Пошук по сайту

Головна сторінка   Бланки   Договори   Заповнення бланків   

Нове у законодавстві щодо кримінальної відповідальності нотаріуса

Нове у законодавстві щодо кримінальної відповідальності нотаріуса









Олександр БАНТИШЕВ,

професор кафедри кримінального права
та кримінального процесу Національної академії
Служби безпеки України,
кандидат юридичних наук, професор
Сергій КУЗЬМІН,

науковий співробітник Міжвідомчого
науково-дослідного центру з проблем боротьби
з організованою злочинністю при Раді національної
безпеки та оборони України
НОВЕ У ЗАКОНОДАВСТВІ
ЩОДО КРИМІНАЛЬНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НОТАРІУСА


11 червня 2009 року Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (далі — Закон).

Відповідно до Закону Особлива частина Кримінального кодексу України (далі — КК) була доповнена Розділом VІІ-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг». До цього розділу КК законодавець, зокрема, включив повністю нові норми — статті 235-1, 235-2, 235-3, 235-4, 235-5.

Безпосереднім об’єктом цих злочинів є правоохоронювані суспільні відносини, блага, інтереси та соціальні цінності, що забезпечують нормальну діяльність службових осіб у юридичних особах приватного права1 та нормальну професійну діяльність осіб, які надають публічні послуги.

Саме до таких осіб належать нотаріуси. Тут слід зазначити, що нотаріат — це правовий інститут, носії якого — нотаріуси — уповноважені державою здійснювати і посвідчувати юридичні акти, надавати їм публічної сили. Однією із основних функцій цього органу є забезпечення безспірності і доказової сили документів.2

Отже, безпосереднє відношення до питань, пов’язаних із кримінальною відповідальністю нотаріусів, мають норми статей 235–3 («Зло­вживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги») та 235–5 («Підкуп особи, яка надає публічні послуги») КК, що мають бути введені в дію із 1 січня 2009 року.

Стаття 235-3. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги

У даній статті авторами саме в контексті проблем, пов’язаних із сферою професійної діяльності нотаріусів, буде проаналізовано кримінально-правові аспекти щодо майбутнього застосування вказаних нових норм Кримінального закону.

Перше питання, що виникає у будь-якого юриста, коли він бере у руки текст нового Закону, — питання про те, коли цей закон набирає чинності? Частина 5 ст. 94 Конституції України на це запитання дає чітку та однозначну відповідь: «Закон набуває чинності через десять днів з дня офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування».

Все досить зрозуміло: для встановлення іншого строку набуття чинності необхідні об’єктивні причини, зумовлені необхідністю ознайомити із змістом закону зацікавлених правосуб’єктів та дати можливість правозастосовним органам розробити належний механізм реалізації норм закону.

Проте відразу виникає враження, що ці положення Конституції України для творців Закону або є зайвими, або невідомими. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», як у ньому прямо зазначено, «набуває чинності з дня його опублікування і вводиться в дію з 1 січня 2010 року». Як це розуміти, адже офіційно Закон оприлюднено 18 липня 2009 року у газеті «Голос України»? Мабуть, можна зробити висновок, що у творців Закону є певні і доволі серйозні проблеми із елементарними знаннями щодо юридичної техніки правотворчості.

Частина 1 ст. 235-3 КК передбачає відповідальність за використання своїх повноважень нотаріусом всупереч своїм повноваженням з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або з метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду.

За своєю суттю ця норма передбачає відповідальність за спеціальну форму зловживання владою або службовим становищем.

Отже, діяння визнається злочином за наявності сукупності таких трьох умов:

– факт діяння нотаріусом всупереч своїх повноважень;

– вчинення такого діяння з метою або отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, або з метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави;

– заподіяння істотної шкоди зазначеним правосуб’єктам;

– причиновий зв’язок між діянням та наслідками.

Відповідно до примітки 1 до ст. 235-1 КК під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або отримують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав.

На думку авторів, надане законодавцем визначення неправомірної вигоди є, принаймні, некоректним. По-перше, посилка, що вигода може бути як матеріальною, так і нематеріальною, створює проблему із її реальним визначенням на практиці. Якщо вигода є матеріальною, тобто має матеріальний (грошовий) еквівалент, виникає питання: з якого розміру її слід вважати такою, що не підпадає під ознаки малозначного діяння (ч. 2 ст. 11 КК України), тобто є злочином. Зараз згідно із Законом чашка кави або навіть одна цукерка за певних умов вже можуть стати підставою для притягнення до кримінальної відповідальності. До речі, така ситуація із невизначеним рівнем суспільної небезпеки, що і є матеріальною ознакою злочину, вже була в нашій історії. Зокрема, за часів Голодомору за крадіжку із поля декількох колосків люди отримували від сталінського режиму величезні строки позбавлення волі.

Крім того, у людей, які хоча б опосередковано знайомі із організацією діяльності осіб, що надають публічні послуги, зокрема приватних нотаріусів, має виникнути «безглузде» питання: яким чином вона (неправомірна вигода) взагалі може виникнути, наприклад, у діяльності тих же приватних нотаріусів, де вартість певної послуги має визначатись за домовленістю сторін? Якщо сторони доходять до компромісу стосовно вартості послуг, то вигода вже ніяк не може бути неправомірною. Якщо домовленість про вартість послуги не досягнута — послуга просто не надається.

А у контексті чергового «винаходу» законодавця — послуги «нематеріального характеру». Перепрошуємо, але ця ідея теж не нова. Український законодавець запозичив її із вироків радянських судів все того ж сумнозвісного періоду сталінських репресій, де зазначалось, що вступ підлеглої по службі жінки у інтимні стосунки з її керівником слід розглядати як хабар. Але це, вибачте, крайній випадок. Мабуть, наш законодавець тут мав на увазі, що добра рекомендація, надана нотаріусу його клієнтом, за умови, що він про це повідомив нотаріуса, вже є неправомірною вигодою. Коментарі зайві!

Таким чином, вигода може бути отримана, як для себе, так і на користь інших осіб (юридичних або фізичних), що на кваліфікацію не впливає.

Проте слід зазначити, що виходячи із змісту визначення неправомірної вигоди, ця вигода в обов’язковому порядку повинна мати певний матеріальний (грошовий) еквівалент, хоча сам його розмір, за волею законодавця, не впливає на кваліфікацію, проте він має враховуватись судом при призначенні покарання, оскільки від нього перебуває у залежності ступень суспільної небезпеки злочину.

Слід зазначити, що конструкція норми є досить недосконалою, оскільки передбачає лише активну форму вчинення злочину — дію, в той час як на практиці такі діяння можуть мати і форму бездіяльності, пов’язаної, наприклад, із невиконанням нотаріусом певних обов’язкових дій.

Термін «всупереч своїм повноваженням» означає, що особа (нотаріус) не бажає дотримуватись покладених на неї законом та іншими нормативно-правовими актами обов’язків чи обмежень, діє всупереч їм, нехтуючи службовими інтересами.

Оскільки склад злочину за своєю конструкцією матеріальний, фактичне настання істотної шкоди є необхідною умовою для визнання злочину закінченим.

Істотна шкода є суспільно небезпечним наслідком даного злочину. Вона може полягати, як у матеріальній шкоді, так і у заподіянні шкоди нематеріального характеру. Відповідно до примітки 2 до ст. 235-1 КК, якщо шкода полягає у заподіянні матеріальних збитків, вона вважається істотною за умови перевищення у сто і більше разів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Якщо істотна шкода має нематеріальний характер, то до такої може відноситись: порушення політичних, трудових та інших немайнових прав громадян чи їх об’єднань, ускладнення установі, підприємству чи організації виконання своїх функцій тощо. Таким чином, визнання певної немайнової шкоди істотною є питанням факту та має вирішуватись у кожному випадку окремо, зокрема і за допомогою відповідної експертизи.

Суб’єкт злочину — спеціальний, особа, яка обіймає посаду нотаріуса у державних нотаріальних конторах або приватний нотаріус, який у встановленому законом порядку отримав право зайняття нотаріальною діяльністю.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу за наявності спеціальної мети: отримання незаконної вигоди для себе чи інших осіб або заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави.

Санкція ч. 1 ст. 235–3 КК передбачає можливість застосування покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком до трьох років.

Частина 2 ст. 235–3 КК передбачає відповідальність за кваліфікований склад даного злочину, тобто ті ж самі дії, вчинені стосовно неповнолітнього чи недієздатної особи, особи похилого віку або повторно.

Неповнолітній — особа, яка не досягла
18 років.

Недієздатна особа — це особа, що не має здатності своїми діями набувати права та створювати для себе цивільні обов’язки. Зокрема, недієздатними є особи, які втратили здатність самостійно здійснювати свої громадянські права та обов’язки внаслідок глибоких порушень психіки, зумовлених психічною хворобою або слабоумством.

Ми не маємо законодавчого визначення категорії «особа похилого віку». Напевно, до такої категорії слід зараховувати осіб, які досягли загального пенсійного віку. Проте автори вважають за необхідне підкреслити, що використання такого невизначеного терміну у кримінальному законі, де прямо заборонено застосування норм за аналогією, є досить грубим порушенням вимог юридичної техніки правотворчості.

У даному випадку злочин вважається вчиненим повторно, якщо особа вже раніше вчиняла такий же злочин, при цьому з моменту вчинення першого злочину не пройшли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності або судимість не була погашена чи знята у встановленому законом порядку. В цьому контексті слід зауважити, що законодавець, окремо не визначивши спеціальну повторність даного злочину, припустився порушення вимог юридичної техніки правотворчості, оскільки аналогічні за змістом злочинні дії передбачаються і в інших нормах кримінального закону, зокрема це норми ст. 364 КК («Зловживання владою або службовим становищем») та ст. 423 КК («Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем»), однак попереднє вчинення такого злочину, за волею законодавця, не може бути підставою для визнання у даному випадку спеціальної повторності і покладено у визначення кваліфікованого складу.

Санкція ч. 2 ст. 235-3 КК передбачає можливість застосування покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Частина 3 ст. 235-3 КК передбачає відповідальність за так званий «надкваліфікований» склад злочину — дії, передбачені у ч. 1 або ч. 2 цієї ж статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Відповідно до примітки 3 до ст.235–1 КК наслідки є тяжкими, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, що у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Належність певних нематеріальних збитків до тяжких є питанням факту та має вирішуватись у кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин справи, зокрема і за допомогою відповідних експертиз.

У даному випадку слід зауважити, що самі фактично спричинені наслідки, покладені в основу кваліфікації тяжких наслідків, не обов’язково мають охоплюватись первинним умислом винного (на­приклад, тяжка хвороба потерпілого чи тривалий розлад його здоров’я). Проте слід зауважити, що у ряді випадків, зокрема у випадку наявності у винного умислу на позбавлення життя особи (наприклад, шляхом спотворення документів, на підставі яких особа мала проходити термінове лікування за кордоном), кримінальна відповідальність може наставати за сукупністю злочинів.

Санкція ч. 3 ст. 235-3 КК передбачає можливість призначення покарання у вигляді по­збавлення волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 235-5 КК. Підкуп особи, яка надає публічні послуги

Стаття 235-5 охоплює по суті два повністю самостійних склади: підкуп особи, яка надає публічні послуги, іншою особою (ч. 1 і ч. 2), одержання такою особою, зокрема нотаріусом, неправомірної винагороди (ч. 3 і ч. 4) та спеціальної норми щодо звільнення особи, яка здійснювала підкуп, від кримінальної відповідальності (ч. 5).

За своїм змістом ст. 235–5 КК передбачає відповідальність за спеціальні види давання та отримання хабара, що у даному випадку перейменований у неправомірну вигоду. Такий підхід законодавця до конструювання юридичної норми доводиться також визнати юридично некоректним, оскільки він грубо порушує вимоги юридичної техніки право­творчості. У даному випадку це означає, що стаття нормативно-правового акту має містити одну норму, а створення частин статті має бути обумовлено об’єктивною необхідністю створення законодавчої конструкції кваліфікованих складів. А отже говорити про відсутність системності викладення норм у статті недоречно — вона просто відсутня.

Норма ч. 1 ст. 235–5 КК передбачає кримінальну відповідальність за пропозицію, надання та передачу особі, яка надає публічні послуги, зокрема нотаріусу, неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльності з використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка пропонує, надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Як бачимо, за волею законодавця ступінь реалізації злочинного наміру винного не впливає на кваліфікацію. Тобто злочин вважається закінченим вже з моменту висловлення у будь-який спосіб пропозиції до нотаріуса щодо надання або передачі йому неправомірної вигоди. При цьому мінімальний розмір такої вигоди, як вже зазначалось, не передбачено.

Крім того, слід зазначити, що на кваліфікацію не впливає те, чи є таке діяння нотаріуса правомірним або ні. Абсурду ситуації додає і те, що у випадку, коли діяння нотаріуса є правомірним, то підкупу вже взагалі не може бути. Якщо нотаріус — приватний, то вартість послуги взаємно погоджена, а отже вигода є правомірною. У випадку, коли, наприклад, вартість послуги є наперед встановленою, слід було б говорити про зовсім інший злочин — обман покупців та замовників (ст. 225 КК), а не про підкуп. Отже визнати юридично обґрунтованим та виваженим підхід законодавця навряд чи можливо.

Суб’єкт злочину — загальний, будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом за наявності спеціальної мети — схилити нотаріуса до вчинення дій або бездіяльності з використанням наданих повноважень в інтересах особи, яка пропонує, надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Санкція ч. 1 ст. 235-5 КК передбачає призначення покарання у вигляді штрафу від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

Частина 2 ст. 235-5 КК передбачає відповідальність за кваліфікований склад цього злочину, ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою.

Відповідно до прим. 1 до ст. 235-4 КК повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчиняла будь-який із злочинів, перед­бачених статтями 235-4, 235-5, 368 та 369 КК, якщо при цьому з моменту вчинення першого злочину не пройшли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності або судимість не була погашена чи знята у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Передбачення законодавцем у диспозиції цієї ж норми як кваліфікуючої ознаки організованої групи, є порушенням норм юридичної техніки правотворчості, оскільки за таких умов поняття «група осіб за попередньою змовою» вже по­глинає і поняття «організована група», і «злочинна організація», яку, до речі, законодавець тут чомусь вже не згадує.

Санкція ч. 2 ст. 235-5 КК передбачає призначення покарання у вигляді штрафу від трьохсот п’ятдесяти до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Частина 3 ст. 235-5 КК передбачає, як вже зазначалось вище, кримінальну відповідальність за одержання особою, яка надає публічні послуги, зокрема нотаріусом, неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень, в інтересах особи, яка її надає чи передає.

Цей злочин вважається закінченим з моменту передачі або надання особі, яка надає публічні послуги, принаймні частини неправомірної вигоди.

У випадку, якщо дія чи бездіяльність такої особи були незаконними за формою чи за змістом, за певних умов кримінальна відповідальність може наставати за сукупністю даного злочину та злочину, передбаченого вище прокоментованою ст. 235-3 КК.

Суб’єкт злочину — спеціальний, особа, яка обіймає посаду нотаріуса у державних нотаріальних конторах, або приватний нотаріус, який у встановленому законом порядку отримав право зайняття нотаріальною діяльністю.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу за наявності спеціальної мети: отримання незаконної вигоди. Мотив, як правило, корисливий.

Санкція ч. 3 ст. 235-5 КК передбачає можливість призначення покарання у вигляді штрафу від семисот п’ятдесяти до тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Частина 4 ст. 235-5 КК передбачає відповідальність за кваліфікований склад даного злочину діяння, передбачені ч. 3 цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

Відповідно до примітки 1 до ст. 235-4 КК повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчиняла будь-який із злочинів, передбачених статтями 235-4, 235-5, 368 та 369 КК, якщо при цьому з моменту вчинення першого злочину не пройшли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності або судимість не була погашена чи знята у встановленому законом порядку.

Серед інших, вже розглянутих вище кваліфікаційних ознак, ця норма передбачає підвищену відповідальність також за одержання неправомірної вигоди групою осіб. У даному випадку під такими діяннями слід розуміти ситуацію, коли дві й більше особи вступають у злочинну змову і, діючи спільно як виконавці чи з попереднім розподілом ролей, одержують незаконну вигоду. Як вже зазначалось, відповідно до ч. 2 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Одержання за таких умов незаконної вигоди є «співучастю особливого роду», тобто співучастю, безпосередньо передбаченою Особливою частиною Кримінального кодексу України. Це навмисна спільна діяльність двох і більше осіб, метою якої є одержання такої незаконної вигоди.

Співвиконавцями слід вважати осіб, які належать до зазначеної вище категорії спеціальних суб’єктів та одержують неправомірну вигоду за виконання чи невиконання дій, які кожен з них міг чи повинен був виконати з використанням своїх повноважень. Для кваліфікації цього злочину як такого, що вчинений групою осіб за попередньою змовою, немає значення, як були розподілені ролі між суб’єктами, а злочин вважається закінченим з моменту, коли незаконну вигоду отримав чи прийняв хоча б один спів­учасник.

Особа, що надає публічні послуги, яка одержала незаконну вигоду без попередньої домовленості з такою ж особою і виконала свою частину службової дії, а після цього передала останній частину отриманої нею незаконної вигоди за виконання нею певної службової дії публічної послуги, несе відповідальність за сукупністю злочинів — частин 1 або 2 ст. 235-5 КК та частин 3 або 4 ст. 235-5 КК.

Під вимаганням, про яке йдеться у ч. 4
ст. 235-5 КК, відповідно до примітки 2 до
ст. 235-4 КК, слід розуміти вимогу особи, яка надає публічні послуги, про надання або передачу неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого службового становища стосовно особи, яка надає, передає неправомірну вигоду, або умисне створення особою, яка виконує управлінські функції в юридичній особі приватного права, умов, за які особа вимушена надати, передати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Санкція ч. 4 ст. 235-5 КК передбачає можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Частина 5 ст. 235-5 України передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, що пропонувала, надала, передала неправомірну вигоду особі, яка надає публічні послуги. Зокрема звільнення від кримінальної відповідальності настає, якщо мало місце вимагання неправомірної вигоди або така особа після пропозиції, надання чи передачі нею неправомірної вигоди добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Під органом, наділеним законом правом на порушення кримінальної справи по заяві або повідомленню про злочин, відповідно до ст. 97 КПК України належать:

1. органи дізнання, як оперативно-розшукової, так і адміністративної юрисдикції. До них діюче законодавство відповідно до ст. 101 КПК України віднесло: міліцію; податкову міліцію; органи безпеки; начальників органів управління Військової служби правопорядку та їх заступників з питань провадження дізнання; командирів (начальників) військових частин, з’єднань; начальників військових установ; командирів кораблів; митні органи; начальників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, лікувальної-трудових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи державної прикордонної служби; капітанів морських суден, що перебувають у далекому плаванні;

2. органи досудового слідства. До них відповідно до ст. 102 КПК України належать: слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки;

3. прокурор;

4. суддя.

Добровільна заява у даному випадку — це ініціативне звертання особи з такою заявою до будь-якого із вищезазначених органів, наділених правом на порушення кримінальної справи. Тобто у процесуальному плані така заява має статус приводу до порушення кримінальної справи. При цьому особа повідомляє особисто і добровільно відповідному компетентному органу про факт скоєння нею злочину — підкупу особи, яка надає публічні послуги, а той (компетентний орган) має прийняти заяву, зареєструвати її та прийняти одне із встановлених ст. 97 КПК України процесуальних рішень (порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи або направити заяву за належністю).

У свою чергу кримінально-процесуальне законодавство України в ст. 94 КПК встановлює виключний перелік приводів до порушення кримінальної справи. Із зазначених приводів лише один — явка з повинною — відповідає вищевказаним процесуальним критеріям. Таким чином, у процесуальному полі добровільна заява особи про підкуп особи, яка надає публічні послуги, повинна оформлюватись виключно як явка з повинною.

Відповідно до ст. 96 КПК України явка з повинною — це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи.

Усна заява заноситься до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника і викладений зміст заяви від першої особи. Протокол підписує заявник і посадова особа, яка склала протокол.

Якщо усна заява про явку з повинною зроблена у судовому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заносяться до протоколу судового засідання і підписуються заявником.

Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, яким прийнята заява, із зазначенням на заяві дати її прийняття.

Про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, перед­бачений ст. 383 КК України, особа, щодо якої оформлюється явка з повинною, не попере­джається.

За своїм змістом явка з повинною являє собою безумовне віддання особою, яка вважає себе винною, під владу правоохоронного органу або суду у зв’язку із вчиненням цією особою злочину, що підтверджується особистою явкою. Особа розуміє, що внаслідок цього вона може зазнати для себе певні встановлені законом негативні наслідки і свідомо погоджується на це. За жодних умов явка з повинною не може здійснюватись на певних умовах, що попередньо висуває винний, оскільки сам факт висунення таких умов з боку винного повністю знищує процесуальне значення явки з повинною.

Виходячи з вищевикладеного, слід підкреслити, що за змістом закону жодна інша форма, крім явки з повинною, добровільної заяви про підкуп особи, яка надає публічні послуги (направлення листа поштою, телефонне повідомлення, телеграма, SMS-повідомлення, передача диктофонної касети через третіх осіб тощо), не можуть бути підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за цей злочин у порядку ч. 5 ст. 235-5 КК України. Однак, за певних умов, такі обставини можуть бути визнані судом такими, що пом’якшують покарання.

Аналізуючи можливі наслідки практичного застосування норм ст. 235–5 КК України, автори звертають увагу на те, що особи, які надають публічні послуги, зокрема нотаріуси, за волею законодавця залишаються взагалі незахищеними від цілком можливих протиправних дій як осіб, що отримують публічні послуги, так і від корумпованих працівників правоохоронних органів, які саме мають здійснювати реалізацію положень Закону шляхом притягнення до кримінальної відповідальності. Йдеться про провокацію цього злочину, тобто підкупу, та штучне створення джерел доказів з метою обвинуватити
у
вчиненні злочину того ж нотаріуса.

Такі дії можуть бути пов’язані як з нерозумінням, так і з прямим ігноруванням або нехтуванням вимог закону. Це може бути пов’язано, як з бажанням отримати високі показники в службовій діяльності за будь-яких умов, так і з прагненням реалізувати у такий спосіб свої особисті інтереси (помста, усунення з посади особи, яка не бажає «вирішувати» певні питання, на самого працівника правоохоронного органу або близьких до нього осіб). Причинами цього можуть бути низький професійний рівень працівників правоохоронних органів, їх моральна та духовна деградація, недостатньо дієві механізми відомчого і процесуального контролю та системи прокурорського нагляду за дотриманням законів під час проведення дізнання, досудового слідства та оперативно-розшукової діяльності.

За наявності певного професійного досвіду працівники правоохоронних органів, в першу чергу тих, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність у сфері боротьби з хабарни­цтвом, можуть достатньо точно визначити найбільш уразливі місця у системі потенційного хабарництва, штучно моделювати ситуацію та відтворювати у повному обсязі систему наступних дій. При цьому величезне значення має практичний досвід працівника правоохоронного органу, вміння професійно створювати складні комбінації, поєднувати штучно створені або інспіровані факти протиправного діяння з реальною обстановкою, що склалась3.

Отже, за таких умов наші співгромадяни, зокрема нотаріуси, можуть потенційно стати жертвою таких корумпованих правоохоронців, а відсутність у кримінальному законодавстві норми, аналогічної до ст. 370 КК України («Провокація хабара»), у сукупності із наявністю законодавчо визначеного механізму звільнення від кримінальної відповідальності самого «провокатора» робить ці дії взагалі безкарними.

Автори, проаналізувавши норми нового Закону в контексті кримінальної відповідальності нотаріусів, на жаль, мають констатувати, що цей Закон за своєю конструкцією є досить недосконалим, має значну кількість порушень вимог юридичної техніки правотворчості, зокрема і тих, на які нами звернуто увагу шановного читача у даній роботі, а про дотримання при його створенні таких обов’язкових принципів правотворчості, як професіоналізм правотворчих структур, системність та науковість, навряд чи взагалі в даному випадку доречно говорити. Отже, суттєві недоліки Закону, на жаль, мають неодмінно негативно позначитися при його практичному застосуванні, а прогнозувати масштаби таких наслідків на сьогодні неможливо.


1Приватне право — це збірне поняття, яким називають галузі права, що регулюють приватні інтереси, незалежність та ініціативу індивідуальних власників та об’єднань (корпорацій) в їхній майновій діяльності і у особистих відносинах, на відміну від публічного права, що регулює та охороняє загальні інтереси. Див. Алексеев С.С. Частное право: научно-публицистиче­ский очерк. — М.: Статут, 1999. — 160 с.

2Див. Судові та правоохоронні органи України: посіб. для підготов. до іспитів/ О. Ф. Бантишев, С. А. Кузьмін, К. В. Колосова [та ін.]; під заг. ред. Б. В. Романюка. — К.: видав. Паливода А. В., 2009. — 224 с.

3Хабарництво: кваліфікація та документування: практ. посіб. / О.Ф. Бантишев, С.А. Кузьмін. — К.: видав. Паливода А.В., 2009. — С. 57.

МЕН № 6 2009-го року



поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Аграрні розписки: нове чи давно забуте старе?
Пройшло півроку з моменту опублікування в журналі «Мала енциклопедія нотаріуса» першої статті щодо посвідчення аграрних розписок...

Додаток 2 Зразок анкети кандидата на посаду прокурора місцевої прокуратури,...
Якщо так, укажіть дату та статтю, згідно з якою Вас було притягнуто до кримінальної відповідальності, а також відомості про зняття...

„Довірче управління майном. Гарантії професійної діяльності нотаріуса...
План, теми, склад доповідачей, розпорядок викладено в Додатку 1 до цього запрошення на 2-х сторінках

Заяви до відділу освіти про згоду на усиновлення
Ск україни, мені нотаріусом роз’яснені. Нотаріусом також роз’яснено, що угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення...

Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу
Разом з тим в законодавстві відсутнє чітке визначення права користування дітей майном своїх батьків І їх прав щодо нього

Проблемні питання правового захисту діяльності приватного нотаріуса...
Набрав чинності Закон України «Про засади запобігання І протидію корупції» від 07. 04. 2011 №3206-vі, згідно з підпунктом «б» п....

Нове в законодавстві закон україни “Про приєднання України до Конвенції,...
Закон україни “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів”

Дипломна робота
Аналогічна ситуація спостерігається на різних етапах розслідування злочину, починаючи від порушення кримінальної справи до закінчення...

«Зміни в законодавстві щодо застосування рро»
Відкриваючи захід, начальника відділу реєстрації платників та електронних сервісів Маргарита Мазаіхіна, ознайомила присутніх з цьогорічними...

Екзаменаційні питання до вступного фахового випробування на навчання...
Сутність центрів та обліку відповідальності. Класифікація центрів відповідальності

Мобілізація: що нового для нотаріуса?
Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії...

Методичні вказівки щодо застосування примірної номенклатури справ
Про затвердження Методичних вказівок щодо застосування примірної номенклатури справ державної нотаріальної контори та приватного...

Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса...
Овування населення, вільного доступу до нотаріальної контори, неухильного забезпечення дотримання нотаріальної таємниці при вчиненні...

Центр економічної освіти
Порядок дій замовників щодо виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції». Закон України «Про відкритість використання...

Наказ
України від 09. 11. 2000 №56/5 «Про затвердження Методичних вказівок щодо застосування примірної номенклатури справ державної нотаріальної...

Вікторія Голобородько
Тоді до нотаріуса звертаються з проханням «відмінити заяву». Якими мають бути дії нотаріуса в такому випадку? Нотаріальне законодавство...

Юридичний радник науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса»
Метою цієї статті є узагальнення практичних питань при заміщенні приватного нотаріуса, акцентування на проблемних моментах та надання...

Щодо видачі зі справ нотаріуса державних актів на право власності...



База даних захищена авторським правом © 2020
звернутися до адміністрації




blanki-ua.com.ua


Головна сторінка

Бланки резюме
Бланк довіреності
Бланк заяв
Заява зразок
Договір розірвання
Зразок позовної заяви
Заява на паспорт