Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Віковий поділ у демографії - Національної академії наук України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису...

Національної академії наук України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Кухта Мирослава Павлівна





Сторінка6/40
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Віковий поділ у демографії



У демографії старіння розглядається як результат тривалих змін у способі відтворення населення. Тут старіння стосовно суспільства розглядається з двох боків — знизу, через постійне скорочення чисельності дітей унаслідок зниження рівня народжуваності та згори, викликане збільшенням кількості літніх і старих людей, чому сприяє скорочення смертності людей. Окремою проблемою є міграція, що змінює вікову структуру. Виїжджають зазвичай молоді, а залишаються старші люди. У результаті в місцях прибування населення молодіє, а в місцях вибування — старіє. Найчастіше подібна ситуація складається в містах і селах, коли в селах переважно залишається населення старшого віку, а в містах, у зв’язку з приїздом на навчання та пошуком роботи, навпаки, частка молодих суттєво вища.

Фактично перелічені основні демографічні чинники, що регулюють процес старіння, хоча значення їх не однакове. Демограф Р. Пресса в книзі «Народонаселення та його вивчення: демографічний аналіз» [Пресса, 1966] висловлював дещо інший погляд на проблеми старіння, не виключаючи впливу міграції, проте й не надаючи їй першочергового значення. Він стверджував, що старіння населення викликане переважно зниженням рівня народжуваності, оскільки зниження смертності стосується усіх вікових прошарків, а не лише старшого. Р. Пресса вважав, що на даний процес впливає смертність серед людей фертильного віку, від цього залежить чисельність дітей.

Ще одним важливим чинником виступає урбанізація, що відтягує сільську молодь у міста й підвищує популярність моделі зниження кількості дітей у сім’ях. Це відбувалося за рахунок удосконалення засобів контрацепції у ХХ ст., що йшло поряд з сексуальною революцією та поширенням молодіжних рухів, у основі яких — прагнення до звільнення від ярма побуту і сімейних обов’язків, зменшення значення інституту сім’ї (з удосконаленням побутової техніки, емансипацією жінок і їх економічним звільненням, швидким переходом від доіндустріальної системи виробництва з переважно ручною працею і необхідністю великої кількості робочих рук, у тому числі дитячих). Тобто в розвинених країнах, зокрема в Україні, виразно намітилася тенденція відходу від соціальних норм традиційного суспільства, де народження значної кількості дітей зумовлювалося не стільки любов’ю до дітей, яка, до речі, на сьогодні більш виражена (інфантоцентризм), а передусім економічними міркуваннями: діти допомагали у вихованні молодших і значною мірою були задіяні в сільськогосподарському виробництві. Вони сприймалися як «малі дорослі». Такий інфантицид характеризувався емоційно відстороненим ставленням до дітей та суттєво меншою опікою про їх здоров’я і благополуччя. Оскільки значна частина дітей не доживала до фертильного віку, домінувала орієнтація на народження більшої кількості («хтось та й виживе»).

Зниження народжуваності, зростання середньої тривалості життя та внутрішньосімейне регулювання дітонародження розпочалися в Європі раніше, аніж в інших країнах [Пресса, 1966]. Відповідно, суттєво раніше тут розпочалося і старіння населення. Зростання середньої тривалості життя може сприяти старінню населення тоді, коли воно відбувається в старших вікових групах, проте в більшості країн зростання середньої тривалості життя упродовж усієї історії відбувалося переважно за рахунок скорочення смертності в молодших і середніх вікових групах, тоді як у старшому віці смертність знижувалася менше. За рахунок останнього чинника її динаміка радше гальмувала демографічне старіння населення, аніж пришвидшувала. Нагадаємо, що на сьогодні демографи ООН прийняли класифікацію суспільств залежно від старіння:

  • молоде — суспільство, в якому частка людей віком 65 років і старше — менше 4%;

  • зріле — суспільство, в якому таких людей від 4% до 7 %;

  • старе — суспільство, в якому частка людей від 65 років і старше — вища 7% [Пирожков, 1994].

Якщо звернутись до українських реалій, то для сучасної демографічної ситуації в Україні характерне доволі значуще постаріння населення: внаслідок постійного зниження рівня народжуваності впродовж останнього століття частка дітей зменшилась з приблизно 40% на початку XX ст. до 15% на початку XXI ст. Натомість зі збільшенням тривалості життя і зниженням рівня смертності спостерігалося зростання частки населення старше 60 років — від 3% на початку XX ст. до 21% на початку XXI ст. Населення, старше 65 років, становить сьогодні 16,03% [Всесоюзная перепись населения 1926 года, 1928 1929; Державна служба статистики України, 2018]. Таким чином, за класифікацією ООН, українське суспільство уже належить до старих.

Демограф-аналітик А. Сові назвав старіння населення «найменш спірним, найпростіше вимірюваним, найбільш послідовним у своєму розвитку, найбільш пристосованим для прогнозування і, мабуть, найбільш важким за своїми наслідками» [Сови, 1969, с. 70]. По суті, старіння населення як наслідок еволюції демографічних процесів можна назвати найістотнішою рисою довготривалих змін у віковому складі населення. Класична теорія демографічного переходу виділяє чотири його етапи, на останньому з яких чисельність населення, рівні смертності і народжуваності стабілізуються, встановлюється незмінна вікова структура, відповідна новому режиму відтворення [Sanderson, Scherbov, 2010]. Згідно з цією теорією припинення процесу старіння можна вважати головним свідченням завершення демографічного переходу. Однак сучасна демографічна реальність розвинених країн дає підстави стверджувати про те, що на найбільш пізніх етапах демографічного переходу встановлюється настільки низький рівень народжуваності, що за збільшення тривалості життя кількість померлих перевищує кількість народжених, а приплив мігрантів не може компенсувати депопуляцію. Згідно з таким трактуванням демографічного переходу він завершується не стабілізацією, а зменшенням чисельності населення, відповідно процес старіння може тривати до безкінечності [Кухта, 2017k].

У результаті проведених ще в 1960-х роках розрахунків установлено, що у стаціонарному населенні з «біологічним» рівнем смертності частка людей похилого віку (60 років і старше) у загальній чисельності населення сягає 24-25%, а в умовах депопуляції — ще більше. Цілком очевидно, що в осяжній перспективі процес старіння прогресуватиме. Невизначеність перспектив рівня постаріння пов’язана з особливостями сучасного етапу демографічного розвитку: процес старіння набуває нового вигляду [Народонаселение. Энциклопедический словарь, 1994, c. 108-112].

В Україні події минулого століття: Перша світова війна (1914-1918 рр.), голод (1921-1923 рр.), Голодомор (1932-1933 рр.), масові репресії (1936-1937 рр.), Друга світова війна (1939-1945 рр.), післявоєнний голод (1946-1947 рр.), Чорнобильська катастрофа (1986 р.) призвели до неоднорідності поколінь — малолюдні та багатолюдні покоління. Крім того, демографічна ситуація Україні відзначається низькою народжуваністю, порівняно низьким рівнем тривалості життя та високою смертністю серед населення працездатного віку. Низький показник тривалості життя характеризує великий відсоток смертей у молодому та середньому віці [Гладун, 2018].

Проте «вік доживання» постійно збільшується (за даними окремих дослідників, в розвинених країнах намітилися своєрідні тренди старіння: пік пройшов, тож темпи постаріння скорочуються, водночас збільшується частка довгожителів [Антипова, 2017]). Як зазначають демографи, постаріння економічно активної частини населення знижує коефіцієнт потенційної підтримки літніх людей (КПП) — співвідношення осіб віку працездатного і осіб віку непрацездатного [Москалев, 2008, c. 83-84; Demographic Transition Theory, 2006]. Так, за міжнародними критеріями, працездатним вважається вік 15-64 роки, непрацездатним — до 15 та старше 65 років. Якщо за основу взяти вік виходу на пенсію, який в Україні дорівнює 60 рокам для чоловіків (і скоро становитиме стільки ж для жінок), КПП буде ще нижчим. Уже станом на 1 січня 2014 р. загальне демографічне навантаження на 1000 осіб віком 16-59 років становило 595 осіб (65 років і старше — 220 осіб). Відповідно загальний КПП становив 0,59, на осіб старшого віку — 0,22, у 2018 році загальне склало 470 осіб, (65 років і старше — 243 особи). КПП, таким чином, складає 0,47 та 0,24 [Державна служба статистики України, 2018].

Зміна КПП негативно відбивається на системі соціального забезпечення, адже надходження до системи пенсійного забезпечення становлять податки працюючих. Зменшення чисельності працездатного населення, відповідно, отриманих податків від його праці призводить до недонадходження коштів у соціальну сферу. При тому за збільшення кількості непрацездатного населення зростають потреби на видатки на державні виплати пенсій, медичне обслуговування тощо.

Як засвідчує світова практика, трудовий досвід літніх людей за вмілої організації праці може стати продуктивним ресурсом економічного зростання. Працедавці визнають важливість утримання на робочих місцях працездатних працівників літнього віку. А в ряді західних країн (Данія, Фінляндія та ін.) впроваджені гнучкі механізми забезпечення зайнятості працівників старшого віку та запропоновані програми професійної перепідготовки. Підвищення пенсійного віку як один з кроків запобігання наслідкам демографічного старіння застосовується в багатьох розвинених країнах [Europe 2020, 2010]. Середній вік виходу на пенсію в європейських країнах дорівнює 65 рокам [European Comission. Strategy documents.]. Вітчизняний дослідник О. Тополь зазначає, що в Україні, порівняно з європейськими країнами, демографічне старіння має кризовий характер та відбувається на фоні депопуляції, зменшення всіх когорт населення та високої смертності серед осіб працездатного віку [Тополь, 2015].

Власне, виходячи з цього, демографи, пропонуючи вікові межі між різними групами населення, умовно поділяють людей на працездатне (в Україні від 16 до 59 років) населення, молодше працездатного (до 16 років) та старше працездатного (60 і вище років) віку [Гладун, 2018, c. 107]. Людей старше працездатного віку відносять до похилих. Основним критерієм виступає працездатність, хоча у різних країнах збереження працездатності відбувається по-різному [Morgan, Kunkel, 2011]. Загальною ж тенденцією зміни вікової структури населення розвинених країн, до яких за демографічними показниками наближена Україна, у міру зниження народжуваності та зростання середньої тривалості життя, є неухильне зростання у віковій структурі частки населення старшого віку — демографічне старіння населення [Кухта, 2017k, c. 11].



      1. Досвід вікового поділу в юриспруденції



В юриспруденції віковий поділ недостатньо деталізований, проте він має суттєве значення для визначення позиції індивіда. Найперше, віковий поділ стосується двох основних ознак: віку настання цивільно-правової та кримінальної відповідальності та віку настання і закінчення працездатності, виходу на пенсію.

Останній, що пов’язаний з нашою проблематикою, розглянемо докладніше. Найперше слід сказати, що вік виходу на пенсію безпосередньо прив’язується до специфіки пенсійних систем (ПС). На даний час у світі існує кілька систем, які дають змогу без особливих проблем визначити розмір належних виплат при виході на пенсію. У кожній системі є свої особливості та нюанси. Вік виходу на пенсію в різних країнах, а також розміри пенсій усюди різні, проте пенсії загалом нараховуються так:

  • за індивідуально-накопичувальною системою;

  • за розподільною системою на основі податків (пенсійних);

  • за розподільною системою на підставі загальних податкових надходжень.

В Україні, як і в ряді інших країн, діє трирівнева пенсійна система, тобто така, що включає всі вищеописані пункти [Омельянович, Алексеева, 2016]. Проте ефективність ПС залежить також від ряду інших показників. Правові норми, що визначають вік, коли дозволяється піти на відпочинок, як правило, варіюються та суттєво залежать від соціальної ситуації, а також від середньої тривалості життя людей. Але також важливим чинником виступає стать. Як у біології, так і в психології, демографії, юриспруденції, економіці, спільною відмінністю в процесах старіння є відмінності між статями. Ці відмінності мають як біологічну, так і соціокультурну природу, тож їх не варто ігнорувати. Істотним аспектом постає сам факт тривалості життя у зв’язку з ґендерною належністю: у ряді країн різниця між середньою тривалістю віку чоловіків і жінок на користь останніх сягає близько десяти років [Eurostat. Life expectancy at birth by sex]. З іншого боку, вік настання старості для жінок дещо нижчий, ніж для чоловіків — тобто жінки вступають у старший вік і живуть «старими» довше. А це суттєво відбивається на пропорціях населення і впливає на політику по створенню відповідних програм підтримки для старших.

Певні соціальні наслідки старіння залежать від статі, але не зумовлені нею. Деякі з «недоліків», з якими старіють жінки, виникають з давніх соціальних ґендерних ролей. Жіноча особливість старіння полягає в тому, що в ЗМІ часто відображаються старі жінки з погляду негативних стереотипів (схизм) та такими, що є менш успішними, аніж чоловіки старшого віку [Bazzini, McІntosh, 1997]. Для чоловіків процес старіння та реакція суспільства на досвід старіння і підтримка досвіду можуть бути зовсім іншими. Поступове зниження сексуальної активності чоловіків, що виникає внаслідок первинного старіння, лікується і конституюється як необхідне для лікування, так що людина може підтримувати відчуття молодості і маскулінності. З іншого боку, старіючі чоловіки мають менше можливостей утверджувати чоловічу ідентичність у компанії інших чоловіків (наприклад, участь у спортивних заходах). Деякі фахівці відзначають, що старіюче чоловіче тіло в західному світі зображується як безглузде [Spector-Mersel, 2006].

На сьогодні порівняно небагато країн, де чоловіки і жінки одночасно виходять на пенсію — жінки вважаються слабшими й менш витривалими. Також до трудового стажу багатьом жінкам включають період декретних відпусток. Таким чином, чоловіки практично завжди отримують право виходу на пенсію пізніше — вони вважаються основними постачальниками в сім’ї, більш сильними та фізично витривалими, проте при цьому, за статистикою, саме чоловіки мають меншу тривалість життя.

Пенсійний вік у різних країнах встановлюється по-різному. В Україні здійснюється перехід до підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років [Профіль пенсійної системи України, 2017]. Ці зміни повинні відбутися до 2021 року. Казахстан у 2018 році теж переорієнтувався на зрівняння пенсійного віку для чоловіків і жінок. Вихід на пенсію для представників обох статей тут встановлено в 63 роки. У Британії та Польщі вихід на пенсію стане можливим лише з 67 років. У США планується різко підвищити пенсійний вік — з 65 до 69 років. Франція також має намір довести можливість виходу на пенсію до позначки в 62 роки [Пенсионный возраст в разных странах мира, 2017]. Зауважимо, що за даними ОЕСР (Органзації Економічного Співробітництва і Розвитку), середній ефективний вік виходу з ринку праці для чоловіків становить 65,1 р., а для жінок 63,6 р. [OECD, G20 Indicators, 2017].

Це основні зміни, які можуть втілити в життя у світі в системі пенсійного забезпечення. Насправді, поки що немає ідеальної пенсійної системи й оптимального пенсійного віку. Якщо не брати до уваги плани країн щодо підвищення пенсійного віку, то на даний час найпізніше «заслужений відпочинок» чекає жителів Албанії. Тут чоловіки виходять на пенсію в 69,5 р., а жінки — в 64,5 р. Також працювати довше всіх інших повинні громадяни в Данії і Німеччині. І чоловіки, і жінки у цих країнах отримують право на пенсію в 67 років.

Дані, наведені нижче (див. табл. 1.1), наочно засвідчують різницю у виході на пенсію за віком між чоловіками й жінками у ряді країн (станом на 2017 р.) [Пенсионный возраст в разных странах мира, 2017].

Таблиця 1.1 Вік виходу на пенсію у різних країнах

Країна

Жінки

Чоловіки

Австрія

60

65

Вірменія

63

63

Бельгія

65

65

Німеччина

67

67

Грузія

60

65

Україна

58

60

Японія

70

70

На сьогодні єдиного уявлення про юридично обґрунтовану вікову норму старості не існує. Найчастіше межею настання старості називається 60-річний вік. Проте ця цифра залишається доволі умовною. Так, соціальна старість пов’язується з віковою структурою суспільства, при цьому соціальний вік підлаштовується до середньої тривалості життя по країні, з одного боку (наприклад, на сьогодні найнижча тривалість життя в Лесото 52,9 років, а найвища в Японії 84,2 роки [WHO publish. World life expectancy map, 2018.], та медіанного віку з другого. Останній визначає економічне навантаження на працююче населення.

Деякою мірою законодавство країн виступає чинником формування вікових меж старшого покоління, хоча його вимоги значною мірою розходяться з бажаннями населення. Наприклад, якщо звернутися до даних Європейського соціального дослідження за 2008 р. [ESS Data, 2008] (див. табл. 1.2), можна побачити, що для різних країн бажаний вік виходу на пенсію буде різним — від 44,1 р. для жінок (та 48,1 р. для чоловіків ) у Швейцарії, до 61,4 р. для жінок (та 62,7 р. в чоловіків) у Норвегії, що, імовірно, вказує не стільки на ранній початок літнього віку, скільки на бажання реалізувати себе поза сферою службових обов’язків, в інших сферах життєдіяльності, маючи для цього ще досить сил і можливостей.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Міжрегіональна академія управління персоналом кваліфікаційна наукова...
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління

Міжрегіональна академія управління персоналом Кваліфікаційна наукова...
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління

України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Паращевін Максим Анатолійович
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів І текстів інших авторів мають посилання на відповідне...

Ведення
Моз україни зі спеціальності «Гастроентерологія», чл кор. Національної академії медичних наук України, професор, д м н., завідувач...

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Електоральна громадська думка: концептуалізація та соціально-політичні практики 60

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису пахолок ольга олегівна
Феномен здоров’я в цивілізаційній перспективі: часовий, просторовий та аксіологічний аспекти аналізу 12

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження моделей любові в художній культурі

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В....
Торгівля в Західній Європі та її правове регулювання в часи Середньовіччя І в Новий час

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
П. Блау) І o. Dunkan (О. Данкену). Дослідження 1980-х років відзначаються домінуванням методологічних І концептуальних принципів...

Старший юрист юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного...
Юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук...

«Евристичний потенціал поняття «символічний універсум»: теоретичні...
«символічний універсум»: теоретичні та методологічні аспекти», поданої до спеціалізованої вченої ради д 26. 229. 01 Інституту соціології...

Підручників, поданих
Схвалено вченою радою Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди національної академії наук україни оголошує прийом
До аспірантури з відривом від виробництва за державним замовленням зі спеціальності “філософія” – 033

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної юридичної академії України
Проаналізовано різницю між найбільш важливими часовими категоріями в цивільному праві

Н аціональний заповідник «глухів» центр пам’яткознавства національної...
До початку роботи конференції буде виданий черговий збірник наукових праць «Сіверщина в історії України», включений дак мон україни...

Про оформлення договорів застави акцій, емітованих іноземними юридичними особами (компаніями)
Юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук...

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права №1 Національної...
Відмова представника від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю

Доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Національної...
...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт