Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Закон України «Про нотаріат»

Закон України «Про нотаріат»





Сторінка1/3
  1   2   3

Захист прав нотаріуса

Вікторія БАРАНКОВА,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу Національного юридичного університету імені. Ярослава Мудрого
СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НОТАРІАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ (ЧАСТИНА ПЕРША)

Нотаріальна діяльність, спрямована на надання офіційної сили та вірогідності цивільним правам, юридичним фактам і документам, має розглядатись як діяльність публічно-правового характеру, що здійснюється у передбаченому законом процесуальному порядку. Держава наділяє нотаріусів певними повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій і при цьому залишає за собою право контролю за відповідністю діяльності нотаріату встановленим нею правилам.

Закон України «Про нотаріат» закріплює два види державного контролю за діяльністю нотаріусів: адміністративний (статті 18, 33) та судовий (ст. 50). Ці види контролю відрізняються за змістом (предметом), формами, контролюючими суб’єктами, підставами здійснення та можливими наслідками.

Принциповим для нотаріальної діяльності є той факт, що державний контроль за законністю вчинення нотаріальних дій може здійснювати виключно суд як єдиний орган, що своїм рішенням може визнати незаконними: нотаріальну дію, відмову у вчиненні нотаріальної дії, нотаріально посвідчені договори, заповіти, довіреності тощо. Тільки суд також може визнати нотаріуса зобов’язаним відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок незаконних дій нотаріуса. При цьому адміністративні органи мають здійснювати контроль лише за організацією нотаріальної діяльності. Але, на жаль, сьогодні ігнорується той факт, що, здійснюючи контроль за професійною діяльністю, органи юстиції не повинні втручатися у процес вчинення нотаріальних дій. Стосовно нотаріату про адміністративний контроль можна говорити тільки в тому розумінні, яке визначено здійсненням владних повноважень відповідними органами у сфері вирішення питань організації та функціонування нотаріату. Що ж стосується законності нотаріальної діяльності, то в межах нотаріального процесу вона означає законність нотаріальних актів, а вирішення питання про це — виключно прерогатива суду.

Судовий контроль за своєю природою відрізняється від адміністративного і зумовлюється завданнями судочинства, а також статусом суду як органу, на який покладено обов’язок забезпечувати права і свободи всіх суб’єктів правових відносин. Судовий контроль ґрунтується на конституційному праві на судовий захист і більшою мірою є гарантією захисту прав, аніж засобом впливу на систему нотаріату; він пов’язаний із виникненням конкретної цивільної справи, в межах якої з’ясовується питання про законність дії нотаріуса.

За чинним законодавством предмет судової діяльності можуть становити три категорії справ, пов’язаних із контролем за діяльністю нотаріусів:

розгляд позовних заяв у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, виконавчих написів, свідоцтв про право власності тощо;

розгляд позовних заяв до нотаріусів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріусів відповідно до статей 21 та 27 Закону України «Про нотаріат»;

розгляд скарг на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову в її вчиненні.

Усі зазначені судові справи розглядаються за правилами цивільного судочинства у межах позовного провадження, мають свої особливості і участь у них нотаріуса відбувається у різних формах.

Спори про право цивільне, що виникають з правовідносин, які попередньо одержали нотаріальне оформлення, традиційно розглядаються у позовному провадженні. У літературі зазначалося, що участь нотаріусів у цивільному процесі зазвичай фактично ґрунтується на виконанні покладених на них законом повноважень щодо відповідного юридичного оформлення правовідносин безпосередніх їх учасників і реєстрації тих правових наслідків, що мають місце в результаті реалізації сторонами їхніх цивільних прав та обов’язків [1, с. 72]. Труднощі тут викликає правильне визначення процесуального становища нотаріуса як суб’єкта цивільного процесу. Нерідко у судовій практиці нотаріуси у таких справах виступають співвідповідачами, що є неправильним.

При вирішенні цього питання слід виходити із визначення предмета судової діяльності, який становлять спірні матеріально-правові відносини, наприклад, договірні (якщо недійсними визнаються виконавчі написи нотаріусів, нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання тощо) або спадкові (при розгляді справ про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, заповітів). Склад сторін у цих справах зумовлюється особливістю цих правовідносин, суб’єктом яких нотаріус не є. Судове рішення у таких справах має містити висновок про обсяг та належність прав та обов’язків суб’єктів спірних правовідносин, а не нотаріуса. Звісно, особу, яка є позивачем, ніхто, і в тому числі суд, не може обмежити у виборі відповідачів. Але якщо нотаріус буде визначений як відповідач у позовній заяві, то у позові до нього в результаті розгляду справи слід відмовляти, оскільки він не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача. Отже, відповідати, тобто виконувати певні обов’язки, підтверджені судовим рішенням у справі, можуть тільки суб’єкти спірних матеріальних правовідносин: інша сторона договору, інші спадкоємці або особа, яка не має права спадкувати.

Так, наприклад, 5 грудня 2014 р. Київський районний суд м. Харкова, розглянувши цивільну справу за позовом Особа 1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Особа 2 за участю третіх осіб — Особа 3, Особа 4 про визнання незаконними дій нотаріуса, відмовив у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання незаконними дій нотаріуса щодо посвідчення іпотечного договору між Особа 3 та Особа 4; скасування нотаріальної дії щодо посвідчення зазначеного іпотечного договору; зобов’язання нотаріуса вжити заходів щодо скасування оскаржуваної нотаріальної дії відповідно до законодавства.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що нотаріусом посвідчено договір іпотеки, предметом якого є будинок та земельна ділянка. Іпотечне майно набувалося нею та Особа 3 під час перебування у шлюбі та є спільним майном подружжя, однак нотаріус посвідчив договір без її письмової згоди, що є порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій. Крім того, відповідно до ст. 51 Закону «Про нотаріат» нотаріус у разі виникнення помилки у вчиненій ним нотаріальній дії або виявлення того, що дія не відповідає законодавству, має повідомити про виявлені факти сторін правочину для вжиття заходів щодо скасування нотаріальної дії, тому на підставі цієї норми позивач просила зобов’язати нотаріуса вжити заходи щодо скасування нотаріальної дії.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що при посвідченні ним договору іпотеки сторонами були надані усі необхідні документи, які підтверджували, що іпотечне майно належить Особа 3 на праві особистої власності.

Третя особа Особа 3 через свого уповноваженого представника проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що нотаріусом при посвідченні договору іпотеки виконані всі вимоги законодавства.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що задля посвідчення договору іпотеки нотаріусу були надані правовстановлювальні документи на нерухоме майно, звіт про оцінку нерухомого майна, довіреність представника Особа 3 — Особа 5, що містила паспортні дані Особа 3 та наявність штампу про укладення ним 8 травня 2013 р. шлюбу із Особа 6; копія паспорта Особа 5 та його ідентифікаційний код; копія паспорта Особа 4 та її ідентифікаційний код; згода чоловіка Особа 4 на укладення договору іпотеки; договір позики, у забезпечення якого укладений договір іпотеки. Також на виконання п. 4.6. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом було витребувано у представника Особа 3 — Особа 5 заяву, у якій зазначалося, що майно, яке є предметом іпотечного договору, не є спільною сумісною власністю. Зміст вказаної заяви нотаріус зазначив у тексті договору. Нотаріусом також перевірено реєстрацію права власності на іпотечне майно та відсутність податкової застави.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд не тільки зазначив, що подані нотаріусу документи не свідчать про те, що іпотечне майно є спільною сумісною власністю Особа 1 та Особа 3, але й окремо наголосив, що відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб’єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір.

Крім того, вимоги ст. 51 Закону України «Про нотаріат» передбачають можливість вчинення нотаріусом самостійних дій у ситуації відсутності спору, тоді як особа, яка вважає дії нотаріуса неправомірними, може їх оскаржити у суді. Враховуючи це, вимога позивачки про зобов’язання нотаріуса вжити заходів щодо скасування вчиненої нотаріальної дії — посвідчення договору іпотеки є неналежним способом захисту, тому задоволенню не підлягає1.

У цій судовій справі досить чітко простежується різниця між вимогами про оскарження незаконності нотаріальної дії та визнання недійсним нотаріально посвідченого правочину. Вимоги позивачки у цьому випадку є саме позовом про визнання недійсним іпотечного договору, тому мали б бути звернені до його сторін — Особа 3, Особа 4, що брали участь у справі як треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У разі задоволення такого позову суд вирішив би питання саме про їх права та обов’язки, що за чинним законодавством виключено, адже треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, перебувають поза його межами, і у резолютивній частині рішення не може міститися висновок про їх права або обов’язки.

Нотаріус же у вказаній справі відповідачем бути не може, оскільки, по-перше, не є суб’єктом спірних матеріальних правовідносин, що становлять предмет судового розгляду, а по-друге, внаслідок цього у резолютивній частині судового рішення не може міститися висновку про права або обов’язки нотаріуса.

Так само вирішується питання щодо визначення процесуального статусу нотаріуса і в тому випадку, коли предметом оскарження є видане нотаріусом свідоцтво про наявність безспірного права власності (свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів). Вимога про визнання такого нотаріального свідоцтва недійсним та його скасування має бути звернена не до нотаріуса (адже не він набуває право власності на підставі цих правовстановлювальних документів), а до осіб, що є набувачами права власності: інші спадкоємці; той з подружжя, кому видане свідоцтво; покупець майна на прилюдних торгах (аукціонах).

Наприклад, 31 жовтня 2013 р. Суворовський районний суд м. Херсона розглянув справу за позовом Особа 1 до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Особа 2 за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Особа 3, про скасування свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначав, що 23 липня 2013 р. приватним нотаріусом Особа 2 було видано Особа 3 свідоцтво на право власності на нерухоме майно, яке належало позивачу і було реалізоване на прилюдних торгах арештованого майна. Вважаючи видачу такого документа нотаріальним посвідченням правочину, позивач стверджував, що нотаріус мав перевірити правовстановлювальні документи на майно та його статус (наявність або відсутність арешту, заборони відчуження) і відмовити у вчиненні такої нотаріальної дії за умови встановлення наявності заборони на відчуження такого майна.

У судовому засіданні судом було встановлено, що 17 липня 2013 р. відбулись прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що належало Особа 1. Переможцем торгів визнаний Особа 3. За результатами торгів складено протокол та акт державного виконавця про реалізацію арештованого майна, які на час розгляду справи є чинними. На підставі зазначених документів 23 липня 2013 р. приватним нотаріусом Особа 2 видано свідоцтво, яким посвідчено право власності Особа 3 — переможця зазначених торгів.

Розглянувши справу, суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з наступного. Аналіз положень ст. 72 Закону України «Про нотаріат», глави 12 розділу П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України дав суду підстави вважати, що особливість видачі свідоцтва про право власності на майно, що придбавається з прилюдних торгів (аукціонів) полягає у тому, що від нотаріуса не вимагається перевіряти факт належності нерухомого майна колишньому власнику, витребовувати правостановлювальні документи, відомості про факт реєстрації майна, наявність чи відсутність заборон відчуження, а також інші документи, перевірка яких нотаріусом є необхідною під час посвідчення правочину про відчуження нерухомого майна. Оскільки продаж є примусовим, всі необхідні відомості та документи мають бути витребувані у попередніх провадженнях судовими органами чи державним виконавцем. Скасувати свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів можливо при недотриманні нотаріусом процедури його видачі або при визнанні прилюдних торгів недійсними.

Суд наголосив, що позивач не довів суду порушення нотаріусом вимог Закону «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, а самі прилюдні торги не були визнані недійсними, тому в задоволенні позову слід відмовити2 .

Але, крім того, суд мав би відмовити у позові до нотаріуса просто виходячи з того, що він є неналежним відповідачем у цій справі, адже задоволення позову зачіпало б права та обов’язки не нотаріуса, а Особа 3, який на підставі нотаріального свідоцтва набув права власності на нерухоме майно. Скасування свідоцтва про право власності неминуче потягне за собою позбавлення такого права його набувача. Заперечуючи проти законності свідоцтва, позивач завжди порушує спір про право цивільне, тому навіть за умови доведення того факту, що нотаріус припустився порушення порядку вчинення такої нотаріальної дії, відповідачем за позовом може бути виключно набувач права власності, а не нотаріус. Посилання ж на порушення закону нотаріусом під час видачі свідоцтва як на обґрунтування такого позову тільки утворює підстави для залучення нотаріуса до участі у такій справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Подібним чином вирішується питання про участь нотаріуса і у справах про скасування виконавчих написів нотаріусів або визнання їх такими, що не підлягають виконанню, хоча слід зазначити, що саме у цих справах судова практика є найбільш неоднозначною навіть попри чисельні обговорення та висвітлення позицій пленумів Верховного Суду та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо участі нотаріуса у цивільних справах (постанова пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»; постанова пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»; лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»; Узагальнення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні від 07.02.2014 тощо). Досить зазначити, що про це наголошувалося у постанові Пленуму Верховного Суду України ще від 31.01.1992 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні». У п. 13 цієї постанови зазначалося, що правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, може бути оскаржена боржником лише в позовному порядку. При безпідставності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє в їх задоволенні, а у разі часткової їх обґрунтованості постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. У цих випадках справа розглядається в позовному провадженні, позивачем в якому є кредитор, а відповідачем — боржник.

Натомість судова практика і сьогодні налічує безліч випадків, коли подібні позови подаються не до кредитора, а до нотаріуса. Наприклад, нотаріус був визначений як співвідповідач у справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, розглянутих: 13 квітня 2012 р. Червонозаводським районним судом м. Харкова за позовом Особа 1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Особа 2 (рішення про задоволення позову)3; 11 травня 2012 р. Володарсько-Волинським районним судом Житомирської області за позовом Особа 1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (рішення про задоволення позову)4; 12 червня 2014 р. Солом’янським районним судом м. Києва за позовом Особа 1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Особа 2 (рішення про задоволення позову)5; 20 грудня 2013р. Новозаводським районним судом м. Чернігова за позовом Особа 1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Особа 3, товариства с обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (рішення про відмову у задоволенні позову)6 та багатьох інших подібних справах.

На жаль, постановляючи рішення у справі, суди завжди виходили тільки з того, чи обґрунтованою є вимога про стягнення заборгованості та чи не було порушено порядку видачі виконавчого напису нотаріусом, але жодного разу не зазначили, що нотаріус у таких справах є неналежним відповідачем, і саме тому позов до нього не підлягає задоволенню навіть за умови наявності підстав для задоволення позову до інших співвідповідачів-кредиторів, оскільки нотаріус не є суб’єктом спірних матеріальних правовідносин, що зумовили можливість вчинення виконавчого напису і є предметом судового розгляду у вказаному випадку.

Позов до нотаріуса може бути поданий тільки кредитором у випадку необхідності оскарження незаконності відмови у вчиненні виконавчого напису, але у такому разі це буде інша справа, що все одно не міститиме спору про право цивільне. Наприклад, такою справою є цивільна справа, розглянута 2 грудня 2013 р. Шевченківським районним судом м. Києва за позовом Особа 1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Особа 2, третя особа — Особа 3 про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні виконавчого напису та зобов’язання вчинити певні дії. Обґрунтовуючи свій позов, позивачка зазначала, що з метою добровільного врегулювання питання утримання дітей, що залишилися проживати із нею після розірвання шлюбу, між нею та колишнім чоловіком було укладено нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів. У грудні 2012 р. вона звернулася до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису у зв’язку із невиконанням боржником своїх зобов’язань. Однак нотаріус жодної відповіді на її заяву не надала, виконавчого напису не вчинила.

Дослідивши матеріали справи, суд задовольнив позов в частині зобов’язання нотаріуса вчинити виконавчий напис, а у частині визнання відмови незаконною — відмовив через те, що позивачка не надала суду постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії7 .
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Закон україни про нотаріат Верховна Рада України постановляє: Внести...
Внести зміни до Закону України «Про нотаріат» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №39, ст. 383; 1998 р., №35, ст. 241; 2000...

Закон україни «про нотаріат»
Цей Закон визначає організацію І діяльність нотаріату в України та установлює єдині правила вчинення нотаріальних дій

Закон україни «про нотаріат»
Цей Закон визначає організацію І діяльність нотаріату в України та установлює єдині правила вчинення нотаріальних дій

Книга VI цивільного кодексу України (далі ЦК україни); Закон України «Про нотаріат»
Окремі аспекти правового регулювання спадкових відносин з іноземним елементом в Україні

Закон України «Про нотаріат»
У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним

Закон України «Про нотаріат»
Рішенням Методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у Київській області

Закон України «Про нотаріат»
Рішенням Методичної ради з питань нотаріату при Головному управлінні юстиції у Київській області

Закон України «Про нотаріат»
У ході виконання приватним нотаріусом професійної діяльності виникає необхідність залучення додаткових працівників шляхом їх наймання....

Закон України «Про нотаріат»
Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної реєстрації» напрацьовано шляхом публічного...

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
У цій статті ідеться про співпрацю приватних нотаріусів насамперед у рамках Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон)

Приватний нотаріус, м. Миколаїв
Закон України «Про нотаріат»; постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, стягнення заборгованості...

Закон України від 02. 09. 1993 №3425-xii «Про нотаріат»
Комісії з аналітично-методичного забезпечення нотаріальної діяльності Нотаріальної палати України

Закон України від 02 вересня 1993 року №3425 „Про нотаріат” зі змінами...
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року №436-іv зі змінами та доповненнями – гку

Зареєстровано в Міністерстві юстиції 16. 06. 2009 за №518/16534 Зміни...
Відповідно до Закону України "Про нотаріат" (далі Закон), Цивільного та Сімейного кодексів України нотаріуси вчиняють такі нотаріальні...

Приватний нотаріус Краснодонського міського нотаріального округу Луганської області
Закону України «Про іпотеку», ст. 73 Закону України «Про нотаріат», ст. 4 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на...

Закон України від 2 вересня 1993 року n 3425-xii "Про нотаріат" Закон n 3425-xii
Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства", з метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від...

Експрес-аналіз прийнятого в остаточній редакції 01. 10. 2008 року...
України викладено в законопроекті «нової» редакції Закону України «Про нотаріат» за №1286-1 (автори — народні депутати Бережна Ірина,...

Пояснювальна записка 05. 10. 2006 Документи, пов’язані із роботою...
Тому читаємо, обговорюємо та доходимо висновків, а редакція журналу «мен» завжди готова надрукувати Ваші думки



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт