Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

1.2.2 Напрями радянських і пострадянських соціологічних досліджень старіння

Національної академії наук України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Кухта Мирослава Павлівна





Сторінка9/40
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   40

1.2.2 Напрями радянських і пострадянських соціологічних досліджень старіння

Розвиток досліджень процесу старіння як у Російській імперії, так за часів СРСР тривалий час пов’язувався з біологією старіння і такими іменами, як І. Мечников (котрий вперше розвинув теорію ортобіозу та вказав, що зусилля суспільства мають спрямовуватися на формування уявлень (і створення передумов для цього) про можливість активної і творчої старості [Мечников, 1988]), З. Френкель (розкрив особливості зміни популяції людей похилого віку як носіїв досвіду попередніх поколінь і розглянув особливості індивідуальних змін організму людини на останньому етапі його розвитку [Френкель, 1949]), О. Богомолець (завдяки якому в середині 1960-х років на базі Київського університету відкривається перша кафедра геронтології) та ін. [Анисимов, Соловьев, 1999].

Подальшими дослідженнями біологічних механізмів старіння, визначення механізмів збереження активності в старості та шляхів досягнення довголіття займався І. Давидовський (один з основоположників російської геронтології). Він стверджував, що визначених дат настання старості немає та що біологічний та календарний вік людини часто не збігаються [Давыдовский, 2004]), М. Шахматов розробляв підхід до проблем старіння з позиції біологічних закономірностей і тенденцій, розглядав психічне старіння як результат віково-деструктивних змін у вищих відділах центральної нервової системи. Вчений доводив, що хоча процес старіння є закономірним процесом вікових змін в органах та системах у процесі онтогенезу, що приводить до старості, але він має яскраво виражений індивідуальний характер. Місце і час виникнення, переважне поширення, швидкість прогресування визначають різні форми (варіанти) психічного старіння, так само як тривалість життя. Тому навіть з біологічної точки зору важко виділити якусь дату настання старості [Шахматов, 1996; 1998]. Сюди ж можна віднести А. Нагорного та В. Фролькіса (запропоновано уявлення про процеси антистаріння (вітаукт) [Фролькис, 1975; 1985; 1989]), завдяки яким набули поширення геронтологiчнi дослiдження i фактично було створено герiатрiю як нову галузь медичної науки), Д. Чеботарьова (завдяки якому Київський інститут геронтології отримав визнання в усьому свiтi як один із найбiльших центрiв з дослiдження механiзмiв старiння) [Кухта, 2015а]). Усі ці дослідження створили передумови для соціологічного розгляду проблеми, бо певним чином зачіпали соціологічні аспекти проблеми старіння.

Згодом відбулося зміщення епіцентру дослідницької уваги у бік соціально-психологічних аспектів старіння. Значний внесок зробив Б. Ананьєв, вказавши на необхідність зміни біологічної концепції новою, котра об’єднувала б біологічний з соціальним підходами [Ананьев 1968; 1976; 1980]. Розвитком ідей Б. Ананьєва займалися В. Альперович та Л. Анциферова, які досліджували типи старіння та сутність соціального старіння [Альперович, 1998; 2004; Анцыферова, 1994; 1996; 2001]. Фактори соціальної поведінки та самопочуття людей похилого віку у суспільстві, проблеми їх адаптації та активізації вивчали Л. Соловйовa [Соловьева, 1991], Т. Демидова та В. Попов [Демидова, Попов, 1997], А. Дмитрієв [Дмитриев, 1980], Н. Ковальова [Ковалева, 2000; 2001], Т. Козлова [Козлова, 2001; 2002], Н. Герасимова [Герасимова, 2001], Є. Щанінa [Щанина, 2006], В. Доброхліб [Доброхлеб, 2008], підкреслюючи у своїх працях, що стереотип про консервативність і пасивність старшого покоління не підтверджується емпіричними даними), а потім і соціологічної проблематики [Кухта, 2015d]..

Вітчизняні фахівці переважно розглядали й розглядають проблеми рольових змін, пов’язані з виходом на пенсію [Панина, 1980; 1987; Шапиро, 1980; Патрушев, 1998], місце літніх людей у суспільстві та особливості їх трудової і громадської діяльності [Рубакин, 1979; Васильєва, 1994; Бондаренко, Лазарева, 1997; Козлов, 1999; 2003].

Соціальним напрямом досліджень займався ряд вчених [Александрова, 1974; Ануфрієва, 2006; Яцемирская, Беленькая, 1999; Елютина, 1999; Елютина, 2002; 2007; Кон, 2000; Краснова, 2000; 2002; 2003; Лихницкая, Бахтияров, Александрова, 1997; Глуханюк, Гершкович, 2003; Архипова, 2013; Лавріненко, 2014], а нещодавно увага науковців зосередилася на соціально-демографічному аналізі старіючого суспільства, чинниках та наслідках демографічної кризи в Україні [Лібанова, 2008а]. Крім того, С. Аксьонова розглядає теоретичні аспекти процесу старіння та генеративну активність населення; Б. Крімер — скорочення населення, соціально-економічні чинники та можливості регулювання народжуваності; І. Курило — соціально-демографічну політику та забезпечення умов здорового старіння [Аксьонова, Крімер, Курило, 2014]; Л. Ткаченко — зайнятість літніх людей, реформування пенсійної системи в Україні [Ткаченко, 2013].

Соціально-економічні проблеми старості досліджують О. Тополь, Н. Римашевська [Тополь, 2015; Рuмашевская, 2014]. Питання соціальної політики, шляхи соціальної допомоги громадянам похилого віку проаналізовані в роботах російських дослідників: Є. Холостової, Г. Бен-Ізраель та Р. Бен-Ізраель, Н. Шмельової, Г. Мусіної-Мазнової [Холостова, 1999; Бен-Израель, Бен-Израель, 2003; Шмелева, 1995, 2005; Мусина-Мазнова, 2012] а в працях С. Марковкіної, М. Єлютіної, Є. Здравомислової, Ю. Качалової, А. Севорітьяна, О. Кувшинової вперше використовуються якісні методи дослідження старості як феномену, що дає можливість поглибити розуміння актуальних переживань літніх людей, пояснити зміст їхніх вчинків на основі обширного матеріалу [Марковкина, 1995, 1997; Елютина, 1999; 2002; 2007; Здравомыслова, Качалова, Севоритьян, 1999; Кувшинова, 2003; 2012; Кухта, 2015d].

Як бачимо, проблематика старіння набуває дедалі більшого поширення в науковому дискурсі. В основному дослідження проходять у пострадянському просторі в Україні та Російській Федерації, проте мають місце і в інших країнах. Зокрема, в Киргизії здійснюється пошук шляхів подолання ейджизму щодо старших [Специальный доклад. Стереотипы, дискриминация в отношении пожилых в Кыргызской Республике, 2018]. Там акктивно обговорюються різні аспекти старіння населення, починаючи від макрорівня, глобальних тенденцій суспільного розвитку, до мікрорівня — рівня окремих груп і впливу даного процесу на поведінку соціальних акторів.

Поряд зі збільшенням кількості досліджень і спробами створення відповідних програм соціального розвитку з урахуванням змін у демографічній структурі, постають завдання теоретичного характеру: насамперед необхідність систематизувати накопичену інформацію та визначити «проблемні», малодосліджені поля. Зокрема, це стосується досліджень у вітчизняному соціальному просторі, де, попри загальне зростання кількості відповідних праць, все-таки можна констатувати здебільшого їх вузьку спрямованість.

1.3 Операціоналізація понять, пов’язаних з проблематикою старіння: «когорти», «групи», «покоління» (в пошуках об’єднуючої дефініції сукупності старших людей)

Важливим питанням є позначення тих представників суспільства, що «вписуються» у рамки конкретного вікового періоду. Йдеться про такі поняття як «група», «покоління» та «когорта». Вони схожі, проте не тотожні й у випадку з організацією та проведенням досліджень, використання термінів, що матимуть однозначне трактування, є доволі вагомим. Так, група — насамперед об’єднання, що має спільні ознаки (вік) і передусім про групу йдеться як про людей, що наділені певними соціальними статусами і ролями. Когорта — більш специфічний термін, що вказує на часовий перебіг певних подій і спільність проживання представниками когорти таких подій. Тобто в першу чергу — соціоісторичні умови, що формують спільне тло життя представників когорти. Покоління — вельми близьке до попереднього поняття. Найчастіше має символічне значення і вказує на найбільш значущі події, з якими зіткнулися представники певного покоління (наприклад, «післявоєнне покоління», «покоління нульових», «покоління бебі-бумерів» тощо). Тож необхідність чіткого визначення таких подібних понять доволі очевидна.

Найчастіше в соціологічній літературі можна зустріти поняття «соціальні групи» (у тому числі «вікові групи»). Це найбільш зручне для використання поняття, оскільки соціальна група визначається як основний елемент соціальної структури суспільства. При цьому доволі чітко розмежовуються сутність і різновиди соціальних груп. Ще Я. Щепанський визначав соціальну групу як певну кількість осіб, котрі пов’язані системою відносин, що регулюються соціальними інститутами, мають спільні цінності та певний принцип, що забезпечує їх відмежування від інших груп [Щепанский, 1969, c. 117-118]. Доволі легко виділити великі, середні, малі групи, професійні, вікові групи тощо. Тобто віднесення людей старшого віку до старшої вікової групи не мало б супроводжуватися труднощами. Проте за ближчого розгляду це не так однозначно.

Відмінності між старшими за способом життя, освітою, фізичними, когнітивними, матеріальними тощо можливостями часто більші, аніж між цими ж особами та особами молодшого віку. Коли йдеться про наявність спільної ознаки (як підставу віднесення до групи), то тут основною ознакою виступатиме саме вік. Проте наша дослідницька увага спрямована переважно на осіб від 60 і старше років, а це означає, що до вибірки потрапляють і люди віком 60, 70, 80 років і навіть більше, тобто різниця становитиме понад 20 років, що, по суті, буде тотожним порівнянню, скажімо, 60-ти і 40-річних. Тобто самої ознаки віку тут явно недостатньо. Інша вагома підстава — вихід на пенсію та зміна життєвих можливостей, наприклад, зміна чи втрата соціальних ролей, зміна способу життя тощо. Проте тут теж не все однозначно: залишається частка людей, що, попри вихід на пенсію, зберігають робочі місця і, відповідно, статусні позиції, причому частина з них робить це добровільно, а частина — вимушена робити унаслідок якихось причин (наприклад, нестатків, обов’язків перед рідними тощо). Тут приходимо того, що поняття вікових груп найчастіше когерентне поняттям «покоління» та «когорта» — останні часто виступають як взаємозамінні, але основна їх функція — допомогти в деталізації.

Почнемо з розгляду поняття «покоління». Цей термін концептуально багатозначний — зазвичай ним позначають людей, які народилися в один рік; взаємодія і спадковість таких поколінь утворюють вікову структуру суспільства. Як відомо, вікова структура суспільства та взаємовідносини, що в ньому складаються, мають потрійну природу: біологічну (зміна поколінь пов’язана з природним життєвим циклом), соціальну (розподіл функцій між поколіннями і самі критерії початку відліку наступного покоління залежать від соціально-економічної структури суспільства) та історичну (починаючи жити в певний момент часу, кожне покоління пов’язане спільністю якихось життєвих переживань та, в силу цього, є унікальним і неповторним). Крім того, поколінням також називають міру віддаленості в походженні від спільного предка (дід, батько, син), а відрізок часу між ними зазвичай вираховується в двадцять-тридцять років.

У соціології та демографії найчастіше аналізується зв’язок представників вікових груп з соціальною структурою суспільства, суспільним розподілом праці, способами соціалізації, виховання молоді тощо. В історико-культурних дослідженнях поняття покоління найчастіше має символічний сенс та асоціюється не стільки з одночасністю народження, скільки зі спільністю значущих переживань людей, що стали учасниками чи сучасниками важливих історичних подій («покоління Другої світової війни», «покоління Великої депресії») чи пов’язаних спільними інтелектуальними орієнтаціями («втрачене покоління»). Тривалість «життя» таких умовних поколінь також є умовною, хронологічно не строгою, а їх характеристики — описовими [Кухта, 2018d].

Загалом, поняття покоління найчастіше наділяють символічним сенсом, що вказує не стільки на одночасність народження, скільки на спільність значущих переживань людей, що стали учасниками/сучасниками важливих історичних подій або відсутності таких (наприклад, покоління часів застою), або ж пов’язані спільними інтелектуальними орієнтаціями/настроями («втрачене покоління»). У зв’язку з цим, Б. Урланіс відстоював думку, що тривалість існування таких умовних поколінь теж умовна, хронологічно нестрога [Урланис, 1968; Глотов, 2004]. У цьому випадку покоління пов’язані з когортами в розумінні ефектів часу — мається на увазі спільність проживання певних подій, належність до певного історичного часу, історична пам’ять.

Поняття «вікові когорти» передбачає певну сукупність людей, які мають близький вік. Цей термін використовується зазвичай у демографії і при цьому використовуються одно- чи п’ятирічні вікові когорти, що є основою для побудови таблиць смертності та дожиття, а також розрахунків усіх демографічних показників. Цей термін, введений наприкінці 1940-х років П. Уелптоном (1893-1964) [Campbell, 1970], набув поширення в першу чергу в демографії, де зазвичай прив’язується до вказівки на певну демографічну подію. Під останньою розуміється те, що відбувається з людьми та має значення для зміни поколінь, зміни чисельності та структури населення, подружніх пар і сімей та, як правило, означає входження людини в певну групу населення чи вибуття з неї [Периодизация возраста, 1985, с. 415]. Специфіка демографічного підходу полягає в тому, що такі події, які відбуваються з окремими людьми, розглядаються як однорідні події в масштабах усієї кількості населення або його груп. Вони лежать в основі демографічного процесу і є рівно можливими для всіх, хто має певний вік, статус тощо. Можливості поєднання демографічного і соціологічного підходів до аналізу когорт вперше були в 1960-х роках показані Б. Урланісом у його дослідженні життя поколінь радянських людей, які народилися в 1906 р. [Урланис, 1968].

Попри свої переваги, дослідження когорт стикається з рядом проблем, зокрема труднощами у встановленні відмінностей між ефектами віку, когорти та історичним часом. М. Райлі пропонував розглядати когорти як сукупність осіб, народжених в один і той же інтервал часу. Ще однією важливою категорією, пов’язаною з когортою, є так званий когортний потік — основний процес, що лежить в основі зміни розмірів та структури вікових груп. Він передбачає формування послідовних когорт та їх модифікацію шляхом міграції, згодом — поступове зменшення і, можливо, зникнення когорти через смерть значної кількості членів [Riley, 1972, р. 8]. По суті, за цим підходом когорта розглядається як основа для вікової стратифікації суспільства.

Таким чином, питання про межі вікових когорт (часові, психологічні, соціальні тощо) залишається відкритим, хоча складно ігнорувати доречність використання поняття при аналізі соціальних проблем і подій, з якими стикаються люди певного віку. На думку деяких учених, застосування в соціологічних дослідженнях поняття когорти і когортного аналізу як кількісного, так і якісного (опис життєвих траєкторій і ін.), лежить в одному ряду з проблематикою покоління [Луков, Меламуд, 1998].

Постає питання, чи свідчать наведені вище аргументи на користь відмови від застосування поняття «когорти» в дослідженнях. Імовірно, доречно використовувати це поняття при аналізі соціальних утворень, що мають більшу міру схожості між собою, наприклад, груп жінок/чоловіків старшого віку, працюючих/непрацюючих пенсіонерів, матеріально забезпечених/незабезпечених тощо. Вони придатні також для вікової диференціації усієї частини населення, що перетнула 60-річний рубіж.

Підсумовуючи, можна сказати, що використання кожного з трьох понять — «вікової групи», «когорти», «покоління» — може бути доречним у кожному окремому випадку. Для позначення всієї сукупності людей, які перетнули певний віковий поріг та для розгляду місця старших людей у соціальній структурі, їх значення та ролі, найбільш доречним буде використання терміну «соціально-демографічна», або «соціально-вікова» група. У процесі соціокультурного аналізу, зокрема феноменологічних аспектів, що стосуються суб’єктивної реальності представників віку, їх цінностей та способу життя, найбільш доречним буде використання поняття «покоління». Ще дрібніший поділ соціально-вікової групи на окремі угруповання за якоюсь ознакою, будемо називати «когортою» або «віковою підгрупою».

Наступне завдання пов’язане з гносеологічними аспектами позначення представників певного віку. Побутуючі поняття, такі як «люди старшого віку», «люди похилого віку», «люди літнього віку», «старі люди» мають різне психологічне та смислове навантаження. У більшості вітчизняних громадських транспортних засобів можна побачити надпис «Місця для пасажирів з дітьми та людей літнього віку» — тобто на офіційному рівні прийняте саме таке звернення. Проте за спроби наукового позначення людей старшого віку постають певні термінологічні труднощі.

В науковому дискурсі поширення набули терміни «люди третього віку» та «люди четвертого віку» [Этинген, 2002; Ларионова, 2005; Саралиева, Балабанов, 2005; Пачина, 2006; Neugarten, 1974; Mayer, Baltes, Baltes, 2001; Agahi, Ahacic, Marti, 2006]. І тут йдеться не лише про вікові відмінності, а й про їх можливості. Наприклад, впровадження заходів, що надавали б можливості для старших людей не скорочувати меж власного соціального життя. Проте подібна програма створюватиме труднощі для людей, які уже відчувають суттєвий психофізичний спад у зв’язку з віком. І хоча в науці поняття «люди третього» та «люди четвертого» віку використовуються, проте вони залишаються доволі умовними. До того ж поки що ніхто достеменно не розглядав, чи «лягають» ці поняття на сучасні українські реалії.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   40

Схожі:

Міжрегіональна академія управління персоналом кваліфікаційна наукова...
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління

Міжрегіональна академія управління персоналом Кваліфікаційна наукова...
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук (доктора філософії) з державного управління

України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису Паращевін Максим Анатолійович
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів І текстів інших авторів мають посилання на відповідне...

Ведення
Моз україни зі спеціальності «Гастроентерологія», чл кор. Національної академії медичних наук України, професор, д м н., завідувач...

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Електоральна громадська думка: концептуалізація та соціально-політичні практики 60

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису пахолок ольга олегівна
Феномен здоров’я в цивілізаційній перспективі: часовий, просторовий та аксіологічний аспекти аналізу 12

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження моделей любові в художній культурі

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В....
Торгівля в Західній Європі та її правове регулювання в часи Середньовіччя І в Новий час

Національна академія наук України Інститут соціології На правах рукопису...
П. Блау) І o. Dunkan (О. Данкену). Дослідження 1980-х років відзначаються домінуванням методологічних І концептуальних принципів...

Старший юрист юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного...
Юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук...

«Евристичний потенціал поняття «символічний універсум»: теоретичні...
«символічний універсум»: теоретичні та методологічні аспекти», поданої до спеціалізованої вченої ради д 26. 229. 01 Інституту соціології...

Підручників, поданих
Схвалено вченою радою Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди національної академії наук україни оголошує прийом
До аспірантури з відривом від виробництва за державним замовленням зі спеціальності “філософія” – 033

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національної юридичної академії України
Проаналізовано різницю між найбільш важливими часовими категоріями в цивільному праві

Н аціональний заповідник «глухів» центр пам’яткознавства національної...
До початку роботи конференції буде виданий черговий збірник наукових праць «Сіверщина в історії України», включений дак мон україни...

Про оформлення договорів застави акцій, емітованих іноземними юридичними особами (компаніями)
Юф «ilf» (інюрполіс), м. Харків, здобувач нді державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук...

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права №1 Національної...
Відмова представника від вчинення дій, які були визначені нотаріально посвідченою довіреністю

Доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Національної...
...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт