечує психічний розвиток у певний період. Виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, провідна діяльність забезпечує розв’язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень. Характерним проявом становлення провідної діяльності є спрямованість особистості [Божович, 1976].

Психічні новоутворення — прогресивні надбання психіки, що є узагальненим результатом психічного розвитку індивіда у певний віковий період, в тому числі у старшому віці. Саме новоутворення психіки становлять суть кожного вікового періоду, з їх появою завершується один період і відкривається наступний [Реан, Аверин, 2002]. При цьому новоутворення не з’являються автоматично, а формуються під дією чинників психічного розвитку за сприятливих умов існування і становлення особистості. Психічні новоутворення є специфічними для кожного вікового періоду і характеризують перебудову особистості.

Здебільшого новоутворення формуються наприкінці вікового періоду, однак іноді з’являються на початку. Якщо новоутворення охоплює всю сферу психіки, особистісну чи пізнавальну, воно називається загальним, на кшталт довільності пізнавальних процесів молодших школярів, а якщо стосується лише окремої психічної функції — парціальним. Такий механізм зміни вікових періодів підтверджує «спіралеподібний» характер розвитку психіки людини.

Поряд з тим є підстави погодитись з І. Шаповаленко в тому, що психологічні критерії завершення, вичерпання періоду зрілості і переходу до старості чітко не сформульовані. Очевидно, що всередині періоду пізньої дорослості (старості) повинні бути виділені окремі стадії психічного розвитку [Шаповаленко, 2005]. Якщо в дитинстві стадії розвитку індивіда на підставі численних досліджень розписані на періоди від кількох місяців до кількох років, то щодо старшого віку таких уточнень немає, як-от в Еріксона, що обмежується загальним твердженням, що старший вік починається від 60 років.

Можна підбити підсумки, що в психології доволі широко окреслена проблематика старіння, яка, проте, ще не систематизована. Що ж до теоретичних і прикладних досліджень періодизації життя в старшому віці, а також виявлення криз, що його супроводжують — їх поки що замало. А це якраз доволі вагоме питання: збільшення тривалості життя приводить до збільшення періоду життя в зовсім інших соціальних, психологічних, економічних умовах. Змінюється самоідентифікація індивіда, відбувається адаптація до пострепродуктивної фази життя, і життя за цих умов триватиме ще доволі довго. Попри позицію К. Юнга, за яким друга половина життя спрямована на підготовку до смерті [Юнг, 1994], час смерті істотно відстрочується і похилий вік має ширше соціальне наповнення. Цілком можливо, що суспільство зіткнеться з новими явищами у зв’язку з цим, зокрема, новими віковими кризами та психічними новоутвореннями, що проживаються значною частиною його населення; зміною потреб та шляхів їх задоволення. Таким чином, у суспільстві утворюється значна частка людей, що мають певний потенціал, запас часу та ресурсів, проте їх потреби, мотивація діяльності, психологічні переживання маловивчені.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Міжрегіональна академія управління персоналом кваліфікаційна наукова...
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління

Міжрегіональна академія управління персоналом Кваліфікаційна наукова...
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління

України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Паращевін Максим Анатолійович
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів І текстів інших авторів мають посилання на відповідне...

Ведення
Моз україни зі спеціальності «Гастроентерологія», чл кор. Національної академії медичних наук України, професор, д м н., завідувач...

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Електоральна громадська думка: концептуалізація та соціально-політичні практики 60

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису пахолок ольга олегівна
Феномен здоров’я в цивілізаційній перспективі: часовий, просторовий та аксіологічний аспекти аналізу 12

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження моделей любові в художній культурі

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В....
Торгівля в Західній Європі та її правове регулювання в часи Середньовіччя І в Новий час

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
П. Блау) І o. Dunkan (О. Данкену). Дослідження 1980-х років відзначаються домінуванням методологічних І концептуальних принципів...

Старший юрист юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного...
Юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук...

«Евристичний потенціал поняття «символічний універсум»: теоретичні...
«символічний універсум»: теоретичні та методологічні аспекти», поданої до спеціалізованої вченої ради д 26. 229. 01 Інституту соціології...

Підручників, поданих
Схвалено вченою радою Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди національної академії наук україни оголошує прийом
До аспірантури з відривом від виробництва за державним замовленням зі спеціальності “філософія” – 033

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної юридичної академії України
Проаналізовано різницю між найбільш важливими часовими категоріями в цивільному праві

Н аціональний заповідник «глухів» центр пам’яткознавства національної...
До початку роботи конференції буде виданий черговий збірник наукових праць «Сіверщина в історії України», включений дак мон україни...

Про оформлення договорів застави акцій, емітованих іноземними юридичними особами (компаніями)
Юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук...

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права №1 Національної...
Відмова представника від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю

Доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Національної...
...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт